Вони такі юні і такі зіспівані.
Їхні відео в ТікТоці збирають тисячі переглядів. Тріо «Жоржини» стали популярними своїми акапельними каверами на старі та напівзабуті українські пісні. І користувачі вже просять їх робити записи повних версій пісень.

Авторка скористалася можливістю поспілкуватися з «Жоржинами». З Анною та Аліною Клименко і Єлизаветою Чухліб. Вони з Черкащини. Аня навчається в Шевченківській спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради, Аліна студентка факультету комп’ютерних наук та технологій Національного авіаційного університету, Ліза вчиться на факультеті мистецтв імені А. Авдієвського Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. Як напівжартома зауважують дівчата, у вільний від співів час навчаються, займаються іншими улюбленими справами.

– Познайомилися ми ще в початкових класах школи, здружилися моментально, – відповідають гуртом, доповнюючи одна одну. – Часто їздили на різні фестивалі та конкурси, тому багато часу проводили разом. Співати гуртом вирішили після того, як почалося повномасштабне вторгнення росії. Тоді об’єдналися у квартет, а з січня 2023-го співаємо у складі тріо. Назву «Жоржини» підказала пісня, яка є в нашому репертуарі.

– В чому самі бачите особливість вашого гурту?

– Напевне в тому, що надаємо «друге дихання» народним українським пісням і хітам естради минулого століття. Хочемо, щоб люди ніколи не забували, яка прекрасна українська пісня. Ми не намагаємося бути тими, ким не є. Ми справжні.

– Як до вашої творчості ставляться рідні, друзі, наставники?

– Дуже позитивно ставляться, підтримують нас. Принаймні різкої критики нашого репертуару та виконання не чули. Дослухаємося до всіх, хто дає нам конструктивні поради, це важливо.

– Перша пісня, яку ви виконали разом…

– … «Зачаруй» Назарія Яремчука. В 2016 році були на конкурсі у Вижниці і після цього в нашій школі організували вечір, присвячений Назарію. Ми підготували пісню втрьох, але тоді ще не були колективом.

– А пісня, яка далася найважче?

– «Намалюй мені ніч» Мирослава Скорика. Бо в ній складна гармонія, яку треба виспівати. З нею працювали найдовше.

– Як вам дається акапельний спів?

– Це великий труд: вибудувати акорд, відшліфувати чистоту звучання, продумати мелодичні ходи. Але чим складніше – тим більше подобається і нам, і глядачам. Партії розподіляємо просто: Ліза – перше сопрано, Аня – друге, Аліна альт.

– А хто керує колективом? Хто займається вашим промо? Можливо, вже є пропозиції професійної сцени?

– Офіційного керівника у нас немає, але Ліза головна серед нас, бо розкладає партії на партії та й організаційними питаннями займається, веде комунікацію з людьми. Пропозиції професійної сцени нам надходили, але ми поки що цього не афішуємо.

– Часто сперечаєтеся?

– Якщо і буває, то дуже рідко – ми швидко знаходимо компроміс.

– Як ставитеся до популярності?

– Люди іноді впізнають, це правда. Запрошують на різні спільні проєкти, концерти. До популярності ставимося абсолютно спокійно, «зірковою хворобою» не хворіємо. Ми прості сільські дівчата, котрі люблять українську пісню і хочуть, щоб вона жила.

– А що у планах?

– В найближчих планах – нові пісні й нові збори на ЗСУ. Працюємо одразу з багатьма піснями.

– Читаєте коменти про ваш спів?

– Читаємо все. Приємно відчувати, що нашу творчість люблять і цінують, це нас надихає. І дає сили рухатися далі.