На часі

НЕЗГАСИМА СВІЧА ДЖЕЙМСА МЕЙСА

mace-_james_1

«Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих».

Джеймс МЕЙС

Серед дат українського мартирологу четверта субота листопада особлива. Цього дня українство всього світу вшановує пам’ять мільйонів жертв Голодоморів. Фінальним акордом скорботних урочистостей стає Загальнонаціональна хвилина мовчання та акція «Запали свічку». Традицію ставити на знак ушанування виморених голодною смертю запалену свічу у вікні своїх осель започаткував американський історик, політолог, дослідник Голодомору в Україні Джеймс Мейс. Напередодні роковин Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» та видавництво «КЛІО» презентували книжку Джеймса Мейса «Україна: матеріалізація привидів».

ОПРОМІНЕНІ ТЕМРЯВОЮ

hammer_strike-3

Правильно побоюючись, що на сонці довго грітися шкідливо, чимало людей від нього ховаються навіть взимку, а деякі постійно живуть із заплющеними очима. Тому добровільні «діти Місяця»  «логічно» міркують,  що сонця немає, в житті орієнтуються по зірках, ходять по життю навпомацки.

ОДНА, АЛЕ ВЕЛИКА

383958416

Півтора століття тому українець Микола Гоголь писав, що в Росії дві біди: дурні і дороги. Схоже, з часом російські біди лише множаться. Окупувавши Крим, Росія принесла на півострів нові проблеми і старі лиха… Вступивши в нерівне суперництво з Миколою Васильовичем, така собі Наталія Поклонська помножила нещастя Криму, назвавши свої «пріоритети»: «хаотичну забудову, екологію, невирішене питання збереження лісів і високі ціни». Ймовірно, відсутність води або розкрадання разом з місцевими липкорукими дурнями бюджетних грошей  вже не створюють  проблем. З ними поріднилися.

Архів розділу »

З перших вуст

Волонтерська «Вавилонія» Лариси Артюгіної

request_page_1

Понад десять тисяч зруйнованих об’єктів інфраструктури і лише одиниці відновлено. Це лише дещиця тих жахних руйнувань, які заподіяла російська агресія на Донбасі. В отих поки що одиницях відроджених з руїн шкіл, лікарень, дитсадків – великий жертовний труд волонтерів.

Навчаймося, повертаймося…

englis

Українці відкриваються світові, а світ відкриває для себе Україну. Наші вишиванки сьогодні такі ж популярні, як одяг «від Армані». Але. Ми пишаємось своєю країною, проте жити хочемо в Європі чи за Океаном. Чому? Про це говоримо з журналістами за фахом, випускниками Київського університету імені Бориса Грінченка.

«Серп і Молот – Смерть і Голод»

golodomor_30
«Ми ставимо собі завдання виділити сто мільйонів пудів хліба, щоб розподілити його примусовою розверсткою по губерніях і повітах. 100 мільйонів пудів для зголоднілої Росії, для Росії, котрій знову доводиться переживати загрозу нового ворожого вторгнення з боку сходу. Ці 100 мільйонів – цифра колосальна… Багата Україна, хлібна Україна – наша: не буде голодувати московський пролетаріат».

(Шлихтер А*. Продовольствие с Украины: М., 1919, с.13.)

*Олександр Шліхтер, уродженець Полтавщини, тоді, в 1919, – нарком продовольства УСРР, яка офіційно не входила до складу Росії, адже Союз РСР було створено в грудні 1922 р. (Підкреслення наше. В. Б.)

Архів розділу »

Постаті

Генії не грають вар’ятів

sverstyuk

Ось вже два роки минуло, як у грудні 2014 року пішов у кращий світ Євген Олександрович Сверстюк. Український дисидент-шестидесятник, переслідуваний протягом років за участь у самвидаві, політв’язень, згодом відомий літератор, гоголезнавець, філософ, головред газети «Наша віра», лауреат Шевченківської премії і президент Українського ПЕН-клубу…

Учитель «шістдесятників»

67690360

Матвій  Шестопал – унікальна постать в історії факультету журналістики столичного Шевченкового університету: минуло майже 50 років від часу насильного, скандального звільнення декана та викладача за «демагогію з національного питання» та 30 років від дня його смерті, а Матвія Михайловича не лише пам’ятають, а й належно вшановують,  щоб ця пам’ять передавалася  майбутнім поколінням викладачів і студентів. 

Гарячі барви Петра Холодного

pyotr-holodnyj-starshyj

На початку 1910 року в київське помешкання художника Василя Кричевського прийшов огрядний чорнявий чоловік років 33-х, в окулярах, з кучерявою борідкою. В руках тримав велику теку. 

– Мене звати Петро Холодний, – сказав він. – Я малюю. Хотів би показати вам свої роботи і порадитися з вами у кого мені вчитися. 

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company