За кожною соціальною ініціативою стоять люди. Керують проєктами, шукають рішення для найскладніших викликів. Світлана Гриценко представляє Фонд Віктора Пінчука, що вже багато років інвестує в розвиток молоді, освіту та лідерство в Україні.

– Мабуть, як і в усіх організаціях країни, з початку повномасштабного російського вторгнення зусилля фонду ми почали спрямовувати і переглядати, керуючись головним: чим можемо допомогти Україні перемогти, як би пафосно це не звучало, –  розповідає пані Світлана. – Ми переглянули наші проєкти, аби змінити стратегію реалізації. З’являлося багато нових, задля допомоги постраждалим у цій війні. Втім, наш освітній проєкт «Завтра.UA» в принципі не сильно трансформувався, адже ми підтримуємо молодь, яка тут, в Україні, навчається в наших закладах вищої освіти. Єдине, що змінилося: з безпекових питань були змушені обмежити кількість офлайн-зустрічей і багато справ перевести в онлайн-формат.

У нас також є програма «Всесвітні студії», для підтримки українців, які хочуть отримати магістерський ступінь у топ-університетах світу. З початку повномасштабної війни ми цю роботу дещо призупинили, бо на цей час принципово  більше зосередилися на допомозі тим, хто тут і зараз. А водночас у нас з’явилося багато гуманітарних ініціатив. Спочатку це був «Ukraine Relief Fund», який заснував Віктор Пінчук разом зі своєю дружиною та іншими бізнесами, щоб допомагати цивільним, які постраждали внаслідок війни. А потім з часом з’явився «Recovery» – великий проєкт реабілітаційних центрів.

– Які рішення є найскладнішими для фонду Віктора Пінчука в умовах війни?

– Важко відповісти. Як фонд маємо певну спроможність організаційну й іншу, щоб реалізовувати проєкти. А коли в країні така складна ситуація, то зрозуміло, що допомога буде за багатьма напрямами. Я б не використовувала слово «найскладніше», а, мабуть, найважливіше для нас – визначити, де можемо бути найефективнішими.

– Як фонд співпрацює з державними інституціями, зокрема, у проєктах «Recovery» та «Повернення»?

– Не можу сказати, що це легко. Іноді бувають важкі виклики. Але це справді успішні приклади. В історії фонду досвід роботи з державою в такому форматі у нас був за проєктом «Колиски надії» (це мережа надання допомоги новонародженим діткам). «Повернення» та «Recovery» вже побудовано на базі цього досвіду. Ми працюємо з різними державними і комунальними закладами. Інколи треба шукати формати, як це зробити краще та ефективніше, але вважаю, що це працює. Співпраця з державою дуже часто допомагає швидше дістатися результату – держава має інфраструктуру та багато людей. І якщо щиро – це стратегічно правильно. Уявімо: якщо у будь-який момент якийсь благодійник перестане опікуватися тим чи іншим напрямом, то знання і вміння все одно залишаються в державній інституції – люди і далі зможуть розраховувати на допомогу. Ми працюємо на щоденній основі і з усіма – від найвищого керівництва до середньої ланки: місцевої, національної, регіональної.

– Сьогодні багато молодих людей виїжджають за кордон. На Вашу думку, що Україна має запропонувати молоді, аби вона реалізовувалася тут, на батьківщині?

– Насамперед – безпеку, а вже тоді – можливості реалізації. Щоб молода людина, маючи певні компетенції та знання, могла бачити, як зможе реалізуватися в Україні. На мою думку, для молодого фахівця тут неймовірне поле утвердитися, розвинутися. Такий мінливий світ і бурхливе середовище – звісно, це важко, адже це небезпека та важкі обставини, але з іншого боку, це великі можливості щось створити. Я бачу багатьох молодих людей, у яких очі горять, які втілюють абсолютно на різних рівнях дуже круті й креативні задуми.

– Як фонд допомагає молодим людям перетворювати свій потенціал на реальні можливості?

– Маємо для цього багато напрямів. В цьому й наша місія – формувати нове покоління молоді, яке змінюватиме країну. Фонд уже 20 років інвестує в цей напрям. І це не тільки про гроші, а й про зусилля. Ми допомагаємо різними шляхами. Програма «Завтра.UA», коли стипендіат стає частиною спільноти… З моєї точки зору, стипендія – дуже маленька частка того, що отримує людина. Можливо, важливіше, вагоміше те, що вона у цій країні стає частиною спільноти лідерів. Ця спільнота вже налічує понад дві з половиною тисячі людей. У різних галузях і сферах. А ще ж ми їх вчимо, як розробляти проєкти, як їх реалізовувати. Часто найкращі проєкти навіть підтримуємо, щоб дати певний старт і отримати досвід реалізації. Нехай це буде маленький проєкт, але на ньому людина навчиться і далі зможе реалізовувати власні великі задуми.

Інша історія: ми даємо доступ до глобальних знань.  В різних форматах: публічними лекціями, залученням до знакових подій, наприклад – до Ялтинської європейської стратегії. Це дуже велика конференція, під час якої паралельно проходить Форум молодих лідерів, і там наші стипендіати можуть спілкуватися з визначними особистостями – Тімоті Снайдером, Нілом Ферґюсоном, Борисом Джонсоном. З людьми, котрі формують мислення цього світу.

– Якою має бути роль великого бізнесу у формуванні нового покоління українських лідерів?

– Якщо не ключовою, то точно супутньою. В українських бізнесів, особливо сталих, які довго працюють, а не точково з’явилися, вже є системне бачення й розуміння важливості якісного фахівця, пошуку такого молодого фахівця. Важливо не просто мати багато людей,  важливі люди з певними навичками, амбіціями, вміннями. Ця філософія дуже трансформувалася. Звісно, я можу помилятися, адже не оперую аналітикою, опираюся винятково на особисте спілкування, але тепер дуже багато програм – від набору інтернів до пошуку фахівців уже на стадії університетів. І ця цінність для бізнесу стала зрозумілою.

– Для фонду благодійність – це вплив на майбутнє України?

– Не можу говорити від імені Віктора Михайловича, але сам факт його участі в ініціативі «Giving Pledge» –  у зобов’язанні віддати на благодійність щонайменше половину статків, свідчить про щире прагнення допомагати. Чи хочемо впливати на країну? Так, певною мірою. Нам цікаво реалізовувати проєкти «Recovery» та «Повернення», започатковані Віктором та Оленою Пінчуками. Прагнемо змінювати галузь системно. Підтримуємо молодь не через окремі історії, а тому, що саме ці люди згодом продукуватимуть важливі рішення. Цікаво братися за великі завдання – творити те, що може рухати країну вперед.

– Яку роль стипендіати програми «Завтра.UA» можуть відігравати у відновленні та трансформації країни після війни?

– Величезну. Не маю жодного сумніву. І зараз бачу багато стипендіатів, які успішно відіграють її на якихось рівнях: чи то на посаді ректора університету, чи депутатом у парламенті, чи творцем бізнесу, або ж перебуваючи в лавах ЗСУ. Вони реально роблять круті речі. Мають мислення, мотивацію та активну громадянську позицію. Вони діють.

– Яке воно — нинішнє покоління молодих українців?

– Воно точно сміливе. Без обмежень у мисленні. Характеризуючи когось, мимоволі вдаєшся до порівняння. Наприклад, 20 років тому я першою поїхала вчитися за кордон, і тоді це було щось таке аж геть незвичне. А тепер  це майже буденна річ. Перед молоддю буде багато викликів, але вони й справді сміливі, активні, з широкими горизонтами мислення. Після війни країна потребуватиме відновлення, і саме енергія молодих має стати його рушійною силою.