На часі

ЧЕРЕПКИ ХЕРСОНЕСЬКИХ АМФОР…

Війська РФ прориватимуться з окупованого Криму до Херсонської області, щоб  пустити  дніпровську воду в Північно-Кримський канал. Такий спалах пригаслого багаття російської агресії спрогнозував командувач Військово-Морських Сил ЗСУ Олексій Неїжпапа.

КОЛО ЗА КОЛОМ, БІДА ЗА БІДОЮ

Катастрофічний паводок знову накрив значну територію Західної України. Як констатує Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, за декілька днів випало понад 70% місячної норми опадів, а тому цьогорічне потопелля перевищує потугою біду 2008 року.

ПОШЕСТЬ РОЗУМОВОГО ЗАТЕМНЕННЯ

На Росії чергове загострення. Знову Лобним майданом, де російські царі рубали голови запідозреним у зраді боярам (від крові ту площу і названо Красною), гуркотять танки і ракети. Б’ють бруківку-асфальт підборами спецназівці-«вагнерівці», подзвякуючи медальками за свої «красні майдани» Донбасу,  Сирії, Лівії…

У КОМАНДІ З ХОЛОДИЛЬНИКОМ І ТЕЛЕВІЗОРОМ

Громадяни не помітили, як минув рік президентства Володимира Зеленського. Не помітили кінця епохи бідності, не побачили обіцяних посадок корупціонерів. Не закінчили війну з Росією, хоча досить було «просто лише перестати стріляти». Не допомогло й те, що Зеленський подивився в очі тезці Путіну. За рік на Сході загинуло понад сто бійців, кілька сотень поранено та скалічено…

Архів розділу »

З перших вуст

«Так сі стало»

Продовжуючи «паводкову» тему, пригадалися події майже двадцятилітньої давнини. На перший погляд, які тут можуть бути аналогії, але…
Індія, штат Гуджарат, лютий 2001 року. Йдемо по руїнах міста Бхачау. Тут, в епіцентрі катастрофічного землетрусу загинув кожен четвертий житель. Раптом наче з-під землі виростає постать старого. Величної постави, в помаранчевому тюрбані, бере мене за руку, заводить до себе на обійстя, показує на руїни і, спрямовуючи погляд до небес, підносить вгору руки: зітхає – все в руках Всевишнього…

Словацькі нотатки. Пряшівські зустрічі

Від Долини Смерті до Пряшева – шістдесят кілометрів. Думали, що їхати менше години, але дорожні роботи та чекання в заторах трохи затягнули подорож. У цьому, певне,  теж свій позитив: з вікна автівки ясніше  проступали краєвиди, придорожні містечка і села Пряшівського краю.

Війна з їжею: на межі

Калорії, вага, об’єм талії, кількість випитої води, інтенсивні тренування, відображення тіла у дзеркалі… Дехто контролює себе аби привити корисні звички, а хтось карає обмеженнями за минулі помилки. Де межа психічного розладу харчування та самодисципліни?
Тема анорексії майже не обговорюється, від неї хочеться сховатися, загубитися, зникнути. Це рана, яку боляче зачіпати навіть спогадами.

 «Не можна бути журналістом вісім годин на добу»

Хтось мріє про це ледь не змалечку, й одразу після школи з мрією про журналістику вже з фахової студентської лави цілеспрямовано «розписує перо». Є й такі, хто приходить у цю професію згодом, усвідомлено, після певних шукань, спробувавши себе в іншому. Саме темою вибору професії починаємо розмову з Віктором ШПАКОМ, журналістом, видавцем і науковцем, президентом Української видавничо-поліграфічної компанії «Експрес-об’ява», доктором історичних наук, доктором філософії в галузі економіки, професором кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Архів розділу »

Постаті

Велика місія Марка Кропивницького

7 травня виповнилося 180 років від дня народження Марка Кропивницького.
У пантеоні світової слави не так уже й багато постатей, непересічний талант яких важко вповні осягнути. Особливо яскраво їхній геній вирізняється на тлі суцільної сірості, загального занепаду і песимізму, коли здається, що та справа, якою вони опікуються, навіки згинула, що їй уже ніколи не відродитися, тим більше – розквітнути.

Мій Мольфар. Тарас Мельничук

29 березня 1995 року пішов у вічність один із найталановитіших і найтрагічніших українських поетів другої половини ХХ століття, істинний шістдесятник, патріот України, нонконформіст і протестант Тарас Мельничук. Безневинна, але не даремна жертва радянського інтернаціоналізму, імперського колоніалізму і тоталітарної уніфікації.

Михайло Оппоков. Трагедія українця

Доволі часто в літературі та засобах масової інформації зустрічаємо відомості про родичів Михайла Грушевського по батьківській лінії. А ось про представників материнської гілки розповіді трапляються не так часто. Однак, це зовсім не свідчить про те, що рід Оппокових мало досліджений чи не має яскравих постатей, зокрема і з іншими прізвищами, як от Менчиць, Черняхівський, Топачевський та інші[1].

Оповиті легендою

Зима 1942/43 років на Волині поклала початок активного спротиву нацистській, а згодом і радянській окупації, означилася створенням Української повстанської армії. Земля горіла під ногами зайд. Німецька окупаційна влада скаженіла масовим терором, каральними акціями, розстрілами й арештами. У цій масакрі склала голови родина українських лікарів і громадських діячів Рощинських:  Петро і Ганна. «Як відомих і активних громадян, – пише у спогадах письменник Улас Самчук, – їх переслідували і за поляків, і за совєтів, а також, насамперед, тепер (тобто, за німецької окупації)… Рощинські далі продовжували свою лікарську практику в Крем’янці, що закінчилася для них опісля великою трагедією».

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company