Із суворою помічною медициною стрілася вперше. Вдавши, що підвернула ногу на сходах, разом з товаришем приїхала до травмпункту. Лікар знайшовся не одразу. Нас попросили зачекати, навіть не запитавши, що за лиха доля нас сюди привела.

Сидимо, роззираємося. «Проблеми зі здоров’ям –  не той випадок, коли можна покладатися на самолікування. Звернувшись до клініки, ви зможете не  тільки швидко діагностувати хворобу, а й отримаєте гарантії того, що ваше здоров’я опиниться в надійних руках», – прочитали на офіційному сайті травмпункту консультативно-діагностичного центру столичного Голосіївського району.

«Надійні руки» не з’являлися з півгодини.

«Якщо ви потребуєте екстреної допомоги травматолога, то травмпункт консультативно-діагностичного центру Голосіївського району проведе потрібне обстеження і негайно надасть допомогу». Прекрасно написано!

Нарешті підійшов травматолог. На моє запитання чи працює рентген, не відповів, зате грубувато поцікавився моїм повноліттям. Дізнавшись, що маю 18 років, запитав чи готова нести юридичну відповідальність. За що? Таке лише насторожувало.

А рентген? Є, але знаходиться на дев’ятому поверсі, а ліфт не працює. «Надійні руки», мабуть, сподівалися, що із травмованою ногою туди не почалапаю, що подамся в іншу лікарню. Я погодилася на рентген без ліфта.

Спершу лікар оглянув «травмовану ногу», спрогнозував розрив зв’язок.  Далі мною опікувалася медсестра. Через другий поверх підвела нас до службового ліфта. Працює!

Рентген-кабінет шокував. Сам апарат, мабуть, ще пам’ятає винахідника х-променів. Пошарпана медична кушетка, величезний іржавий випромінювач, обдерті стіни, ще якесь начиння радянських часів. Тут усе травмоване! Кімната шокової терапії, а не рентген-кабінет….

Повернувшись до травматолога, з нетерпінням очікувала на вирок… На здоровій лівій нозі рентген «висвітив»  розрив зв’язок. Лікар виписав кілька пігулок, дав рекомендації і попередив, що одужаю не скоро. А потім запропонував альтернативну PRP-терапію. Сучасним методом знімають біль і запалення в  суглобах, стимулюють загоєння тканин.  Мовляв, така «чудо-послуга» тут вдвічі дешевша, ніж будь-де у Києві: всього… тисячу гривень. Зважте, за лікування здорової ноги. Звісно, я відмовилася, хоча ескулап ще довго вмовляв…

Хто ж винен, що таких «айболитів» нині стрінеш ледь не в кожному лікувальному закладі? Думаю, що не бюджет, не уряд, і навіть не низькі лікарські зарплати. Сьогодні переважна більшість нас живе, пильно рахуючи кожну гривню. Тільки одні працюють чесно, а інші намагаються урвати де тільки можна. І найстрашніше, що наживаються на нашій біді, на нашому здоров’ї.  Заради особистої вигоди плюють і на Гіппократа, і на своє сумління. Не піддаваймося «чарам» таких «докторів». Шукаймо способів безплатно перевірити діагноз чи вартість виписаних ліків, а дорогим закордонним лікам –  дешевшу та й ефективнішу заміну. Якщо дружно минатимемо десятою дорогою таких нечистих на руку медиків, то з кого ж тоді вони «стригтимуть» тисячі?