В інформаційній агенції «Укрінформ» презентували незвичну фотоекспозицію. Не про політичне чи суспільно-економічне життя країни чи регіону, не про знакову подію чи відомі постаті – про кохання двох звичайних людей. Про дві долі, які віддзеркалили столітню епоху відданості, поневірянь, мучеництва, надії і лихоліття. Історично-документальний проєкт «Біль нащадків» поєднав дві країни. Спільною болючою історією двох родів: німкені Магди Хоманн та українця Олексія Кучинського.

Століття тому донька фермера Магда зустріла у своєму селі, що у Нижній Саксонії, Олексія, військовополоненого Першої світової війни. Покохала його і рушила з ним у чужий світ, у невідому Україну. За цей вибір, за таку сваволю сім’я її зреклася…

Не стала Магда своєю і на новій батьківщині. У знедоленій «комуністичним раєм» Україні не зазнала щастя. Пережила тут з чоловіком розкуркулення, колективізацію, Голодомор, смерть коханого, сталінські репресії, жахіття Другої світової війни.

Збереглися листи Магди Хоманн до її брата Густава  – він єдиний у родині не відрікся сестри, допомагав їй чим міг і навіть розшукав у часи нацистської окупації та намагався повернути назад, до Німеччини. Але вона відмовилася. Ждала-виглядала синів із фронту. А сини боронили свою рідну землю від супостатів. Од окупантів, серед яких були і їхні незнані німецькі родичі.

Содатська мати Магда Хоманн виглядала своїх синів-соколів. Не дочекалася: 1944 року прийшли по її душу. Радянські карателі-енкаведисти. Судили Магду як німкеню, «ворога народу». І кинули на муки у табірні морози, у ГУЛАГівські могильні холодини. До 1947-го ще надсилала з ув’язнення короткі повідомлення про себе, а потім зникла назавжди…

Десятиліттями шукають її слідів родичі з обох країн: Петер Хоманн, внучатий племінних Магди і правнук Сергій Сай-Боднар.

Болем нащадків, які й досі не можуть знайти місце спочину своєї родички, постала ця виставка. Зібравши на відкриття істориків, журналістів, представників німецького земляцтва в Україні.

Керівниця Центру німецької культури «Відерштраль», член президії Ради німців України Людмила Коваленко-Шнайдер розповіла, що німецька спільнота в Україні намагається зберегти історію та пам’ять реальних людей. «Це болісні проєкти, які беремо з життя. Не повинно бути зниклих безвісти людей. Мусимо відновити достовірні історичні факти, допомогти родинам у пошуках рідних і близьких. Найяскравіший приклад – родина Магди Хоманн».

Генеральний директор Укрінформу Олександр Харченко захоплюється родиною Хоманн, яка на початку1990-х об’єдналася святою справою пошуків слідів Магди Хоманн. «Важливо, що і німецький уряд, і Українська держава через долі звичайних людей намагаються об’єктивно й неупереджено дати оцінку тим страшним історичним подіям. За історією однієї жінки – історія двох країн! Усе починалося з маленької ниточки – брата Магди, який пішов всупереч волі родини і підтримував свою сестру, а потім естафету підхопив його племінник… Зрештою, падають імперії, зник Радянський Союз, впав Берлінський мур, об’єдналися дві Німеччини, а історія Магди живе та єднає українців і німців».

За словами професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимира Сергійчука, історія родини Хоманн – це приклад, як треба цінувати себе і свої корені. «З одного боку – сумлінність дослідника, а з іншого – відповідальність перед своїми пращурами, перед кров’ю предків, генами. І ті гени спрацювали – сумлінність і педантичність поєдналися від двох народів і зробили свою велику роботу. Не погоджуюся, що виїхавши з Німеччини до України Магда Хоманн пішла в небуття. Вона отримала безсмертя, адже завдяки своєму правнуку про неї знають і Німеччина, і Україна, і знатиме світ. На цьому прикладі треба вчитися шанувати своє коріння. Тоді не матимемо проблем з історичною пам’яттю».

Лариса Комарова, керівниця громадського об’єднання «Лейпцігський дім», нагадала, що 2014 року побачила світ публіцистично-документальна повість «Любов і муки Магди Хоманн», яку українською та німецькою мовами написали нащадки Магди: Сергій Сай-Бондар і Петер Хоманн. «Вони пройшли мовби троє кіл пекла: листувалися із силовими структурами, працювали в архівах України, Росії, за підтримки урядових структур Німеччини. І пересвідчились, як важко шукати правду».

Правнук Магди Хоманн, керівник пресцентру Укрінформу Сергій Сай-Боднар багато років досліджує свій родовід і знає, яка це сізіфова праця: «Часто нарікаємо, що ми інакші, аніж німці, італійці чи поляки. Ми справді інші, бо довго були підневільними, нас позбавляли нашої правдивої історії. А той, хто не знає історії своєї землі, свого роду, той ніколи не буде заможним і щасливим. Я докопався до архівних даних моєї родини лише 1863 року. А Петер Хоманн, мій німецький родич, має про свій рід архівні папери 1563 року… Різниця у 12 поколінь! Коли я вперше приїхав до Петера, був вражений: у нього пів хати – архів родини, все акуратно в теках і файлах. А спитайте десь у школі наших учнів: «Як звати твою прабабусю?»…

Сергій Сай-Бондар повідомив, що знімальна група українських кінематографістів, очолювана режисером Денисом Соболєвим, працює над документально-художньою стрічкою «У пошуках Магди». Фільм створюють за фінансової підтримки Держкіно України.