Відходить у історію 2024-й, рік, який ми «не прожили,  а  пробули»: важко назвати повноцінними дні й ночі під ворожими обстрілами, з численними жертвами серед наших оборонців та мирних цивільних.

Цей високосний починався з надії на близьку перемогу, на непохитність наших рубежів. Проте в силу різних обставин ворог зумів, накопичивши озброєння, згрупуватися і, зазнаючи величезних втрат у живій силі й техніці,  просунутися вглиб української території.

Цей високосний запам’ятається варварським прильотом російського «орєшніка», постійними бомбардуваннями рашистами нашої енергетичної системи, наших міст і містечок, прикордонних територій України, зокрема, й моєї рідної Сумщини…

А ще цей рік приніс американцям нового президента. Бо попри те, що інавгурація Трампа відбудеться на початку 2025 року, його перемога випала на цей-таки, 2024-й.

Паралельно з активізацією боїв на сході України збурюють наступ і путлерівські пропагандисти, розганяючи нові страхи та мантри про «нєпобедімость россійского оружія». А недавні бучні путінські медійні «откровєнія» вкотре  окреслили його маніакальне бажання ціною нових багататосячних жертв «соотєчєствєнніков» нав’язувати світовій спільноті, включно з новообраним президентом США, свою геополітичну маячню під цинічною назвою «правила гри». Рівень публічних погроз офіційної росії у вересні 2024 року можна порівняти хіба що зі зростанням воєнної істерії наприкінці 2021-го, аж до широкомасштабного вторгнення в Україну 22 лютого 2022 року. «Індекс російських загроз» (Russian Threats Index), розрахований дослідницькою компанією «Open Minds» у вересні 2024-го, сягнув 120 балів, на 40 % перевершивши попередній пік, зафіксований у жовтні 2022 року.

Цей пік погроз, шантажу та ненависті росіянам вдається  утримувати впродовж кількох місяців другої половини 2024 року. Ворожа зухвалість зашкалює: лише за листопад поточного року зафіксовано понад 100 тисяч постів у російських соцмережах про протистояння росії та НАТО. Це різко контрастує з недавніми показним дивуванням путіна під його ж риторичне запитання: «Нам что, воєвать с НАТО?!»  Схоже, тепер знахабнілі кремлівські палії війни, заручившись союзницькою допомогою, зокрема Північної Кореї та Ірану,  вже готові воювати з усім світом. Ці наміри відверто «зливаються» з усіх ворожих інформаційно-пропагандистських майданчиків. Усупереч прогнозу про можливі домовленості між росією та Україною, підгрунтя яких готує нова адміністрація США.

Схоже, і в команді новообраного президента Трампа нарешті почали притомно оцінювати ситуацію, заявляючи, що проблема надто глибока й умови воюючих сторін діаметрально протилежні. Якщо українська сторона готова вислухати компромісні варіанти, то останні заяви офіційного кремля свідчать про одне: їхньою умовою є капітуляція України, включно з юридично зафіксованими змінами російсько-українського кордону (росія відбирає в України Крим, Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області в їх адміністративних кордонах). І, звісно ж, зміна української влади, «вживлення» російської мови й церкви. Йдеться про фактичне затруєння всього організму суверенної Української держави «московською бацилою», яка, зрештою, цей організм остаточно розкладе зсередини.

Що це, як не заклик до продовження війни?

Важливо зазначити: рік, який минає, відзначився союзницькою міццю щодо підтримки України. Хай не такої, якої ми б хотіли, та все ж. Особливо це стосується засобів протиповітряної оборони, які нині унеможливлюють нищівне нищення варварами наших об’єктів, передовсім енергетичного комплексу. Звісно, ураження є (особливо після масованих ракетних атак), але нам усе ж таки вдається відновлювати мережі й забезпечувати населення світлом і теплом.

Американська допомога в останні місяці 2024 року стала справді масштабною. Адміністрація Байдена, бодай наприкінці своєї каденції, намагається створити своєрідну «захисну подушку», принаймні для кількох місяців невизначеності у політиці своїх наступників. А яку позицію займе новообраний президент США в російсько-українській війні, поки ніхто всерйоз не береться спрогнозувати.

Як слушно заявив в інтерв’ю виданню «ОВОZ.UA» колишній надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур: «… Дуже небезпечно те, що в дискусіях щодо майбутнього війни в Україні зміщується фокус. А він, як на мене, має бути в тім, щоб зупинити, а в ідеалі – відкинути путіна якомога далі від України. Тільки в такому разі мають сенс розмови про дипломатичні шляхи закінчення війни, про якісь перемовини. Якщо цього не вдасться досягти, тоді всі переговори пройдуть під диктовку путіна й росії».

Тим часом ексміністр закордонних справ України Дмитро Кулеба  на пресконференції  «Підсумки 2024 року: в очікуванні справедливого миру?», яку нещодавно організували в агентстві «Укрінформ», заявив: «Росія ніколи не веде перемовини про те, що вона вважає своїм.  На сьогодні вона вважає, що окуповані нею частини Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей належать до її конституційного поля».

Чи вдасться Україні та її союзникам змусити росію поступитися принципами середньовічного загарбника? Залежить від багатьох чинників та ситуації, зокрема й на фронті.

Недавні опитування засвідчили: 73 % громадян України за повернення нашій державі ядерного статусу. З цим також варто рахуватися. Причому – всім.