Гарячі барви Петра Холодного

На початку 1910 року в київське помешкання художника Василя Кричевського прийшов огрядний чорнявий чоловік років 33-х, в окулярах, з кучерявою борідкою. В руках тримав велику теку. 

– Мене звати Петро Холодний, – сказав він. – Я малюю. Хотів би показати вам свої роботи і порадитися з вами у кого мені вчитися. 

– А де ви вчилися малювати?

 – Ходив колись до вечірньої рисувальної школи Миколи Мурашка, але це було ще в гімназійні роки. Тепер відвідую виставки, вивчаю як малюють інші, а сам малюю так, як мені здається найкраще.

Роздивившись роботи гостя, Василь Кричевський відповів йому тими ж словами, які сам почув колись, коли показав свої роботи професорам Петербурзької академії мистецтв: «Та ви ж бо – закінчений художник! Вам більше нема чого вчитись – працюйте далі над собою, як працювали, і давайте свої картини на виставки!»

Так відтворює стрічу двох славетних мистців В.Павловський у своєму нарисі про Петра Івановича Холодного.

holodnyjХудожник, графік, педагог, вчений, державний діяч Петро Холодний народився 18 грудня 1876 року в Переяславі, що було тоді містечком Полтавщини, а нині належить Київській області. Кімнати козацького родовому будинку Холодних прикрашали портрети далеких предків, які за часів Магдебурзького самоврядування дали місту Переяславу не одного бургомістра, купця, а в нові часи – лікарів, суддів, учителів та науковців. Родичі з боку матері були художниками-іконописцями, працювали переважно на Полтавщині. Як уже згадувалося, київським гімназистом Петро Холодний відвідував заняття в Рисувальній школі Миколи Мурашка, там і здобув основи мистецької освіти. З гімназійної парти – на студентську лаву природничого факультету Київського університету. По закінченню працював на кафедрі фізики в новозаснованій Київській технічній школі. Там-таки діяв гурток аматорів малювання, і молодий науковець Петро Холодний став одним із найактивніших учасників гуртка: ходив на етюди, виставляв свої праці на шкільних експозиціях. Розглядав, вивчав, аналізував праці інших майстрів так само, як і свої власні; доброю школою для нього стали виставки, які часто відбувалися в Києві.

1906 року Петра Холодного призначають директором Київської комерційної школи. Але й на цій відповідальній посаді, він не покидає мистецьку діяльність. Більше того, здобутки своєї професії старався використати для малярства. Віддаючи данину популярному тоді імпресіонізму, він використовував у своїх роботах чисті і свіжі фарби. Цікавлячись світлими, яскравими кольорами давніх українських ікон, мальованих яєчною темперою, аналізував їхні фарби й ґрунт, працюючи з раритетами Київського музею. Результатом хімічного аналізу старих галицьких образів стала перша темперова картина «Дівчина і пава», навіяна словами стародавньої колядки:

Ой, в ліску, ліску, на жовтім піску,
Пава ходила, пір’я ронила…

Образна казковість та символіка (пава – втілення одвічної мрії про прекрасне), органічна до поетики українського фольклору. Декоративна площинність живопису, з його підкреслено тонкою прорисовкою ліній, використання темперних фарб та дошки, повертають нас до устоїв стародавніх художників.

1911 року в залах Київського міського музею відкривається перша ретроспективна виставка, в якій взяли участь майже всі українські митці. Доти в Російській імперії не існувало такого поняття як «український художник». Всі були «русскімі». На виставці експонували роботи В.Кричевського, С.Васильківського, Д.Мартиновича та інших видатних українських художників. Петро Холодний був представлений картинами «Івасик і відьма», «Вітер», «Чернець», а поміж ними виділялася, скромно скомпонована, глибоко зворушлива Шевченкова «Катерина». Виставка українських художників, за словам Петра Івановича, «була в силі переконати, що легковажити українське мистецтво можна тільки в дечому, але нехтувати його вже не можна. Тобто, багатоскладний тип «руського художника» безповоротно пережився».

Він вів активну громадську роботу: був одним із організаторів та діяльним членом товариства  «Просвіта», працював у природничо-технічній секції Київського наукового товариства, редагував збірники секції, належав до Товариства Українських Поступовців (ТУП). На Всеукраїнському національному конгресі його обрали членом Українського Центральної Ради (УЦР) від просвітних організацій Києва. Входив до складу Малої Ради від Української партії соціалістів-федералістів (УПСФ). У березні 1917 року Холодного призначають директором Першої української гімназії імені Т.Шевченка в Києві. На цій посаді він бере активну участь в організації Товариства шкільної освіти і Всеукраїнської учительської спілки. У період Української Народної Республіки доби ЦР працює в Секретаріаті народної освіти під керівництвом свого земляка Івана Стешенка. Навесні 1917 року, в добу Директорії Петра Івановича призначають товаришем міністра освіти. На цій посаді займається питаннями розробки основ організації українського шкільництва, в тому числі і мистецького. Коли ж український уряд під натиском більшовиків переїжджає  до Кам’янця-Подільського, Холодний очолює Міністерство освіти. Тоді, 1919 року,  за його ініціативою вироблено, а урядом УНР ухвалено закон про Єдину трудову школу, з детально розробленими планами навчання.

04Після поразки національно-визвольних змагань Петро Холодний разом з урядом емігрував в Тарново (Західна Галичина), опинився в таборі для інтернованих осіб. Проте 1921 року переїхав до міста Миколаїв, що на Львівщині, а згодом і до Львова: там разом з  емігрантами створює й очолює Гурток діячів українського мистецтва (ГДУМ). Об’єдналися  художники, літератори, архітектори, що року влаштовували виставки. Проіснувавши громадою до 1927 року. Саме у Львові Петрові Холодному довелося заробляти на життя не звичною науковою, а мистецькою працею, і тому цей період – роки його активної творчості. Тут почав малювати ікони і картини, розписував стін, проектував вітражі, розмальовував церкви. Майже відійшов від політичної і педагогічної діяльності. Ще у 1916 році він використовував стару іконну техніку в релігійних і світських композиціях, які  свідомо наділяв деякими стилістичними рисами візантійських традицій, трансформуючи її в дусі сучасного йому модерного мистецтва. Його разом із М.Бойчуком та О.Новаківським  вважають засновником сучасного українського національного образотворчого стилю, який отримав назву «неовізантинізм». У 1924 -1930 роки Петро Холодний працює над оздобленням однієї із найкращих пам’яток ренесансної архітектури Львова – Успенської церкви, для якої творить ікони та вітражі. Художник вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції, запозичені в католицьких храмах. У його вітражах переважає зіставлення елементів чистого барвного скла, що надає їм легкості і прозорості. Серед значних праць цього періоду – іконостас і стінопис Львівської духовної семінарії, ікони «Серце Ісуса»,  Св.Володимира і Йосафата,  Св.Євстахія. Петро Холодний виконував також різноманітні замовлення. Так виникли десятки чудових портретів, зокрема майже всіх генералів Армії УНР, президента УНР в екзилі Андрія Лівицького, міністра УНР Ніковського, митрополита Й.Сліпого. 1928 року, за дорученням екзильного уряду УНР Петро Холодний їздив до Парижа: робив зарисовки і збирав матеріали для історичної картини, що мала відобразити вбивство Головного Отамана Симона Петлюри. Повернувшись до Львова, працював і далі над цим завданням, але не встиг закінчити цієї праці.

Попри чисельні замовлення знаходив час для «вільної творчості». Відомий український історик та мистецтвознавець академік Іван Крип’якевич писав: «Так постала його незрівнянна щодо форми й стилю темперова композиція «Ой у полі жито», з духу його відчуття старого українського іконопису зродився «Св.Зосим і Саватій», з ґрунту його глибокого розуміння нашого історичного побуту  вийшли спроби композицій «Похід Ігоря», «Княжий город».  Все, до чого тільки не докладав руки Холодний, пройняте характеристичною для нього як для митця й людини повагою й серйозністю. Тим-то й уся його мистецька спадщина – це сума індивідуальних маніфестацій цього глибокого, творчого Духа».

Петро Холодний дає приклади дуже оригінальної книжкової графіки. Його тематика чисто українська, з народного побут, фольклору. Ілюстрації художника до «Чайковського» Гребінки, заставки до букваря «Учітеся» преображали старі українські мотиви, даючи новий своєрідний стиль навіть у барвах, рисунку, лінії.

Але він і не поривав з наукою, багато працював для розвитку тоді ще зовсім молодої фізико-хімії. Досліджував колоїдний стан речовини, надрукував у фахових журналах низку статей про свої праці, і вся Німеччина виробляла у спосіб, розроблений П.Холодним, колоїдне срібло, як застосовували в медицині. Під час Першої світової війни Петро Холодний працював над проблемою захисту від отруйних газів. Його протигази були насті такими досконалими, що боронили людину від найсмертельніших газів. Секрет свого протигазу Холодний зберігав, мріючи передати його колись військові  Вільної України. Не дочекавшись, забрав його з собою в могилу.

17У Львові П.Холодний продовжував наукові розробки в лабораторії НТШ, де досліджував ікони Національного Музею, які реставрував, а також нововідкриті фрески місцевої Вірменської кафедри. Не полишав і педагогічної діяльності: викладав фізику в підпільному Українському університеті та в Політехніці Львова, за що був заарештований польським властями і кинутий до в’язниці.

Незмінно головував у львівському «Товаристві українських емігрантів», брав діяльну участь в низці українських гуртків та організацій. І писав. Статті, замітки, рецензі, друкувався  в журналі «Стара Україна» та інших періодичних виданнях.

В еміграції опинився зі старшим сином Петром, який став у майбутньому відомим митцем, художником Петром Холодним Молодшим. Решта родини зосталася під більшовиками, і він її більше не бачив.

Передчасна смерть  забрала Петра Івановича у розпал його праці над циклом картин «Господнього Гробу», призначеної для Успенської церкви у Львові. Як пише Крип’якевич: «Здавалося, що цей цикл буде завершенням його малярської творчості й глибокої релігійної філософії, якою було пройняте голубине серце митця». Він відійшов у вічність 7 червня  1930 року у Варшаві, проживши неповні 54.

Рік потому у Національному музеї Львова відбулася посмертна виставка його робіт: понад 350 творів – за десятиліття його львівського «екзилю». Радянська влада України затаврувала Петра Холодного клеймом «буржуазного націоналіста», його ім’я замовчувалося, його творчий доробок став недоступний широкій громадськості. 1939 року, після більшовицької «визвольної окупації» Львова чимало творів Петра Івановича Холодного знищено як зразки «націоналістичної» творчості, а його релігійні стінописи замальовано. І лише на початках 1990-тих років з фондів архіву уряду УНР в екзилі в Центральний державний архів України передано на зберігання особистий архів визначного художника, науковця, великого сина України.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company