Очільники влади підбили перші підсумки державної Ініціативи підтримки українського культурного продукту «Тисячовесна»: зафіксували проміжні результати, визначили дальший вектор руху. Якщо перекласти мовою автоперегонів, індустрія зайшла на чіткий, прорахований пітстоп.

Це зупинка задля жорсткого технічного аудиту: злити старе мастило ілюзій, оцінити реальні залишки пального, перевірити стан латаних-перелатаних кінематографічних шин, синхронізувати дії команди з пілотами. Бюджетний запит від подавачів заявок сягнув 15 мільярдів гривень, тоді як реальний обсяг фінансового «бака» програми на цей рік становить 4 мільярди. Перевищення пропозиції на 480% чітко сигналізує: тиск в індустрії колосальний, і цей пітстоп дає можливість тверезо розподілити ресурси на довгу дистанцію.

Коли йдеться про державні інвестиції в мистецтво під час війни, мимоволі повертаємося до легендарної відповіді сера Вінстона Черчилля на пропозицію урізати фінансування культури заради оборони. Влучна й вчасна реалізація програми «Тисячовесна» якраз і допомагає чіткіше окреслити, за що саме триває наша боротьба.

Щит і меч

«Культура, хтось каже, зброя, – наголосив у виступі Володимир Зеленський. –  Дивіться, це – точно щит України і точно щит нашої ідентичності. Щит повинен бути сильним і контенту… повинно бути не менше, ніж у ворога».

Звісно, такий підхід вщент руйнує меншовартісні стереотипи про «несвоєчасність» мистецтва в часи кризи. Зараз, коли триває запекла екзистенційна борня за свідомість людей, ворог намагається завалити інформаційний простір своїм пропагандистським «продуктом». І вичавити його зі свідомості загалу можна лишень масованою протидією. Власним контентом – якісним, глибоким, масштабним.

Президент абсолютно справедливо звернув увагу на унікальний зсув останніх років: «Наша українська культура робить феноменальну річ – вирішує давній культурний конфлікт і доводить: високохудожнє мистецтво може ставати мейнстрімом, а масовий контент може бути наповнений сенсами і цінностями. Ось це важливий орієнтир для робіт, які будуть створені в рамках нашої програми «Тисячовесна».

І все ж таки бачу доцільним вступити у певну полеміку з главою держави щодо визначення культури суто як «щита». Пасивна оборона та захист від чужих наративів надає лишень базовий рівень безпеки. Зведення мистецтва виключно до ролі статичного укриття суттєво звужує його реальний потенціал. Культура не лише гуманітарний щит чи точка опори для суспільства, що шукає світло в темні часи. Вона разюча, високоточна далекобійна зброя, така собі long-range strike. Це оптичний приціл, який дозволяє нації чітко бачити свої історичні кордони, маркувати власну територію сенсами, випалювати ворожу пропаганду там, де безсилі звичайні інструменти впливу. Культура не ховається за щитом – вона сама веде активну експансію, відвойовує ментальні території, стає завданням для сучасних авторів, які роблять контент, здатний конкурувати за мізки глядачів далеко поза межами звичайних вподобайок чи фестивальних відзнак.

Така наступальна стратегія потребує масштабної підмоги. Тому логічним кроком стане розширення самої ініціативи. Хоча поточного року книжкові проєкти не увійшли до програми, глава держави запевнив: наступного року її обов’язково розширять і додадуть українську книгу, бо вона є фундаментальним елементом нашого смислового кордону.

Ризики й апетити

Віцепрем’єрка з питань гуманітарної політики, міністерка культури України Тетяна Бережна навела суху, але неймовірно промовисту статистику. На конкурс надійшла фантастична кількість заявок – 2634 проєкти з галузей кіно, музики, анімації, перформативного та візуального мистецтва.

Кінопродюсер Володимир Яценко влучно порівняв такий ажіотаж із «останнім боєм»: митці витягли з шухляд усе, що збиралися зняти за роки, розуміючи ексклюзивність шансу для втілення масштабних задумів. Особливо драматична ситуація розгорнулася в секторі неігрового кіно, анімації, дитячого контенту. Як зазначила Тетяна Бережна: «Там запит у 10 разів перевищує пропозицію».

Маркером часу є те, що понад 60% заявок мають прямий або метафоричний зв’язок із повномасштабним вторгненням 2022 року. Митці прагнуть зафіксувати історію гарячою, зберігаючи кожну важливу деталь.

Що замість імпортованих міфів?

У відповіді Володимира Зеленського на запитання шоуранерки Яни, за який проєкт він би змагався, якби сам брав участь у конкурсі, прозвучала ідея масштабного, багатосезонного історичного серіалу рівня «Вікінгів»: «Я дуже хотів би такий мати продукт,.. який чітко розставляє акценти, тільки якісно…».

Теза про історичну суб’єктність є ключовою та прагматичною для деокупації нашого минулого. Ворог роками будував фейкові наративи, і вибити їх можна лише якісним, глибоким аналізом власної історії, маркуванням території сенсами та фіксацією реальних чинників стійкості.

«М’язи» для тривалої дистанції

Однією з найважливіших тем дискусії стало питання тяглості програми. Індустрія смислів потребує стабільних правил гри, які залишатимуться незмінними впродовж років. Президент України чітко дав зрозуміти, що державна «Тисячовесна» всерйоз і надовго. Запевнив: «Щоб вона стала програмою, потрібна якість і кількість… Менше ніж п’ять років вона просто не злетить… Я думаю, що п’ять, мінімум десять років повинна бути програма». І підсумував:  «Постійність програми… це як м’язи наші. Треба кожного дня займатися, інакше прийдеться починати з самого початку, якщо будуть великі паузи».

Щоб розподіл ресурсів був прозорим, Міністерство культури впроваджує чіткий триетапний фільтр. Тетяна Бережна детально розписала механізм оцінювання, який має забезпечити чесність на другому етапі конкурсу, що саме тепер і триває. Кожну заявку оцінюватимуть п’ять незалежних експертів (загалом їх залучено понад 150). Найвища та найнижча оцінки відкидаються, а середній бал обчислюється за рештою трьома, щоб мінімізувати суб’єктивізм чи конфлікт інтересів. Прохідний бал до серпневих пітчингів становить щонайменше 60. На третьому етапі експортний потенціал проєктів аналізуватимуть ще й міжнародні експерти.

На тлі амбітних цифр та дискусій про залучення молодих авторів заявляють про себе і геть «не дебютанти». Зі стриманою, прагматичною філософією на конкурс заходить проєкт нашої команди – повнометражний документальний фільм-кінопритча «САМОТНІСТЬ». Цю внутрішню сповідь героя ми знімали півтора десятиліття: авторське бачення втілює час збирати «кінокаміння» через контраст часових пластів та емоційний темпоритм. Сподіваюся, «екран покаже» наш задум краще за слова.

Оскільки цю «прем’єру» підбиття підсумків програми засвідчили у стінах Національної опери України, логічно перекинути асоціативний місток з технічного пітстопу на театральну площину. Коли учасників майбутньої вистави скликано на першу репетицію: оркестр тільки-но налаштовує інструменти, режисери звіряють мізансцени, освітлювачі налаштовують софіти, артисти «беруть голосом» текст…

А до реальної прем’єри – місяці важкої чорнової роботи.