На часі

В ОЧІКУВАННІ «АНТИКОМУНІСТИЧНОГО НЮРНБЕРГА»

70 років тому, 28 квітня 1947 року на прадавніх українських етнічних теренах (Лемківщині, Холмщині, Надсянні та Підляшші) розпочалась акція «Вісла» – депортація всього українського населення до північно-західних земель Польщі. 

ФАНТОМНИЙ БІЛЬ ПОЛІСЬКОГО

Добре знана дорога до Чорнобиля. Здається, її тепер можна проїхати навіть із заплющеними очима: Лютіж, Димер, Катюжанка, Феневичі… Роками обабіч неї майже нічого не змінюється. Хіба що до тридцятих роковин аварії місцями поклали новий асфальт. Цього разу на околичному роздоріжжі Іванкова, де символ життя роботи німецького скульптора Арміна Кьольблі, їдемо не прямо на Чорнобиль, а повертаємо ліворуч. Майже як у казці, знаній з дитинства: «прямо підеш.., ліворуч підеш…». Тільки реалії надто сумні, якась страхітлива казка виходить: прямуємо до Поліського – покинутого міста-привиду…

«ВОСКРЕСНУВ РОЗІПНЕНИЙ!»

жінкú, взявши пáхощі,
в неділю ранéсенько
в скорботі і жáлощах
дісталися бéскиду;

й стоптáвши калáчики,
й пройшóвши крізь мáрево,
каміння побачили
від грóбу відвалене;

Архів розділу »

З перших вуст

Чорнобиль при битій дорозі

Тридцять і один рік пролягли між сьогоденням і тією страшною ніччю, що розділила життя наше, Україну і світ на «до» і «після». Виросло, змужніло нове покоління, тисячі тих, хто втихомирював ядерного монстра, на жаль, відійшли за обрій. Але з пам’яті живих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ніколи не зітруться ті екстремальні будні.
Поділитися своїми спогадами про страшні і звитяжні дні та ночі вже такого далекого 1986-го – святий обов’язок свідків й учасників ліквідації ядерного лиха. Погортаю сторінки свого щоденника: на той час у званні майора міліції я очолював прес-службу Державтоінспекції України.

«Світлиця» в «застінках ізби»

Дитячий літературний конкурс «Ми діти твої, Україно» засновано ще 1998 року газетою «Кримська світлиця». Відтоді багато води спливло. І конкурс не раз уривався, і, власне, «Кримську світлицю» зі штаб-квартирою у Сімферополі після російської окупації – тепер ніби розірвано навпіл: хтось із її творців переїхав на материкову Україну, а хтось лишився в Криму, і звідти, в інтернет-версії, продовжує творити видання.

Журналісти тепер з головою

Делегати  XIV  з’їзду  Національної спілки журналістів України обрали головою Сергія Томіленка. Представника Черкаської організації, який до цього вже виконував обов’язки голови НСЖУ.  На посаду претендували шестеро кандидатів. У другому турі новий голова отримав 131 голос при мінімальній «прохідній планці» – 130.

Архів розділу »

Постаті

Землю обняв орлиним летом

Служити українській ідеї ще донедавна означало добровільно нести тяжкого хреста, щоб на ньому тебе ж і розіпяли. Скільки славних постатей нашої культури, якщо вони не віддавали свій талант «во славу» Російської імперії чи більшовицькому молохові, було приречено на моральне та фізичне знищення.

Генерал Відвага

Ні! Живуть, живуть безсмертні і гримить їх чин,
І живим, що стали мертві, знов несуть мечі.
Євген МАЛАНЮК

Його ім’я сьогодні малознане для переважної більшості українців. Письменник Роман Коваль зауважив: «Наше безпам’ятство, а відтак непошана до кращих синів України, які вічно спочиватимуть від своєї нелюдської, зверхсильної праці на землі – для рідного краю, переконує хто ми є насправді – попри нашу високу самооцінку». У цьому уривку Коваль частково цитує Євгена Маланюка – його захоплення воістину нелюдською, зверхсильною працею свого командира, полковника Армії УНР Євгена Мєшковського.
«…Справжній богатир тілом і духом, людина нестримної енергії, великої працездатності й лицарської вдачі», – так тепло згадував про цього визначного діяча Армії УНР  його однокашник по Академії Генерального штабу генерал-хорунжий Микола Капустянський.

 Незгасне «Здоровенькі були!»

 «І нехай нині говорять, що нове покоління не пам’ятає виступів Тарапуньки й Штепселя,  і що їх з телебачення  витіснила «свіжа гвардія» гумористів. Та незабутні штепселе-тарапуньківські вислови: «Здоровенькі були!», «Увечері в газеті – вранці в куплеті» й багато інших житимуть, мабуть, вічно», – писала якось одна полтавська газета. Згадавши призабуті гумористичні перли, люди неодмінно всміхнуться. І в уяві знову постане високий  худорлявий  актор з таким загадковим для не-полтавців і таким зрозумілим усім полтавцям ім’ям Тарапунька. А поруч  – невисокий опецькуватий партнер з цікавим сценічним ім’ям Штепсель.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company