Спекотні дні! І в атмосфері, і в політиці. За «поребріком» температура зашкалює по-особливому. На фоні «винесення» нашими безпілотниками й ракетами російських НПЗ та військових заводів путін не блимнувши оком читає зі «суфлера» в телевізори свого електорату, що все в принципі нормально. І запаси пального в росії є, і російська армія кожного дня «просувається», захоплюючи нові шматки української території.

В москві пройшов з’їзд партії «Єдина Росія», котра тепер відверто назвалася «партією президента». Це збіговисько путінських холуїв, без сумніву, дало старт осінній передвиборчій кампанії в «госдуму». З його трибуни путін вкотре відкинув дипломатичні рішення для припинення бійні в Україні, заявивши про «войну до побєдного конца».

Одночасно із цією бравадою для холопов, загадковий «дух Анкориджа», схоже, вивітрився остаточно. Про відсутність домовленостей на Алясці спочатку чітко заявив державний секретар США Марко Рубіо, а згодом і сам Дональд Трамп. Зрозумівши нарешті, що путіну потрібен не Донбас, а вся Україна.

Замиливши очі президенту США, кремлівський упир розраховував на тиск американців щодо України. Не вдалося. Тепер вже й сам «недостратег» змушений заявляти, що жодної угоди з американцями на Алясці не підписано, що там був лише… «дух». Був і «вивітрився».

Тимчасом Україна схиляє диктатора сісти за стіл переговорів. Неухильно і цілеспрямовано, своїми винятковими санкціями – ударами по російській оборонці та енергетиці. Заручаючись дедалі більшою підтримкою союзників, до яких усе сміливіше зголошуються і США.

Відчуваючи пастку, в яку його заганяють, путін спробував влаштувати власну пастку. Цього разу – своєму білоруському союзникові Лукашенку. Їхня зустріч «в гостях у пині» тривала близько двох діб, хоча росіяни її не анонсували. Здогадок про тему розмови двох диктаторів висловлено вдосталь. Всі вони зводяться до того, що путін хоче втягнути Білорусь у війну проти України. Але, схоже, «не все так однозначно», як люблять писати не вельми професійні медійники.

Сюрпризом для багатьох став оповитий таємницею авіапереліт Лукашенка за межі росії і його несподівана поява в Пекіні. На початку переговорів лідер КНР Сі Цзіньпін ніби для сміху запитав: «Ви прилетіли з Мінська?». На що Лукашенко простодушно відповів: «Нєт, с Подмосков’я».

Яка мета цього перельоту «подмосковного»? Політтехнолог Тарас Загородній сказав «24-му каналу», що це, ймовірно, спроба отримати гарантії безпеки для себе й родини, в разі неадекватних подальших дій путіна. Але ймовірнішою, як на мене, є версія інших експертів: Лукашенко просить у Пекіна не особистого захисту, а гарантій для своєї країни, яку не хоче втягувати у погибельну для Білорусі війну, розв’язану рашистським параноїком. Адже кому-кому, а Китаю з усіх боків ізольований кремлівський міжнародний злочинець не посміє заперечити – як кажуть про таких на самих на болотах, «кішка тонка».

Своєю чергою під час перемовин Сі Цзіньпін зазначив, що Китай «підтримує Білорусь у захисті її національного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності», повідомило міністерство закордонних справ Китаю. «У захисті» від кого? Не важко здогадатися.

У Білорусі 2026-2027 роки оголошено роками співпраці з Китаєм. Тут покладають чималі сподівання на запуск індустріального парку «Великий камінь», який до 2030 року має забезпечити 120 тисяч робочих місць. Звісно, коли китайці надають суттєві інвестиції, будь-яка війна на цій території їм не потрібна.

Є сподівання, що «зигзуги» Лукашенка у бік Китаю ще раз потверджують факт агонії путінського режиму. І затята впертість кремлівського недопиря продовжувати цю війну має вже не геополітичний, а клінічний вигляд всеохопного і безнадійного маразму. Який можна вилікувати лише невідкладно й радикально – на їхньому ж «Лобном мєстє».