Про неї знають, але вперто ігнорують. На перший погляд здається, що ця напасть десь далеко і точно ніколи не торкнеться твого найближчого оточення. Де-факто ж розлад харчової поведінки (РХП) ближче, ніж ми собі уявляємо.

Культура дієт щільно вбудована у наш світ завдяки стандартам краси. У нульових-десятих роках нашого століття ідею схуднення активно «комерціалізували». Різноманітні дієти на кшталт «крємльовской», яка радила виключити з раціону життєво необхідні вуглеводи, пхали нам під носа чи не з кожної праски. І багато хто вівся. Цілими родинами і поколіннями.

Тетяна Лакуста, терапевтка і дієтологиня, наголошує: РХП має генетичні передумови, проте занижена самооцінка і гонитва за «ідеальним тілом» часто спричиняють розвиток хвороби. Засліплені бажанням бути схожими на відретушованих моделей з екранів, жінки (іноді й – чоловіки) починають обмежувати себе в їжі, подекуди зовсім відмовляються від калорійної. За романтизованим образом дівчини розміру XS, що тренується кожного дня і харчується прісною запареною гречкою, ховається безліч зовсім неромантичних моментів. Компульсивні переїдання, іноді – штучне викликання блювоти або прийоми проносного задля позбавлення «зайвих» калорій та хронічна ненависть до себе – ось що проступає на зворотному боці медалі.

У пастку стандартів краси потрапила і моя знайома Марія. Вона марила ідеєю схуднення років з одинадцяти. Звинувачувала себе за кожен з’їдений шматочок, голодувала, тренувалася ледь не до зомлівання. «Я розуміла, − якось поділилася вона, – що чиню неправильно. Розуміла, але не припиняла. Здавалося, інакшого не буде: або голодуватиму і картатиму себе за кожен шматок їжі, або назавжди залишуся товстою й потворною…». Дівчина розповіла, що періоди її голодування були недовгими: «Я швидко зупинялася, коли починала так «худнути». Думаю, саме обізнаність та доступність інформації в інтернеті не дали  зробити помилок, тому що я дізналася, до чого це призводить».

Але цілковито позбавитися цієї нав’язливо думки Марії не вдалося й дотепер. Каже, іноді бореться з бажанням «сісти на дієту, обмежити себе в їжі, сісти на голодування або мучити себе тренуваннями…».

Втім, Марії ще поталанило. Так щастить не всім, хто зіштовхується із РХП. Щоб відновити нормальні харчові звички, потрібна тривала психотерапія. Навіть мозку знадобиться певний час на те, щоб навчитися думати інакше. Щоб звикнути до думки, що їжа тепер буде завжди і не буде на неї заборони.

Психологиня Дар’я Косогорова запевняє: зриви зазвичай є наслідком надмірного контролю. «Так працюють жорсткі обмеження. Краще знімати ці обмеження під наглядом спеціаліста: психолога або психотерапевта. По-перше, є певні рекомендації, як зробити це безпечно для здоров’я. По-друге, без нагляду можна зайти у квазірекавері, тобто хибне відновлення».

Схоже, ця клінічна проблема супроводжуватиме нас завжди. А це означає, що не помічати, а тим паче зневажати її ніяк не можна –  собі дорожче.