Історичні періоди, які випадали на межі століть, зазвичай приносили великі зміни. Для нас вони стали знаменними, доленосними: розмах національного відродження, відновлення української державності, розбудова незалежної демократичної держави… Такі зрушення потребують концентрації зусиль кожного члена суспільства, взаєморозуміння, узгодження, спрямування цих зусиль в одне русло. А ще впевненості, віри у свої сили і свою правоту. На жаль, у нас із цим далеко не все гаразд. Будь-який задум, що є очевидним поступальним кроком, відразу ж наштовхується на наш-таки скептицизм: «Та нічого з цього не вийде, з нашим народом цього не зробиш…». – «А чого це з нашим народом не вийде?». – «Бо ми такі… А хіба ні?».

Володимир Зеленський публічно ініціював прирівняти корупцію до державної зради. Принаймні на час війни. Втім щиро зізнався, що не відає, чи підтримає цю ініціативу нинішня Верховна Рада.

День Незалежності. Тридцять друга річниця. У пам’яті зринають відеокартинки минулорічних святкувань. За різних українських урядів та президентів, які керували Україною після 1991-го… Щоразу сценаристи цього найголовнішого масштабного дійства намагалися додати креативу. На київський майдан Незалежності запрошували багато іноземних гостей, серед найпочесніших – керівництво «братньої росії». Зараз про це важко говорити, але були свята, коли з трибуни (за Януковича) «тубільців» вітали путін з мєдвєдєвим. А неподалік відблискував золотою кадебістською кокардою кіріл-гундяєв…

За понад 300 років насильницького окупаційного «братання» українська та російська спільноти справді переплелися на побутово-житейському рівні. Імперська чорна діра століттями втягувала таланти з України. Там, у «центрі» їм надавалося значно більше можливостей для реалізації. Це правда. Єдина вимога – розчинитися, перестати продукувати українське, примножувати російське… Наші знакомиті вчені, інтелектуали, наставники московських царевичів, громадські діячі, військові, дипломати, митці примножували славу «расєї», ностальгуючи лиш вряди-годи за своїм, рідним.