Анна, про яку йтиметься далі, виїжджала з України на одинадцятий день повномасштабного вторгнення російської вояччини.

– Це рішення, – зізнається, – далось дуже важко… Було страшно.

Спочатку Анна з сім’єю перебувала в Польщі, але потім родина вирішила перебратися на захід Австрії, в Тіроль.

– Дуже непросто, – розповідає, – знаходили спільну мову з місцевими. Складно розуміти австрійців: мало хто розмовляє англійською та навіть німецькою – більшість спілкується місцевим діалектом.

Спочатку мешкала, як вона каже, в «таборі». В готелі, куди заселяли біженців. Нині її осідок у монастирі, де теж багато українців. Їм надають кімнати, є їдальні та класи для вивчення німецької мови. Все це безкоштовно.

Розпитую Анну, чи знає вона українські організації в Австрії і чи мала з ними якийсь зв’язок. Моя співрозмовниця розповідає про українські телеграм-канали, створені волонтерами. Вони, мовляв, надають свої послуги та допомогу українцям. А значні організації знаходяться у Відні та у великих містах. Зазначила: отримує фінансову допомогу від австрійського уряду. Нашим тут щомісяця виплачують по 200 євро на дорослого, та 100 євро на дитину.

Але навіть такі умови, коли особливо не пожируєш, не посилюють її бажання їхати додому.

– Думок про повернення немає, – каже Анна. – Хіба що на кілька тижнів, побачити рідних.