Володимира Путіна цілком можна порівняти з великим китайським керманичем Мао Цзедуном або «рідним» диктатором Йосипом Сталіним. У крайньому випадку з лівійським здрібнілим диктатором Муамаром Кадафі. Адміністрація російського президента від початку року розсилає чиновникам і підконтрольним громадським діячам книгу «Слова, що змінюють світ» – цитатник із виступів Володимира Путіна. «Книга має стати настільною для кожного політика», – дав вказівку замголови адміністрації В’ячеслав Володін.
У радянські часи лише самогубця міг не цитувати улюбленого батька всіх народів Йосипа Сталіна чи дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва. Цитати для комуністів були тим, що й молитви для віруючих. «Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі», – висловлювання Микити Хрущова можна чіпляти хоч зараз. Хто ж проти майбутнього, де все є? Але у Путіна знаходимо одну важливу особливість. Якщо червоні вожді заманювали людство у світле майбутнє пряниками з комуністичного раю, то Володимир Путін навпаки – лякає жителів планети кінцем світу і неможливими карами небесними. Послання й виступи Володимира Путіна останніх років лягають в одну логічну колію: «Не зробите так, як хочеться мені, усім вам кришка». До Путіна в сучасній політиці ніхто зі світових лідерів так не говорив, російський президент змінив формат спілкування й поведінки. Звідси й назва книги «Слова, що змінюють світ».
Майже 400 сторінок, 19 виступів і статей Путіна в хронологічному порядку. Починається книга з його промови на Генасамблеї ООН 2003 року. «Руйнування ключових інститутів міжнародної безпеки гарантовано кине світ у хаос», – говорив тоді Путін. Президент Кремля сказав, вуркаган з ленінградського підворіття зробив. 2008 року Росія окупувала частину Грузії, чим порушила наріжний принцип безпеки в Європі – недоторканність кордонів і територіальну цілісність суверенних держав.
Є у збірнику Путіна і його виступ перед Федеральними зборами після російської окупації Криму. «…Крим – це споконвічно «русская земля», а Севастополь – «русский город», – виправдовував збройне вторгнення Володимир Путін. Ні, Крим – це територія української держави, це споконвічна земля кримськотатарського народу. Майже двісті п’ятдесят років тому росіяни прийшли на півострів зі зброєю, як завойовники, а не як мирні рибалки й винороби. Сьогодні у Криму знову господарює російська армія танками й гарматами, тому тут зникли вода й електрика.
«Ведмідь тайги своєї не віддасть», – говорив Путін у Сочі на Валдайському форумі два роки тому. Сьогодні російський ведмідь перетворює на тайгу все, куди дотягнеться його пазуриста ядерна лапа. А щоб кримчани нічого не вимагали, для них швиденько провели новорічне опитування: «Чи потрібна Криму українська електрика?». Якщо повірити результатам, то 93 відсотки опитаних відмовились від електрики. Вони готові, як у радянські часи, мучитись і терпіти сьогодні, щоб завтра «жити при комунізмі». Якщо вчора Росія не могла забезпечити Крим електрикою через свою безгосподарність, то сьогодні її немає за бажанням кримчан. Відчули різницю!
У Гітлера була про свою боротьбу «Майн кампф», зеленим збірником «геніальних» думок озброював своїх підданих Кадафі. З цитатами Мао Цзедуна загони китайських хунвейбінів-революціонерів трощили університети, заводи й фабрики, зачищали міста від мільйонів «зайвих» людей. Войовничих погромників підтримував Мао Цзедун. Під його керівництвом китайська комуністична партія завела країну в напівголодне й захланне життя. Своїми цитатами, як громовідводом, китайський керманич скеровував невдоволення молоді на вигаданих внутрішніх ворогів. «Изрубили эти детки очень многих на котлетки», – саркастично співав Володимир Висоцький.
Подібну політтехнологію завжди практикували російські царі й комуністичні вожді. Сталінські опричники, відкриваючи навстіж двері в каторжні табори і в’язниці, із садистським задоволенням цитували Леніна: «Ми прийдемо до перемоги комуністичної праці». Сьогодні на бій за перемогу твердими колонами йдуть путінські хунвейбіни, озброюючись цитатами нового вождя. Ледве Путін заговорив про п’яту колону й нацзрадників, як російське суспільство розділилося на «наших нічних вовків» і «не наших агентів держдепу». У Москві не було Майдану, але влада влаштувала Антимайдан. Риторику Володимира Путіна підхопили маси: «Пора покінчити із п’ятою колоною».
Вбивство головного російського опозиціонера Бориса Нємцова стало логічним продовженням істерії в суспільстві. Спершу людям треба відбити мізки, а потім у своє задоволення відбивай їм нирки і ламай ребра: вони натхненно зустрінуть свою смерть. Ось якими були перші відгуки «наших» на вбивство «ненашого» Нємцова, що трапилося рік тому: «Найбільш м’яке покарання для нього», «Новодворська з Березовським на тому світі на стіл накривають, ще Навального почекають»…
Навіщо озброювати росіян провокаційними й абсурдними путінськими цитатами? «Чиновникам потрібно розуміти, чого хоче президент і куди йде держава», – говорить Антон Володін, ініціатор видання цитатника, чи то однофамілець, чи то родич заступника голови путінської адміністрації В’ячеслава Володіна. Ось вона, державна туга російського чиновника. Чого хоче президент? Російський президент хоче одного – війни в будь-якій формі й будь-якого масштабу, щоб на неї списати зубожіння народу і провал середньовічної сировинної економіки. Щоб напівголодний натовп хунвейбінів бився за «світле майбутнє» під донецьким аеропортом, а не біля кремлівських стін. Куди йде держава? Ніколи не запитуйте у росіян, по кому подзвін…

Володимир Земляний
письменник