Ті, хто дивляться вітчизняні телеканали, встигли помітити, як останнім часом пішла пошесть на «оглядачів». Я не випадково останнє слово взяв у лапки. Адже в переважній більшості вони вигулькнули фактично нізвідки. Таке враження, що олігархи, які стоять за тими чи іншими медіахолдингами, набрали собі рекрутів, які за гроші «оглядають» те, що вигідно замовникам. Інакше як пояснити, що частина «оракулів» вже «прописалася» на певних телеканалах і ходить туди як на роботу? Зважте, «чужих» туди майже не пускають. Хіба що для підтримки градусу дискусії, аби було кого «клювати». Технологія з «мальчікамі для бітья» активно застосовується російською пропагандою. В нас вона, схоже, також прижилася. Щоправда, не в такій агресивно-цинічній формі.

Я належу до когорти телеглядачів, які «п’ють» не з одного джерела, а з кількох. Аналізуючи, зіставляючи, роблячи висновки. Проте в українському медіапросторі важко знайти «живе джерело», де б інформація подавалася неупереджено, об’єктивно, а засіб масової інформації усім своїм контентом демонстрував, на території якої країни працює. Історія з трьома закритими телеканалами потверджує: вони стали пропагандистами іншої держави, до того ж агресивної, яка розв’язала війну проти України.