Море квітів, біля портретів загиблих на Майдані, а здовж Алеї Героїв  Небесної Сотні – вогні і вогні: горять лампадки…  І сотні небайдужих українців. Це вже свята і непорушна традиція: у День Гідності та Свободи в серці столиці вшановувати Героїв Революції Гідності.

Чотири  роки тому зібрався Майдан, аби змусити тодішнє керівництво держави звернути з проросійського шляху і рухатися у Європу. По суті, то була битва за свободу України, за нашу економічну, політичну, національну і ментальну деколонізацію. За перемогу заплатили життям кращих з кращих синів і доньок. 106 душ лягло тоді на вівтар нашої Свободи. Ще понад дві тисячі поранених. Такий страшний підсумок  тримісячної героїчної оборони українства від кривавих бандюковичів та їхніх кремлівських нацьковувачів. Та священна жертовна війна із московським загарбником за цілісність і незалежність Української держави триває донині  – на нашому близькосхідному фронті.

Вшанування полеглих почалося поминальним молебнем. Родини,  друзі, побратими та посестри  загиблих, учасники  Майдану, бійці АТО, молодь і люди старшого покоління – усіх нас єднає  Вічна подячна пам’ять.

«Часто думаю:  що  будемо говорити, коли постанемо перед їхніми світлими очима? Чому хтось із нас опускає долу очі і йде геть?  Тому що дивитися в очі Героям Гідності може лише той, хто ту гідність зберігає, хто її плекає, хто нею живе, хто відчуває себе  людиною!» – звернувся до присутніх після молитви священик.

«Дякую всім, хто схиляє голову, хто сюди приходить і  дивиться на портрети наших Героїв. Це і є пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нас із вами. Небесні ангели Майдану – так їх ми тепер називаємо. Наші ангели освітлюють  шлях у щасливе майбутнє, вони сяють нам і ми маємо йти на це сяйво», – звернулася до присутніх Тамара Швець. Її чоловік Віктор загинув на Майдані і теж став для нас ангелом.

Ірина Василівна Рабченюк – учасниця Майдану, киянка, уродженка Донбасу:

«Завжди плачу, коли йду цією Алеєю, – зізнається уродженка Донбасу, а нині киянка Ірина Рабченюк, учасниця Майдану. –  Пам’ять береже усе до деталей…  Найперше – прекрасні обличчя молоді, яка тоді вийшла на Майдан. Було дуже багато дівчаток, особливо 1 грудня на Інститутській, це мене вразило.

Все було спокійно, а потім стали бити людей. Бити і вбивати… Здається, наче це було учора…

Зараз мене запитують:  а чи варто було йти на Майдан і ризикувати життям? Чи щось змінилося?

А я кажу – змінилося… Суспільство змінилося – це  головне досягнення. Люди стали кращими. У нас насправді прекрасні люди, просто вони про це не знали, до Революції Гідності. Не здогадувалися…

Я бачила, як мінялися погляди людей, бо два місяці провела в лікарні. Чула, як на початках люди насторожено сприймали Революцію і як потім, коли кожна бабця в лікарняній палаті вже жила цим Майданом. І все допитувалися в мене: «Чим воно все закінчиться ? Переможемо чи ні?»

Війна знекровила наш народ, але не знищила нашої Гідності.

Всі ми розуміємо, що світле майбутнє можливе тільки з пам’яттю про минуле. Небесні ангели Майдану освітлюють нам шлях у майбутнє, і ми маємо йти цим шляхом, берегти те, за що вони віддали своє життя.

Все одразу не зміниться. На це треба час… Нам перш за все треба змінитися самим і потім своїм прикладом надихати інших.

«Багато хто говорить, що не та у нас молодь. Знаєте, а мені  щастить саме на «ту», патріотичну і совісну,  молодь», – каже Тамара Швець і згадує Володимира Мельничука, ще одного героя-сучасника, що як і її Віктор, загинув від кулі снайпера. В честь майданівця нині відкрито сквер в Оболонському районі столиці.

«Безумовно, потрібно вшановувати хлопців і дівчат, які боролися за майбутнє України. Але треба довести розпочату ними боротьбу до завершення, необхідно змінювати економіку, будувати краще життя, зайнятися медициною і освітою», – каже учасник Євромайдану  Микола Пінчук.

21 листопада країна вчетверте відзначила  День Гідності та Свободи.  Але той Майдан, на який вийшли українці 2013 року триває і досі. Бо свободу треба не лише вибороти, а й захистити.