Мені нізащо не зрозуміти, навіщо люди, до речі, переважно наші, з «постсовка», таскають за собою через усю Європу валізи із сукнями до підлоги, туфлі на шпильках, аби намалюватися на червоній доріжці Палацу фестивалів. Найцікавішим конкурсом щорічного Міжнародного Яхтового фестивалю у Каннах, який простелив червону доріжку до самого порту, був Конкурс Елегантності. У ньому можуть брати участь дише найменші за розміром і потужністю яхти. Головна ж умова — відповідність власників своєму човну.

Елегантність — суто французське слово: вишуканість, граційність, витонченість. Це краса ластівки в небі, яка піднімається вище бокланів, магічна настороженість кішки на дереві, під яким гавкають собаки, і відчайдушність Джеймса Бонда серед сильних світу цього… Не сукня до підлоги, а вміння у ній триматися. Доцільність цієї сукні там, де вона доцільна, а не там, де дефілюють у шортах. Яхтовий фестиваль  —  це паті мільйонерів. Ось вони на червоній доріжці в порту… Просто люди у бездоганно чистому одязі. Невимушені та розкуті. Бо елегантність — це ще й етико-естетичне поняття, яке великий французський філософ Вольтер влучно визначив двома словами: легкість та безпосередність.

Для мене французька елегантність — це стиль життя. Та сама легкість буття, так притаманна маленьким яхтам та човникам, які з благородною простотою маневрують між великих кораблів, не втрачаючи головного — відчуття власної гідності…