Вечір памʼяті Ірини Фаріон,  знаної професорки-мовознавиці, активної діячки українського освітнього, культурного та політико-націоналістичного руху, пасіонарної постаті, зібрав в одній із аудиторій столичного Шевченкового університету  студентів і викладачів, мовознавців, громадських активістів, медійників, захисників рідної мови.

Спогадами про матір ділилася Софія Особа.

У залі екранізували презентацію з неймовірними прозірками про життя та діяльність пані Ірини, про її досягнення та служіння Україні. А пані Софія коментувала, нагадувала маловідомі і почасти відомі епізоди, пов’язані з її мамою. Серед них і вбивче за іронією звернення із сесійної зали депутатки Фаріон до тодішнього прем’єра Азарова, який звітував з парламентської трибуни. Ця гостра, мов лезо, дотепна характеристика пані Іриною українського високопосадовця, який за своє тривале життя в Україні так і не спромігся освоїти бодай ази державної мови, тоді миттю «завірусилася» у соцмережах.  Також пані Софія нагадала про найбільшу працю своєї мами – скасування одіозного закону «Про засади державної мовної політики», який увійшов в історію як «закон Ківалова-Колесніченка».

За словами Софії Особи, в суспільстві сформувалася дещо викривлена думка про її матір. І в цьому чимала вина медіа. «Вони викривали постійно різкість Ірини Фаріон», – каже донька. І запевняє: поза екраном і камерою мама була іншою.

У 2024 році, коли вона виграла в університетських роботодавців судову справу про своє незаконне звільнення і за це вимушене безробіття отримала від вишу 100 тисяч гривень компенсації, за ці кошти придбала для наших оборонців 11 дронів.

«Можливо, вона померла фізично, але її ідеї залишились навіки», – переконана Софія.

Вбивчі постріли на львівські вулиці Масарика 19 липня 2024 року потрясли Україну. Нападник холоднокровно розстріляв жінку. «Багатоуламкове наскрізне проникаюче вогнепальне ураження головного мозку,.. забій мозку важкого ступеня,.. набряк-набухання головного мозку, травматичний САК, кома 2» – скупі свідчення медичної експертизи про рани і травми, несумісні з життям.

Судять В’ячеслава Зінченка, на момент убивства йому було 18. Той уперто не визнає себе винним, хоча доказів його вини слідство, здається, зібрало достатньо. Зокрема, експертиза довела, що зразок запаху крові Зінченка на 99,9996% збігається із запахом поверхні лави, на якій того дня сидів убивця.

Підозрюваного Софія Особа характеризує так: «Холоднокровний, пишається скоєним убивством. Відмовляється від своєї провини. Ми зробимо все, аби він сидів там довічно! Це постріл не просто у скроню людини, це постріл в Україну».

На екрані засяяли світлини Ірини Фаріон – такої, якою вона була для тих, хто її близько знав: турботливої матері, ніжної, тендітної, красивої жінки з мудрим і виразним поглядом. На очах багатьох присутніх наверталися сльози.

«Я житиму з цим болем вічно, – промовила Софія Особа. – Тримаюся завдяки людям. Завдяки вам і нашій спільній меті. Заради ідеї, якою жила мама».