На часі

«ІХ ТАМ НЄТ». І ВЖЕ НЕ БУДЕ

В російському інтернеті – «страсті-мордасті». Найперше –  у так званих «патріотичних» соціальних групах. У тих, чиї учасники демонструють бездумну відданість «отєчеству» і його захланному вождю, які готові заради маячні про «вєлічіє» заливати кров’ю хоч «трідєсятоє государство». Звісно, не своєю. А, скажімо, кров’ю українців, як на Донбасі. Але коли агресор отримує кулаком по своїй зубатій пащеці, коли, звиняйте, харкає власною «кровушкой», тоді лунає аж геть не патріотичний лемент: «А нас-то за что?»

«ГОМО ВАТІКУС»

Вони прагли повернутися в минуле. Але й гадки не мали, що занурення стане таким безпросвітноглибоким, ледве не до дна Маріанської западини. Марили, що Росія – то брежнєвський «совок» застою-запою і безвідповідального грабунку нафтогазових родовищ. Але машина часу перенесла їх далі,  у тридцяті-сорокові роки минулого століття. У часи великого сталінського терору і страшних випробувань війною. Отож і живуть тепер у «ворожому» оточенні,  між сусідів шукають «шпигунів», жертвують добробутом заради «перемоги» і виходять на мітинги, як на «послєдній и рєшітельний бой».

«НАЙПАЛКІШІ ДІТИ УКРАЇНИ, НАЙДОРОЖЧІ ЖЕРТВИ…»

Назвою цього матеріалу стали слова зі статті-реквієму, статті-плачу Людмили Старицької-Черняхівської «Пам’яти юнаків-героїв, замордованих під Крутами», опублікованої  24 березня 1918 року в газеті «Нова Рада». Сама авторка представляла перше унікальне покоління української інтелігенції, яке відчувало та й називало себе не по-старосвітському «українофілами», а свідомими патріотами. Такими їх виховали і їхні батьки, і духовні попередники – через століття після занепаду Козаччини до Малоросії.

РАЧКУЮТЬ…

У російських медіа рейвах: «укри» оголосили війну! Така реакція більшості тамтешніх журналістів, політиків та експертів на ухвалений Верховною Радою України Закон «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». Закон, який ще називають спрощено – «Про деокупацію Донбасу». Але ж деякі непідконтрольні нині райони Донецької та Луганської областей – це попри все законна частина України. Так не раз заявляли навіть титуловані особи сусідньої держави на чолі з мачо «всєя Расєї» Владіміром Путіним. Ми, мовляв, на Донбас не претендуємо.

Архів розділу »

З перших вуст

Астролог Павло МІХЛІН: «Це буде рік сприятливих змін і серйозних матеріальних проблем»

16 лютого за східним календарем починається Рік Жовтого земляного Пса. Про те, що цей звір принесе Україні і нам, спілкуємося з астрологом Павлом Міхліним.  Але спочатку – що являє собою сама астрологія?

Хвиля гнівом наростає…

Не втекти. Не сховатись.
А встати. Захланно повстати.
Океаном повстати.
Океаном –  на хижій ріднющій землі.
(Іван ДРАЧ)

До бувалого у бувальцях залу для прес-конференцій Укрінформу вони внесли свою хвилю. Той стан сконцентрованості, напруження нервів, а водночас максимальної зібраності, зосередженості навіть у словах, потугу якого вловлюєш одразу. Так легко збиває з ніг зовні спокійний океанський вал: сам колись відчув це нас собі при березі Атлантики.
Їхні військові однострої лише доповнювали цю картину загальної тривоги. Та головне було в них самих, у їхніх очах, у різких заломах болю на їхніх лицях, у нервових вузлуватих пальцях, які мимоволі стискалися у промовисті кулаки, коли ті чоловіки говорили.

Золоте слово – за мідний гріш?

Громадські організації «Детектор медіа» та «Інститут демократії ім. Пилипа Орлика» публічно обговорили, як наші мас-медіа дотримувалися цього року стандартів журналістських матеріалів, чи вдавалися до маніпуляцій і чи поширювали неперевірену та відверто фейкову інформацію.

Навчання слабких не любить. Закордонне – тим паче

З Христиною Мацьопою зустрілися у литовській столиці: я – в гостях, а вона – повноцінна студентка Вільнюського університету. До того ж 21-річна Христина вже встигла повчитися у Польщі й Угорщині. А почалося з того, що, студіюючи в одному з українських вишів міжнародну економіку, здобула грант на навчання у Польщі.

Архів розділу »

Постаті

Батько. Українського, поетичного…

Не лише театр починається з вішалки. Будинок кіно також.
– Ми в Червоний зал, на вечір пам’яті Василя Цвіркунова, – каже пані, передаючи верхній одяг гардеробниці, і здивовано чує у відповідь:
– То вам не в Червоний, там вечір Висоцького, а в менший, Синій зал…

Вождь «української смути»

Він увійшов в історію як батько «укапізму», тобто українського націонал-комунізму.
«Серед усіх інших українських комуністів, які ставали на захист національних прав українського народу в часи радянської влади,  Василь Шахрай був найбільш послідовним, – писав публіцист Сергій Домазар у нарисі «Реставратори голубих мрій». – М.Скрипник, С.Лапчинський, О.Шумський, М.Хвильовий та інші – всі вони були полум’яними борцями за відродження української нації. Але над ними Дамокловим мечем висіла доктрина російського комунізму, згідно з якою національне відродження неросійських народів – це буржуазно-націоналістична контрреволюція, яку треба збройно поборювати. Один-єдиний Василь Шахрай твердо відстоював національні права українського народу… Постать В.Шахрая, його особиста доля, цікавить нас як яскравий приклад того які дивовижні плоди дає протиприродне схрещування українства (як ідеї) з марксизмом».

Ambo olie. Амбодик

Історична література тривалий час тиражувала думку, що засновниками медичної справи, освіти та науки в Росії були німці, голландці та представники інших національностей Західної Європи. Це не відповідає дійсності. Хоч це правда, що в Московії часів Петра I медичну справу організували переважно чужинці: своїх освічених фахівців практично не було. Але про заслуги українців у цій царині майже ніде не згадується.

Орлине серце і душа орлина

У грудні минуло 65 років від дня смерті Василя Єрошенка, есперантиста, педагога сліпих, мандрівника, письменника. На жаль, широкому загалу його ім’я невідоме. Писав Єрошенко, а ще точніше, оповідав, есперанто та японською мовами. У середині тридцятих років створив дитбудинок для сліпих у Туркменській РСР – схоже, за зразком відомих місіонерських шкіл Британської Індії. Ймовірно, Василь Єрошенко був тоді єдиним в Радянському Союзі незрячим керівником такого закладу. Принаймні, про інших ми не знаємо.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company