Йому було лише 27, але він уже мав досвід Майдану, як снайпер пройшов пекло АТО, очолював «Молодий Рух», виховуючи нове покоління українців.

24 лютого 2022 року мешканець села Голинь на Івано-Франківщині Володимир Кушлик без вагань одним із перших прибув до військкомату. Коли у нього запитали, де він хоче служити, відповів: «З тією бригадою, яка першою їде на фронт». Так Володимир став снайпером 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Його життя обірвалося 7 березня 2022 у запеклому бою з окупантами біля села Слобода-Кухарська Вишгородського району Київщини.

– Більшість свого життя Володимир був пов’язаний із військовою справою та громадською діяльністю, – згадує батько героя Тарас Кушлик. – Його головним життєвим кредо були слова: «Хто, якщо не я?». Вони визначали всі його вчинки. Для нього було принципово важливо не залишатися осторонь і брати відповідальність на себе.

– Який спогад про сина згадуєте найчастіше?

– Багато теплих моментів. Особливо часто перед очима стоїть фотографія, де Володі всього два-три роки, а я годую його з ложки. Цей кадр назавжди залишиться в моїй пам’яті.

Коли він вирішив іти до військкомату, я запитав, чи добре все обдумав. І почув: «Так, це моє рішення. А хто, тату, піде? Богдан не піде – я не дозволю, щоб Богдан пішов». Так він хотів уберегти свого молодшого брата.

– Чим він найбільше любив зайняти себе у вільний час?

– Володимир не терпів бездіяльності. Здається, вільного часу в нього практично не було – він постійно прагнув розвиватися, ставати кращим. Захоплювався спортом, військовою справою, навчався. Коли служив у спецпідрозділі, вирішив стати снайпером і дуже серйозно готувався до цього. Уже після його загибелі серед речей сина знайшов книжки з професійної снайперської підготовки. Якщо Володимир брався за якусь справу, то прагнув бути в ній найкращим і використовував кожну можливість для самовдосконалення.

– Які риси характеру Вашого сина вважаєте найсильнішими?

– Найперше – цілеспрямованість. Якщо він мав мету або мрію, обов’язково її досягав. Захотів відкрити власний бізнес – відкрив. А ще він умів спілкуватися. Легко знаходив спільну мову з людьми різного віку та статусу, міг на рівних вести розмову з відомими громадськими й політичними діячами. Завжди глибоко переймався політикою та майбутнім України. Був справжнім лідером – у будь-якому товаристві згуртовував навколо себе людей. Так було і в громадській діяльності, і у війську, і в бізнесі. Коли відкрив власну справу, всього за два місяці сформував сильну команду, з якою зумів побудувати щирі, довірливі стосунки.

– Хотіли б щось донести до українців цією розмовою?

– Найбільше хочу, щоб люди пам’ятали про жертву, яку приніс Володимир та тисячі інших українських захисників. Щоб ті, кому випало жити, цінувати їхній подвиг і берегли нашу незалежність. Дуже дорого вона нам далася.

Низький уклін батькам за сина. Світла пам’ять і вічна слава Герою!