На часі

ЗИМОВА ЛАСТІВКА І ВАСИЛЬКИ

«Ой в полі, полі сам Бог походжав
Та й матір Божу за руку воджав»,
– голосно тягнуть два чоловічі баси. Прокидаюся не
так від співу, як від яскравого світла і колючого пшеничного дощу на обличчі. Я ще малий, але вже знаю: якщо сусіди, дядько Володька і дядько Микола, у нас засівають, значить, настав ще один Новий рік – старий. Здогадуюся, що зараз мати зацокає посудом, наллє їм по чарці. Провалюючись у сон, ніяк не можу зрозуміти, чому, вітаючи з Новим роком, дядьки ще й додають: «Та з васильками!» Звідки квіти взимку?

ІЗ ЗАШМОРГОМ НА СЕРЦІ

Мій дім помер влітку 2014 року… Ні, на щастя, його не зруйнували «гради», стіни залишилися цілими, та хіба дім – це тільки стіни, оті банальні «квадратні метри»? Дім – енергія захисту, що наповнювали простір сенсом, це спогади, щось незамінне, безсумнівне… І цей дім помер. Я так багато читала про втрату ґрунту, еміграцію, болючі відчуття українців, яких раптом позбавили місця, куди можна повернутися, що б не трапилося в житті. Тепер сама пишу про це.

НОВОРІЧНИЙ ЕФІР В УКРАЇНІ: ТРИ ШЛЯХИ В НІКУДИ

Вимога квот для української мови бодай у новорічну ніч не врятує святкового ефіру від дратівливих банальностей і не покращить його.

«Все, що українцям цієї новорічної ночі пропонувало телебачення, українським назвати було важко. Можливо, тому, що Новий рік уперто залишається святом совка, з його “Голубими огоньками” та “Іронієй судьби”», — дійшла висновку Інна Долженкова, відштовхуючись від новорічних програм, запропонованих каналами групи Віктора Пінчука. Справедливо діагностувавши це як загальний феномен пострадянського сприйняття новорічних свят, вона не спробувала змоделювати альтернативу. Бо її насправді не існує. Українське новорічне телебачення пропонуватиме подібне ще років п’ятдесят — у кращому випадку.

Архів розділу »

З перших вуст

Духовна вісь рідної школи

У коридорах Педагогічного інституту столичного Грінченкового університету – нова виставка. До скарбів старожитностей із інститутського музею та приватної колекції родини Ульяничів,  які розмістили зібрані експонати в одній із тутешніх аудиторій, додалася фотовиставка «Школи Лохвицького земства». Кількадесят фотографій початкових шкіл, збудованих століття тому за проектами українського етнографа й архітектора, мистецтвознавця і педагога Опанаса Сластіона. Не будиночки – архітектурні шедеври: фігурна кладка витворює орнаменти традиційної української вишивки, вікна у верхній частині змуровані «під конус», заломлені дахи та обов’язкова башта над ними, ніби вершина пізнання.

Україна співає «Кобзаря»

Тарас Шевченко. «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Автор ідеї видання О. А. Шокало. Твори a cappella. Тт. 1, 2, 3. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014–2016. – по 240 сс.; фото.

Упорядкував це рідкісне зібрання хорової Шевченкіани Павло Іванович Муравський (1914–2014) – великий український хоровий диригент і педагог, патріарх української музичної культури, легенда хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, народний артист України, почесний академік Національної академії мистецтв України, лауреат Шевченківської премії, Герой України.

Від Різдва до Водохреща

На січень, який в народі ще називають студнем, припадає три свята: Різдво, Новий рік і Водохреща.

Новий рік наші предки зустрічали навесні, і лише з утвердженням християнського календаря, а точніше після указу Петра I його почали відзначати взимку. Тому інколи дивно чути: у колядках чи щедрівках, які співають у січні, про зиму, мороз і метелицю не згадується, зате віншують прихід весни, пробудження природи, початок польових робіт:

Архів розділу »

Постаті

Відлуння пострілу

19 грудня минулого року під час відкриття фотовиставки сучасного мистецтва в Анкарі застрелили російського посла в Туреччині Андрія Карлова. 22-річний нападник Мевлют Мерта Алтінтас, згодом теж убитий поліцейськими, розряджаючи обойму пістолета, викрикував: «Не забувайте про Алеппо!». Відповідальність за атентат взяло угруповання «Джейш аль-Фахт» («Армія завоювання»).

Геній ядучого сміху

По радіо в прямому ефірі йшла передача: слухачі могли зателефонувати до студії, поставити читачеві програми якесь запитання або ж коротенько висловити свою думку про почуте. Гостем того разу був редактор газети, цілком типової для сьогодення – з тих, котрі схиляються перед можновладцями так низесенько, що ледь не обтирають порошинки з їхніх черевиків.

Ірина КАЛИНЕЦЬ: «Коли народ не цінує вищих цінностей, то обов’язково стоятиме перед руйнацією»

Не з’єднає, не розділить,
не потішить, не приспить…
Калиновим мостом біло
тільки слід, лиш слід ячить.
Ірина КАЛИНЕЦЬ

Львів захоплює у свій магічний полон з першої зустрічі. Хоча потроху давить своїми напрочуд красивими, але, на жаль, здебільш занедбаними фасадами. Навіть сталевим блиском мокрої після дощу бруківки, посіченої незвично вузькими як для столичного гостя трамвайними коліями. І насторожує таїною, здається, нескінченних нетрів прохідних дворів. Але магнетизм міста Лева непереборний. Повертатися на побачення з ним варто саме вранці вихідного дня, коли на його вулицях меншає авто і бензиновий сморід не в змозі вбити тонкий аромат вранішньої кави, що стелиться містом…

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company