Цій історії – 23 роки. Тоді свідома громадськість запропонувала відкрити меморіальну дошку легендарному українському хоровому диригентові і композиторові Олександрові Кошицю. На фасаді будинку №13, що на Андріївському узвозі Києва.  Ініціативну групу очолював поет Іван Драч. Утім ідея ця одразу ж наштовхнулися на сильний і злагоджений спротив: український митець дуже муляв очі прибічникам «русского Кієва». 

Особистість О. Кошиця і дотепер маловідома широкому вітчизняному загалові. А це – видатний диригент, який своїм талантом підкорив Європу та обидві Америки. Шість років тривали гастролі очоленої ним «Української республіканської капели», всюди виступи посланців з далекої, а для багатьох і незнаної країни супроводжували нечуваними оіваціями, захопленими відгуками у пресі. Найбільших почестей вдостоювався «Щедрик» Миколи Леонтовича. Завдяки О. Кошицю і його «капелантам» цей твір зажив-зазвучав на планеті різними мовами. Геніальною щедрівкою вона шанувала Україну. «Голосом святої чистоти і небесної художньої правди залунала наша пісня в широкому світі; встала велика, могутня, життєтворча, як вічне сонце! – згадував пізніше Маестро. – І перед нею, мов електричне світло перед сонцем, згасло і потемніло все штучне в мистецтві, нещире, чим набита Європа і так званий культурний світ».

Він увійшов до когорти найвпливовіших митців хорового виконавства першої половини ХХ століття. А тимчасом в Радянському Союзі його ім’я було заборонене. Вважали, що він націоналіст, який українською народною піснею вів антирадянську пропаганду. Саме тому йому відрізали шлях на батьківщину. Тріумфально пронісши отчу пісню країнами і континентами, Кошиць доживав віку на чужині, там і знайшов вічний спочинок. Знайома історія для сотень українських інтелектуалів.

Завдячуючи зусиллям громадських організацій «Народний музей України», «Музичний батальйон», за сприяння депутатів Київської міської ради, активістів, істориків, музикознавців напередодні Різдва Олександра Кошиця таки вшанували меморіальною дошкою, саме на фасаді будинку №13, названому «домом Булгакова», де нині його музей. Тут Олександр Кошиць мешкав 1905 року. І це вже друга меморіальна дошка великому Маестро на столичному Андріївському узвозі: перша прикрасила фасад будинку №22, який теж пам’ятає свого славетного мешканця.