На часі

ДОЩ ІДЕ, А МИ СКИРТУЄМ…

Події серпня, надто останніх днів літа, спресувалися, наче солома, тюкована сучасними «джондірами», що несподівано з’явилися колись на колгоспній ниві. А в тій коров’ячій жуйці – й осот, пересипаний половою, і перша цвіль на золотистих стеблах…

ПШИК З ВЕЛИКОЇ БУЛЬКИ?

В Україні з корупцією б’ються на смерть усі. І чи не найбільше – самі корупціонери. Нещадно знищують на усіляких Мальдівах незаконно нажиті статки та інші речові докази. Чисельні старі і новоспечені детективи поки що більше імітують боротьбу з корупцією. А якщо імітація з якоїсь причини не вдається,  правоохоронців «підправляють» служителі Феміди: за відсутності доказів чи з якогось іншого дива справно зведуть на пси навіть резонансну справу.

«ВЛАСТЬ  ДОЛЖНА  БІТЬ!»

Москва знову вийшла на мітинги. «Підступи капіталізму!»  –  так у подібних випадках роз’яснювали трудящим за часів Радянського Союзу.  «Відпрацьовують грошики американського держдепу»,  –  таку локшину  донедавна накручували на вуха обивателям офіціозні глашатаї, коментуючи акції російської опозиції. Час знову змінив пропагандистську платівку Кремля. «Згубний вплив Майдану»,  – сьогодні аж вистрибують із штанів загодовані медійні агітатори.

ЗАМІНА БІГУНІВ

Як і обіцяв головний слуга народу Володимир Зеленський, упав найміцніший бастіон старої влади: в обраному на позачергових виборах парламенті – понад триста цілковитих «новачків». Конституційна більшість! Маємо, щоправда, й інший рекорд: народними депутатами – переважно від «Слуги народу» – стали 23 безробітних. Воістину, масові чудеса преображення.

Архів розділу »

З перших вуст

Стус, який у пам’яті

Чекав з нетерпінням показ фільму про Василя Стуса. Одна з причин –  мене особливо цікавив епізод протестної акції в кінотеатрі «Україна» під час прем’єрного показу фільму «Тіні забутих предків». Справа в тому, що я був на цій прем’єрі. Не збираюся зіставляти реальну подію, свідком якої мені довелося бути, з її кіноверсією. Розбіжностей багато. Але не буду на них акцентувати. Краще розповім, що бачив насправді.

На межі, на рубежі…

Помічаєте, як агресивнішає навала англомовного суржика? Усіх ціих івентів, челенджів, клаудів

Натомість, сусіди з нашого ближнього зарубіжжя, захищаючи рідну мову, свого часу знаходили відповідники буквально до всіх іншомовних слів. Наприклад, комп’ютер словацькою – почитач, театр – дивадло, аеропорт – летиско. Правда, ми теж українською маємо летовище. Хоча не буде дивиною, якщо цей синонім аеропорту у новітніх словниках позначатимуть як «застаріле, маловживане», а то й як «діалектизм».

Великий шум з «Великого Льоху»

За багатолітній стаж активного споживача медійної інформації привчив себе ощадно тратити емоції та дивини, але ця новина таки зачепила за живе і сокровенне.
Посеред тихого розімлілого літа раптом громом з ясного неба – «ой гук, мати, гук!»:
«В Суботові знайшли могилу Богдана Хмельницького!»

Гетьманівна Олена

За передвиборчою колотнечею тихо і непомітно минув столітній ювілей останньої представниці давнього аристократичного роду – її ясновельможності гетьманівни Олени Павлівни Отт-Скоропадської.
Про людину з палким українським серцем, щирої подвижницької вдачі згадували у затишному куточку древнього Подолу – Музеї гетьманства, на відкритті ювілейної фото-речової виставки «Гетьманівна Олена».

Архів розділу »

Постаті

Геніальний мученик

Звичайному українцю він уявляється у двох образах – як білоголовий Сашко, зачарований Десною, і як видатний кінорежисер, фільмів якого, щоправда, майже ніхто не бачив. Проте ці образи – дуже поверхові, бо в глибині їх – і особисті, і національні трагедії, через які боліло серце Олександра Довженка.

Валентина ГОНЧАР: «Ми живемо в такий час, коли література майже нікому не потрібна»

Будинок на розі столичних вулиць Богдана Хмельницького і Михайла Коцюбинського – іменний. Наприкінці двадцятих минулого століття отримав ім’я Роліт – абревіатуру від «Кооператив Робітників літератури». Дослідники кажуть, що в його стінах у різні части мешкало чи не 130 літераторів, відомих діячів мистецтв. Про це нагадує цілий «іконостас» меморіальних дощок на фасаді. Крізь рясну зелень плюща, що оповиває цоколь будинку, немов крізь пелену забуття дивляться на людську вуличну метушню бронзові, гранітні лики кумирів минулого. Пригадалося: «Sic transit gloria mundi»…

 В Полтаві народився, Ізаром освятився

«Українці полюбляють рідні топонімічні псевдоніми: Хорольський, Полтава, Ворскла, Керч, – писав літературознавець Ігор Качуровський, – тож певним дисонансом до них, ніби викликом: «а я – інакший», звучить «Ізарський», від «чужого» гідроніму – річки Ізар, що тече через Мюнхен». Саме тут, у столиці Баварії, понад  півстоліття тому, молодий прозаїк Олексій Мальченко, під псевдо Олекса Ізарський, увійшов у коло  письменників української діаспори.

Поборник розкріпачення

«…Все прах земний, тілько діло і слово наше праведне останеться навіки», – писав Пантелеймон Куліш своєму одноліткові й землякові Григорію ґалаґану. Проникливий  Куліш ясно бачив його світоглядну позицію: «ґалаґан сильно проголошує на користь національності». Заможний і культурний господар-землевласник, прогресивний державний діяч, меценат, основоположник кооперативного руху в Україні,  ґалаґан першим ініціював перед імператорами Ніколаєм І та Алєксандром ІІ звільнення селян з кріпацтва,  та не просто так, а з земельними наділами. Був дієвим провідничим цієї реформи, домагався зменшення викупних виплат.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company