«У пошуках героїв» – таку назву має перша експедиція місцями поховань українців за кордоном. Упродовж трьох тижнів вісім її учасників подолали 8 700 кілометрів у семи країнах Європи. Про її підсумки журналісти довідалися на пресконференції, організованій агентством «Укрінформ».

Голова Українського інституту національної пам’яті  (УІНП) Олександр Алфьоров назвав експедицію «безпрецедентною за масштабом» і наголосив, що раніше таку роботу вели виключно громадські організації, історики та Пласт. Цього разу досліджено понад 100 тисяч місць поховань на 105 кладовищах, серед них – 213 могил українських комбатантів. За словами очільника благодійного фонду «Героїка» Олега Слабоспицького, загалом ідентифіковано близько 500 поховань українців – вояків Армії УНР, УГА, дивізії «Галичина», членів ОУН, учасників французького руху опору.

Учасник експедиції Юрій Юзич, офіцер Збройних сил України, голова Крайової пластової ради, пояснив вибір маршруту. Після інтернування Армії УНР у Польщі 1920 року найбільша група ветеранів 1924 року перебралася до Франції, на шахти й металургійні заводи Лотарингії та в регіон Гренобля. Доля саме цієї групи залишалася невідомою: на відміну від тих, хто осів у Польщі, повернувся до СРСР або виїхав до Чехословаччини, про французьку еміграцію не мали жодного довідкового видання. У пошуках некрологів Юрій Юзич опрацював 40 річників паризької газети «Українське слово»,  інші емігрантські видання, а також фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Зокрема списки Товариства колишніх вояків Армії УНР у Франції. Знахідки звіряли з базою «Імена самостійної України», яку зберігає БФ «Героїка» і яка налічує понад 18 тисяч вояків Армії УНР.

Те, що надбали пошуковці, нині вкрай важливе. Олександр Алфьоров пояснив, що в Європі могили орендують, і після завершення терміну оренди надгробок утилізують, а прах переносять до братської могили. Так втрачено могилу Христини Сушко, першої жінки-офіцера Армії УНР: у Женеві експедиція виявила порожню ділянку. УІНП зберігає дані про 11 076 поховань і згадок про поховання українців за кордоном, проте чимало з них уже навіки втрачено через відсутність опіки.

На думку журналіста та історика Вахтанг Кіпіані, попри зусилля окремих організацій держава не має єдиного зведеного списку тих, хто воював за Україну: дані про склад УГА, УСС, Армії УНР та УПА розпорошені й не зведені воєдино.

Олег Слабоспицький зауважив, що на оцифрованих кладовищах могилу знаходили за пів години, а на решті доводилося обходити весь цвинтар. Про оцифрування некрополів в Україні влада досі не заговорила всерйоз. Натомість учасники експедиції були свідками, як російська пропаганда використовує некрополі для просування ідей «русского міра». Журналісти довідалися історії про георгіївську стрічку на могилі вояка Армії УНР, про орендовану росіянами могилу з написом «вєчная слава русскім соотечественнікам» на українському меморіалі, також про поховання «вєтеранов русской арміі», серед яких значну частину становлять українці.

Учасники пресконференції  оприлюднили пропозиції першочергових кроків, які допомогли б зберегти закордонний некрополь українських героїв.  Зокрема, створити державний реєстр усіх, хто воював за Україну, від 1914 року, виготовити однотипні таблички українською та іноземними мовами для маркування могил комбатантів і поширювати їх через консульства, встановлювати кенотафи там, де втрачено поховання, і нарешті визначити кандидатів на перепоховання в Україні, у нашому Національному пантеоні. Серед таких постатей згадували письменника, автора нині знаменитої тужливої пісні «Пливе кача…» Василя Ґренджу-Донського (Словаччина), художника-графіка Роберта Лісовського, режисера Євгена Слабченка.

Наступну таку експедицію планують на весну наступного року. Як повідомив Вахтанг Кіпіані, все ще потребують обстеження цвинтарі Парижа й околиці (щонайменше сотня могил), Північної Франції, Бургундії, а також Бельгії та Німеччини.

Втім, таку ж, якщо не більшу пошукову роботу слід розгортати і розширювати, в Україні: досліджувати, звести докупи, систематизувати, оцифрувати дані про поховання наших героїв, історичних постатей. Уже й Національна спілка письменників України забила тривогу – звернулася до Інституту національної пам’яті та міської влади Києва з проханням розробити інформаційну карту захоронень відомих діячів – бодай на головному українському некрополі, столичному Байковому цвинтарі. Бо й досі чогось подібного не спромоглися створити.