Так уже влаштована людина, що намагається довго триматися за сподівання. В народі кажуть: надія помирає останньою… Ось і ми з нетерпіння чекали прильоту-приїзду «голубів миру» з Вашингтона, спеціальних посланців президента Трампа Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. І вони таки мужньо прибули!
Багато хто сумнівався чи доберуться до Києва… Адже Стів не любить їздити потягами, а літаком… теж якось «стрьомнєнько». Тим паче, кремлівський маразматик напередодні велів обстріляти аеропорти Києва та Борисполя – очевидно, «в назєданіє» вашингтонській дипломатичній парі: мовляв, нема чого вам робити в Україні.

В очікуванні результатів цієї московсько-київської поїздки трампівських «довірений і посвячених», звісно, було значно більше медійного песимізму, ніж у самому її факті. Хоча світові аналітики, політологи, журналісти і «підігрівали» цей візит. Якщо підсумувати всі прогнози, то оптимісти все ж таки сподівалися, що американська делегація привезе путіну своєрідний «жорсткий ультиматум» Трампа у вигляді «нових американських умов припинення війни». І послуговувалися певною мотивацією: мовляв, перед проміжними виборами до Сенату господареві Білого дому необхідна бодай пауза в російсько-українській війні, як  наслідок його ефективного посередництва. Але ж де логіка, а де Трамп…  Жодних новацій його довірені не привезли. Хіба що одну-єдину: спасибі, нарешті не побоялися приїхати в «гарячу» Україну.

З огляду на пихатість кремлівського диктатора та улесливість трампівських спецпосланців одразу стало ясно: на жодні домовленості, які б забезпечили припинення бойових дій, годі й сподіватися. Московське рандеву Віткоффа-Кушнера відзначилося двома хлібосольними обідами й тригодинною розмовою в кремлі, яку можна назвати російським словом «тягомотіна». Іншими словами, балаканина була, але у підсумку – жодного натяку на конструктив, на зміну бажання росії призупинити бойові дії бодай десь і в чомусь. Натомість чергове, до чортиків знайоме «туманопускання» про можливі переговори між Україною, росією та США. «Це вже ж було!», – як казав колись Леонід Кучма. Кому потрібен цей захід у нове заворожене коло? Ясно кому – кремлівському неадеквату, який марить війною, бо мир для нього тепер буквально смерті подібний. Згадаймо недавній інформаційний «злив» від наближених до диктаторського тіла одному респектабельному британському виданню, про путінський страх програти цю війну, бо інакше, цитуючи «самого», «оні мєня повесят». І тому, вкотре сподіваючись на блекаутну «матушку-зіму» і вбивчого «дєдушку мороза», кремлівська мерзота упивається масовими бомбардуваннями цивільних об’єктів життєзабезпечення українців.

Під час пресконференції після розмови з трампівськими посланцями Володимир Зеленський пожартував: мовляв, присутність Віткоффа і Кушнера «спрацювала краще за системи «Patriot» і висловив побажання, щоб гості  приїздили частіше, аби кияни бодай  виспались. А слова українського президента, що на цій зустрічі йшлося «не лише про потенційні параметри завершення війни, але й питання підтримки України в короткостроковій перспективі»,  можна узагальнити просто: просили американців, аби допомогли пережити зиму під російськими ударами. Україна розраховує на посилення протиповітряної оборони, енергетичну підтримку, зокрема на можливості поставок американського скрапленого природного газу. І схоже, це все. На рівні сподівань – не більше.

А які ж враження самих гостей від їхнього московсько-київського турне? Чи задоволені поїздкою? В цілому – так. Скажімо, у москві вони довго дякували на камери путіну, навіть обіцяли пам’ятатати цю зустріч усе своє життя, як одну з найприємніших… Зате під час київської пресконференції не сподобили журналістів жодною більш-менш конкретною відповіддю. Мололи воду. Віткофф, щоправда, зазначив, що головним їхнім завданням було зблизити позиції України та росії, звузити коло розбіжностей, налагодити комунікацію між сторонами. І навіть наголосив, що помітив у кремлі певний прогрес, який зможе привести до тристороннього формату перемовин.

Напередодні візиту американської делегації Трамп поставив свій доволі дивацький діагноз російсько-українській війні. Виявляється її живить…  ненависть Зеленського й путіна один до одного. За цією подобою логіки, треба лиш помирити «двох пацанів», «по понятіях». І все буде «чікі-пікі».

Було б смішно, якби не було б так гірко й боляче. Не додає оптимізму: політику США, гаранта безпеки без’ядерної України, щодо найбільшої планетарної воєнної катастрофи новітніх часів Трамп віддав на «розбірки» своєму другові-бізнесмену й зятеві. Цей явно клінічний формат перемовин, безумовно, залишиться чорною плямою в аналах світової дипломатії та й міжнародного права.