На часі

«МАЛОРОСІЯ»? КРОВОРОСІЯ!

Ватажок самопроголошеної ДНР щось ляпнув про Малоросію – і пішло світом, як брехня по селу. Прокоментували у Франції і Німеччині. Ну, звісно,  як вони, фундатори «нормандської четвірки», могли промовчати? Той «формат» на чотирьох, схоже, звівся до традиційного російського «пагаваріть», тобто до вмовлянь Владіміра Путіна якось вплинути на проросійських терористів, що окупували Донбас. А ті  окупанти  сидять за одним столом із західними переговорниками, як рівноправна сторона.

НЕ «РОДІНА», А КУПИ-ПРОДАЙ

Знову «ловкость рук і нікакого мошенства».
Затриманий на Луганщині російський вояка Віктор Агєєв, виявляється, не контрактник, а так… турист з автоматом. Що з того, що, за словами полоненого, він у березні підписав у військовій частині Новочеркаська контракт, а за чотири дні вже воював на Донбасі? «Брехня!», – заволали з російського Міноборони. Мовляв, у нас за чотири дні контракти не підписують. 

КОЛИСКОВА ДЛЯ БІДНИХ

Верховна Рада та уряд пообіцяли на осінь пенсійну реформу. Втім насправді система суттєво не зміниться: матимемо лише чергове підвищення мінімальних пенсій. «Але країні потрібна справді реформа, а не її імітація щоб не жебракували наступні покоління пенсіонерів», –   пишуть журналісти.   

Архів розділу »

З перших вуст

ПЄЛАГЄЯ НІЛОВНА: «ДЕГРАДАНС»

Світлана Агєєва, мати полоненого на Луганщині російського диверсанта-контрактника, мабуть, як і кожна матір, не може повірити в те, що її син найманець. Він, мовляв, приїхав на український Донбас не за грішми  і не вбивати. «У нас на Алтаї до українців нормальне ставлення», –  говорила вже в Україні учителька англійської мови. Уявляєте, зі снайперською гвинтівкою у складі диверсійної групи – то нормально! А що ж тоді, за її материнською логікою, ненормально?!

Чигиринські нотатки (частина ІІ)

Головківка, що обсіла пагорб на околиці Холодного Яру, віддавна славиться кращою в районі картоплею, цілющою радоновою водою з джерела «Живун» і керамікою, яку так і звуть – «головківською». А ще тут є народний музей. Погодьтеся, в наш прагматичний час – явище унікальне, не те що для району, а навіть для області…

Чигиринські нотатки

Богданова гора. З її вершечка чудово видно як у туманних затясминських далях сходить яскраво розжарене сонце, віщуючи новий спекотний літній день. Сяйні промені золотять постаті скульптурної композиції пам’ятника Богдану Хмельницькому. Чутно віддалені відголоски звичайного ранку маленького провінційного містечка: завершення переклички «нічного дозору» псячого племені, спів пташок, вранішня побудка-кукурікання півнів. Доброго ранку, стольний гетьманський Чигирине!

Архів розділу »

Постаті

Зазорів Піснею

Таке буває: пам’ять, зберігши купу прохідних деталей, навідріз відмовляється видавати щось украй важливе. Пам’ятаю собачий холод пізньої осені, перемерзле руде листя каштанів, навісний вітер насівав колючою крупкою, знайомий під’їзд «хрущовки», знічений, змалений, зчорнілий, з балконами, насупленими на більма вікон, коли виносили його труну. І наш тихий спів, що одчайно бився об цеглу будинку:
Коли ми вмирали, нам сурми не грали,
Ніхто не заплакав за нами…

Провісник Українського ренесансу

Українська національна революція,  століття якої минає, збурила і мистецьке життя в країні. Його потужна хвиля була добре відчутною ще й у 30-х роках – її на довгі десятиліття збили  тотальні репресії  творчої інтелігенції. Поява нових стилів і форм, наприклад, конструктивізму чи монументальної  скульптури, поєднувалася з відродженням давніх українських традицій – не лише народного мистецтва, а й  візантики чи бароко. Згадаймо київські школи малярства Михайла Бойчука та графіки Юрія Нарбута. І засновники творчих шкіл, і їхні учні та послідовники своєю самобутністю не вписувалися у прокрустові канони соцреалізму – масового мистецтва для малограмотних. Уряд зліквідував усі творчі об’єднання, заарештував і знищив переважну більшість самобутніх українських митців, вдався до системної руйнації художніх пам’яток.

Характерник

Перший спогад про нього – у мареві. Тридцять, а то й більше літ. Здається, було новорічне празникування, і точно памятаю – в залі тодішнього видавництва «Молодь»,  де працювала моя дружина і куди я потрапив саме з цієї причини. Гуляння було замашне, з усіма заводійськими прибамбасами, на які вистачало вигадки тодішнім комсомольським активісти культмасової роботи. Столи ломилися в міру профспілкового кошторису, плюс «кожен із собою», культурна програма була розрахована переважно на гуртові «гоцки» і можливість мимовільно заіскрити, тручись клубами і тим, чим дівчата-молодиці так люблять самоутверджуватися. Словом, усе як завжди, якби не він і його бандура. В якусь перерву між олівє й лангетом раптом срібно озвалися струни і його гортанний, як у горлача, приглушений голос повідав думу. Ставний, тонкої кістки, з виразними очима стиглого терену, він співав, огортаючи теплом кожне слово. Неначе тихо мислив думою. Мовби журився. Чи досадував. А мо, й кепкував з нас.

Архів розділу »

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company