Дитячі письменники, які пишуть для найменших, завжди викликають у мене захоплення й подив. Здавалося б, це так легко, що й сам зможеш, лише сідай і пиши. А як візьмешся – то, виявляється,  будь-який текст «дорослого значення» дається набагато легше за віршики про баранчиків, коників-стрибунців, хмарки та інших «героїв» дитячого світу. Талант писати для малюків дано особливим людям, які здатні подивитися на довколишнє очима маленької людини. Комусь такі проникливість і осяяння вдаються, сказати б,  ситуативно,  вихлюпуються кількома віршиками чи казками, а хтось живе з постійним талантом дивувати своїх маленьких читачів.

Так сталося і з Тамарою Коломієць, яка вже давно зажила слави улюбленої письменниці багатьох дітей багатьох поколінь. У її творчому доробку понад  п’ятдесят збірок казок, віршів, лічилок, небилиць, смішинок, загадок, у яких авторка майстерно охопила величезний світ щасливого дитинства. Має поетеса й унікальні досягнення. Працюючи в царині формотворчості, відродила в новітній українській літературі жанр віршованих абеток і нині має їх аж сім. А ще створила величезний масив загадок – понад 500 різноманітних «римознайок» та «невторопок». На жаль, це багатство публікується епізодично і чекає свого видавця.

Останнім часом Тамара Коломієць видала «Казки-витинанки» з аудіо-диском, книжечку «Помічники» з мультфільмом та інтерактивну гра «Календарик-Незабарик». Назви свідчать, що то не просто данина новітнім підходам та технологіям заохочення дітей до слова, а саме сучасне живе слово.

Безперечно, універсум дитинства з’являється з любові письменниці до маленького читача і природи загалом. А ще… У передмові до книжки «Бринчики-мізинчики» Тамара Коломієць згадує, як готувалися до Нового 1945 року, як вирізали прикраси на ялинку з незадрукованих «берегів» довоєнних газет, з паперу із соломи («Нічого, що іграшки солом’яного кольору,– в моїй уяві вони золоті, як з магазину») і мріяли про закінчення війни. Здається, що її яскрава творчість постала і як компенсація за власне окрадене війною дитинство. Тамара Коломієць немов ще раз проживає дитячі роки разом з новими поколіннями маленьких читачів,  даруючи їм радість казки.

Її вибране для дітей «Найперша стежечка», що вийшло 1985 року і зараз в буквальному значенні зачитано до дірок по дитячих бібліотеках, перевидано видавництвом «Веселка» у серії «Українській дитині» через два десятиліття. Тамара Коломієць веде найпершою стежечкою малят від однієї пори року до іншої, але навіть у негоду на душі маленьких читайликів  сонячно і тепло. Перший сніг і перший дощик, весняне розквітання й осінні тумани, веселка й грім – усе поетеса допомагає осмислити дитині.

Як на білих сторінках
Влад поставити в рядках
Звичайнісінькі слова –
Починаються дива.

Cправді, авторка, розставивши «влад» слова,  дивує  малих читачів, персоніфікуючи лісових і польових мешканців. З любов’ю  представлений  нею світ рослин, тварин, птахів і комах оживає та по-своєму промовляє до малят. Тут усі вміють говорити, навіть хатка й калачі, – ось який талант перевтілення від Тамари Коломієць! Вона ж «модернізує» часом природні образи, вводячи їх у несподіваний контекст. От, наприклад, «Луговий аеродром», з якого вирушають у політ джмеляки-літаки, бабки-вертольоти, а присвічують їм ліхтарчата-світляки. Дуже любить поетеса грибну «тему». Мені здається, що коли дитина виростає на такому літературному підсонні, то вона готова до сприйняття української літератури, любитиме поезію, із задоволенням розкриватиме глибини метафоричного письма.

Прикметно, що Тамара Коломієць цілком уникає ура-патріотичного пафосу: нема загальників, закликів, не розкидається й словом «Україна». А вже ж  веде до неї через світ рідної природи і мови, яка в авторки направду запашна й соковита. Поетеса вдало використовує арсенал суфіксів, видобуває призабуті, але такі колоритні українські слова, бавить дітей  «травенятами», «променятами», «хмарунцями», «ярками-хмаровицями» тощо. Часом здається, що знаєш Котика-Воркотика Тамари Коломієць, її загадки і колисанки відколи живеш, а під приспів «біб, біб, бобище, мідяний лобище» так і хочеться притупнути в такт. Разом з тим, майстриня знаходить слова, що звучать суголосно із зарубіжними авторами: колоритні витівники Рогеллі й Рогатті бавляться з такими відомими дітворі диваками, як Робін-Бобін-Ненажера, «роззява,  ліві двері справа» та іншими.

Імпонує у віршах Тамари Коломієць співвідношення «я» і «ми». Вона написала чимало віршиків для дітей з дитсадка, ненав’язливо спонукаючи до дружби,  допомоги,  уміння помітити найкращі  особливості  друзів, таких, як, наприклад, Тарас і Наталочка. Мені здається, в останні десятиліття подібні теми були дещо «уневажнені»: ми займалися безкінечними пошуками особистості, акцентували на «я». Можливо, то була реакція на безоглядне звеличення колективу, а не індивідуальності, що домінувало в попередні радянські часи. Тим часом виховання приятельства та вміння товаришувати для нас лишається важливим.

Заслуга Тамари Коломієць і в тому, що вона послідовно повертає читачів до думки про важливість праці, про яку, на мій погляд, у літературі геть-чисто «забули». Чи  ж не тому так багато дівчат омріюють професію моделі, а скромність для молоді стає обтяжливою чеснотою. Поетеса довірливо говорить з наймолодшими про допомогу дорослим, хвалить за самостійність і добрі справи. Це у неї  хлопчик з промовистим іменем Дбайко добре знає:

Бо завжди робота є –
Всюди і немало.
Що зробив – усе твоє,
Не зробив – пропало.

Всі читачі Тамари Коломієць уявляються мені лише чемними і добрими дітками. І стали вони такими, пройшовши з поетесою казковими стежками пізнання.