Його позивний «Маяк», він ветеран 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Військову службу розпочав у 19 років. За власним бажанням. Пройшов вишкіл у Читати далі…
Повз Ріпки, чернігівського селища, розташованого неподалік українсько-білоруського кордону, везуть українців, звільнених із російського полону. Місцеві мешканці не чекають на запрошення чи Читати далі…
Навесні 1986 року кінодраматург і сценарист Леонід Мужук разом з колегами з «Укртелефільму» входив у самісіньке пекло Чорнобильської зони. Попри смертельну
У центрі Бородянки облаштували меморіальний простір, присвячений подіям російської окупації. Навесні 2022 року російські окупанти принесли у це селище на Київщині
Репозитарії, метадані, FAIR-принципи — ці терміни здаються суто теоретичними й відірваними від щоденної роботи новинного чи розслідувального відділів медіа. Але десь
Ця академічна лікарня Технічного університету Мюнхена (TUM) відома далеко за межами Німеччини. Найсучасніший опіковий центр з високотехнологічною медициною нині щороку рятує
У середмісті столиці, у «Гончаренко-центрі» займалися зоопросвітою. Захід «Зоомейт» (ZOOMATE) обʼднав молодь навколо теми допомоги тваринам, заохотити учасників до зооволонтерства, розповівши
Десятий світовий рекорд записала до своїх спортивних набутків українка Катерина Садурська, 11-разова чемпіонка світу з фрідайвінгу. На міжнародних змаганнях «AIDA Blue
Сімнадцятирічний харківський дзюдоїст Хазар Гейдаров виборов «золото» IV літньої юнацької Олімпіади у Дакарі. Перемогою у ваговій категорії до 66-ти кілограмів. Це перша
Листопад 06, 2021Андрій МИХАЙЛИК, кінорежисер; світлини автораКоментарів немає
Нарешті збулося! Позаду колотнеча зборів, вокзальна метушня, неспокійна ніч у потязі, що цурпелився геть подалі від проковіднілої столиці. Довкола осіння дзвінка тиша, до якої м’яким фоном додається легкий шепіт далекого потічка. У п’янкому простиглому чистому повітрі ледь вловлюються терпкі пахощі грибів, відпалої хвої, пожухлого листя. Добридень, урочище Остріки, вітаю тебе, край Синього Вира!
Національний природний парк «Синевир» – це не лише унікальне, овіяне легендами однойменне озеро. Це понад 43 тисячі гектарів гірських лісів, полонин, річок і потічків.
«Кляуза»
Суботньої сонячної днини добре відомою дорогою прямую вгору вздовж Чорної Ріки. Тепер – це не просто путівець, а частина туристичного маршруту «Остріки – Гребля».
Загальна палітра барв довколишнього лісу ще не набула прощально-золотавого відтінку. Переважають відтінки зеленого, крізь які деінде вже проступають жовті кольори. Раптом помічаю, як на дорозі у баюрі яскравим цитриновим блиском відбиваються крони дерев. Покрадьки, тихо осінь бере своє…
Так за фенологічними фотовідеоспостереженнями і роздумами майже непомітно дістався греблі. Точніше – її залишків.
Аби сплавляти у низини зв’язаний у плоти-бокори заготовлений ліс, понад півтора століття тому такі загати перекрили чимало бурхливих карпатських річок. Подейкують, їх зводили за проєктами австрійського інженера Клаузе. Можливо тому горяни й кличуть їх «клявзами», «кляузами».
У середині ХІХ століття гребля завдовжки 80 та завширшки п’ять з половиною метрів перетнула й стрімку Чорну Ріку.
В пам’яті постали обриси складної гідротехнічної споруди, яку наша знімальна група побачила у червні 1997 р., фільмуючи кадри майбутньої стрічки «Синій Вир Карпат».
Це був єдиний на всю Європу музей лісу і сплаву. За рік, у листопаді 1998-го, катастрофічна повінь враз знесла увесь комплекс споруд. Намагання відродити пам’ятку перекреслила нова повінь березня 2001-го.
Зупиняюся, зробити декілька кадрів. Штабелі добірних дубових колод, частина відновленого фундаменту «кляузи», зведені заново опорні стінки по берегах – німі свідчення відновлювальних робіт, що час од часу тривають. За понад два десятиліття фільмування цієї майже сізіфової праці не полишає надія побачити в окулярі камери відроджений унікальний музей…
Озірце
Аби не повертатися вже пройденим шляхом, від греблі прямую далі іншим маршрутом – «Екологічною стежкою «Гребля – Озірце (Дике озеро)».
Стежина весь час іде вгору. Довкола – дивовижні хащі, в яких відчуваєш певну таємничість. Подумалося: гарна локація, аби знімати кіно будь-якого жанру – фентезі, трилера, а то й історичної стрічки…
Пригадалося, як півтора десятка років тому синевирськими стежками йшли з колегою-оператором, якому тоді вже було добряче за п’ятдесят.
– Такого дрімучого лісу я не бачив ніколи в житті, – захоплено вигукував цей статечний «син асфальту», фільмуючи побачене.
Довкола панує тиша – осінь бере своє, птаство, вивівши нову генерацію, подалося де тепліше, а дехто, як ті ж глухарі та орябки, причаївся в лісових нетрях, жде неминучих холодів.
Йду далі. Чую, як досвідчений звукорежисер – матінка природа у фонограму суцільного осіннього спокою наче мікшером поступово вводить лагідний шепіт невеличкого потічка. З кожним метром набираючи силу, плине він затишним звором, вбираючи на шляху до Чорної Ріки численних своїх дзюркотливих посестр та побратимів. Але в разі негоди ці невинні потічки дичавіють лютим звіром: стихія змітає все на своєму шляху.
Походеньки наодинці мають свої переваги: ані галасу юрби, сам обираєш темп руху, де зупинитись, чим помилуватися. І зафіксувати на камеру довколишні картини природи, послухати нескінченно-вічний аудіофільм життя лісу.
Система GPS показує: до мети лісової мандрівки, Дикого Озера, по прямій всього кількасот метрів. Але у горах напростець не ходять, можна легко потрапити в халепу. Тож доводиться кружляти лісовими серпантинами, поки промаркована стежка не виводить на гірський путівець до Озірця.
Добривечір, Дике Озеро! «Із далеких доріг, знов до тебе прийшов»! Невеличке, затишне, не таке знане й популярне серед відвідувачів парку, як славетний Синевир, причаїлося ти серед вікових пралісів, зберігаючи свою неповторну принаду. Пак за прихованість і таємничість варте того, аби з добрий десяток кілометрів дертися до тебе горами…
Щороку приїжджаю у верхів’я Тереблянської долини, буваю на Синевирі. Кортить завітати і на Озірце. Але вже давненько не складалося.
«Застиг до наступних теплих днів і оцей карпатський крокодил. Напевне, чекає, аби нові туристи прийшли подивитися на його володіння», – так майже двадцять років тому написав у сценарії «Синього Вира Карпат» про повалене дерево-корч, що «принишкло» на березі Озерця і своїми обрисами нагадувало гігантську рептилію. І о диво – цей «крокодил», посічений часом і негодами, досі чигає на гостей!
Сонце в горах, а восени й поготів, швидко сідає, на прощання золотячи верхівки дерев. Годинне спілкування з Озірцем, як і знімальний день, добігає кінця, час поспішати вниз, у долину…
Індіан-Веллс, «тенісна столиця» США, традиційно приймала підсумковий турнір «WTA Finals 2026». Вісім найкращих тенісисток світу боролися за найголовніший титул сезону. Україна,
Загальноосвітня школа №1 міста Старокостянтинова, що на Хмельниччині, не перший рік підтримує дружні і плідні звʼязки з освітніми закладами польської Ченстохови.
Наймасштабніша та найочікуваніша подія осені для всієї студентської молоді Києва: «POSVYATA 2026», великий фестиваль, під відкритим небом (open-air), об’єднав першокурсників із
Медійна спільнота згадувала Георгія Ґонґадзе — журналіста, кінодокументаліста, громадського діяча. Двадцять шість років тому, 16 вересня він зник. Через 7 років
Помітною мистецькою подією літа став кількаденний літературно-музичний фестиваль «Теліга. Живий текст», присвячений 120-річчю від дня народження відомої поетеси і діячки Організації
У видавництві «Ліра-К» вийшов збірник «Андрій Мельник». Сюди ввійшли матеріали Третьої всеукраїнської науково-практичної конференції «Андрій Мельник та Українська революція 1917-1921 років»,
Ця пивниця-музей постала у самому центрі Мюнхена, навпроти відомої броварні «Hofbrauhaus». «Біркельнери» у традиційних баварських костюмах ґречні і метиковані, добре знають
Страх, який ми переживаємо у безпечних умовах, дає змогу досліджувати власні реакції, спостерігати за емоціями та вчитися справлятися з напруженням. Читати далі…
Залишити відповідь