Ще змалку Анастасія Шаркевич захоплювалася малюванням, і саме ця пристрасть привела її до вибору фаху графічної дизайнерки. Освоювала його у Суспільній академії наук Варшави. Три роки складних технічних завдань, шукання власного стилю і сумнівів, коли здається, що геть нічого не вдається, і не відомо, куди рухатися далі. Поруч завжди були одногрупники. Вони ніколи не крилися зі своїми роботами одне від одного: ділилися, сперечалися, критикували й разом відкривали для себе справжність дизайну.

– На мій вибір, – зізнається Анастасія, –  радше вплинуло те, що я завжди любила займатися якоюсь творчістю, щось робити руками. І в цьому моя перша помилка: перетворила своє хобі на роботу, а тим самим отримала вигорання.

Я хотіла займатися фотографією, проте не було повноцінного навчання на фотографа. Графічний дизайн потрапив під руку тоді, коли побачила серед навчальних предметів фотографію. Дуже сильно на неї розраховувала. Проте сподівання розбилися: фотографію освоювали лише два семестри.

– Як адаптовувалася до мови, нового середовища, людей? Що було найскладнішим у перші місяці?

– Мені дуже пощастило: я долучилася до готової групи. За кілька днів до старту занять нас запросили на теоретичну зустріч, розповідали про особливості навчання. У нашій групі було двадцять студентів – серед них двоє білорусів, двоє казахів і один поляк. Щоправда, поляк на третій день зник – перевівся до іншої групи.

Адаптувалася легко. Звісно, ми максимально різні люди, тому знаходиш людину, з якою комфортно, а тоді вивчаєте, берете щось нове одне від одного. Найскладнішим було звикнути до нової мови та міста. Нашу групу любили викладачі, бо ми об’єдналися. Для поляків це дивно, в університеті студенти не часто дружать. Для них це місце, куди треба прийти, посидіти, послухати викладача, зробити завдання і піти додому. Ми ж завжди сміялися, сиділи, обговорювали не тільки завдання, а й багато чого не по темі, і викладачі нас більше любили та запам’ятовували поіменно.

• А були ситуації, коли почувалася «чужою»?

– Пори те, що я пройшла мовні курси і в мене був підтверджений сертифікат B1, якого нам об’єктивно вистачало для навчання, мовний бар’єр – це така річ, яку лише сертифікатом не перекриєш. Він для мене почав зникати, напевно, наприкінці третього курсу, коли я просто дозволяла собі більше розмовляти. Була потреба: робота у мене з людьми, безпосередньо – я працюю в кав’ярні і вже цілком вільно спілкуюся з поляками. Так, у мене все ще чути акцент, бувало, що хтось зневажливо кидав мені: «Spierdalaj na Ukrainę», бо неправильно відмінювала закінчення.

А моменти, коли я почувалася чужою? Напевно, таких не було. І це здебільшого завдяки тому, що в нашій групі все таки переважали українці і білоруси, які чудово нас розуміють. З казахами було трохи складніше: я не розмовляю російською, а української вони не знають.

– Який проєкт у час навчання видався найскладнішим? Що давалося важко і як ти з цим справлялася?

– Іноді створення простого плаката займало в мене значно більше часу, ніж намалювати анімацію. Хоча анімація теж була складною, але це завжди було щось інше. Бувало таке, наприклад, у ротоскопі (техніка творення мультфільму окресленням кадру за кадром), що потрібно обмальовувати одну фігуру мільярд разів, але це все одно якось спокійніше, ніж розбиратися з нумерацією шрифтів та звідки їх брати.

Коли робиш якийсь плакат, самої твоєї точки зору ніколи не буде достатньо. Також можеш не погоджуватися з викладачем, і це нормально, якщо зможете знайти компроміс і не доведеться повністю переробляти це під вподобання викладача. Бо в чому є основна проблема графічного дизайнера? А в тому, що немає якоїсь об’єктивної критики, це все суб’єктивно.

– Університетська програма формувала твій смак?

– На щастя, ні. Програма у нас була застаріла, і стиль, який нам тоді показували, теж був таки застарілий. Мода змінюється швидко, тому доводилося самій стежити, що актуальне, і пояснювати викладачам, чому саме так буде добре. Насправді мій смак формувався не завдяки університету, а завдяки друзям та одногрупникам – ми дивилися роботи кожного з нас  і  цим надихалися.

Наприклад, мої друзі творили такі більше «необережні», дещо артхаусні роботи і використовували їх усюди – від оформлення візиток до анімації. А х тось дотримувався дуже класичного, мінімалістичного стилю. В кожного з нас є свій стиль. Нам просто був потрібен час, щоб розкритися ним у роботах. В мене не було конкретного стилю, але мій почерк проглядається у тому, що створюю.

Найбільше на мою «надивленість» впливали «Pinterest і Behance» – платформа для дизайнерів. Але надихало й просте життя: достатньо було пройтися вулицями, придивитися до вивісок, оформлення меню в закладах чи плакатів – і вже з’являлися нові ідеї.

– Що з отриманого в академії справді допомогло тобі відчути себе готовою до роботи? Було щось, що виявилося у підсумку відірваним від реальності?

– Якщо за час навчання не вдалося підготувати жодної справді якісної роботи – це вже серйозна проблема, адже самому собі важко внести потрібні правки. Та навіть коли здається, що твоя робота геть невдала, вона все одно може комусь сподобатися.

Розумію, що графічний дизайн не завжди пов’язаний з малюванням, але для мене межі між ними настільки розмиті, що зараз сприймаю це як одне й те ж.

Очікування були як в рожевих окулярах: сиджу за комп’ютером, п’ю каву, слухаю музику і насолоджуюсь процесом роботи. Насправді ж усе виявилося геть іншим: можеш сидіти 15 годин за комп’ютером, нічого не виходить, а потім отримуєш два листки з правками і не знаєш, як їх внести.

Насправді це як будь-яка робота. Спершу, тільки-но знайомишся, уява про неї поверхнева: здається, що все цікаво й легко. Та щойно занурюєшся в процес і намагаєшся себе розвивати, розумієш – реальність ніколи не збігається з очікуваннями.

– Якби могла повернутися на початок цього шляху, що собі порадила б – з огляду на свій нинішній досвід?

– Коли отримуєш завдання на початку семестру, здається – попереду ще цілих 3 або 4 місяці до здачі. Але не відкладай його на «потім». Почни робити зараз, зроби набагато більше правок, але насамкінець твоя робота буде точно набагато кращою, і зможеш додати її собі до портфоліо. Не соромся розмовляти з викладачами, вони точно не будуть засуджувати за спробу поговорити з ними і пояснити їм своє бачення. Не потрібно чекати до кінця третього курсу, щоб так робити. Накидай набагато більше ескізів, щоб тобі потім було з чого вибрати. Не ризикуй, зробивши все в останню мить, почути як вердикт, що зроблене годиться хіба що в корзину.

Не бійся помилятися й експериментувати. За це вже не судять.