За даними Української Волонтерської Служби, від початку широкомасштабного рашистського вторгнення в Україну 79% українців долучилися до волонтерства. Створювали фонди, відкривали збори, допомагали військовим, людям в окупації, біженцям. На перших порах волонтерів вважали ледь не посланцями Бога.

Та згодом масова думка почала мінятися не на краще. Тепер можна почути: «волонтери крадуть, вони наживаються на біді інших, дурять», «ви десь бачили волонтерів, які після початку війни не розбагатіли? Звідки у нього машина така, якщо він ВОЛОНТЕР?». Ці та схожі фрази чую чую від багатьох. Зазвичай, якщо запитаєте у невдоволеного, чим конкретним той може обґрунтування ці докори, аргументованої відповіді не почуєте. Хіба що дехто починає розповідати щось на кшталт: «Коли роздавали гуманітарку, Люсі з другого поверху дали більше, ніж мені, а коли я підійшла вдруге, мене ледь не прогнали, сказавши, що я вже отримала».

Мало хто здатен збагнути всі труднощі волонтерської діяльності, поки сам не спробує нею займатися. Ця виснажлива праця вимагає величезних зусиль, часу та відданості.

Знайомий волонтер розповів, як роздавали гуманітарну допомоги у звільненому від окупації селі:

«Здається, це була осінь 2023 року. Локацію не називатиму. Тоді в гуманітарці були харчі, вода, промислові товари, засоби гігієни, одяг, постільна білизна, медикаменти тощо. Ми заздалегідь попросили голову села скласти списки людей, які мали отримати допомогу, щоб правильно розрахувати обсяг. Власне, за цими списками і видавали допомогу.

Приблизно за годину помітили тих, хто вдруге прилаштовувався в чергу. Ми таким коректно пояснювали: усе підраховано, ще одну допомогу їм узяти не вдасться. Але у відповідь нас ледь не кляли.

Того дня я вперше побачив, як люди викидали речі, які їм не подобалися. Простирадла – «не ті», крупа – «не того» виробника. Було дуже образливо. Стільки сил і часу витратили, щоб зібрати й доставити ці бокси, а люди просили замінити, нарікали, що у сусідки набір більший. Тоді я зрозумів, що головне – не занепасти духом, пам’ятати: твоя робота все одно має сенс».

Подібні історії, на жаль, вже звичні для волонтерів. Видання «LB.UA» оприлюднило рейтинг довіри українців до волонтерів. Станом на початок 2025 року лише 5% українців не довіряє волонтерам. Очевидно, це красномовний доказ, що робота наших добротворців – це не про наживу, а про витримку й щире бажання допомогти нашим оборонцям і тим, хто конче потребує підтримки.

Так, на щастя, тих, хто розуміє всю складність та важливість волонтерства, – 81%. Понад 1,2 мільйона українських волонтерів, п’ята частина з яких – студенти, активно працюють у благодійних фондах або громадських організаціях. Цих людей видно й чути, навіть якщо не впізнаємо їх в обличчя. Молоді волонтери активно розвиваються, аби підвищувати власні навички відвідують практикуми, навчальні курси. Потрапити на такі заходи часто буває складно – великий попит.

Українська Волонтерська Служба запустила телеграм-канали для міст України, щоб кожен охочий міг стати частиною цього руху, примножувати добрі справи. Безперечно, це надихає, демонструє, що попит серед молоді є. Тож наше покоління не «загублене». Воно має майбутнє, бо здатне допомагати та співпереживати.