За 12 років великої війни українці вже звикли до потрясінь. Ми, але не світ, бо, схоже, той лише тепер починає усвідомлювати масштаби прийдешнього глобального шторму. Аналіз відкритих звітів провідних міжнародних інституцій та дипломатичних заяв дозволяє стверджувати, що наступного року синхронізуються найбільші кризи сучасності. Масштаби системного напруження, прогнозовані Інститутом Брукінгса, Міжнародним валютним фондом та Організацією економічного співробітництва і розвитку, свідчать: геополітичні дедлайни автократій готуються зіткнутися з фіскальним виснаженням демократичного табору та капітальними технологічними зсувами.

Чому ж міжнародні аналітики так рішуче обводять цей часовий рубіж червоним маркером? Імовірно, тому, що він є результатом свідомого планування ключових світових гравців. У цій точці сходяться траєкторії кількох масштабних геополітичних вузлів, серед яких домінує ситуація навколо Тайваню. На думку провідних синологів, для чинного китайського лідера Сі Цзіньпіна питання Тайваню має глибоко особисте та сакральне значення: успішне повернення острова є центральним стовпом його політичної спадщини. Він мріє утвердитися в історичний статусі великого лідера на одному рівні з Мао Цзедуном та Ден Сяопіном. І це конкретне операційне завдання у межах концепції великого відродження китайської нації. Саме наприкінці 2027 року, під час 21-го з’їзду Компартії Китаю, Сі планує забезпечити собі безпрецедентний четвертий термін правління, і тріумфальне розв’язання тайванського вузла має стати його головним політичним акордом. Цей етап символічно синхронізується зі сторіччям створення Народно-визвольної армії Китаю.

Китайсько-тайванське протистояння ятрить раною з 1949 року, коли після поразки у громадянській війні уряд Чан Кайші відступив на Тайвань, створивши там альтернативну модель китайської держави, існування якої в Пекіні вважають прямим викликом своїй легітимності.

Американське оборонне співтовариство оперує концепцією «вікна Девідсона, названою на честь колишнього очільника Індо-Тихоокеанського командування Збройних сил США адмірала Філіпа Девідсона, який першим попередив сенат про критичну готовність Китаю до силового сценарію. Колишній директор ЦРУ Вільям Бернс публічно сказав, що американська розвідка обізнана про завдання, поставлене Сі Цзіньпіном перед армією: досягти повної матеріально-технічної та технологічної спроможності до згаданого терміну.

Аналізуючи потенційні воєнні сценарії, анонімні джерела у військових колах наголошують: необхідно відмовитися від застарілих кабінетних теорій про класичне масоване вторгнення. За їхньою оцінкою, Пекін сьогодні дуже прагматично вивчає сучасні театри бойових дій, фокусуючись на подіях в Україні, аналізуючи стратегічні кроки Ірану та прискіпливо досліджуючи колишні операції США у Венесуелі. І чітко усвідомлює катастрофічну ціну тотальної війни, здатної миттєво зруйнувати його фінансову стабільність та відрізати країну від глобальних ринків. Китайським стратегам не потрібен знищений і випалений острів – головна цінність Тайваню полягає у його унікальній технологічній інфраструктурі, зокрема у виробництві надсучасних напівпровідників. Керівництво Китаю, очевидно, схильне до бліцкригу за допомогою новітніх сил, щоб поставити світову спільноту перед фактом капітуляції Тайбею ще до того, як союзники встигнуть ухвалити політичне рішення. Паралель із зимою 2022 року тут очевидна: російська федерація так само використовувала спільні навчання «Союзна рішучість» та планові маневри як легітимне виправдання для стягування армади до українських кордонів, кремль послідовно відкидав звинувачення в агресії, а потім в один день перетворив ці навчальні полігони на плацдарми для повномасштабного нападу.

Аналітики Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) припускають, що за базовим варіантом Пекін може застосувати кінетичну блокаду, оголосивши карантин і перекривши доступ до портів силами берегової охорони. Це повністю зупинить імпорт палива та експорт чипів. Іншим варіантом залишається класична амфібійна операція з висадкою сотень тисяч солдатів. У непублічних джерел із бойовим досвідом кардинально інший, набагато прагматичніший погляд на дії Пекіна. На їхню думку, реальний шанс прямого воєнного зіткнення у Тайванській протоці нині не перевищує 2–10 відсотків, бо повномасштабна кампанія чи навіть тривала морська блокада є руйнівними для самого Китаю.

Відтак постає логічне питання: а навіщо взагалі починати війну, яка знищить головний приз? Тим паче, знаючи, що Тайвань, навчений досвідом українського протистояння російській військовій армаді, точно не підніме без бою білий прапор, а отже, легкого безкінетичного сценарію не буде. Економічна ціна для КНР у разі конфлікту виявиться надто високою. Морська блокада призведе до тих самих наслідків, що й відкрита війна: Пекін миттєво втратить ключові світові ринки збуту, його заводи виявляться мертвими, а європейська відмова від китайських товарів просто зведе глобальний ринок з розуму. Важко повірити, що Китай добровільно захоче знищити власну економіку, щоб торгувати лише з десятком країн світу.

У цьому контексті застосується класичне правило ілюзіоністів: коли всі світові медіа прикуті до однієї руки, справжня магія відбувається в іншій. Постійні демонстраційні маневри навколо Тайваню, ймовірно, є лише масштабною диверсійною завісою. Щоб відволікти увагу від чогось масштабнішого. Пекін, який публічно намагається грати роль «нейтрального», що нібито нічого не постачає росії і нічого не купує в неї, може використовувати цей інформаційний шум для прикриття транзиту військових або подвійних технологій у бік ерефії, Ірану чи Північної Кореї. І де гарантія, що під прикриттям тайванських маневрів Північна Корея або росія раптово не перекинуть у зону сполучення з Китаєм щось критично вагоме у військовому плані.

Із суто технічної та тактичної точки зору, якби Китай справді хотів воювати, він не оголошував би заздалегідь про навчання. У військовій справі раптовість додає щонайменше 25 відсотків до загальної ефективності операції, і кремль у 2022 році намагався використати саме цей чинник, до останнього заперечуючи наступальні наміри. Пекін діє інакше, бо для нього як для світового хабу виробництва та продажів збереження стабільності є пріоритетом.

Щоб протидіяти потенційним загрозам, американське командування під керівництвом адмірала Семюела Папаро розробило асиметричну концепцію «безпілотного пекла» («Hellscape»): миттєвого насичення протоки тисячами автономних повітряних і підводних дронів, здатних виграти час для мобілізації союзників.

Ця тихоокеанська криза розгортається на тлі серйозних фіскальних проблем Заходу з рекордними рівнями суверенних боргів та масштабного технологічного розколу, викликаного капітальними витратами на штучний інтелект. За оцінками аналітиків «Morgan Stanley», вони сягнуть 1,16 трильйона доларів.

За доповідями Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI), зокрема висновками аналітика Еда Арнольда, Сполучені Штати сьогодні протистоять коаліції чотирьох супротивників у трьох театрах воєнних дій, маючи реальну спроможність впевнено вести лише одну велику війну одночасно. Саме через це у спільній декларації Вашингтонського саміту НАТО Китай було офіційно визнано вирішальним підсилювачем війни в Європі. Професор Суішенг Чжао у дослідженнях для «Journal of Contemporary China» прямо зазначає, що Пекін свідомо підтримує життєздатність російської агресії, оскільки ця європейська криза допомагає розділити американську увагу та ресурси, виснажуючи західні арсенали та ускладнюючи планування США в Азії. Штучне підживлення війни в Європі виступає для Китаю інструментом створення потенційного другого фронту.

У коментарі, наданому у процесі підготовки цього матеріалу, колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зазначив, що після згортання підтримки від США прямого впливу на Україну він не бачить, оскільки, за його словами, «наша війна капсулювалась в європейську».

З приходом адміністрації Дональда Трампа увага Сполучених Штатів остаточно змістилася на Тихоокеанський регіон, де Тайвань став головним геополітичним фокусом Вашингтона. Острів залишається фундаментальним об’єктом для домінування США, а отже, і для американського великого бізнесу, критично залежного від тайванських напівпровідників.

На цьому тлі «капсуляція» війни загрозливіша на вид, бо сама Європа залишається критично неготовою. Провідні європейські політики та військові керівники відкрито прогнозують пряму агресію росії проти країн НАТО вже у 2029–2030 роках. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус та генеральний інспектор Бундесверу Карстен Броєр офіційно попередили: ключові індикатори, форсоване переозброєння російського ОПК, зростання чисельності армії рф та мобілізаційні зміни в економіці вказують на 2029 рік. Голова BND Бруно Каль на слуханнях у Бундестазі підтвердив, що російські збройні сили будуть здатні атакувати Захід щонайменше до кінця цього десятиліття. Але чи встигнуть?

Внутрішні плани України на 2027 рік відображають цю нову реальність. Урядові орієнтири передбачають жорстку фінансову децентралізацію та зростання базових дотацій для громад на 38,8 відсотка, держава готується самостійно утримувати стабільність прифронтових і деокупованих регіонів. Внутрішній фокус зміщується на відновлення людського капіталу, реабілітацію ветеранів та локалізацію оборонно-промислового комплексу через спільні підприємства з європейськими зброярами.

Разом з тим, аналітики CSIS звертають увагу на чинник, здатний скоригувати часові рамки. Безпрецедентні чистки у вищому керівництві Народно-визвольної армії Китаю, зокрема офіційні розслідування й заміни ключових фігур у Центральній військовій комісії та командуванні ракетних військ, призвели до серйозної деформації операційної вертикалі. Влітку 2023 року з публічного простору зник міністр оборони КНР Лі Шанфу, згодом знятий через корупційний скандал і замінений адміралом Дун Цзюнем, вихідцем із ВМС, що може свідчити про пріоритезацію саме морських операцій. За оцінками аналітиків, відновлення внутрішньої злагодженості та бойової готовності після такої перебудови вимагає тривалого часу, і це може змусити Сі Цзіньпіна перенести кінцевий дедлайн.

Щодо потенційного економічного ударуЮ моделі «Bloomberg Economics» свідчать: гаряча фаза конфлікту між США та Китаєм навколо Тайваню здатна вже за перший рік вимити з глобального ВВП понад 10,6 трильйона доларів –  майже 10 відсотків світового виробництва. Цей удар суттєво перевищив би сукупні наслідки пандемії Covid-19 та кризи 2008 року. Тайвань виробляє понад 60 відсотків найсучасніших логічних напівпровідників у світі. Навіть економічна блокада без амфібійного десанту миттєво скоротила б світовий ВВП на 5,3 відсотка через виснаження запасів мікрочипів. Для ЄС прямі втрати сягнули б близько 2 трильйонів доларів на рік, а промисловість Німеччини через залежність від тайванської мікроелектроніки та китайських рідкоземельних елементів могла б скоротитися на 14 відсотків.

Про конкретні політичні результати або час потенційної кампанії Китаю сьогодні судити нереально –  надто багато змінних і факторів. Такі глобальні тектонічні зсуви, зазвичай, оцінюються лише постфактум. Проте ця криза може стати початком нової ери, де колишня система стримувань повністю демонтується.

У той час як більша частина світу лише входить у цю тривожну епоху, Україна вже пройшла колосальний шлях трансформації. За роки важких випробувань держава здобула унікальний бойовий досвід і розробила передові оборонні технології: безпілотні системи, засоби радіоелектронної боротьби, цифрові інструменти управління полем бою. Саме цей досвід відкриває для України потенціал трансформації з отримувача зовнішньої безпеки на експортера оборонних інновацій.