Слава співоча, слава козацька  

У непримітному будиночку на одеському Пересипу –  Музей історії розвитку українського козацтва. Коли Одеси ще не було, у південному краї  давно дзвеніла козацька шабля. Саме на Пересипу полковник Семен Палій розбив татарське військо і звільнив з полону чимало бранців. Пізніше, в час війни з Туреччиною українське козацтво стало ударною силою  російської армії.

Директор музею Сергій Шпак каже, що після турецької війни чимало запорожців  оселилися навколо Шкодової гори  поблизу  Хаджибея – майбутньої Одеси. Так з’явилися перші козацькі села Усатове, Нерубайське, Корсунці…

Експозиція  розповідає не лише про походи звитяжців, про штурми  Хаджибея, Очакова, Ізмаїла,  у яких чубаті лицарі відігравали ключову роль, а й про їхній  побут і звичаї. Музейну світлицю допомогли облаштувати майстри петриківського розпису з Придніпров’я, бо Петриківка – то зимівник останнього кошового отамана Запорозької Січі  Петра Калнишевського. З кінця XVIII століття, після зруйнування Катериною ІІ Запорожжя, козаки почали масово заселяти  український Південь. Назва Нерубайське якраз і говорить про те, що запорожці замість шабель почали братися за плуги… Лише навколо Одеси вони заснували понад п’ятдесят поселень.

Осівши у причорноморському краї, козаки не змінили  волелюбних звичок: носили оселедці і довгі вуса, вдягали шаровари… Це дуже не подобалося зросійщеним  чиновникам-наглядачам.

–  Відомо про циркуляр, яким запроваджувалися податки на довгі вуса, на паління люльок і на козацький «оселедець», – розповідає Сергій Шпак.

Гордість музею – кобза, яку знайшли випадково. Після того, як у Харкові на початку 30-х років  радянська влада зібрала на з’їзд найвідоміших мандрівних  співаків, а потім їх підло знищила, в усіх українських селах і містечках почало зникати кобзарство. Місцевий безіменний кобзар із  Кодими,  що є тепер частиною Одеси, перед тим,як податися в мандри, надійно заховав свій найдорожчий скарб. Його знайшли, коли розбирали стару будівлю. Сергій Шпак каже: кобза було розібрано і ретельно загорнуто в полотно.

«Наша думанаша пісняНе вмрене загине», –  писав  великий  Тарас Шевченко про часи козацької вольниці. В Одесі-Хаджибеї й досі живе звитяжна слава козацька.  І  співоча – кобзарська.

Коментар до Слава співоча, слава козацька  

  1. Афанасий Гайдаржи сказав:

    Часто проходжу повз, там багато таких будиночків, але не задивлявся, бо все поспішаю. Потрібно хоч раз зупинитись та зайти. Дякую!

Залишити відповідь до Афанасий Гайдаржи Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company