Любас –  отже, залюблена

В Давній Греції, на стіні невеликого будиночка, де мешкав старий гончар Дібутар із донькою, виднівся мальований обрис парубка. Юне серце дівчини так сумувало за коханим, що зобразило його тінь. Згодом і сам майстер почав прикрашати свої вази пласкими чорними силуетами. Це мистецтво контуру  пережило віки, осучаснилося, преобразилося у витинанку. 

В Україні вона відома ще з XVII століття – паперовими скриньками-кустодіями. А вже в XIX столітті вона неодмінна окраса хатнього інтер’єру українців, оздоба печей, стін, вікон, полиць, посуду. Там і козаки, і баби, квіти, тварини, птахи і сакральне дерево життя. З часом витинанка збагачується деталями, ускладнюється техніка, обриси набувають вигляду сюжетних картин…  Сьогодні витинанка – ще й мистецький атрибут дизайну, сценографії, книжкової графіки.

Вже 10 років Маріанна Любас опановує цю премудрість. А за її плечима великий досвід лялькарства, писанкарства, ліплення з глини. Дитинство пройшло у рідному Кривому Розі. Марила медициною, хоча тоді по-дитячому боялася надмірної обізнаності у цій царині, – щоб колись мимоволі не відчувати холодний трем, міряючи мамі пульс… Батько працював будівельником, але, на подив багатьох, вступив до Одеського педінституту, а здобувши диплом, спершу вчителював у десятирічці, потім викладав образотворчість у школі мистецтв.

Маріанна Любас – із тих затятих, хто, захопившись ціллю, не бачить перешкод. «Якщо маю бажання – беру в руки папір і роблю! Якщо чогось по-справжньому прагнеш, треба просто це зробити чи принаймні спробувати». Отак і рідного чоловіка Валерія у свою віру навернула – і він захопився мистецтвом.

Нині вона очолює Криворізький осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України, викладає образотворчість у Криворізькій міській музичній школі №3, має двох прекрасних синів.

А з чого все починалося?

«Коли втретє не вступила у медичний університет, мені зателефонував батько: «Вчитися будемо? Якщо так, то о 10-тій ранку чекаю тебе у себе!»  Другого дня повіз мене на художньо-графічний факультет, поводив по залах: «Хочеш так уміти?» Одне слово, вже наступного ранку він учив мене малювати».

Тепер Маріанна Любас віджартовується, що гени не воші – пальцем не задавиш: батько вчитель, мати вчителька… «Якби стала лікарем, чи була б я тим, ким є сьогодні? Витинанка – це стиль життя. І змушує розмірковувати над його сенсом».

Викладаючи образотворчість у школі, почала цікавитися народним мистецтвом, заповзялася опанувати витинанку. Вперше свої роботи презентувала разом з учнями на виставці «Українське Різдво» в Музеї Тараса Шевченка. «Коли разом з чоловіком приїхали забирати з виставки наші ляльки та витинанки, познайомилися з українським художником, графіком, майстром витинанки Василем Корчинським, – веде розповідь пані Маріанна. – Він тоді наполіг: «Ти маєш різати». Послухалася. Я надзвичайно щаслива людина, бо мати такого вчителя, як Василь Корчинський, дорогого варте! Найбільш за все люблю вчитися, а вже потім навчати. Всі люди, які зустрічаються на моєму шляху, – це не друзі і не вороги, а вчителі. Кожна людина не випадкова у моєму житті». Робота над ляльками познайомила Маріанну з чудовою писанкаркою Тетяною Пілюс, а та прихилила її і до свого мистецтва. Талант, якщо він істинний, –  завжди багатогранний.

Вже другий рік поспіль у Кривому Розі проходить конкурс дитячої витинанки. Цього року в ньому взяло участь 84 юних майстри з 17-ти областей України. Організатори запевняють: мистецтво витинанки можна поширити серед молоді, якщо проводити для неї майстер-класи, виставки, конкурси. Бо ж не все витяте з паперу витинанка. Справжній майстер витрачає на одну роботу дні, а то й місяці – залежно від складності задуму. Пані Маріанна зізнається: іноді дуже довго виношується ідея, зате потім твориться швидко. А буває й так, що задум виникає мовби знічев’я, потім малюється ескіз, але втілювати його доводиться довго.

«Хочеться повернутися до традиції, зрозуміти витоки… Може тому більше тяжію до техніки виривання. У цій справі дуже важливо гармонійно поєднувати кольори, як це робить прекрасна майстриня вириванки Оля Шинкаренко. Просто вищий пілотаж!», – ділиться думками Маріанна Любас.

Одного разу завдяки дитячій колядці уява Маріанни створила щось неперевершене: «Ми з дітьми робили прикраси до свят, я у піднесеному настрої читала колядку «Сиділа квочка коло кілочка». Так припала до тієї колядки, що намалювала чорно-блакитну пташку, у ній яйця з маленькими пташенятками, дерево життя… Малювала, малювала, доки не довелося розширювати маленький аркуш…  Ця робота для мене найудаліша».

Вона вірить, що у  недалекому майбутньому опанує ще й мистецтво народної ікони. «Також планую написати книжку про витинанку, бо матеріалу про неї дуже мало. Хочеться створити єдину мову, стилістику, допомогти колегам знатися та розумітися на цьому, об’єднати всіх майстрів української витинанки. Існують польська, литовська, білоруська витинанки, які сильно різняться між собою, мають багато особливостей. Сподіваюся, світ скоро почує і про сучасну українську витинанку».

У затишному куточку Кривого Рогу, в одному з непримітних будиночків панує невеличка мистецька колекція. Там не лише роботи Маріанни Любас. Там творчість її друзів-майстрів, котрі щиро діляться з нею, залюбленою у Мистецьку Красу, скарбами свого натхнення, уяви та праці.

Чесність для неї – сутність значуща і цінна. Вірить у те, що українці віднайдуть у своїх серцях вселенську любов. А коли її вповні – на зло та заздрість не залишається ні місця, ні часу.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company