На часі

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ БЕЗ ЛИЦЕМІРСТВА

404943_264005213679791_1656916621_n

На початку 90-х ми зустрілися з демонами себелюбства. Я пам’ятаю, як злидні чітко розставили всіх по їхніх місцях: хто – в лідери, хто – в аутсайдери. Хто швидше продасть свою честь, той досягне успіху. Засоби досягнення мети могли бути якими завгодно. Я років десять була приголомшена цією каруселлю індивідуумів, доки не почала вибудовувати систему власних принципів. Найважче було знайти собі точку опори і прогнати усіх демонів. Я навчилась виступати публічно, не лізти за словом у кишеню і не дозволяти себе нікому принижувати. Обставини змушують нас змінюватись, а не підлаштовуватись Мене просто кинули у воду і я випливла.

Борис ОЛІЙНИК: «ХЛІБ НАСУЩНИЙ НЕМИСЛИМИЙ БЕЗ ХЛІБА ДУХОВНОГО»

Олійник (1)

Якось так склалося, що в багатьох ЗМІ надто спрощено подається народження і становлення незалежної України. А коло її предтеч нерідко зводиться до колишніх, у радянські часи, дисидентів (переважно 60-х – початку 80-х років), тодішніх політичних в’язнів.

Безсумнівно, вони заслуговують найвищої шани, а кого вже немає – найсвітлішої пам’яті. Та будьмо обєктивними: Україна – як політична нація і суверенна держава – визрівала, набувала могуті десятиліттями. Економічно й духовно. До того ж – будучи, як здавалося й офіційно стверджувалося, навіки вмонтованою в «Союз нерушимый». Серед тих, хто плекав українську душу, живив національну пам’ять, дбав про розквіт (а не тільки виживання) української мови, була потужна письменницька когорта. Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Михайло Стельмах… Вони благословили, підтримали Дмитра Павличка і Ліну Костенко, Василя Симоненка і Бориса Олійника, Івана Драча і Миколу Вінграновського. Нелегку місію тримати українське слово й Україну як національну святиню взяв на себе Олесь Гончар.

УКРАЇНСЬКА ШКОЛА: ПРЕОБРАЖЕННЯ

14079770_1086229314789277_8226711933358528266_n

Ідеологію реформування освіти – проект концепції «Нова українська школа» представила в Будинку уряду міністр освіти і науки України Лілія Гриневич під час педагогічної онлайн-конференції «Про підсумки розвитку дошкільної, загальної середньої, позашкільної та професійно-технічної освіти у 2015/2016 навчальному році та завдання на 2016/2017 навчальний рік».

Архів розділу »

З перших вуст

Що відбувається з нинішнім світом?

mr

Я щораз більше не розумію цього світу, а тому не маю що про нього сказати. Треба було б промовчати і цього разу, але невралгічне для України рішення Польського сейму змушує осмислити бодай для самого себе, що відбувається.

На порозі всеосяжної онови

mg-0039-23.08.2016

Підготовка столиці та Київщини до нового 2016-2017 навчального року, стратегія модернізації системи освіти стали ключовими питаннями Великої регіональної педагогічної ради, яку гостинно прийняв у себе Київський університет імені Бориса Грінченка.

ІНВЕСТИЦІЇ РОЗДОРУ, або Як в Чигиринському районі кури село розсварили

курка

З давнім добрим приятелем Віктором ЛАЗОРЕНКОМ, заступником генерального директора Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», стоїмо на маківці Замкової гори, звідки на долоні не лише місто, а все затясминське роздолля, аж ген, де око тулиться до правобережних дніпровських крутоярів. Щедре сонце густо заливає рівнину, стріпує маревом, і від того поодаль наче пливе все за в’язкою течією. Мовби велетенський сірий корабель гойдається на невидимих сонних хвилях. Авжеж, корабель – он і труба небо підперла…

Архів розділу »

Постаті

Щасниця

????????????????????????????????????

Щасниця – як масниця: сім день на рік.
(Почуте).

У неділю, заледве благословляється на світ, Марта Дундій прибирається до Божого храму. Від їхнього висілка церква прямісінько кілометра з півтора, в самому серці Грибови. Для молодих хіба то даль – рукою подати: навпрошечки полем, потім через пастівник, а там брусом-кладочкою перемайнув аршинний Жирак, та під горбочок у сільську вуличку – за мить видко церковну браму.

Біль перебитого крила

Baran Grigoriy Yakovich

У Зборові започатковано нове друковане періодичне видання – науково-краєзнавчий збірник «Білий Берег» (назва тамтешньої  історичної місцини). Перший випуск часопису присвячений  засновникові музею  «Зборівська битва», поетові, журналістові, краєзнавцеві Григорію Барану (1929-2013), котрий свої твори підписував псевдонімом Радошівський. Це – низка спогадів про людину рідкісного таланту. Більшість поезій автора прийшла до читачів після його поневірянь в каторжних таборах, десятиліть переслідування і заборон. Ті вірші обпалені болем його перебитого крила.

Останній мольфар

13989656_1347506985278575_294089892_n

Чергова зустріч з горами добігала кінця. Насичена цікавими «походеньками», зйомками, спілкуванням з давніми друзями, новими знайомствами… Автівка гірського рятувальника Петра легко бігла дорогою вздовж Чорного Черемошу. Ми прямували з Верховини у бік Верхнього Ясенова. Саме у цьому гуцульському селі мешкав Михайло Нечай, якого людська поголоска прозвала «останнім мольфаром»…

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company