Дедалі частіше доводиться чути про «утиски російськомовних» українців. І хоча більшість населення України вважає рідною саме українську мову та підтримує її статус як єдиної державної, чимало громадян повсякденно розмовляють російською. З 16 січня 2021 року набрала чинності стаття 30 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У зв’язку з цим виникає чимало дискусій. Тож у чому полягає проблема та чи варте уваги мовне питання? Спробуймо розібратися.

За результатами опитування, організованого проєктом аналізу громадської думки про події в Україні «Kantar TNS Online Track», для більшості (63%) респондентів рідна – українська мова. Російську вважає такою 35% громадян.

Учасники опитування також визначили, якими з мов, окрім рідної, вони володіють так, щоб підтримати розмову, розуміти новини на радіо чи телебаченні, читати газети та журнали, спілкуватися в інтернеті. І виявилося, що знання російської й української мов є фактично рівномірним. В Україні приблизно однаковий відсоток українськомовних та російськомовних родин.

А як оцінюють громадяни України новий закон про мову? 42% респондентів – позитивно, незадоволені законом 23%, приблизно стільки ж ставляться до нього нейтрально, а 14% опитаних не змогли дати відповіді.

Отже, майже чверті українців (принаймні опитаних) мовні нововведення не до душі.

– Це прояв неповаги до своєї держави, мови й народу, – вважає професорка кафедри української мови Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка Людмила Овсієнко. – Державна мова має бути одна-єдина. Заперечити це може лише той, кому байдужа наша країна, народ і його прадавня історія, яку, на жаль, кожна влада переписує під себе. Не хочу нікого ображати, проте до таких «бунтарів» постає питання: люди, ви втратили своє обличчя? Невже ви українці? Втім, можливо, це комусь вигідно?.. Можливо, так треба, щоб брат із братом сперечався?.. Бо так нас простіше зламати, а країну роздерти на шматки… Це дуже велика проблема. Розв’язати її зможемо лише тоді, коли кожен громадянин нашої держави зрозуміє: рідна країна, рідна мова і рідна мати – одна. Двох не буває!

Прикро, але факт: більшість великих міст України досі переважно чи й цілковито зрусифіковані. Приклад – колишня столиця Радянської України Харків.

– У нас дуже складно знайти школу, в якій з вами розмовлятимуть українською, – такої думки учениця старших класів однієї з харківських шкіл Ганна Пономаренко. – Та й серед навчальних предметів пріоритетна саме російська мова. Ніхто тут не бачить у цьому жодної проблеми і мовний закон ніхто не критикує. Проте коли я була у Львові і кожен другий, хто розмовляв там зі мною, намагався ледь не змусити мене говорити українською, мені було некомфортно. Я не можу сказати, що мовний закон – це погано, але російській мові завжди буде місце в нашій країні. І, на мій погляд, це правильно, враховуючи нашу історію.

Цікавлюся думкою київської молоді. Для цього поспілкувалась із студенткою столичного Грінченкового університету Аліною Поштарук.

– Ті, хто розмовляють російською, зазвичай перейняли її від своїх батьків, які народилися і виростали ще за СРСР. Коли переважала російська мова, а українську намагалися викорінити. Я теж з російськомовної родини, але якщо до мене звертаються українською, відповідаю українською. Це вже відбувається на підсвідомому рівні – іноді цього навіть і не помічаю. Ми живемо в Україні, державна мова – українська, тому й природно, що в усіх держустановах, громадських місцях слід розмовляти українською. На мою думку, з кожним роком українськомовного наслення ставатиме більше. Серед моїх друзів кожен вибирає сам якою мовою розмовляти. Наприклад, якщо почуєш, як хтось з українців спілкується в родині англійською, тебе ж це не пересмикне. Так само має бути і з російською. В кафе, магазинах, ресторанах, ТРЦ – звісно, лише українською. А якою мовою спілкуватися з ріднею, близькими – це, як на мене, особистий вибір.

Питаю рідну людину, маму. Вонв зростала в українськомовній родині, але навчалася в російській школі.

– Ми зростали в середовищі, де переважала російська, – розповідає Вікторія Цуба, маркетолог. – А сучасна молодь прекрасно володіє українською мовою, любить її та визнає єдиною державною. Цим варто пишатися. Я вважаю, не важливо, якою мовою розмовляє людина, адже добре володіти і російською, і англійською, й іншими іноземними мовами. Але любов до рідної країни завжди має бути на першому місці. Оце головне.

Згадую чудову книжку Володимира Селезньова «Мовні війни: Міф про «зіпсованість» української мови». В ній комплексно розглянуто хвилюючі мовні питання. Автор, не задовольняючись лише аналізом поверхневих наслідків русифікації, розглядає причини нинішньої «зіпсованості» української мови. У центрі уваги система ідей і радянської, і пострадянської епох.

Популяризація мови – питання неоднозначне, потребує ретельності у виборі методів та засобів дії. Звичайно, нікого не можна змусити розмовляти українською, але просувати її життєво необхідно. Лише правильна й мудра мовна політика може повернути людей до рідної мови. Треба знайти можливість діяти разом, виробляти спільне розуміння сучасної України, задля того щоб об’єднати населення в єдину українську цілісність. В націю.

Як писав Максим Рильський: «Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…»