На часі

ПІРАТИ АЗОВСЬКОГО МОРЯ

Збройний напад у гирлі Керченської протоки на українські військові кораблі російським флотом, літаками і гелікоптерами. Захоплення в полон українських моряків, серед яких є й поранені. І на цьому тлі перші заяви про можливість введення воєнного стану. Багато хто засинав із жахливою думкою, що війна вже на порозі його дому. Справді, чимало таких, що за останні роки дистанціювалися від неї. Ніби на Донбасі воює хтось, а не ми, що стали «new edition»  – оновленою версією нападу Росії  на Грузію. Обиватель раптом нажахався не самої війни, а лише її тіні – воєнного стану. І зарепетував разом з політиками, які теж налякалися, що Президент Петро Порошенко узурпує владу,  що через воєнний стан доведеться переносити президентські вибори. А вони ж уже розпочали кампанію, вклалися в агітацію. Уже подумки приміряли до своїх сідниць вистраждане уявою найвище державне крісло…

ВІЙНА. ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ

Євромайдан, Революція Гідності, перемога. Повалено диктатуру Януковича, скінчилися репресії, позаду криваві бої та страх отримати кулю безіменного снайпера чи ніж у спину від «тітушки»: вони зникли, як і карателі з «Беркута». Ми стомлено опустили наші щити, випустили з рук кругляччя, усвідомлюючи: попереду на нас чекають відбудова розгромленого серця столиці та відродження ошуканої, пограбованої країни.

КУРІЙ КУКУРІКНУВ

Російська Федерація ввела проти українських політиків і бізнесменів, низки підприємств, переважно аграрної галузі, обмежувальні санкції. Рахунки, майно та цінні папери 322-вох  громадян України та 68-ми юридичних компаній заблоковано, а діяльність обмежено. Можна сказати, що Росія дала потужний залп у відповідь. Бо ще у червні Президент Петро Порошенко ввів у дію рішення Радбезу України про санкції стосовно 14-ти фізичних і 30-ти юридичних осіб із Росії. Порівняймо цифри: у них сотні, у нас  десятки. Але більшість експертів схиляються до думки, що той залп… у небо по горобцях.

НЕНАРОДНІ НАРОДНІ

Позбавити українських артистів, завсідників російських естрадних сцен, почесних звань запропонували народні депутати. Вже, кажуть, є на розгляді законопроект про безстрокові персональні санкції не лише щодо наських заробітчан шоу-бізу, що підспівують і підтанцьовують агресору, а й проти російських артистів, майстрів того ж таки жанру естрадно-політичного шоу.

Архів розділу »

З перших вуст

Донецькі нотатки. Костянтинівка, Бахмут, Іванопілля

Це продовження розповіді про спільну поїздку на Донеччину з американськими колегами-журналістами Романом Кокодиняком та Джоном Діллоном. Тож, вийшовши з редакції «Провінції», їдемо Костянтинівкою, зупиняємося біля бетонного паркану. Вздовж периметру – рілля, справжня КСС (контрольно-слідова смуга), деінде попереджувальні таблички «Міни!». Біля воріт кремезні хлопці у камуфляжних одностроях, крапових беретах з автоматами напоготів. Ми на КПП 90-го аеромобільного батальйону. За чотири роки свого існування підрозділ вже зажив бойової слави: воював у Пісках, Водяному, Опитному, промзоні Авдіївки. Оборона терміналів Донецького аеропорту – особлива сторінка звитяги десантників 90-го.

33-тій… (Документальні епізоди української правди)

« …Аби не було голоду!», – кожну свою молитву моя покійна мати закінчувала цими словами.
Щовечора вона змушувала мене повторюва
ти за нею слова її молитви.
…Мати не любила заглиблюватися в деталі надто трагічних історій, особливо тих, до яких сама була причетна: «Я вже тобі розказувала…». Але я все одно знову щось нове дізнавався, поповнюючи своє уявлення про той віддалений час дивовижним фактажем, настільки страхітливим, що дитяча душа ніяк не могла той реальний трагізм охопити. 

Тенета «земельних агентів»

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
(Тарас ШЕВЧЕНКО)

Олексій Мушак, народний депутат України за партійним списком БПП, в розлогому інтервю «Грінченко-інформу» називає себе агентом. У нас, виборців, постає питання: а чий агент Олексій Петрович? Зі сказаного ним стає зрозуміло, що він висловлює думку тих впливових сил в Україні і за її межами, яким до вподоби територія нашої країни, її клімат і природні багатства, але дуже заважають самі українці, бо тримаються своєї споконвічної землі.

Олег ВЕРГЕЛІС: «В театрі треба знайти своє «дзеркало»

З Олегом Вергелісом, відомим театральним критиком, експертом Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка, редактором відділу культури часопису «Дзеркало тижня. Україна», розмовляємо в осінньому скверику біля столичного Національного театру імені Івана Франка. Тут люблять перепочити за кавою киян і гості столиці. А тележурналісти – знімати біля скульптур Миколи Яковченка та Гната Юри сюжети про український театр.

Архів розділу »

Постаті

Вартовий України

9 грудня 2018 року виповнилося 155 років від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка – відомого українського письменника, вченого, педагога, освітнього і громадського діяча. Невтомного трударя, феноменальною працездатністю якого захоплювалися сучасники. Його ім’я, за словами Івана Липи, «щодня було на вустах у тисячі людей, то тут, то там – скрізь по Україні, бо в яку тільки сферу українознавства не заглянеш, зустрінеш Б.Д.Грінченка» (1).

Планета Білокур

На Вселенському небесному полотні її зоря пульсує квіткою. Можливо, гінкою мальвою, соромливим чорнобривцем, а мо’, повновидою півонією, цнотливою ружею, синьооким барвінком, а чи пломінким майором. Але запевне тією, що має чіпке богданівське коріння – і саме такою, якою увічнив пензель її Генія.

Дорогою з його долонь

Журналістський світ ушановує Століття Дмитра Прилюка. Читаю публікації у пресі – душа співа: в Шевченковому університеті відкривають його іменну аудиторію – щоправда, не в Жовтому корпусі, де Дмитро Михайлович багато літ очолював факультет журналістики, а в нинішньому Інституті – на вулиці імені палкого революціонера Мєльнікова. Хтось замилувано пише про «Прилюкову калину», яка проізроста у скверику біля тієї ж таки сьогочасної Тарасової кузні журналістських кадрів. Але мовчать про те, що якась вандальська потороч кілька років тому зірвала памятну меморіальну дошку на будинку, де мешкав Прилюк. Зірвала – і кінці у воду. Подейкують, що зникла вона в акурат із сусідською – меморіальною дошкою Олексію Фьодорову, коли декомунізували центр Києва. З Фьодоровим усе ясно: перший секретар Чернігівського обкому партії більшовиків й очільник горезвісної сталінської «трійки», яка загатила трупами невинно убієнних ціле урочище Халявин, не варт не тільки дошки, а й погруддя на столичній Алеї слави, яке бовваніє там і досі.

Славко повернувся

У цьогорічному календарі знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини немає згадки про стодесятиліття від дня народження людини,  яка, поза сумнівом, лишила неординарний слід в історії краю. Мова про Мирослава  Луцишина — наймолодшого учасника Першої світової війни. Народився він у Тернополі 1908 року, розпочав свій фронтовий похід…  у семилітньому віці. Та довший час про це було мало хто знав.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company