«Запалюючи свічку, спитай бабусю: чому вона народжувала дочок у страху? Чому багато хто обрав цвинтар?». Цей похмурий, майже ритуальний рядок із пісні «Andromeda» навряд чи асоціюється з атмосферою зазвичай яскравого та гучного попконкурсу.

Коли на сцені «Євробачення» у Відні зійшлися представники України та Хорватії, єврофани зауважили унікальний культурний синхрон: дивовижну співзвучність псевдонімів. Україну представляла етноспівачка LELEKA, а Хорватію – колоритний жіночий фолк-поп гурт «LELEK».

Я ж за своєю звичкою переглядати виступи значно пізніше, без фестивального гамору зустріла цей збіг із подивом, бо вразило інше: хорватський номер (і кліп) настільки звучав «рідним», що легко міг би зійти за наш. Користувачі соцмереж охрестили цю ситуацію «пташиною родиною» та почали жартувати, що у Відні артистам доведеться ділити одне гніздо на двох, а країни просто зобов’язані обмінятися найвищими 12 балами за принципом «свій до свого по своє».

– Для мене, навпаки, це якийсь магічний збіг: ну як це так, що такі схожі назви в один рік? Це просто мені знову якесь підтвердження, що це неспроста, що я там цього року присутня, – так українська виконавиця LELEKA побачила в цьому перст долі.

Проте за кумедним «лелечим зльотом» ховається значно вагоміша концептуальна спорідненість. Вона розкривається, якщо зануритися у слова: дві птахи, що злетіли з різних берегів, принесли на європейську сцену тему збереження ідентичності перед лицем загарбників. Тож перш ніж рушити далі цим текстом, раджу увімкнути фоном пісні або переглянути їхні відеокліпи.

Пісня Вікторії Корнійкової «Ridnym» починається з апокаліптичних образів, де «зелене стає іржею», а «листя у вогні». Проте замість відчаю та капітуляції героїня береться за прадавню сакральну дію: «Виш’ю нову долю рідним, найріднішим».

В українській традиції вишивка – це кодування безпеки, створення молитовного оберегу. Знання, «що коріння досі несе воду», стало філософським стрижнем пісні: пам’ять роду здатна напоїти та відродити життя навіть на згарищі.

Хорватський гурт «LELEK» підійшов до теми супроти, з іншого, суворішого боку. Їхня пісня – крик протесту проти імперських амбіцій, натхненна прадавньою традицією жіночого татуювання на Балканах, відомою як sicanje (синіння, нанесення синього) або «боцкання» (поколювання), яку також називали križićanje (буквально – «перетискання хрестом»).

За часів Османської імперії католицькі жінки боснійських та хорватських земель наносили на свої руки, пальці та груди складні геометричні візерунки, центральним елементом яких був хрест. Фарбу виготовляли вручну з природних компонентів: вугілля, меду й соку, а наносили за допомогою голки, проколюючи шкіру.

Цей, здавалося б, апотропеїчний ритуал насправді мав захистити дівчат від рабства. Османські загарбники не могли забрати татуйовану християнськими символами жінку до гаремів або примусово навернути в іншу віру, адже такі знаки на тілі були для них суворим табу. Так шрами та чорнило ставали не ознакою таврування, а бронею. Історичний контекст хорватки влучно поєднали з давньогрецьким міфом. У класичній міфології принцеса Андромеда – це пасивна, беззахисна жертва, яку прикували до скелі посеред бурхливого моря через пиху батьків. Вона була приречена, поки її не врятував Персей.

Проте «LELEK» пропонують феміністичне переосмислення цього архетипу. Їхня Андромеда проходить через пекло мілітаристського та патріархального тиску, де вороги сприймають царівну виключно як трофей. Але її душа належить вищій силі.

Головним маркером пісні є абсолютна відмова від покори, коли краще вибрати труни, ніж скоритися тиранові чи загарбнику. І поки верхівка задовольняє своє его та збагачується, звичайні люди стікають кров’ю. У цей момент материнське горе стає вищим судом, адже коли гинуть діти, жодні політичні компроміси більше неможливі – це непрощенний злочин проти життя. Тому вона не чекає на рятівника та піднімається над цим жахом: із беззахисної закованої жінки стає недосяжною галактикою, знаходить спокій серед зірок:

Душа належить тобі, а їм – лише тіло.
Веди мене до зірок та зруйнованих гнізд!

Який су́голосний концептуальний міст утворився між артистками на сцені у Відні! Предки залишили нам унікальні коди виживання: і якщо в одних це нитка, що прокладає нову долю, то в інших – чорнило, що не дає стерти стару.

«Євробачення» часто критикують за легковажність і поверховість. Але саме такі, на перший погляд, майже випадкові збіги повертають сенс головному пісенному фестивалю Європи – бути майданчиком культурного діалогу. Цього року «лелекам» прямо-таки витанцювалося стати двома крилами однієї птахи, які тримають рівновагу над безоднею війни.

І хоча хорватська Андромеда у пошуках свободи прагне далеких зірок, українське коріння виявилося стійкішим, адже вміє знайти воду навіть під попелищем. Цей пташиний тандем розправив крила, аби нагадати Європі: доки «на столі безчестя» вороги ділять золото з намиста, ми продовжуємо свою віковічну роботу – вишиваємо найріднішим.