На часі

ЯКИЙ ПІП, ТАКА Й МОЛИТВА

«Будьмо уважні!» –  час від часу закликає у храмі священик. Віряни знають, що слуга Божий благословлятиме учасників літургії, зачитає новозавітні премудрості. А значить маємо побожно стати й уважно слухати, сповнюючись Святим Духом…

СУХОМЛИНСЬКИЙ: ТРИ ЖИТТЯ І ВІЧНІСТЬ

Василь Сухомлинський з учнями (фото із соціальних мереж)

Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
Василь Сухомлинський

Про нього хтось удало написав: «Здається, він за день проживав три дні і прожив за життя три життя». Його Століття нині відзначає вдячний  світ – під егідою ЮНЕСКО. Україна вшановує свого вірного сина, видатного педагога, «учителя вчителів» низкою державних ювілейних заходів. Початок цьому «святковому марафону» поклали урочисті збори освітянської громадськості у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Зійшлися не лише учні, послідовники Сухомлинського, прихильники та популяризатори його всесвітньовідомої школи – зібралася справді Велика Рідня. Включно з донькою Василя Олександровича Ольгою Сухомлинською, його онуками Олексієм і Лесею та трьома правнуками.

«ГКЧП», РОЗКВЕЦЯНЕ У ЧАСІ

Стало такою собі «доброю звичкою» лаяти Михаїла Горбачова за розвал Радянського Союзу. В Росії шпетять ще й Боріса Єльцина  за те, що довів «скрєпную» до ручки. А це ж не так! Радянський Союз остаточно доконали «гекачепісти»,  учасники так званого Державного комітету з надзвичайноо стану. У занепалому СРСР тодішні реформатори змінювали рипливі колеса тоталітарно-планової економіки на швидкохідне демократично-ринкове шасі. А невдахи-заколотники 19 серпня 1991 року натиснули на гальма і дали задню… Проте за три дні їх змела загальнонародна хвиля несприйняття такого задкування.

НЕ СПРИЙМАЄМО УПЕРЕДЖЕНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СТУДЕНТІВ!

Заява Київського університету імені Бориса Грінченка
щодо розташування студентського гуртожитку в мікрорайоні Русанівка
(бульвар І. Шамо, 18/2)

Архів розділу »

З перших вуст

Геноїд Софія: «У мене відчуття прості, у людей заплутані»

До України завітала всесвітньо знана робот Софія. В агентстві «Укрінформ» при небувалому журналістському велелюдді поважна гостя дала прес-конференцію – за участі Девіда Чена, фінансового директора компанії-розробника «Hanson Robotics», засновника «Angel Vest», Марка Гінзбурга, представника компанії «Angel Vest» в Україні, венчурного інвестора, та Олександра Риженка, голови Державного агентства з питань електронного урядування України.

Сергій ЗАМІДРА: «Дітям вкрай не вистачає неформальної освіти»

За майже три роки, відколи Сергія Замідру обрали головою Немішаєвого, бюджет селища збільшився ледь не втричі – з 3,7 до 10,8 мільйона гривень. За тих-таки майже три роки молодий керманич зумів не просто розворушити громаду, збадьорити активну її частину і заохотити до важливої громадської роботи шкільну молодь – він повернув багатьом землякам віру в те, що громада – справді великий чоловік. І навіть не маючи й частини фінансових, ресурсних, бізнесових можливостей столиці, до якої звідси півгодини їзди електричкою, отим немішаївським «великим чоловіком» можна успішно розвивати селище, запроваджувати помітні зміни на краще – та так, що добра слава про це покотиться не лише Бородянським районом, а й докотиться до владних кабінетів столиці, перемайне адмінкордони Київщини і навіть почують її за кордонами країни.

«Автостопом» – на край Європи

Якось увечері я, звичайний горопаха, пірнув у невеселі думки і незчувся, як сидів геть закутий депресією. Проблеми з навчанням, негаразди з роботою, непорозуміння з близькими, але найприкріша думка, що настирливо дошкуляла, – гроші. Точніше – їхня відсутність. А через те набиралася сил гірка досада: мовляв, без цих клятих папірців не ступиш і кроку.

Калинові зустрічі. Odpoczywaj na wsi!

По завершенню врочистостей на Козацькій Могилі, залишаємо гостинний Куявсько-Поморський край і прямуємо до Вармінсько-Мазурського воєводства. Саме у його адміністративному центрі  Ольштині – штаб-квартира фестивалю «Калинові мости». А тим часом милуємося  довколишніми краєвидами, що відкриваються обабіч новісінької автостради: озера, протоки, зелені ліси, луки, доглянуті поля. Вразила кількість попереджувальних дорожніх знаків з мальованими козулями. І справді, водіям треба бути пильними – невдовзі побачили цих полохливих тварин: спокійно паслися неподалік дороги. Минаємо невеличкі населені пункти. На табличках назви польські, а більшість будинків – з червоної цегли, характерної «німецької» архітектури. Це Вармія і Мазури, «край тисячі озер», як ще їх називають.

Архів розділу »

Постаті

Володар видовища. Віктор КІСІН

Початок вересня вже далекого 1997 року. На лаврському подвір’ї поряд з корпусом кінофакультету Театрального інституту імені Карпенка-Карого багато людей. На їхніх обличчях застиглий вираз жалю, печалі, відчуття непоправності того, що сталося… Серед скорботних ликів – багато тих, кого знають мільйони: телеведучі, актори, режисери. Не менше й тих, хто за своєю телелевізійно-кінематографічною долею весь час «за кадром». Усіх їх того дня об’єднало спільне горе: прощатися з учителем, колегою, другом  Віктором Борисовичем Кісіним.

Провідничий «нескаламученого світу»

Шістнадцять скупих рядочків знаходимо про нього в Українській літературній енциклопедії. Але навіть не вказано місце народження… Лише натяк – Полтавщина. І додано, що його творчість «має антирадянське спрямування». Ось тут, напевно, і «зарито собаку».

Рильські: від Максима до Максима

На вершину пагорба, що сповзає до Горіховатського озера, яке межує з Голосіївським лісом, ведуть 104 сходинки. За ними – колишня вулиця Радянська, нині названа на честь Максима Рильського. На подвір’ї будинку №7, де мешкав поет-академік, на мене чекає усміхнений чоловік. Максим Рильський-молодший, онук Максима Тадейовича. Хоча час поволі стирає вікову дистанцію між ними. Вже і його, онукові, скроні посріблила сивина, і він досяг високого статусу дідуся. Максим Георгійович не зробив карколомної кар’єри, ніколи не спекулював гучним прізвищем. Шанується, а ще більше шанує пам’ять про свого славетного предтечу.

«Дивак»

Другого червня Леопольдові Ященку виповнилося б 90. Цю справді знаменну для України дату Київ, чиїм вірним сином він був і зостається, кого любив до нестями і неповторно оспівав-возвеличив на цілий світ, його Вічний Київ відзначив Першим «іменним» хоровим фестивалем у Національному музеї архітектури та побуту і, здається, локальним, «родинним» ушануванням, організованим Ященковими побратимами і посестрами з хору «Гомін» в Музеї Івана Гончара. Все відбулося скромно, околицями та малими силами. На хоровому конкурсі імені Ященка лише кілька колективів виконали його авторські пісні та обробки народних.
Пішов третій рік, як геній масового народного співу упокоївся на закутні престижного Байкового цвинтаря, а столиця так і не увічнила його назвою вулиці, хоча досі затято шанує невідомих Механізаторів, Електриків чи того ж таки горезвісного вбивцю-енкаведиста Кудрю.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company