З професором Федором Гамором знаємося майже три десятиліття. Пригадалася наше знайомство у Рахові в першій половині дев’яностих. На той час Федір Дмитрович вже сім років очолював Карпатський заповідник, котрий незадовго до нашої зустрічі набув статусу біосферного.

Свою пропозицію записати відеоінтерв’ю просто неба я аргументував, здається, переконливо:

– Федоре Дмитровичу, у вас така мальовнича територія центральної садиби заповідника, і мова йтиме про збереження унікальної природи Карпат…

– Та ні. Чому це – як директор заповідника, так одразу спілкуватися в лісі під смерекою? Давайте краще у кабінеті.

Багато води відтоді спливло у бурхливій Тисі. Та й смереки з модринами на центральній садибі набралися моці. І ми з паном професором «подорослішали».

Напровесні 2011-го знову стрілися у Рахові на Красному Плесі, на центральній садибі заповідника. Тоді ми знімали фільм з авторського циклу «Монологи» – «Доглядач храму лісового».

– Ходімо краще на територію, там так гарно, – сам запропонував Федір Дмитрович, головний персонаж майбутньої стрічки.

Минуло ще десять років. Технічний прогрес та жорсткі умови сьогодення дозволяють і змушують спілкуватися в режимі онлайн. Розмову починаємо зі спогадів про «лихі дев’яності», коли працівники заповідника по півроку не отримували заробітну плату, взимку приміщення лабораторій, кабінетів, гуртожитку не опалювалися, лише біля нової сучасної техніки, наданої за рахунок міжнародної допомоги, працювали електрообігрівачі… Але попри все природоохоронна установа національного рівня та міжнародного статусу не зупинялася в розвиткові.

– Набули статусу біосферного резервату ЮНЕСКО, а там критерії досить суворі, – згадує Гамор. – Дещо мусили підтягувати, щоб відповідати цим вимогам. Колектив це розумів і з владою у центрі та на місцях, з депутатами ми знаходили порозуміння. Це непросте завдання, тим більше, коли говоримо про заповідання, про вилучення з господарського використання земель.

– Та ще, коли йдеться про десятки тисяч гектарів, вкритих «стиглими» лісами, і в екологічно-чистій курортній місцевості. Заповідник у 1968 році починався з 12 600 гектарів, а яка площа нині?

–58 035 гектарів. Підготовлено новий Указ Президента України: сподіваюся, розширимося ще на 17 тис га. Це Тячівський район, Мокрянський і Усть-Чорнянський праліси,.. великі масиви букових пралісів вдалося включити в нашу зону розширення.

Довідково. Територія заповідника охоплює природні комплекси гірських букових, мішаних та смерекових лісів (це майже 90% території, переважно праліси), субальпійські й альпійські луки з сосново-вільховим криволіссям і скельно-лишайниковими ландшафтами. Флора і фауна представлена понад тисячею видів вищих судинних рослин. Тут водиться 67 видів ссавців, 193 види птахів, 10 видів плазунів, 15 видів земноводних, 29 видів риб, понад 3000 видів безхребетних. У заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги МСОП і Червоної книги України, а також до Європейського Червоного списку.

– Нині, коли землі за межами населених пунктів передають громадам, це не завадить вам розширитися?

– Безумовно, це додасть нам проблем. Маємо вже болючий нюанс: 1997 року ми розширили територію на 24 тис га, указом Президента 2010 року – ще на 7 тис га. Але 10 років не можемо отримати правоустановчі документи на земельні ділянки, які нам передаються. І такі проблеми має не лише наш заповідник. Наприклад, уже 19 років діє Національний природний парк «Гуцульщина», але станом на минулий рік він зумів вирвати лише 1 400 га масивів – з 12 тис га документально для нього відведених. Тому, Комітет Верховної Ради з питань екологічної політики за нашої участі нині опрацьовує готує важливі зміни до Земельного кодексу і до Закону «Про природно-заповідний фонд України», щоб спростити процедуру передання земель під охорону заповідникам і національним паркам.

– А співпраця з міжнародною науковою, екологічною спільнотою вам допомагає?

– Так, маємо досвід організації і проведення міжнародних конференцій за підтримки і під патронатом, наприклад, Ради Європи, Всесвітнього фонду природи (WWF), Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), Міжнародної спілки лісівничих досліджень (IUFRO), інших високоповажних і авторитетних інституцій. Для прикладу, до 30-річчя заповідника організували у Рахові велику міжнародну конференцію «Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку». В резолюцію конференції вписали пропозицію урядам Карпатського регіону підготувати Карпатську конвенцію. На той час вже було прийнято Альпійську конвенцію. Я поділився цією ідеєю з директором Швейцарського федерального інституту лісових, снігових та ландшафтних досліджень (WSL) Маріо Броджі. І почув: «Чудова ідея, її треба розкручувати!» Ми проголосували. Маріо Броджі разом з відомим словацьким вченим, директором Татранського національного парку Іваном Волощуком це розкрутили, почали займатися підготовкою Карпатської конвенції. 2003 року Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат було прийнято на V Панєвропейській конференції міністрів довкілля в Києві. Так само у 1993 році на Першому світовому конгресі гуцулів в Івано-Франківську ми зініціювали надати особливого статусу гірським територіям. І через два роки ця ініціатива втілилася в Закон України «Про статус гірських населених пунктів». Ми активно боролися із суцільними рубками, з паводками, проводили багато конференцій, і всі ідеї, які ми там ухвалювали, лягли в основу Закону України «Про заборону суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону».

– Над чим зараз працюєте разом з колегами, яким бачите перспективи розвитку заповідника?

– Маємо намір використати ті можливості, які з’явилися після включення букових пралісів до переліку Світової спадщини. За нашим наполяганням вже є низка доручень Президента, розпоряджень Кабінету Міністрів, щоб інституційно зміцнити Карпатський біосферний заповідник. Йдеться про матеріально-технічну і науково-методичну бази. І щоб сприяти сталому розвитку прилеглих населених пунктів. Уже вдалося «відвоювати» рух потяга Київ-Рахів. Це дуже важливий крок для сталого розвитку регіону. Йдеться про розвиток туризму, як пріоритету, розвиток альтернативних видів діяльності, які б призвели до зменшення рубок у лісах. Але тут потрібна підтримка держави. Також відкрили рух потягів до Рахова з Миколаєва, Одеси, Харкова.

– Це позначилося на туристичній динаміці?

– Звісно, почався туристичний «бум». Так, нині через коронавірус маємо проблеми, сподіваюся, тимчасові. Там, де є комунікації, де є поїзди, автомобільні дороги, рух, – там неодмінно буде розвиток. Ніхто не вірив, що ми відремонтуємо дорогу до сіл Велика і Мала Угольки, прилеглих до пралісів. А ще заасфальтували шлях до Широкого Луга, куди ніколи не було нормальної автомобільної дороги. Ми зробили ще одну велику справу: через Комітет Верховної Ради домоглися скасувати пільги на сплату заповідниками і національними парками земельного податку. Тепер, наприклад, Карпатський заповідник платить земельний податок за рахунок держбюджету. Цього року заплатимо громадам 42 млн грн. Наприклад, бюджет Широкого Лугу становив 400 тис грн, там не було надходжень, а ми за рахунок земельного податку, за те, що вилучили землі з господарського використання, заплатили у бюджет села 5,6 млн грн. Третій рік платимо такі податки, і це величезна підтримка громадам. Вони мають можливість розвиватися: школи, садочки, інфраструктура… Тому нині зовсім інше ставлення громад до заповідника.

Хочемо створити Міжнародний центр букових пралісів, розвиваємо Музей екології гір. Це прекрасний об’єкт, як й ряд візит-центрів – в географічному центрі Європи, Долині нарцисів, створили інформаційний центр «Високогір’я Карпат» у підніжжя Говерли тощо. Через німецький проєкт, пов’язаний з пралісами, залучено фінансову підтримку від уряду Німеччини на розвиток природоохоронних установ Карпатського регіону. Йдеться про 14 млн євро. Все це зініціював Карпатський біосферний заповідник.

– Федоре Дмитровичу, Ваша нова книжка має назву «У пошуках гармонії людини і природи». Над цим працюєте, цього прагнете. А про що мрієте?

– Мрію реалізувати ідею «Екологічного Давосу» в географічному центрі Європи. Щороку проводити у Рахові міжнародний форум з нагальних екологічних проблем. Ідея виникла, коли пощастило побувати у швейцарському Давосі, центрі щорічного Світового економічного форуму. Це гірське містечко навіть чимось нагадує Рахів, хіба що розташоване трохи вище над рівнем моря.

Мрію про будівництво Міжнародного навчально-дослідного центру букових пралісів та сталого розвитку Карпат у нашому знаному гірському курорті – Квасах. Про це йдеться у прийнятому 2012 року розпорядженні Кабміну «Про затвердження плану заходів щодо збереження та розвитку української частини природного об’єкта «Букові праліси Карпат». Також мрію відновити історичні рухи потягів із Рахова до Будапешта і Праги. Мрію про досконале природоохоронне законодавство, законодавство про гірські території. І стараюся, маючи певний досвід, цю мрію наблизити, щоб допомогти знайти гармонію людини і природи. Щоб заповідна справа не зводилася лише до заборони, а щоб люди відчули, що охороняючи природу, вони охороняють своє життєве середовище. Наша головна ідея – знайти оту «родзинку», щоб і люди гідно жили, і природа зберігалася.

* * *

Те, що Україна володіє перлиною, яка нарівні з Ніагарою та Кіліманджаро з 2007 року офіційно належить до Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО, переважна більшість наших співгромадян напевне і не здогадується. Йдеться про букові праліси Карпат. Унікальність цього природного об’єкту в тому, що це найбільші у світі залишки пралісів бука лісового (Fagussylvatica).

Свого часу, коли Федір Гамор, тоді директор Карпатського біосферного заповідника, порушив тему долучення карпатських букових пралісів до природної спадщини світового рівня, багато хто з цього кепкував:

– Чули сте, Гамор хоче наші бучини долучити до Спадщини ЮНЕСКО, отакої!

А нині праліси – чи не головний тренд природоохоронної діяльності багатьох установ, організацій, об’єднань. І не лише в Україні.

Їхньому оборонцеві професорові Федору Гамору днями виповнилося 70.

Многая і благая літа, Федоре Дмитровичу!