«Ceterum censeo Carthaginem e sse delendam». Понад два тисячоліття тому цей вислів пустив у світ римський державний діяч, цензор та оратор Катон Старший. Організаторам нещодавньої спецоперації, названої «Карфагеном», схоже, добре відома вкорінена віками суть цього образного визначення вимоги знищити щось достоту вороже, усунути якусь велику смертельну загрозу. В наших реаліях йдеться про масштабну корупцію, яка протяла метастазами владу згори й донизу.

Це операція безумовно ввійде в новітню історію України. Антикорупційний центр «Межа» оприлюднив імена фігурантів справи «Карфаген», які 4 листопада отримали підозри як учасники злочинної організації. В орбіті злодіянь цього кримінального спрута: підробка валюти, розповсюдження наркотиків, сприяння безперешкодній роботі шахрайських кол-центрів, а також викрадення і катування людей. За даними «Межі», засновником та керівником  злочинної організації є персона  з кодовим ім’ям «Кримінал» – тричі засуджений Андрій Осіпов, який із 2022 року був у полі зору НАБУ.

Ще один фігурант на псевдо «Мексиканець» – Єгор Левченко (Буркін), громадянин Росії, означений як засновник наркосиндикату  «Хімпром»,  за сумісництвом співпрацював з рашистським ФСБ.  Третє з оприлюднених прізвищ –  Олександр Дем’янчук («Консультант»), заступник начальника відділу управління карного розшуку ГУ Нацполіції в Київській області, який організовував оперативне прикриття злочинців. А Віталій Рибалко, він же «Боксер», спортсмен із Житомирщини, разом із напарниками виконували всю «брудну роботу»: залякував, переслідував і «карав» тих, хто міг зашкодити  діяльності банди. Для «повноти комплекту» додаємо прізвища та кримінальні «поганяли»… держчиновників вищої ланки:  заступник керівника департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції Володимир Ценов («Прайс») і генерал-майор Сергій Дука («Акім») – заступник начальника департаменту захисту національної державності СБУ.

Відгомін цього кримінального скандалу, цілком зрозуміло, шириться Європою. Не на користь України. Як повідомляє 5 канал, у щорічному звіті Єврокомісії про розширення Європейського Союзу зазначено: попри покращення оцінки України у сфері боротьби з корупцією, яке стало можливим завдяки незалежним антикорупційним органам, прогрес у структурних законодавчих та інституційних реформах є обмеженим. Антикорупційні органи повідомляють про тиск з боку державних установ, правоохоронців і Служби безпеки. Це створює нестабільність в антикорупційній системі України та ставить під сумнів дальший прогрес європейської інтеграції України. Вказується на необхідність українській владі, зокрема Верховні Раді України, ухвалювати необхідні законодавчі рішення.

А тимчасом на шляху до ЄС Україна втрачає темп, уже відстає від Молдови. Ще недавно дві країни мали шанси вступити до клубу цивілізованих європейських країн разом. Тепер – навряд чи…

Безумовно, викриття гучних корупційних схем в Україні свідчить про те, що  антикорупційні органи в державі таки діють. Але тривожні публічні сигнали про шалену протидію їхній боротьбі зі злочинністю, не можуть не привертати увагу європейського істеблішменту. Живучість у нинішній владі Мудрих та «іже з ними», які верхотурах почуваються, мовби на безгрішних небесах, це сигнал тривоги, страшнішої за її «червоний рівень»: у час смертельної війни цілий народ може опинитися в заручниках тих, хто нехтує правом і шкодить репутації держави, підриває довіру до України та її народу, на якій поки що тримається допомога нам цивілізованого колективного Заходу.

Шлях до ЄС для України неодмінно має бути вимощено  реальними реформами. НАЗК закликає Верховну Раду терміново розглянути Антикорупційну стратегію на 2026 – 2030 роки. Тільки тоді можна розраховувати на  420 млн євро фінансової підтримки ЄС, яку спрямують  для  боротьби з корупцією.

«Звіт Європейської Комісії щодо прогресу України на шляху до ЄС містить не лише захоплення мужністю українців, а й жорстку критику дій влади, –  прокоментував у фейсбуці оглядач та публіцист Володимир Горбач. – Головний висновок: без дотримання Копенгагенських критеріїв – демократії, верховенства права та спроможності управління – повноцінне членство в ЄС неможливе».

Насамкінець іще одна показова риса до характеристики криміналітету, який попри війну, так комфортно почувається в Україні.  Мовна. На неї звернула увагу громадська діячка й волонтерка Леся Воронюк: «Ще ні разу не чула на корупційних плівках української. Російська – мова корупціонерів.  Російська – мова тих, хто ненавидить Україну, не любить, не розуміє, використовує тільки для особистого збагачення». Звісно, це не означає, що злодіїв, які ходять у вишиванках та спілкуються українською, не існує. Але ж це тенденція, і то від початків нашої незалежності: практично всі (навіть та ж львів’янка Ірина Мудра, ексзаступниця керівника офісу Президента України, яку НАБУ і САП підозрюють в махінаціях із відмивання грошей) спілкуються межи своїх мовою нашого лютого ворога.

Власне, дивуватися нічого: весь цей кримінальний гамуз і намірами, і духом, і мовою відверто ворожий  нашій державі. А вона, наша держава, все ще не має правової сили справедливо карати їх – так, щоб іншим, говорячи зрозумілою для них мовою: «неповадно было…». Бо ті, хто мали б довічно засісти на казенний кошт, або завчасно дають драпака закордон, або, відкуповуються символічними індульгенціями судових застав.

А тому буде зруйновано нинішній Карфаген чи не буде – питання риторичне.