-
ДАЙДЖЕСТ
-
Нетлінне
-
На часі
ДНІ СУРКІВ
Нинішнє покоління росіян живе за комунізму! З десяток років тому, ще в березні 2008-го «Российкая газета» звітувала перед читачами про накреслені плани «правітельства»: сто метрів квадратних на сім`ю із трьох осіб, зарплата – 2700 дол. на місяць. Казка, та й годі! Правда, щоб завершити оце «планів громаддя» у російського уряду є ще рік. Може, встигнуть?
КЛОУНИ ПОЛІТИЧНОГО ШАПІТО
Під завісу реєстрації у ЦВК засвітилося понад сорок кандидатів у президенти України. Незалежно від того наскільки «врожайним» видасться восьме лютого, останній реєстраційний день, зрозуміло, що нинішні великі перегони вже встановили рекорд охочих ухопитися за державну булаву. У виборчі бюлетені буремного 2014 року ЦВК внесла лише двадцять одне прізвище. «Очко», якщо говорити мовою картярів, де «джокером» ще зі старту був Петро Порошенко. У день сьогорічного голосування, 31 березня, нам на руки ляже явний «перебір» кандидатів. І «джокерів», принаймні нині, засвітилося кілька.
«НА МАЙДАНІ КОЛО ЦЕРКВИ…»
Класичні рядки Павла Тичини про далекі революційні збурення наповнилися новим змістом. Нині, як і століття тому, чимало сільських майданів знову гудуть: залишатися громаді вже у звичній «Українській православній церкві», яка, насправді, є російською і до того ж втратила канонічність, чи переходити у помісну Православну церкву України, визнану Вселенським патріархом?
СОЮЗ-АНШЛЮС
За хвилюваннями про створення помісної церкви і долею полонених північним агресором українських моряків, за різдвяними клопотами з поля зору широкої громадськості якось випали передноворічні російсько-білоруські «братання». «Атєц Владімір» так ухопив в обійми «бацьку Алєксандра», що той аж зубами заскреготав. Великорус вимагав від білоруса невідкладно створити квазі-Союз. Радянський. Тобто покірно погодитися глитнути великою Росією маленьку Білорусь, яку в Кремлі вперто називають традиційно, «по-савєцкі» – «Бєлорусієй».
Архів розділу »
З перших вуст
Історик Олександр КУЧЕРУК: «Вся територія від Верховної Ради, закладена плиткою, – там скрізь кістки і могили…»
Київ, вулиця Володимирська, 57. За цією адресою у теперішньому Київському міському будинку вчителя «мешкає» Музей Української революції 1917 – 1921 років. Цілком законно: у цьому будинку колишнього Педагогічного музею тоді засідала Українська Центральна Рада. Втім приводом поспілкуватися з директором музею Олександром Кучеруком цього разу стала не сама експозиція, а книжкова новинка. Монографія пана Олександра про маловідомі сторінки історії української столиці.
Пам’ятаючи – живемо
Презентація у столичному Університеті імені Бориса Грінченка українськомовного перекладу роману Даніеля Григорчука «Міф та божевілля» вкотре довела: попри тотальну «ґаджетизацію» ми, в Україні сущі, все ще кревно сполучені здоровою лімфою зі старою доброю книжкою. З її споконвічною премудрістю, яка й нині вчить, як на світі жить. І то не лише «літньо-озиме покоління», а й достоту «цифрову» молодість.
Алім АЛІЄВ: «Мій Крим – це мій дім»
Громадський активіст, один із засновників ініціативи «Крим SOS» та програмний директор правозахисної гуманітарної установи «Кримський дім» Алім Алієв – кримський татарин. До 2014 року працював на рідному півострові журналістом – писав для кримсько-татарської газети. Коли почалася Революція Гідності, не зміг залишатися осторонь, полишив роботу, приєднався до столичного Євромайдану.
Кіноекспресом – по «Корону Карпат»
Наприкінці січня на Львівщині, у знаменитому Трускавці зберуться хворі люди. «То й що тут такого? – спитає ви. – Загальновідомо: з усіх усюд їдуть пацієнти-відпочивальники до колишньої «всесоюзної здравниці», а тепер відомого курорту, котрий все більше відроджує свій європейський шарм». Правильно. Але ми про людей, хвороба яких не пов’язана ні з серцево-судинною, ні з нервовою системами, ані, боронь Боже, з опорно-руховим апаратом чи шлунково-кишковим трактом. Йдеться про спільноту, невиліковно недужу на… кінематограф. Саме вона береться провести цього року вже Восьмий трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат».
Якби це був кіносценарій, в цьому місці написав би так: «Титр: Два місяці до того».
Архів розділу »
Постаті
Слово, яке ставить на крило
Про нього кажуть різне. І по тому, що і як кажуть, можна скласти враження радше про самого казальника.
Перелякано – не готовий чоловік сприймати професорові одкровення, життям і знаннями здобуту Правду. Криво посміхаючись та «кому це вже зараз треба?» закидають ті, що їм власне сите життя дорожче і за ту вистраждану народом Правду, і за долю самого народу.
«Саваоф», який перетворив радянський герб на павука
«Аксакалом», а ще «Саваофом» ми у нашому колі жартома називали старійшину полтавського мистецького цеху художника Віктора Трохимця-Мілютіна. 26 лютого минає рік, як наш талановитий приятель полинув у засвіти.
Сподар
Сподар – господар, хазяїн.
(«Словарь української мови» Бориса Грінченка)
“23 січня 1931 року народився великий український журналіст Іван Васильович Сподаренко.
Радянську газету «Сільські вісті» в незалежній Україні він перетворив на орган демократії, правди, національного відродження і справедливості. Він став засновником нової журналістської традиції: ріж правду-матку, незважаючи на звання і посади і не бійся нічого, захищай простого трудівника та Україну.
Його правди та мужності нам сьогодні дуже бракує.
Був гнаний радянською владою і переслідуваний новим кланово-кримінальним режимом.
Пам’ятаймо про нього, бережімо його традиції”.
Олександр КАРПЕНКО, заслужений журналіст України
«Син великої надії»
Один із багатьох напівзабутих засновників Центральної Ради. Лікар, письменник, художник Василь Королів-Старий. В одному з листів він, очевидно, передбачаючи оте своє тривале посмертне «безімення», іронічно напише: «Космос, поскільки є космос і має свій сенс для мене, поки я його відчуваю. А як тільки по мені задзвонять дзвони, – начхать мені й на всю красу природи, й на мудрість, і на осягнення людського духу, бо нема мене – нема й мого космоса, а є чийсь инший, і нехай собі той инший з ним цілується».
Архів розділу »
