Письменник і воєнний журналіст Мирослав Лаюк зібрав у просторій книгарні «Сенс» на столичному Хрещатику багатолюдну аудиторію. Презентуючи свою нову книжку «Списки» –  документальні свідчення самовидця широкомасштабної війни з російськими загарбниками. Другу за жанром, бо українському читачеві вже відома збірка воєнних репортажів цього автора з красномовною назвою «Бахмут».

В опасистому томі (понад 500 сторінок) документаліст зібрав понад 20 вражаючий історій героїки і втрат, читати які, зізнається письменниця Софія Андрухович, «боляче і страшно»: «Автор знову і знову вирушає в місця, життя в яких стало неможливим, та попри все воно триває». Доповнює це відчуття пронизливого болю галерея світлин, якими автор спорядив свої оповіді. А творці з видавництва «Ukraїner» постаралися, щоб книжка мала справді гідний вигляд.

… Розмова за участю Мирослава Лаюка, літературної редакторки книжки Ніки Чулаєвської та літературознавиці Богдани Романцової засвідчила, що «Списки», як і «класичні» літописи, співтворили і герої книжки. Дехто із них був присутній на презентації. «Ця книжка належить не мені, а всім цим людям, які давали свідчення, містам, які зафіксувалися… Тут дуже багато голосів…», — каже Мирослав Лаюк. І пояснює, що кожна історія зі «Списків» — це як кімната, а книжка — як спосіб зайти в кожну з них: «В одній кімнаті — люди, які втратили сон, в іншій — люди, які втратили зір…». І кожна з кімнат — це спосіб осягнути втрати цих людей. Бо, як свідчить автор, друге слово після слова «війна» — «втрата». Вона є невід’ємною частиною кожного з нас. Тож, гадаю, тепер це постає нашою відповідальністю — бачити втрати й навчитися їх осмислювати, пам’ятати.

«Втрати – це дуже багато всього, – підсумовує у книжці свій вступний  роздум «самовидець» Лаюк – Втрати потребують списків, списки потребують підпунктів. Навряд чи можливо скласти вичерпний перелік, але принаймні можна почати».

Богдана Романцова закликала всіх, хто прийшов на спілкування з автором «Списків»,  навчитися це робити: «Речі зникомі, люди зникомі — треба формувати культуру пам’яті».

Так, очевидно, має рацію автор, коли стверджує, що книжка не повертає втрачене. Але вона здатна завадити замулитися пам’яті про людей і міста, про втрати, які не можна забути.