Його історія не починається з амбіцій чи чіткої мрії, а з простих речей: хліба, літа і перших спроб на кухні.

– Мені було років 10-11, коли я почав пекти хліб, цеглинку таку, в селі, – згадує Андрій Колісник. – А ще пам’ятаю коржики на кефірі з абрикосовим джемом. Літо, дуже тепло, жарко – і ці коржики.

У його родині не було особливих кулінарних традицій.

– Чесно кажучи, не було. Просто звичайна сім’я – всі їли і все.

Але інтерес до куховарства з’явився рано. Спочатку це були звичні страви: борщі, вареники, хліб.

– Хотів бути лікарем, але передумав. Почав готувати – і мене це затягнуло.

Перші результати були далекими від ідеалу, але це не мало значення.

– Борщ, в якому ложка стояла. Дуже густий був. Але дуже смачний. Мама сказала: «Додамо бульйону – і все буде окей».

Ключовий момент стався в підлітковому віці.

– Я готував багато страв на день народження мами. І це був кайф. Я прям кайфую від того, що треба багато всього робити.

Саме тоді кухня перестала бути просто інтересом.

– Процес по-своєму чарівний. Потім радієш результатові. І ще раз кайфуєш, коли люди кажуть, що це смачно.

Його підхід сформувався через прості речі.

– Вперше спробував просто класний хліб із сіллю і маслом. І мені сказали: «Більше нічого не треба. Це база»…

Участь у шоу «МастерШеф» не була запланованою. Звичайний випадок.

– Це було спонтанне рішення. Я гуляв із дівчиною, вона каже: «Чого не спробуєш?» І  я поїхав на кастинг. Останній.

Підтримка була мінімальною, але достатньою.

– Брат сказав: «Іди». І мені цього вистачило.

На проєкті головним викликом стала не кухня, а люди.

– Психологічно ви всі друзі, але ви всі конкуренти. І важливо пам’ятати, що проєкт закінчиться, а життя – ні.

Саме там він зрозумів свою сильну сторону.

– Я дуже стресостійкий. Можу адаптуватися до будь-яких умов.

З майбутньою дружиною він познайомився там-таки.

– Вона на кастингу сказала, що я не пройду.

В ній його заторкнули прості речі.

– Зелені очі. І характер. І почуття гумору.

Поява дитини змінила підхід до життя.

– Коли з’являється дитина, вона дуже сильно мотивує не сидіти на місці. Я розумію, чого мені не буде вистачати, –  і змінюю роботу.

Власна справа без романтизації: свій бізнес він почав не з ідеальної концепції.

– Все починалося з сендвічів.

З часом з’явилося розуміння, чого хоче.

– Хотілося зробити проєкт, де я можу готувати їжу, яка мені подобається. Без заборон. Щоб я був і шефом, і власником.

Страху не відчував.

– Не було часу думати про нього. Коли ти загружений – дурні мислі в голову не лізуть. Ти просто робиш.

Його принцип простий – робити чесно.

– Гості будуть їсти, не ти. Тому важливо робити те, що працює, а не тільки те, що любиш.

Але й не зраджувати собі. Атмосфера важливіша за концепцію: його ідея закладу – не про тренди.

– Атмосфера має обіймати. Як дід, до якого ти приїхав в село. Тобі кайфово – і не хочеться йти.

Про спосіб зберігати спокій:

– Розуміння, що може бути гірше. І треба бути вдячним за те, що маєш.

На запитання, що для нього радість, відповідає без пафосу:

– Все. Навіть коли прокидаюся – думаю: о, клас!

А своє життя описує однією стравою:

– Борщ. Бо він різний. І кислий, і солодкий. Як життя.

На початку великої війни вони сиділи в підвалі – у сховищі під будинком. Без чіткого плану, без розуміння, що робити далі. Потім з’явилася ідея.

– Люди сказали, що можна в «м’ясомаркеті» організувати харчування для військових – для тероборони, яка була недалеко від нас, у лісі.

Це не була кухня в звичному сенсі – радше склад, який довелося перетворити на робоче місце.

– Було троє дівчат і один чоловік. Ми пів дня просто переставляли все, щоб з’явився простір для готування. Продукти привозили. Вже й запаси їх мали – з цим проблем не було.

Все доводилося буквально вигадувати на ходу. Але процес запустили. І це дуже швидко перестало бути «тимчасовим рішенням» – стало щоденною роботою близько шести тижнів поспіль.

Для Андрія ообливо  пам’ятні  моменти щирої реакції тих, кого годували.

– Приходили і казали: «Офігеть смачно! Як у мамки!».

У цих словах для нього – більше, ніж похвала. Це означає, що його страви не просто засмакували – вони  запам’яталися кожному як щось достоту рідне.

Це не історія про різкий успіх чи ідеальний шлях. Радше – про вибір, який одного разу став очевидним. І про працю, яку просто робиш щодня. Собі й іншим для насолоди.

– Будь собою і не підлаштовуйся під когось. Ти прикольний таким, яким є.