На часі

ВІЧНИЙ МАЙДАН

Шість років тому розпочався Майдан. Величезні надії на переміни. А сьогодні… Непокарані винуватці, за сотні смертей. Буцімто неможливо ідентифікувати «беркутівців», «тітушок».
Кричу за Станіславським: «Не вірю!»
В дні Майдану, прийшовши  додому, описував вночі на комп’ютері події дня, свої розмови біля Адміністрації президента з бійцями ВВ – внутрішніх військ та спецпризначенцями – беркутівцями (почергово, в залежності від ситуації на Майдані, стояли, то ті, то інші.). Розміщувати в інтернеті пости під своїм іменем було небезпечно (на Майдані ми навіть іноді відключали свої телефони – Януковицькі служби відслідковували місце перебування) і я вибрав собі нік Павло (так мене хотіла назвати моя бабуся)- Павло Павленко з обличчям Козака Мамая.
Переглядаю свої записи. Проживаю знову мій, наш спільний Майдан. Хочу згадати ті дні, пройти тими ж стежками…

ПІШЛИ ПО ВОВНУ, А ВЕРНЕМОСЯ СТРИЖЕНИМИ?

Даруйте, але ми, наче барани перед новими воротами, буцнулися рогами у розведення військ на Донбасі. Так, мовби погоничі ґирлиґою геть відбили тяму. Одні кричать: «Розвести, бо то мир!», а інші опираються: «Ні, то зрада!» А що заважає озирнутися довкола?  Оті крутороги, що аж на потилицю?

ГІРКИЙ ЧУЖИЙ ОГІРОК

Давним-давненько  взимку зайшов на базар. Ятка вабила теплою веселкою кольорів: апельсини, гранати, ківі з бананами. А де ж яблука?
 Звиняйте, яблука в Африці не ростуть, відказала продавчиня.

ТРИ НЕВЕСЕЛІ БУКВИ

Ключовим у нашій  новітній історії стане слово із трьох літер – ЦВК. Навіщо нинішня монолітна більшість з Президентом на чолі так поспіхом розпустила  Центральну виборчу комісію? Бо та  з минулого, хай і дуже недавнього?

Архів розділу »

З перших вуст

«Четверта влада»? «Четвертий стан»!

За останні двадцять шість років в Україні вбито понад 60 журналістів. Лише за 10 місяців поточного року через професійну діяльність постраждали 208 журналістів. 92 відсотки злочинів проти працівників ЗМІ залишаються безкарними, тільки кожна дванадцята справа про напади на журналістів доходить до суду, а підсудні, як правило, відбуваються символічно-мізерними штрафами…
Таку сумну картину представили у сесійній залі Верховної Ради учасникам парламентських слухань «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення».

«Наслідки війни відчуватимемо багато років»

Моя мати Тетяна Зезюлькіна повернулася з Косово та Боснії і Герцеговини – була там у складі делегації громадської організації, що опікується правами жінок, постраждалих у військових конфліктах. Погодьтеся, тема животрепетна як для країн візиту, так і для України.

По обидва боки лінії

Михайло Шубін з Донецька розповідає про поїздки на Велику Україну за пенсією. На непідконтрольних територіях українська банківська система не працює.
Ім’я співрозмовника змінене задля його безпеки.

«Космічна» популярність Жадана

До столичного Університету імені Бориса Грінченка без особливих анонсів та реклам навідався прозаїк і поет Сергій Жадан. Увірвався студеним бадьором з київської осінньої золотої вулиці. Простора актова зала була запруджена по вінця, не лишилось вільних місць на балконі, викладачі та студенти стояли у проходах між рядами, а дехто примостився прямо на підлозі поза залою у коридорі.

Архів розділу »

Постаті

«Ніколи не сміявся без любові»

130-та Вічність Остапа Вишні

Життя не залишило йому вибору: або сміятися, або піти у безвість… Про його літературне покоління, що тоді вже стояло на порозі звірячого сталінського терору, очевидець і такий же мученик ГУЛАГу Григорій Костюк згадував: «Ми були, як заворожені кролики перед пащею удава». А значущість літературного сміху Остапа Вишні увічнив такими доводами: «…Це не порожній сміх чергового скалозуба, а соціально і національно значущий, сповнений не тільки дотепу, сарказму, кпину, але й смутку, докору і навіть грізного оскарження. Я не зроблю великого перебільшення, коли скажу, що ця магічна сила Вишниного слова тоді докопувала чуда: майже всі вороже чи байдуже наставлені вчителі, що їх українська школа успадкувала від царських часів, досить швидко стали щирими і відданими працівниками української школи і освіти».

 «Юрко»,  лікар повстанців

Влітку 1945 року в Чорному лісі, що на Станіславщині (нині Івано-Франківщина), під час бою з карателями НКВД боєць УПА на псевдо «Юрко» потрапив в оточення. І щоб живим не дістатися катам, по-лицарськи розпорядився останньою кулею зі свого нагана…  

«Що мені ті кораблі, на яких не видно прапорів моєї вітчизни!..»

Висловом письменника Юрія Яновського, винесеним у заголовок, мовби виписано життєве кредо, духовний світ і мистецьку спрямованість українського скульптора та громадського діяча Сергія Литвиненка.
Два міста сперечаються за право називатися його родовою колискою: Полтава і Пирятин. Проте достеменно відомо лише те, що появився він у тій колисці на початку жовтня 1899 року.

Геніальний мученик

Звичайному українцю він уявляється у двох образах – як білоголовий Сашко, зачарований Десною, і як видатний кінорежисер, фільмів якого, щоправда, майже ніхто не бачив. Проте ці образи – дуже поверхові, бо в глибині їх – і особисті, і національні трагедії, через які боліло серце Олександра Довженка.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company