Він малював ескізи для українських банкнот, воював за незалежність у лавах Армії УНР, а решту життя присвятив місту, яке стало для нього другою домівкою. Історія Зиновія Подушка – приклад витривалості мистецького таланту.

Зиновій Подушко народився у 1887 році на Донеччині, яка на той час входила до складу Харківської губернії. Його батько працював токарем на залізниці, можливо, тому й  першою освітою Зиновія була технічна – навчався у залізничній школі та в училищі в Катеринославі.

Однак справжнім його покликанням стало мистецтво. У 1906 – 1911 роках його альма-матер, яка визначила долю, стала Київська художня школа, тогочасний знаковий осередок митців. Наставниками, формотворцями його естетичних смаків стали відомі художники, зокрема славетний Олександр Мурашко. Далі Подушко продовжив освіту в Петербурзькій імператорській академії мистецтв, у майстернях Іллі Рєпіна і Яна Ціонглінського. Професори, знамениті живописці високо цінували мистецький дар студента: вже тоді набутки Зиновія Подушка експонувалися на виставках відомих художніх об’єднань, а сам митець, попри молодий вік, входив до творчих спілок.

Здавалося, на нього чекає кар’єра живописця. Але історичні події змінили його життя. Упав царат, захиталася Російська імперія, рідна Україна проголосила незалежність, яку треба було боронити від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Подушко повернувся на батьківщину і 1919 року долучився до Армії УНР. Працював у культурно-освітньому відділі Генерального штабу. Очолював мистецько-гравірувальний підрозділ, який займався створенням державних цінних паперів, зокрема ескізів для грошових знаків. Після поразки УНР, як і тисячі українських інтелігентів, Зиновій Подушко опинився в еміграції, пройшов принизливу процедуру інтернування.

Доля привела його до Польщі і тісно пов’язала з Лодзю. Тут він знайшов себе в мистецтві, активно долучився до культурного життя польського міста. Працював техніком-рисувальником у міській адміністрації, викладав малювання у професійних навчальних закладах. Як сценограф міського театру (нині театр імені Стефана Ярача) створював декорації до численних вистав.

Зиновій Подушко. «Сільський пейзаж», 1923 р.

Друга світова війна впала на його плечі новим тяжким випробуванням: через хворобу та складні матеріальні умови Зиновій Подушко частково втратив свої полотна, не зміг реалізуватися як художних. Лише після війни повернувся до живопису, поєднував натхнення з працею задля щоденного хліба в урбаністичних структурах міста. Тоді з-під його пензля народжуються цикли робіт, зокрема «Краєвид Сілезії».

Він кохався у пейзажах. Відтворював на полотнах Волинь, Поділля, український степ… І польські краєвиди: Лодзь, Сілезію, передгір’я. Його стиль вирізняється декоративністю, узагальненими формами, насиченою кольоровою гамою. З понад тисячі робіт особливо відомі «Степ», «Захід сонця», «На пасовиську», «Вечір у степу», «Над Дніпром». Часто звертався до українських мотивів, ніби повертаючись у спогадах до батьківщини.

Зеновій Подушко.  «Пейзаж із забудовами»

Дивним чином Подушко зумів уникнути репресій нової прорадянської польської влади. Його роботи експонувалися у Львові, Варшаві, Кракові, Лодзі та інших містах. Він входив до мистецьких груп, брав активну участь у виставковому житті. І попри те, начебто залишався в тіні, не привертаючи на себе надмірної уваги.  «Чесно кажучи, ми знаємо небагато про той час, – розповідає  Іга Книсак, польська мистецтвознавиця і галеристка з міста Лодзь. – Тому що ніхто не досліджував його життя та роботу. У нас є лише каталоги з виставок Подушка. І вся ця інформація — від людей, які його знали, від власників його картин та наших власних досліджень. Але по ньому досі немає монографії, життєпису або художньої біографії. Ніхто, власне, не займався його мистецтвом».

Він знайшов вічний спочинок напровесні 1963 року на православному кладовищі «Доли» в Лодзі. Художник, який органічно поєднав українську традицію з польським культурним середовищем, створив мистецькі скарби, що належать обом народам. Його картини – в музеях України, Польщі, у численних приватних колекціях по всьому світу. Втім, на своїй предківщині він і досі значиться  скупими згадками у небагатьох енциклопедіях і довідниках. Навіть нова багатотомна «Історія української культури» оминула це славне ім’я своєю академічною увагою.

Могила Зиновія Подушка на православному кладовищі «Доли» в Лодзі.

Картини Подушка сьогодні зберігаються у музеях Польщі, Україні, а також у приватних колекціях.