Якщо бодай трохи цікавилися американськими 60-ми, якщо довідувалися про походження відомих різнокольорових зображень Мерилін Монро, тоді вам не нове ім’я Енді Воргола. Художник, ілюстратор, дизайнер, скульптор, письменник, продюсер, кінорежисер, видавець, колекціонер та творець напряму «попарт» справив колосальний вплив на все сучасне мистецтво. Проте можу закластися: багатьох здивує, що цей культовий американський митець – лемко за походженням.

Його батьки приїхали до Пітсбурга з лемківського села Микова, що біля Пряшева, у теперішній Словаччині. Й насправді їхнього сина звали Андрій Варгола. Українське походження не було просто екзотичною деталлю родоводу художника, воно насправді впливало і на його творчість, і на його публічний образ. На той-таки образ, що став іконічним для Америки 60-тих.

Батько Ендрю, працьовитий, добре складений, знайшов пристойну роботу в будівельній компанії. Мати не могла мовити ані слова англійською. Ендрю запам’ятав її завжди в довгій селянській сукні, фартуху, хустці та в окулярах з дротяною оправою. Вона продавала квіти, які майструвала з консервних бляшанок та гофрованого паперу, вишивала картини, до Великодня розписувала писанки. Ендрю був четвертою дитиною в родині. Мати особливо дбала про молодшого сина й, очевидно, вплинула на розвиток митецьких талантів хлопчика. У дитинстві Ендрю багато хворів, проводив літні канікули у ліжку і разом з мамою малював.

Коли хлопчикові виповнилося 6 років, батьки вже могли дозволити собі пристойний будинок біля школи та Русинської греко-католицької церкви. Ендрю ріс в релігійній родині й сам до останніх своїх днів кілька разів на тиждень бував на службі у храмі.

Восьмилітньому Енді мати подарувала дитячий кінопроектор – купила з власного заробітку. Трохи страшим він почав колекціонувати журнали про кіно та фотографії зірок. Дослідники вважають, що саме цей дитячий досвід занурення в американську попкультуру прикутого до ліжка хлопчика серйозно вплинув на його майбутній стиль. Поєднуючи в дитячій уяві вигадані історії про знаменитостей та голлівудських зірок, Ендрю моимоволі формував засади того, що в майбутньому називатиметься «попартом» – напрямом в художньому мистецтві, який поєднує різні образи масової культури, продукти вжитку в зміненій та химерній формах.

На майбутнє хлопчика, а також на теми, до яких Ендрю звертався у творчості, сильно вплинула смерть батька від туберкульозу. Сталося це 1942 року. За традицією Русинської греко-католицької церкви, тіло покійника протягом трьох днів залишалося у будинку, але хлопчик так боявся на нього подивитися, що ховався під ліжко.

З дев’яти років Енді Воргол почав відвідувати безкоштовні суботні курси художньої майстерності Інституту Карнеґі. Після закінчення школи в 1945 році вступив до Технологічного інституту Карнегі на відділення малювання та дизайну. З того, що заощадили, Ворголи мали можливість дати вищу освіту лише одному з трьох своїх синів, і помираючи батько вирішив, що це має бути Енді.

Перший рік навчання видався для Енді складним: через мовний бар’єр та його сильний акцент хлопця ледь не відрахували. На літніх канікулах він вирішив виправити ситуацію: довго та старанно малював картини на тему буденного життя Піттсбурга. Зрештою, отримав премію за найкращу роботу, виконану студентом під час літніх канікул, а разом з нею – «очищену» академічну репутацію та повагу інших студентів. Відтоді ідея поєднати мистецтво з комерцією та заробітком стала лейтмотивом творчості художника. Ця перша перемога благотворно вплинула на його самооцінку. Він став членом студентського кіноклубу, редактором інститутського літературного журналу «The Cano», облаштував разом з п’ятьма іншими студентами творчу майстерню. Наприкінці третього курсу, Воргол влаштувався на неповний робочий день до художнього відділу найбільшого в Піттсбурзі універмагу, оформлювати оформлення вітрин.

Одразу після закінчення університету змінив своє ім’я та прізвище на звичніші для американців. І почав переписувати свою біографію, додаючи драматичні та фантастичні історії про своє дорослішання, які зацікавили б пресу, коли він стане знаменитим. Закінчивши навчання в університеті, Енді Воргол переїхав до Нью-Йорка, де працював ілюстратором у журналі.

У 1960-х основною темою його картин стали американські продукти, знамениті бляшанки консервів, пляшки з-під «Кока-коли» – культові нині образи. У 1963 році Воргол придбав будівлю в Мангеттені, дав їй назву «Фабрика», і там поставив на потік появу творів сучасного мистецтва. Тема комерціалізації мистецтва та продуктів комерції, реклами та вивісок як об’єктів мистецтва є значною спадщиною саме Воргола. Зірок масової культури, серед яких Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Джим Моррісон та Елвіс Преслі, він зображав так само, як етикетки на продуктах: глядач мав прийняти як факт, що всі вони разом є частиною маскульту. Воргол став символом американського попарту і довгий час з ним асоціювався цей напрямок.

Значущим є вплив митця і на музичну сцену 60-их, адже він був менеджером популярного гурту «The Velvet Underground», які навіть базувалися на його «Фабриці». Їхній підхід до текстів був революційним: вони поєднували звучання популярного на той час психоделічного року з похмурими та серйозними текстами про психічне здоров’я, насильство та наркотичну залежність, і це робило гурт культовим.

Ставши зосередженням прогресивних митецьких процесів Нью-Йорку 60-тих, Воргол, утім, пам’ятав про своє походження й популяризував його серед знайомих зірок. Саме він подарував вишиванку фронтменові відомого американського психоделічного гурту «The Doors» Джиму Моррісону. Попри те, що митець активно розповідав про свою гомосексуальність, він до кінця життя залишався у греко-католицькій конфесії, був глибоко віруючою людиною. І навіть оплатив навчання племінника, допомігши йому стати священником.

3 червня 1968 року радикальна феміністка Валері Соланас здійснила замах на Енді Воргола: тричі вистрілила з пістолета йому в живіт. Кулі вразили легені, стравохід, селезінку, печінку та шлунок. Лікарі навіть констатували клінічну смерть, проте їм все ж вдалося врятувати художника.

70-ті та 80-ті стали для Воргола періодом відносного спокою. Суспільна дискусія навколо його творчості та протидія консервативному істеблішменту зійшли нанівець, а сам він здобув жаданий комерційний успіх.

Зранку 22 лютого 1987 року 58-річний Енді Воргол помер у Нью-Йорку від інфаркту міокарда. Його поховали поряд із батьками на греко-католицькому кладовищі Святого Івана Хрестителя у передмісті Піттсбурга Бетел-Парк.

За своє життя він створив понад десять тисяч творів мистецтва: фотографії, картини, ілюстрації, скульптури, інсталяції, кінофільми, книжки. Найдорожчою його роботою стала картина «Вісім Елвісів», яку продали аж за 100 мільйонів доларів США. 2003 року в польському Перемишлі відбулася виставка «Енді Варгол як Андрій Варгола» – як знакова подія Міжнародного фестивалю «Галичина». У ній брали участь півтисячі митців з Австрії, Угорщини, Чехії, України, Ізраїлю, Словаччини. У 2014 році провели перформанс-акцію «Писанки Енді Воргола».

Його українське коріння – це не просто цікавий факт, яким можна здивувати співрозмовника. Це, насправді, потужна зброя для боротьби з меншовартістю. Українці часто принижують вітчизняні твори мистецтва, вважаючи меншовартісними проти західних. Українське мистецтво страждає не тільки через нестачу ресурсів, а й через упереджене ставлення самих українців, яке можна розбити, показавши наочно, життєвим прикладом, що ми геть не гірші. Розповідаючи і про хворобливого хлопчика з родини небагатих лемківських емігрантів, який став світовою легендою.