До війни Катерина мешкала у Василькові на Київщині, була успішною флористкою, виховувала маленьку донечку Алісу. Коли місто зазнало потужного авіаудару, вирішила виїхати закордон. З евакуацією допомогла її мама, працівниця «Укрзалізниці». Катерина потрапила до Угорщини.

– Чому саме Угорщина? – запитую одну із сотень тисяч українських біженців.

– Обрала її лише через те, що тут мешкає добра знайома нашої родини. Саме вона і допомогала нам попервах освоїтися.

– Легко перетнули кордон?

– Не сказала б. Кордон переходили пішки, були дуже великі черги, тому це зайняло не дві години. З маленькою дитиною на руках, з речами… Було досить складно.

– Як вас зустрічали в Угорщині?

– Дуже приязно, певно через те, що перший час зупинилися у знайомих, а всі, хто нам допомагав, були їхніми сусідами або друзями. Але по щирості, так не всім випадає, і не всі тут такі доброзичливі до українців.

– В якому місті мешкаєте?

– В містечку Рацелмаш.

– Якими є умови?

– Від нашої знайомої, яка дала притулок у перші дні ми перебралися в окреме помешкання. Про це для нас потурбувалася мерія. Маємо однокімнатну квартиру з кухнею, душовою, вбиральнею. Словом, все, що потрібно для комфортного життя.

– Як до вас ставляться місцеві мешканці?

– Добре. Одного разу ми зайшли в магазин і продавчиня, дізнавшись, що ми з України, подарувала моїй сестрі кросівки. Але спілкуватися складно, адже угорська мова зовсім не схожа на нашу, як, скажімо, польська. Вона дуже складна й незрозуміла.

– Підтримуєте зв’язок із земляками?

– Звісно. В нашому будинку мешкає також сім’я з мого рідного міста. Зустрічала багатьох українців в міграційній службі, але вони перебралися в інші міста.

– Отримуєте соціальну допомогу?

– На перших порах допомогали звичайні люди, сусіди, волонтери та ще місцевий пастор – привозили речі, їжу, засоби гігієни та все необхідне. Коли ж зареєструвались у мерії, нам стали допомогати соціальні працівники. Зі статусом тимчасового захисту нам нібито повинні виплачувати якісь кошти, скільки саме – не знаю, ще не отримувала. Поки що основна допомога – від звичайних небайдужих людей.

– Що б порадили людям, які планують виїхати до Угорщини?

– Навіть не знаю… Мені було б набагато важче, якби не мала тут знайомих. Знаю точно: завжди і всюди є люди, які допоможуть і не залишать у біді. Проте треба бути готовими до того, що зустрінуться і ті, хто не радітиме вам і не приховуватиме того… Головне пам’ятати: ми – українці, ми сильні, вільні, ми переможемо, виженемо клятого ворога з нашої землі і повернемося до своїх домівок. Особисто я зрозуміла, яка все ж таки чудова наша Україна. Хочу жити тільки вдома.