Величезний потік повідомлень утворює бездонний інформаційний океан. Гарячі новини приваблюють заголовками з екранів смартфонів,  із перших шпальт видань, лунають голосами з телевізорів та радіо. Не секрет, що інформація відчиняє двері у світ можливостей. Логічно, якщо її можна купити, то хтось її продає.

Наприклад, Державне інформаційне агентство «Укрінформ», куди ми завітали. Саме тут, у величезній новинній «кухні», заснованій понад 100 років тому, у 1918-му, можна більше дізнатися про ринок, де основним товаром є новинна продукція. За визначенням керівника Прес-центру Сергія Сай-Боднара, агентство колись «було цеглинкою пропаганди», кілька разів перейменовувалося, аж поки 1990 року не отримала нинішню назву. За століття змінилося багато, але завдання збирати та поширювати інформацію лишилося головним і незмінним.

Як же працює вся ця відточена система? Сергій Сай-Боднар назвав це «інформаційним супермаркетом» та пояснив, що агентство має своїх кореспондентів в усіх регіонах України та у багатьох країнах світу. І ті оперативно збирають, опрацьовують матеріали, надсилають в центральний офіс агентства, звідки готова інформаційна продукція протрапляє на офіційний сайт, а ексклюзивна – до передплатників. Також спікер привідкрив завісу щоденних клопотів «Укрінформу», повідав про планірки, на яких керівники редакцій діляться інформацією та обговорюють порядок денний. Усе відбувається в темпі, бо, як зазначив пан Сергій, «ми не маємо права вживати слова «вчора».

Агентство активно та успішно проводить пресові заходи. Лише торік їх у цих стінах відбулося близько семисот. Працівники  «Укрінформу» студенти Інститут журналістики столичного Грінченкового університету Ірина Яковенко та Максим Погребняк поділилися першим досвідом роботи в одній з найпотужніших агенцій країни, розповіли, як фахівці готують анонси подій та відбирають заявки на проведення у спеціалізованих залах «Укрінформу» прес-конференцій, брифінгів, круглих столів, презентацій. Наголосивши: важливою вимогою такого відбору є відсутність партійної реклами.

– Спершу було важко,– зізнається Ірина. – Бо часом політичний підтекст у заявках досить завуальований. Тому ретельно моніторимо організаторів. Аж до кінцевих бенефіціарів структур, які ініціюють у нас пресовий захід. Це допомагає передовсім уникнути тенденційності та необ’єктивності.