Медіаграмотність потрібна навіть тим, хто каже, що новин не читає. З цієї думки журналістка й тренерка Аліна Шемчишена почала онлайн-стрим «Медіа і ми: навички критичного сприйняття», присвячений Всесвітньому тижню медіа- та інформаційної грамотності.
Люди все одно дивляться рілси, TikTok і YouTube, тож новини їх знаходять самі. За пів год\ини розмови гостя показала, як цю інформацію фільтрувати, і зробила це без жодного академічного терміну.
Стрим на своїй сторінці у Facebook провела спеціалізована молодіжна бібліотека м. Києва (відома також як Київська міська молодіжна бібліотека). Все відбувалося в інтерактивному форматі: ведуча від бібліотеки запитувала, спікерка відповідала, а глядачі долучалися до розмови в коментарях. Розглянули шість ключових тем: що таке медіаграмотність, з якими інструментами вона працює, що значить критично мислити, чому віримо фейкам, чи стала інформація гіршою та які маніпуляції найпоширеніші.
Аліна Шемчишена запропонувала своєрідне визначення-образ: інформація – це океан, а медіаграмотність – вміння плисти ним у потрібному напрямку, обходити мілини, підводні течії та айсберги і не збиватися з курсу. Головне питання, яке, за її словами, варто ставити собі щохвилини: мені кажуть правду чи маніпулюють? Щоб показати, що це не абстракція, експертка навела приклади з життя, коли людина легковажно довіряє гроші шахрайській схемі, платить на OLX за товар, якого немає або, перелякана чужим не перевіреним панічним повідомленням про радіаційну загрозу, лякає і своїх батьків, пересилаючи їм явний фейк.
У відповіді про інструменти медіаграмотності Аліна Шемчишена фактично окреслила короткий план дій. Насамперед, критичне мислення – звичка питати не «що я бачу», а «що мені показують і чого хочуть досягти», не вірити на слово й усе перевіряти. Другий інструмент – відповідальне поширення: якщо трапилося щось емоційне чи підозріле, не варто робити репости або скріншоти, адже важливу новину люди дізнаються з інших джерел, а іноді найкраще рішення – просто промовчати. Не менш важлива і цифрова безпека, що передбачає складні паролі та обережність із посиланнями в Telegram, WhatsApp чи Viber. Спікерка розповіла, як навіть у робочих чатах поширювали фейкове посилання на «реєстрацію для ВПО» з дивними символами в адресі, де знайомі люди вводили паспортні дані, номер телефону й домашню адресу. Четвертим інструментом є перевірка фактів: іноді фейк достатньо загуглити, часом доводиться шукати документи, архіви чи тексти законів, але перевірити можна майже все.
Зосередили увагу й на практичних прийомах пошуку та аналізу інформації. Пані Аліна порадила мати кілька медіа, яким довіряєш. Згадала «Українську правду» і «24 канал», запропонувала шукати новину безпосередньо на цих ресурсах, ввівши у Google адресу сайту та ключові слова. Якщо жодне надійне видання про це не писало, маємо серйозний привід засумніватися. Так, для прикладу, було кілька років тому із фейками про наступ на Україну з Білорусі. Інший прийом – розкласти будь-який текст, наприклад, виступ політика, на факти, судження та емоційні слова: факти потрібно перевіряти, а до суджень та емоцій ставитися обережно, бо ними найчастіше й маніпулюють.
Саме критичне мислення експертка розклала на три послідовні кроки. Перший – прийняти, що маніпулювати можна будь-ким: хто попереджений, той озброєний. Другий – вміти знайти докази, що новина правдива чи фейкова. Третій, найменш очевидний, – працювати з власними емоціями: зрозуміти, чому новина так чіпляє, і дати собі час, перш ніж реагувати. Водночас на запитання, чи не стала інформація гіршою, Аліна Шемчишена відповіла: новини стали швидшими й різноманітнішими, просто їх тепер дуже багато, а позаяк в демократичному світі заборонити людям публікувати інформацію не можна і не треба, залишається розвивати власний внутрішній «фільтр».
Серед найпоширеніших маніпуляцій, про які варто знати кожному, спікерка виокремила істеричний тон із використанням слів на кшталт «жахливо», «страшно», «неймовірно» – професійні журналісти пишуть нейтрально, тож емоційні епітети стають першим сигналом небезпеки. Другою загрозою є підробка під відомі медіа, коли фейкові сторінки копіюють логотипи, кольори й назви, відрізняючись лише однією літерою чи цифрою, як уявний «ТСН1», тому посилання й назву завжди варто звіряти з офіційним сайтом. Третій виклик – діпфейки, адже обличчя й голос, згенеровані штучним інтелектом, стають дедалі природнішими: Шемчишена нагадала випадок, коли працівник компанії переказав шахраям мільйони доларів після відеоконференції з «керівництвом», де всі учасники розмови, крім нього, були згенеровані.
Головна сила стриму — практичність. Замість теорії — приклади з життя: OLX, фейкові посилання для ВПО, підроблені логотипи й прийом із пошуком по сайту, який можна застосувати вже.
Розмова видалася жвавою. Щоправда, не обійшлося без технічної заминки на старті ефіру. Перші вісім хвилин ведуча чекала, поки гостя підключиться до ефіру, і кілька разів просила її завантажити стрим на телефон. Для глядача це зайві хвилині терпіння, тому частина людей, схоже, просто не дочекалася початку… Очевидно, організатори мали б зробити технічну перевірку заздалегідь. Під час самої розмови бракувало наочності: прийом із пошуком або фейковий логотип значно легше зрозуміти, коли їх показують на екрані, а не лише описують словами. Проте пів години живого спілкування дають достатньо практичних орієнтирів для тих, хто хоче навчитися розпізнавати маніпуляції в інформаційному потоці.
Залишити відповідь