-
FICTION/OPINION COLUMN
-
ДАЙДЖЕСТ
-
Нетлінне
-
На часі
ТУРБУЛЕНТНИЙ СТАРТ. А ЩО НА ФІНІШІ?
Рік 2021-й почався з турбулентності. І хай її глобальний епіцентр знаходився не в Україні, все ж кола однозначно дістали й нас.
А закрутилося у США, перед остаточним проголошенням імені нового президента.
ЗА НОВОРІЧНОЮ МЕЖЕЮ
Сказати, що 2020-й був насичений недобрими подіями, – нічого не сказати. Можемо тихо зітхнути: пережили. Рік для світу виявився чи не найскладнішим після лихоліть Другої світової війни.
СТАРІСТЬ – НЕ РАДІСТЬ?
Прикро, але факт: Україна ніколи не відзначалася гідними пенсіями. Жовтнева заява нашого Прем’єр-міністра, про те що через 15 років держава більше не буде спроможна на пенсійні виплати, також не додає оптимізму. Обіцяне декілька років тому введення накопичувальної пенсійної системи – і досі обіцянка. Що ж на нас чекає? Чи судилося колись українським пенсіонерам повноцінне життя?
«РАЙОННІ МЕДІАБУДНІ»: НАКАЗАНО ВИЖИТИ
Світ стає інакшим, а за ним – і засоби масової інформації. Хто-хто, а українська друкована періодика за останнє десятиліття помітно змінилася. Та вони, ці зміни, не радують, а навпаки – печалять і тривожать. Адже переважна більшість паперових періодичних видань – від загальноукраїнських до регіональних – просто припинила існування. Їх знищили безгрошів’я, конкурентні виклики, поліграфічні та поштові визиски і читацька байдужість.
Архів розділу »
З перших вуст
ВІКІДовіряй, але й ВІКІперевіряй
Хочеш про щось дізнатися? Запитай у Вікіпедії. Це настільки просто, як і формула «запитай у Google». Кожного дня з’являється все більше дописів у медіа та соціальних мережах з цитатами або навіть цілими текстами з «Вікі». Але як функціонує цей ресурс і чи можна безпечно ним користуватись?
Прожитковий мінімум без «дурійки»
В Україні нарешті буде встановлено чесний прожитковий мінімум, який для українців досі є геть не прожитковим. Принаймні так на підсумковій річній пресконференції пообіцяла голова комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова.
Магда породичала країни
В інформаційній агенції «Укрінформ» презентували незвичну фотоекспозицію. Не про політичне чи суспільно-економічне життя країни чи регіону, не про знакову подію чи відомі постаті – про кохання двох звичайних людей. Про дві долі, які віддзеркалили столітню епоху відданості, поневірянь, мучеництва, надії і лихоліття. Історично-документальний проєкт «Біль нащадків» поєднав дві країни. Спільною болючою історією двох родів: німкені Магди Хоманн та українця Олексія Кучинського.
Мутна митна служба
Очікування, страх, пригнічення… Ні, це не сюжет фільму жахів. Усім нам до болю в ногах і серці знайомі безкінечні черги та тривалі марафонські забіги від кабінету до кабінету: не за Жар-птицею чи Золотим руном – за папірцем із печаткою та карлючкою, який, можливо, зробить вам щастя.
Діджиталізована Україно, агов, де ти? А у відповідь – як у давньому літописі: «… уже за горами єси!»
Архів розділу »
Постаті
Зодчий
У грудні минуло 150 років від дня народження Тита Гардасевича, відомого полтавського архітектора, засновника наукової школи архітектурного проєктування Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва (нині – Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»).
Надія Суровцова. Життя і вічність
Відбуваючи покарання в Мордовських таборах, куди нас запроторила «родіна» для «ісправлєнія», і перебуваючи там разом із Василем Стусом, ми отримували «по ланцюжку» його ж рукописні вірші, переписували їх своєю рукою, ховали і так зберігали, а при нагоді старалися передати за межі табору. На «моєму» аркуші вірша Василя Стуса «Пам’яті Алли Горської» було написано:
Де горстка нас, малесенька щопта
Лише для молитов і переповідань.
(Сьогодні в академічних виданнях творів В. Стуса читаємо: «Лише для молитов і сподівання». Не знаю, чи хтось порадив Василеві змінити рядок, чи підправили згодом вже інші, але мій варіант для зберігання був саме таким, з отим словом «переповідання»).
Ми не мали своїх архівів, де б зберігався надбаний народом спільний історичний досвід, наші бібліотеки періодично і нагло горіли… Залишалося переповідати.
Віват Сеньйор!
Понад пів року минуло відтоді, як у статечному львівському Будинку вчених віншували зі столітнім ювілеєм патріарха української науки геоботаніка професора Степана Стойка. І ось у жовтні ми знову стрілися з ним у його затишній квартирі.
Генерал-професор
Наші партійно-державні лідери люблять скаржитися та бідкатися: мовляв, аби втілити грандіозні державотворчі плани, бракує кваліфікованих кадрів. Разом з тим відомий журналіст Сергій Грабовський, аналізуючи, для прикладу, кадрову політику керівництва Української Народної Республіки в розбудові національної армії, дивується: «Чи справді вільна Україна не мала кваліфікованих військових кадрів? Цілий ряд командирів арміями, корпусами, дивізіями запропонували свої послуги незалежній Україні. Генерали і адмірали УНР могли б прикрасити собою збройні сили будь-якої європейської держави: Юнаков, Удовиченко, Омелянович-Павленко, Дядюша, Шандрук. Вони мали значно більший управлінський досвід, ніж науковці і літератори з числа лідерів Центральної Ради, які панічно боялися бонапартизму, тому й упосліджували «кризових менеджерів» з числа генералів і полковників».
Архів розділу »
