Бували в Брустурах? У столиці гуцульських сирних коників. Де Гриців потік звивається між пагорбами, а паску святять черешневим цвітом. Перегортаєш сторінку – як гримне, і кімната дерев’яної хати заливається світлом блискавки. У рідному селі й хліб пахне дитинством, і спів пташок сприймаєш як належне.

Отак за описами природи незчулася, як поринула в роздуми Василя Карп’юка про сім’ю, рідну місцину, роботу. Всі вони обʼєднані під обкладинкою книжки «Ще літо, але вже все зрозуміло». Кожна оповідка як окремий твір, який займає не більше двох сторінок. І ти поволі занурюєшся, розчиняєшся у тексті. Особливого колориту додають діалектизми: «нанашко», «вивірка», «кукуци»…

Навіть побутові речі, які часом стають звичними, автор описує з непідробною любовʼю: «Коли розтягував граблями замоклу траву, то вона аж парувала, мовби полегшено зітхаючи…».

З оповідей про вікно дощу думки автора переходять до філософських, релігійних та психологічних тем. Кількома влучними реченнями ніби «пробуджує» читача, заколиханого природою Карпат. Особливу увагу Василь Карпʼюк приділяє Богові: нагадуючи, що людина є Його образом. І зазначає, що краще покладатися на Нього.

Цю книжку не варто читати поспіхом. Вона має бути під рукою щосезону, щоб відчути яскраві емоції від читання. Мовби отримавши ще одного листа від близького друга з Брустурів. І хтозна, може саме вона спонукає вас колись таки вибратися у спонтанну подорож на Прикарпаття, туди, де живуть сирні коники.