-
Тема
-
FICTION/OPINION COLUMN
-
Нетлінне
-
На часі
ДЕПУТАТСЬКА СТУПА
Голова парламентської фракції «народних слуг» Давид Арахамія підтримує подачу води в окупований Росією Крим. Мовляв, то буде добрячий аргумент-компроміс у перемовинах за звільнення Донбасу. Росіяни та їхні посіпаки від такого гуманітарного «удару» посунуться за «порєбрік», до свого Ростова. Та й живуть у Криму наші люди, то чи гоже їх морити безводдям?
12 КРОКІВ ДО ПОРЯТУНКУ ОСВІТИ
Довго міркував, чи варто оприлюднювати своє бачення шляхів подоланння загрозливих тенденцій у вітчизняній освіті та науці. Звісно, мовчання – золото, але коли кризові явища поглиблюються і небезпека втратити країною життєві перспективи набирають потуг неминучості, твоє мовчання фактично стає співучастю у злочині проти майбутнього держави.
ТРИ «ПРАЗНИКИ» В ГОСТІ
«…Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!»
Ці слова давньої колядки згадав з гіркою іронією, коли на Святки довідався про три «подарунки», які влада припасла українцям. Два з них вже мають статус законопроєктів – урядовий «Про працю» (реєстраційний номер 2708) та депутатський: зміни до деяких законодавчих актів щодо окремих питань діяльності професійних спілок (2681). В парламенті їх зареєстрували в акурат до Новорічних свят. А третій – проєкт закону щодо забезпечення національної інфобезпеки та права на доступ до достовірної інформації – поки що оприлюднено на сайті Міністерства культури, молоді та спорту.
ТРОЯНСЬКА ШКАПА ПУТІНА
У Російській Федерації перебудова. Точніше, перестановка стільців. Уряд «сірої молі» пішов у відставку, у засіки поналазили «сірі миші». Президент Владімір Путін оголосив про зміну конституції. Повноваження парламенту «височайше обіцяно» розширити, проте демократичних процедур і народного волевиявлення від того більше не стане: російське законодавство вивершиться над міжнародним. Зросте роль непомітної нині Державної ради і місцевих князьків-губернаторів у ній.
Архів розділу »
З перших вуст
Василь МАСТІЙ: «Земля – не цвяхи, якими можна торгувати на вагу»
В украй рідкісні дні року, коли Василь Мастій вибирається зі Святця до Києва, зустрічаємося, як кажуть, «на бігу». Були часи, коли ті звичні для керівника поважного сільгосппідприємства суто ділові столичні вояжі розбавлялися поїздками спокійнішими і приємнішими: на святкування Дня працівника сільського господарства чи на аграрну виставку. Часи змінилися, змінивши й поїздки. Стало у них більше принуки, яка зазвичай нічого приємного не обіцяє. І якби не короткі години зустрічі тут із сином та онуками, столиця для Василя Васильовича вже давно не викликала б відчуття святковості чи приємного щему.
«Back in USSR?»
Назва пісні славетних «бітлів», яку виніс у заголовок, пригадалася, коли почув звістку про те, що Верховна Рада в першому читанні схвалила скорочення свого конституційного складу з 450 до 300 нардепів. Показово: за таке рішення у сесійній залі, окрім тієї «монобільшості», що з усіх фракцій, проголосувала лише проросійська «Опозиційна платформа – за життя». Наступним кроком парламентської реформи, можливо, стане пропозиція поєднати сесійну роботу народних депутатів з іншими видами діяльності. Справді, навіщо весь час «протирати штани» за пультами. Краще, як це вже було за пріснопам’ятних часів УРСР, пару разів на рік депутатам з’їхатися під купол й ухвалити заздалегідь підготовлені законопроєкти. Ото й буде справжній «турборежим». Слово в парламентському лексиконі начебто нове, але методи роботи нинішньої Верховної Ради схиляють до минулого, сумнозвісного…
«Американський тато» не ховав сліз»
Кажуть, вчитися треба завжди. Звісно, базові знання ми здобуваємо у школі: вивчаємо різні дисципліни, знаходимо друзів, розвиваємо лідерські навички, отримуємо перший досвід. А трапляється, зважуємося на ризиковані кроки. Валерія Радченко школяркою здобула «щасливий квиток» на рік навчання у США. А коли повернулася, щоб продовжити вищі студії, – вибрала Київський університет імені Бориса Грінченка. Пояснює: програма навчання тут насиченіша, ніж в інших вишах. Вивчає суспільні комунікації на факультеті права та міжнародних відносин.
Рет-лук, хот-род, стенс, лоурайдер, або Історія одного хобі
Хтось тяжіє до минулого, хтось – до майбутнього. Істина «Все нове – це добре забуте старе» загальновідома. Вона або палко підтримується, або змушує критично запитати: як взагалі «оце старе» може подобатися? Як країна пострадянського простору маємо унікальну спадщину. В усьому. Втім, облишмо спадок політичних ідей, переконань, хоча вони рішуче впливали на всі інші сфери життя тогочасної людини – на мистецтво повсякдення, побут. Архітектура, дизайн, одяг, автомобіль – це те, на що глянувши хоч раз, можна вловити епоху.
Архів розділу »
Постаті
Шлюзовий російської революції
Від радянсько-більшовицьких часів його прізвище асоціюється із попом-провокатором, що намовив беззахисних петроградських міщан і робітників іти до Ніколая ІІ «біть чєлом». Але Кривавий імператор не зрозумів вірнопідданні вимолювання «послаблєнія», а тому, за наказом його дядька, на підступах до Зимового палацу мирну демонстрацію розстріляли рушничними залпами вояки елітного Преображенського полку і дорубували шаблями «казакі». Чолобитна закінчилася трагедією, що отримала назву «кривавої неділі». Власне, цим епізодом і ввійшов в історію піп Гапон.
Зять із Верховини
Після короткої перерви на викладання у Київському музично-драматичному інституті імені свого учителя Миколи Лисенка 1920 року Василь Верховинець міцно вкорінився у Полтаві. Цьому місту випало стати рідним для вихідця з гуцульського краю – композитора, співака, хореографа та етнографа.
«Він глибоко розумів життя»
Листи як люди: мають свою долю, своє призначення і свій вік. Є листи, що вмирають іще в конвертах, а є такі, кому відміряне якщо не безсмертя, то життя неозоре.
Не доконче легке. Часто навіть страдницьке, але таке, що зазвичай переходить у спадок поколінь.
І геть не обов’язково бути великим, знаменитим, нести на собі добру чи злу славу, щоб твою епістолярію прихилила до себе історія. Просто вона, ота примхлива богиня Кліо, як усяка розкішна жінка, любить щирі самоцвіти, правдиві перлини. Їх призбируючи, творить собі діадему, яку колись мудрий Гельвецій назвав «романом фактів».
Скорялися і бронза, і граніт
У 70-ті роки доля звела мене з відомим полтавським скульптором Корнієм Посполітаком, автором пам’ятників Леоніду Глібову в селі Веселий Поділ, Іванові Котляревському в Горошиному та «Нескореним полтавцям» в обласному центрі.
Архів розділу »
