Ми не бачилися з кумом аж… два місяці. Через те за стіл всідалися ґрунтовно. Мали що випити і чим закусити. Нам завжди є про що поговорити. Нема такої теми, яку ми з кумом не забалакали б.

А в ту ніч навіть не помітили як субота плавно перейшла в неділю, і коли  за вікнами тільки-но взялось на світ благословлятися – в Лас-Вегасі, де, до речі, ми ні разу з кумом не були, якраз яскравими вогнями блимав пізній вечір. Першим спам’ятався кум –  категорично наполіг ввімкнути телевізор.

Наш Василь Ломаченко, чемпіон світу за версією WBO в напівважкій вазі, захищав свій титул у бою з непереможним доти ямайцем Ніколосом Уолтерсом…

Той ямаєць, той Уолтерс – не простий хлоп. Мало того, що зліший за Кріса, кумового ротвейлера, так за мить до бою з Василем показали відео-нарізку його бойової моці. Що вам скажу – вражаюче! Страшний нокаутер, боксер-тайфун, «машина смерті». Його попередні суперники падали на рингу, мов снопи!

Від недоброго передчуття і хвилювання за нашого вутлого та скромного Василька, кум запропонував налити ще по «дві краплі» і потай звернутися до Бога із молитвою…

Але, забігаючи наперед, скажу: не все страшно, що страшне на вид.

Василь Ломаченко раундів зо п’ять, як та оса, дзижчав над Уолтерсом, а в шостому і сьомому так його кілька разів «ужалив», що ямаєць з переляку «припух» і просто відмовився бій продовжувати, бо вже ясно було, що ось-ось – і непристойно валятиметься на канвасі…

Наші з кумом посиденьки закінчувалися парадно, на великому емоційному і патріотичному піднесенні. Були здравиці за Василя і щасливі, хоч і нетверезі, обіймання за велику перемогу українського боксу.

А ямайський «дроворуб», як його поштиво досі називали, загубивши «сокиру», першим привітав Василя Ломаченка, зауваживши, що він усе, сарака, перебробував, однак захист українця був класним. Василь, мовляв, постійно залишався недосяжним для його ударів, і в нього чомусь нічого в цей день не виходило. Ломаченко, за висловом Уолтерса, гарний настільки, наскільки про нього говорять! «Мене так ніколи ще не били», – зізнався ямайський Микола… чи то пак Ніколос.

Учувши те чесне і щире зізнання, мій дорогий кум єхидно скривився, заскалив око, як то тільки він уміє, і сказав з  нальотом загадковості: «Да… Не били його на храму!»