Архів розділу: З перших вуст

Джерела натхнення від Михайла Сидоржевського

Він письменник і журналіст. За фахом і покликанням. У його творчому доробку – поезії (наступного року, каже, має вийти нова поетична книжка, білінгва – українською та французькою мовами), художня проза, солідне краєзнавче дослідження, збірки публіцистики.

«Говорить Київ!». Слухає світ

Є різні ювілеї – маленькі й поважні. Наприклад, студентське інтернет-радіо Київського столичного університету імені Бориса Грінченка «Radio BG», 1 жовтня 2024 року відзначило перше 5-річчя. А вітчизняний суспільний мовник – Українське радіо святкує у ці дні своє славне Століття.

До «Школи безпеки». На канікули

Тишу золотої осені Пущі Водиці будили дзвінкі дитячі вигуки, сміх, які луною ширилися галявинами. Так просто неба в МДЦ «Артек» проходила частина практичних заходів Всеукраїнської акції «Молодь – за безпечний світ».

Енн Епплбаум. Як українців заморили голодом

Тема Голодомору та його наслідків десятиліттями була табуйованою в українському суспільстві. Захована, втаємничена, огорнута шепотом і застережливим «краще вам не знати». Чимало з нас помічали, з яким трепетом наші родичі ставляться до їжі. Особливо до хліба. Як методично старші люди проводять заготівлю зимових запасів, намагаються зберегти якомога більше. І з скорботою запалюють ту саму єдину свічку на підвіконні в останній четвер листопада.

Трипільська Наддніпрянщина Вікентія Хвойки

Якщо прямувати від столиці в бік Канева автошляхом Р19, то старовинного наддніпрянського села Халеп’я не оминути. І в самому його центрі побачите ошатну одноповерхову будівлю, зведену ще у позаминулому столітті. Великий надпис на фронтоні «Музей», пару екскурсійних автобусів поруч наочно переконують – ми не заблукали. Це єдиний у світі музей першовідкривача трипільської культури Вікентія Хвойки.

Не «до лампочки»

Два роки поспіль Україна час від часу занурюється в пітьму. Сусідня «недодержава» методично обстрілює наші енергетичні об’єкти, інфраструктуру, і ми вимушено звикаємо до періодичної відсутності електропостачання.
На цю справді животрепетну тему спілкуємося з фахівцем. Олександр Харченко працює в компанії «Електрія ЮА» директором з продажу електроенергії.

Мирослав ГРИНИШИН: «Ми зможемо запропонувати цілком інакшу модель»

З Мирославом Гринишиним, заслуженим діячем мистецтв України, продюсером і театральним режисером, завідувачем кафедри музично-сценічного мистецтва факультету музичного мистецтва і хореографії Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, нас зазнайомив, як кажуть журналісти, «інформаційний привід». Науковці і практики кафедри, яку очолює пан Мирослав, суттєво оновили освітньо-професійну програму «Акторське мистецтво драматичного театру і кіно» для бакалаврського рівня вищої освіти.

Іван Піляк: «Східниця – це не міський курорт»

«Щороку днів на десять їжджу відпочити і попити цілющої водички до Східниці, і це, повір, заряджає енергією на цілий рік».

Таким красномовним аргументом мій старший колега Валентин переконав мене разом помандрувати у цей карпатський дивокрай. Валентинові 84, але він навдивовижу впевнено почувається за кермом. Здолавши за пів дня майже сім сотень кілометрів гарної дороги, ми надвечір спинилися на східницькій околиці.

Сергій СЕРОШТАН: «Херсон на лінії фронту, тому в нас щодня багато викликів»

В умовах війни особиста безпека стає буквально життєво важливим завданням кожного. Вибухонебезпечні предмети – це те, що нині загрожує нам повсюди і повсякчас. Щодня тисячі працівників ДСНС, поліції та військових рятують нас від цієї біди. Серед них і група піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС у Херсонській області, яку очолює Сергій Сероштан. В Державній службі надзвичайних ситуацій Сергій В’ячеславович працює вже 27 років, з них 14 років – у піротехнічній сфері.

«Не можу запевнити, що нинішня продукція відповідає всім необхідним стандартам»

Віра Товстоног, лікар загальної гігієни Броварської районної філії ДУ «Київський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», працює у відділі епідеміологічного нагляду та спостереження і профілактики інфекційних захворювань. З колегами досліджує атмосферне повітря, ґрунт, воду, зокрема і з відкритих водойм.

Вони були першими. Генерал Валерій СУБОТІН

Серед чималої добірки воєнної прози, представленої на 12-му Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал», у перший день справжнього свята шанувальників друкованого слова київське видавництво «Дзеркало світу» презентувало новинку – документальну повість «Кривава межа».

На висоті 818 метрів, де повертають украдене дитинство

Літні канікули навіюють спогади про аромат сонцезахисного крему, змішаного з терпким запахом хвойних дерев і квітів. Про безтурботні дні, проведені під співи пташок на берегах мальовничих озер, серед зелених лісів чи на рідному бабусиному подвір’ї. Всеосяжне відчуття гарячого піску під ногами і холодної на дотик води змішується з миттю радості, коли ловиш першого окуня чи виграєш естафету на майданчику. Це все вони – ностальгічні образи дитинства, до яких хочеться повертатися.

«Хочу, щоб зі мною говорили не лише про війну…»

Їм не потрібна жалість – їм потрібна підтримка. Їх не треба питати за вбивства чи про те, коли настане перемога – їм треба допомогти відчути тепло та спокій, який вони захищають у «пеклі». І якщо дякувати, то щиро дивлячись у вічі, а не ховати погляд, відчуваючи пересторогу.

«Русскоязичіє»: вкорочується, але не пригнічується

Наративи про утиски та обмеження російськомовних завжди використовувалися як елемент пропаганди для внутрішнього розколу населення України. І дотепер росія не покидає спроб мотивувати своє гарбання одвічно наших територій бажанням «защітіть русскоговорящіх».

Загроза в об’єктиві мікроскопа

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, лише за 2019 рік бактеріальна резистентність безпосередньо спричинила 1 млн 270 тис. смертей у світі. І сприяла ще 4,95 млн летальних випадків. Резистентність або стійкість до антибіотиків є природнім процесом, який відбувається під впливом еволюції, але людський фактор став сильним каталізатором цього явища.

Володимир ІЛЬЧЕНКО: «Журналістика – це спосіб життя»

Володимир Ільченко, власкор національного інформаційного агентства «Укрінформ» в Нью-Йорку, на час онлайн-спілкування зі студентами-журналістами Столичного Грінченкового університету і сам став респондентом. Розповів про особливості роботи журналіста закордоном, поділився враженнями про культурну, фінансову та медійну столицю світу, про сферу своїх професійних інтересів. І звісно ж, відповідав на наші запитання – різноманітні.

Комбат Михайло КРИЖАНІВСЬКИЙ: «Ми повинні відмовитись абсолютно від усього російського, щоб в майбутньому не ховати своїх дітей та друзів»

4-й батальйон «Сила Свободи» оперативного призначення бригади «Рубіж» сформовано переважно з добровольців. Брав участь у боях в Курдюмівці, Озарянівці, Часовому яру, Спірному.
Думками про мобілізацію, рекрутинг, націю та військо в інтерв’ю для «Грінченко-інформу» поділився командир батальйону Михайло Крижанівський.

Де Український Пантеон?

Степан Бандера, Андрій Мельник, Євген Коновалець, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Павло Скоропадський – усіх цих людей об’єднує значна роль в історії України, боротьбі за її незалежність, попри різні ідеології та методи реалізації своїх планів. І те, що всі вони поховані за межами України. Земля США, Франції, Німеччини, Люксембургу, Нідерландів та інших країни стала останнім притулком для українських політичних емігрантів.

«Я – козачка»

Одвічне питання існування українства сьогодні вирішується не лишень на полі бою. Певний символізм є в тому, що саме у День Соборності України оприлюднено президентський Указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації».

Життя як колаж

Стою між двома Сергіями – Тримбачем і Марченком, – які щойно говорили про третього – Сергія Параджанова. Світлина – зворушливий знак оклику після презентації журналу «Кіно-Театр», яка відбулася 12 січня у Синій вітальні Будинку кіно і вписала яскраву сторінку у вшанування столітнього ювілею Режисера.

Ярослав Шукаль: «Хлопці боронять Україну, а нам довірено охороняти її Природно-заповідний фонд»

Наприкінці минулого року Комітет ЮНЕСКО із захисту культурної спадщини у випадку збройного конфлікту затвердив рішення внести ще п’ять об’єктів культурної спадщини України з Одеси, Чернігова, Львівської та Закарпатської областей до Міжнародного переліку культурних цінностей, які перебувають під тимчасовим посиленим захистом. Зокрема й церкву Архангела Михаїла села Ужок Закарпатської області.

Моя країна є і буде

Прийде час – і мої близькі казатимуть про мене: «Вона була професоркою вже тоді, коли від професорства у неї хіба був гострий язик». Прийде час – і я матиму моїх талановитих студенток та студентів. І викладатиму і права людини, і взаємодію з владою, і демократичні практики – у топовому київському виші.

Від Романа до Йордана

Напевно, всім з дитинства знайоме відчуття очікування зимових свят. Коли час відчувається суцільним дивом. Коли за оселями темінь, а в оселях сяє. У вікнах миготять різнокольорові вогники, видніються завислі рукотворні сніжинки, різдвяні павуки… І цю композицію доповнює по-новорічному неповторний хвойно-мандариновий аромат. Триває це диво півтора місяця: відкриває цикл зимових пригод свято Романа, а закінчується освяченням води на Йордана.

До чого тут росія?

Киянка Олександра, очевидиця буремних подій 2013-2014 років, Революції Гідності, згадує те, що одинадцятилітньою закарбувала у памяті.

Віталій Довгич: «хто?», «що?», «де?» і «коли?»

Парадоксальне мислення, авантюрні дії та лаконічне письмо: про це йшлося на зустрічі другокурсників-грінченківців із українським журналістом, доцентом та головним редактором часопису «ЄвроАтлантика» Віталієм Довгичем.

Її голос навіки з нами…

«Галю, я обов’язково співатиму», «А я, Ніно, стану поетесою…», – так юнки Ніна Матвієнко і Галина Цепкова, прагнули великого. Відтоді, як після закінчення школи дівчата мріяли про своє майбутнє, минуло не одне десятиліття.

«Олімпієць» спортивної журналістики

Хоча у чемпіонаті Полтавщини 17-річний Сергій Савелій був другим, в дальшому житті чимало разів ставав першим. Коментував перший матч 1-го чемпіонату незалежної України з футболу: «Чорноморець» – «Карпати», разом з колегою Сергієм Лифарем 12 лютого 1994 року провів з норвезького Ліллехаммера перший прямий репортаж з Олімпійських ігор. І першим серед українських спортивних журналістів здобув нагороду AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) – за роботу на 10 Олімпіадах. Цей фактаж легко «нагуглити» самій. Та хіба замінить суха статистика Всемережжя живого спілкування з Метром української спортивної журналістики?

Фотограф – це насамперед про людину

Ян Доброносов – бувалий фотокореспондент. У його доробку – і знімання «паркетів» із чиновниками, і світлини про події Революції Гідності, і сила-силенна фронтових знімків.

Протоієрей Дмитро Долгий: «Єдиний вихід – щоб держава більше впливала на церковну ситуацію»

Священник у місті Ромни Сумської області Дмитро Долгий зрікся московського патріархату в перші дні повномасштабного вторгнення. Місто було оточене російськими військами, а після розголосу про зречення до отця Дмитра почали навідуватися посланці з погрозами. Майже всі віряни підтримали настоятеля, але в Ромнах є й такі, хто досі чекає російських окупантів.

Валерія Бадуліна: «Лідерство – це вміння брати на себе відповідальність»

Міжнародна молодіжна організація AIESEC виникла в Європі ще після ІІ Світової війни. Її творці, група ініціативних людей, керувалися моральним імперативом: всі люди повинні здійснювати спільні дії задля створення кращого світу.

Національний парк. Природи? Ідентичності!

Коли зупинився на Синевирському перевалі традиційно привітатися з довколишніми верхами, відмітив небачену досі інтенсивність автомобільного трафіку, радше властивого столичному середмістю, аніж гірській глибинці. Навряд чи верхів’я Тереблянської долини, володіння Національного природного парку «Синевир», бачили колись таку навалу відпочивальників.

Зупинити людоморців, засудити мововбивць…

Науковці, представники громадськості, викладачі та студенти столичних університетів імені Бориса Грінченка і Михайла Драгоманова, Західноукраїнського університету зібралися за круглим столом, щоб обговорити шляхи і засоби протиборства лінгвоциду. Саме так можна юридично трактувати цілеспрямоване нищення української мови, яке проводять на окупованих українських землях рашистські варвари.

Світлана ТЕТЕРЯ: «Кобзарство – унікальна традиція, притаманна лише Україні»

Якщо будете у Переяславі, неодмінно завітайте до старовинної одноповерхової кам’яниці. Тут, у середмісті древнього княжого града знайшла осідок одна з перлин коштовного намиста музеїв Національного історично-етнографічного заповідника «Переяслав». Зібрання, присвячене феномену української ідентичности – кобзарству.

Академік Євгеній ПЕДАЧЕНКО: «Нейрохірургом можна стати, маючи фаховий досвід щонайменше 10 років»

Дар цілителя. З ним народжуються, чи набувають його досвідом і лікувальною практикою? Як і в багатьох інших царинах людської діяльності, як визначити межу, котра виокремлює з обширу професійної спільноти справжнього віртуоза? А якщо під орудою талановитого диригента створити цілий колектив таких віртуозів, озброїти найсучаснішими знаннями, техніками і технологіями, долучити до знаних майстрів обдаровану молодь? Можливо такою понад сім десятиліть тому і була мотивація засновників Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова Національної академії медичних наук України, нині науково-дослідної та лікувальної установи зі світовим ім’ям.

Кубанська сага України

Сучасна російсько-українська війна не тільки і не стільки за території як світоглядна. Поряд з мілітарним чинником не менш визначальним є ідеологічний – запекла інформаційно-психологічна битва за самоусвідомлення та ідентичність.

Василь Могилевський: «Епічність цієї війни в тому, що з боку росії гине весь непотріб, а у нас гинуть найкращі сини України»

З майором медичної служби Василем Могилевським (позивний «Жнець»), командиром групи медичного забезпечення окремого загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України, зустрілися у столиці. Користуючись нагодою, Василь завітав до колег з екстреної медицини, з якими у мирний час рятував киян. Високий і дужий, з міцними руками, за статурою і стереотипом сприйняття більше схожий на хірурга, аніж на лікаря анестезіолога-реаніматолога. Розмова почалася із спогадів про перші дні великої навали, коли «Жнець» знову повернувся на військову службу.

В Європі, на «Камені спотикання»

Це напуття в різних формах неодноразово чув від наших політиків, військових, дипломатів та різного калібру блогерів. Мовляв, українські біженці в Європі мусять стати такими собі губками, які б жадібно усотували найкраще, з чим стикаються там у повсякденні. У банківській сфері і сфері послуг, у міському господарстві, медицині і держуправлінні. Словом, усе те, що варто в успішної Європи неодмінно перейняти і «вживити» в повоєнній Україні – заради її відродження і цивілізаційного розквіту.

Професіоналізм і старання

Академія футбольного клубу «Рух» розташована у неймовірно красивій місцині львівських Винників. Довкола – мальовничі пагорби, багато зелені, дерев. Перед самим входом – величезна копія кубка Ліги чемпіонів, трофей-мрія кожного футболіста.

Сталеві атлети

Українська федерація бодибілдингу та фітнесу (UFBF) презентувала відкритий міжнародний чемпіонат «Кубок сили нації». За участю найпотужніших атлетів країни.

Воїни правдивого слова

Вони щодня, щохвилини захищають наш простір. Їхня зброя – об’єктив, мікрофон, диктофон, нотатник. І слово Правди. Українці, весь цивілізований світ дізнаються її, правду про цю страшну війну, саме завдяки працівникам українських медіа.

Михайло Шарков: «Я став воєнним кореспондентом з лютого минулого року»

Почула його «наживо», коли у холі столичної станції метро «Золоті ворота» відкривали фотовиставку «Україна: журналісти на передовій».
Знаєте, ще два роки тому, для нас було нормально знімати, як розквітають квіти у ботанічному саду чи як готові пляжі до сезону… Нині ж, на жаль, для нас стало нормою робити сюжети з війни, у найгарячіших точках нашої країни.

Свято книги-повернення

Добірне оточення – наше все. Обрамляйтеся ним і побачите, що ви – суспільна історія, ви – безсмертна книга, ви – просвітлена істина, ви – набагато більше, ніж можете уявити. Бо вам щастить на людей!

Рубці і символи національної пам’яті

У колективній пам’яті українців уже закарбувалося багато трагічних і героїчних сторінок новітньої російсько-української війни: оборона Києва та Київщини, знищення флагмана Чорноморського флоту рф – ракетного крейсера «Москва», окупація ЗАЕС, протести херсонців проти російських «визволителів», оборона «Азовсталі», Бахмута, масовані ракетні удари, постачання західного озброєння.

Валентин САВЧЕНКО: «Сподіваюся, переваги нашої розробки згодом оцінять реабілітологи всієї України»

Група науковців і практиків факультету здоров’я, фізичного виховання і спорту Київського університету імені Бориса Грінченка працює над створенням уніфікованої системи оцінювання функціонального стану та ефективності фізичної терапії при хворобах і травмах опорно-рухового апарату та нервової системи. Взявши за основу реабілітаційний набір Міжнародної класифікації функціонування,обмеження життєдіяльності та здоров’я – документа, розробленого Всесвітньою організацією охорони здоров’я, який став «фаховим навігатором» для реабілітологів цивілізованого світу.

Ліверпульське Українобачення

Найочікуваніший пісенний конкурс відбувся на батьківщині легендарної Ліверпульської четвірки.

Під знаком спільної біди. Під знаком Чорнобиля

На довгі дні радіаційне повітря просочує все навколо. Просочує саме життя. Легені відмовляються приймати кисень, страждають мільйони клітин, тканин, а кістковий мозок руйнується невиправно. Організм слабшає з кожною годиною, утім ще здатний тимчасово функціонувати. Доки не виробить свій ресурс, і людина не почне швидко згасати.

Сергій Притула: «Досі не можу призвичаїтися до таких великих сум»

У залі КПІ студенти зустрілися із Сергієм Притулою, українським ноуменом, волонтером й очільником свого іменного благодійного фонду. Це інтерв’ю побудовано з його відповідей на запитання, які цікавили учасників цього діалогу.

Біло-синій символ столиці

Інколи, гуляючи пам’ятними місцями Києва, приходить дивне усвідомлення, що ще століття тому тут мешкали інші люди. Такі ж, як ми, але геть інші, з іншої епохи. Непоясненні відчуття охоплюють, коли розумію, що оця напівзотліла сходинка, на якій сиджу, колись вела до чиєїсь садиби. І дерево, якого торкаюся, ховає під корою сиву історію, бачило мільйони людей, знає не одну таємницю. Такі ж емоції відчула, стоячи межи колонами головного входу до столичного стадіону «Динамо», який нині носить ім’я Валерія Лобановського. Тут десятками років формувався наш футбольний авторитет, тисячі юнаків старанно працювали, щоб гордо заявити про Україну всьому світові.

Коли вийдемо на переможний лід?

Чи не кожен другий український хлопчик прагне стати футболістом або баскетболістом. А наші дівчатка зазвичай надають перевагу танцям чи гімнастиці. Бо ці види спорту в Україні найпопулярніші – пропагуються найбільше.

Освіта з «викликами»

Тривалий час українській освіті вкрай важко: спочатку її підкошувала пандемія коронавірусної хвороби, а нині – велика війна. Правильні та дієві заходи життєво необхідні, щоб подолати ці руйнівні виклики та налагодити повноцінний навчальний процес. На цьому наголошували в Укрінформі учасники пресконференції «Забезпечення якості освіти в умовах війни».

«Мої діти мріють отримати громадянство України»

Якщо вірити останньому російському перепису населення, на росії нині проживає 2 млн українців.
Можна лише здогадуватися, як ті земляки наші, у кого ще не струхла совість, почуваються в державі, що нині плюндрує землю їхній батьків. Звісно, після початку «спецоперації» кремлівського варвара, дехто з українців не зміг залишатися в «ерефії»: полишивши все подався геть, подалі від країни-терориста.

Ветеранське підприємництво розвиватиметься

– Коли боєць стабілізований і психологічно адаптований, він радіє життю, хоче займатися та відновлюватися фізично, – наголосила керівниця благодійних проєктів з реабілітації поранених бійців ГО «Гвардійсько-військове товариство «Редюїт» Дарина Требух.

Панацея від зловживань?

Відколи воєнний стан, до України, за різними даними, надійшло десятки тисяч тонн різноманітної гуманітарної допомоги. І в нас, і за межами нашої країни вже постала ціла армія волонтерів – організаторів такої помочі: тисячі людей з добрими намірами та бажанням допомогти, сотні благодійних організацій.

Василь Катола: «Найбільше надихають люди»

Родом він з Ходорова на Львівщині, але багато років мешкає у столиці. 25 грудня минулого року Василь разом зі своєю собакою Циганом вирушив у похід Україною. За два з половиною місяці пройдено пів тисячі кілометрів. Вони (в нашій розмові Василь не відокремлює себе від чотирилапого друга) ведуть телеграм-канал та збирають донати на підтримку ЗСУ.

Українці самостверджуються

Пішов другий рік повномасштабного вторгнення росії. Боротьба триває не тільки на фронті, а й у душах українців. Переосмислюються життєві цінності, власне місце в країні, своя ідентичність. Все більше наших земляків усвідомлює: геноцидна акція нищення імперією рашистів українського народу, української культури, мови триває не рік, не 8 років, а століттями. Тому в Україні наростає суспільний спротив усьому російському – воно стало маркером варварства.
Для багатьох наших громадян ця внутрішня трансформація розпочалася зі зміни мови спілкування.

«Забути війну неможливо, якщо бодай раз побував у бою»

Україна у вогні масштабної російської агресії. Вкотре нескорені українці обстоюють волю та незалежність рідної держави. І вражають світ безприкладним героїзмом.

Зупинити рашизм

У Київському університеті імені Бориса Грінченка представили читацькому загалу книжку «Заборонити рашизм», перше науково-публіцистичне видання, у якому дається визначення рашизму як ідеології та суспільної практики сьогодення. Як зазначали організатори презентації, це книжка про новий вид фашизму, витоки й методи формування російського експансіонізму, месіанства та гегемонізму, що стали підґрунтям творення імперської ідеології «русского міра», набули гіпертрофованих рис та вилилися у прямий військовий напад на Україну, в агресивні наміри росії щодо решти країн Європи та всього світу.

Українською – без кордонів

Познайомлю вас із двома українками. З двома із тисячі землячок, яких доля та обставини змусили жити далеко за межами рідної країни. Хтось, призвичаюючись до місцевого життя, намагається забути своє, а хтось, навпаки, усвідомлює, що на чужині він гість, і посилює духовну єдність з Батьківщиною. У повсякденні послуговується українською, вчить її своїх дітей.

Боролись за свободу, тепер – за справедливість

Довгі дев’ять років кримінальні справи за фактами тяжких злочинів, скоєних владою проти учасників Революції Гідності, найперше – убивство Героїв Небесної Сотні, у більшості випадків усе ще не «визріли» до судових вироків. Хід розслідування, перепони у судовому розгляді, значний російський слід у справах та вади українського законодавства аналізували учасники пресконференції «Справи Майдану: стан слідства і перспективи правосуддя», яка відбулася в Укрінформі.

«Тепер немає тебе і мене – є МИ»

24 лютого зарубцюється в підручниках історії як дата розв’язання росіянами найбільшої катастрофи в Європі після Другої світової війни. Кожен прожитий день після цього буде хронологічно відображено в інформаційних повідомлення з фронтів, у статистиці зайнятих та звільнених населених пунктів. Пізніше неминуче розкриється ще одна статистика, найстрашніша: кількості невинних жертв серед цивільного населення і захисників.

Холодний душ побіля прірви

У столичному Українському домі презентували книжку «Над прірвою. 200 днів російської війни». За участю авторів – віцепрезидента Національної академії наук України, голови Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень академіка Володимира Горбуліна і директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, військового експерта, письменника Валентина Бадрака.

Гаряча кров Холодного Яру

Холодний Яр, що на Черкащині, – із тих історичних місць, де кожен українець бодай один раз має побувати. Події, які відбувалися тут у 20-х роках минулого століття, довго замовчувалися чи подавалися в перекрученому вигляді. Так було вигідно радянській пропаганді. Все, що пов’язане з національно-визвольним рухом в Україні, комуністичною влада просто паплюжила, витоптувала із суспільної пам’яті. А найперше – очільників, сподвижників, героїв цього руху.

Дзеркало суспільства. Модне

Вона швидкоплинна. Її тренди змінюються від сезону до сезону. Іноді згадуючи минуле, вона, втім, завжди націлена на майбутнє. Так, мінливість – її сутність. Сучасна фешн-індустрія тримається на творчій фантазії величезної кількості модельєрів і дизайнерів, професійність яких набуває справжнього мистецького рівня. Покази мод перетворюються у захопливі шоу, головна мета яких – естетичний вплив на глядача. Проте їх також можна вважати своєрідними соціальними меседжами для підтримки суспільства.

Києво-Печерська лавра дочекалася української молитви: як усе відбувалося

В Успенському соборі Києво-Печерської лаври Предстоятель автокефальної Православної церкви України митрополит Епіфаній 7 січня 2023 року очолив Божественну літургію з нагоди Різдва Христового.

Дорогами Мандрівного філософа

Напередодні 300-річного ювілею Григорія Савича Сковороди як не скористатися нагодою побувати у місцях, пов’язаних із життям і творчістю славетного філософа?..

Інший погляд. Релігійні спільноти про війну

Люди схильні довіряти думкам, судженням священнослужителів, котрих вони поважають та цінують.
Втілюючи проєкт «Інший погляд», спілкуємося з представниками різних релігійних течій, конфесій, аби зрозуміти головні постулати віри. Також шукаємо відповіді на вкрай болісне нині питання про війну росії проти України.

Повернення

За даними Агентства ООН у справах біженців, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну понад 12 мільйонів наших земляків перетнули державний кордон, виїхавши з країни. Втім уже наприкінці весни багато їх пакувало свої нехитрі пожитки назад, на отчі терени. Нині повернулося майже 5 мільйонів «вимушених емігрантів».

Віктор «Симеїз» Руссу: «У теракті в Оленівці росіяни звинувачували «денерів»

21 вересня 2022 року стало червоною цифрою воєнного календаря: з полону звільнили 215 українських захисників, зокрема й частину бійців «Азовсталі». Славнозвісна Катерина «Пташка» Поліщук, Денис «Редіс» Прокопенко, Михайло «Мішаня» Діанов, фотографії якого облетіли увесь світ. Але ейфорію посилюють знайомі прізвища у списках…
Його не знайдеш на світлинах Дмитра «Ореста» Козацького, за час перебування там він не виходив із рапортом у світові ефіри, як Сергій «Волина» Волинський, однак, як і його побратими, Віктор «Симеїз» Руссу наближав нашу перемогу, боронячи Маріуполь у званні капітана 36-ї ОБрМП.

Зниклі безвісти, але не забуті

Понад 4,3 тисячі українців нині у розшуку: їхні долі кинула у безвість війна. Цю цифру оприлюднив на брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

З людьми і для людей

Волонтери благодійного проєкту «Їжа Життя Дніпро» від початку навального вторгнення росії станом на 8 жовтня приготували й роздали біженцям, пораненим військовим і просто нужденним понад 250 тисяч порцій їжі.

Новомова пам’яті

Для України важливо напрацювати культуру, сенс, які мають доноситися до тих, хто відвідуватиме місця пам’яті російсько-української війни. Це стане значущим для виховання майбутніх поколінь українства і, безумовно, привертатиме увагу іноземної спільноти.

Українці, ви неймовірні!

Посеред серпня 2022 року в німецькому місті Штраубінг проходив один із головних річних заходів Баварії «Gäubodenvolksfest». Заснований 1812 року, він перетворився на другий за величиною сільськогосподарський фольклорний фестиваль. І традиційно тут розгортають велику споживчу виставку. На ній українці мали цього року можливість представити свою Батьківщину: стенд з саморобними прикрасами, сувенірами, картинною галереєю, плакатами та навіть організованими майстер-класами! І все це не просто так: земляки збирали пожертви. За ці кошти закупили для України гуманітарну допомогу.

Павло МІХЛІН: «Війна – найстрашніша психологічна травма»

Як побороти відчуття тривоги, страх, депресію, притаманні багатьом за нинішньої ситуації? Саме з цього питання почалася розмова з медичним і сімейним психологом, ґештальт-терапевтом, професійним астрологом Павлом Міхліним.

У Відні.  З мормонами

Відень немовби згадав, що й він був колись для українців своїм. До розпаду багатонаціональної імперії Габсбурґів, тих-таки, які подарували Україні легендарного ексгерцога Вільгельма – поета і полковника Українських січових стрільців Василя Вишиваного.  Нині, понад століття потому, австрійська столиця знову чує українську мову. Наші земляки-біженці знайшли тут дах і всіляку підтримку. Господарі подбали навіть про те, щоб наші люди не відчували глухого і неприступного мовного бар’єру: для всіх охочих працюють безкоштовні куси німецької мови. Їх організували місіонери-морсони. 

З точки зору Маловіцького

У київській бібліотеці імені Володимира Винниченка Національна спілка фотохудожників України, столичний фотоклуб «9х12» представили виставку фоторобіт кінооператора Олега Маловіцького. Як зазначає сам Олег, це своєрідний підсумок-ретроспектива.

Натхненник ляльки

Які незвичайні професії можете згадати? Працівник антарктичної станції? Людина, котра перевертає пінгвінів? Дегустатор? А як щодо театру ляльок? Хто ці люди, котрі, ховаючись за кулісами, дарують усмішки? Як опанувати такий незвичний фах та чому з-поміж усіх професій хтось обирає саме цю?

Як я напросився на газетне інтерв’ю

На світлині – звичайна суботня ідилія, зазнімкована мною тиждень тому у провінційному за тутешніми мірками містечку Пфорцхайм, що розташоване на заході німецької землі Баден-Вюртемберг, поруч із величнішими та знаменитішими містами Карсруе і Штутгарт. У суботу і неділю в незчисленних кав’ярнях та дуже популярних тут турецьких закусочних і дрібних ресторанчиках в’єтнамської кухні чоловіки й жінки поєднують каву, а то й легкий сніданок з читанням щоденної (!) місцевої паперової газети.

Щоб не плакати, ми сміялися

Український стендап упевнено перетворюється на якісну індустрію із своїми «родзинками» та новаціями. Комедія – насправді спосіб не лише відпочити, розслабитися, але й відрефлексувати цілу низку подій навколо. Навіть воєнне лихоліття.  Сольники у бомбосховищі, марафони «розпайки» в ютубі, меми навіть у новинах і нескінченний потік жартів у соцмережах щодня роблять свою справу : «розкручують» людей,  заряджають бадьором. 

«Ми ховали дівчаток і телефони, бо знали, що може статися»

Село Богданівка Броварського району – за 40 кілометрів од Києва. Враховуючи можливості сучасного транспорту – рукою подати. Богданівці провели під окупацією близько місяця. Тут рашисти проявилися в усій своїй ницості – як убивці, насильники, палії і руйнівники. Для мирного населення ці довгі тижні перетворилися на кошмар підвального життя під постійним страхом лютої смерті.

Катерина Ліхута: «Музика не повинна бути поза війною»

Вона  українсько-австралійська композиторка та піаністка.  Її твори звучали на всіх континентах, їх виконували славетні симфонічні оркестри.
Катерина Ліхута народилася та виросла у Києві, в родині музикантів. Закінчила Київський інститут музики ім. Глієра та Національну музичну академію ім. П. Чайковського. У 2005 році разом із чоловіком емігрувала до США, з 2012-го  живе в Австралії.

Наталія ФАЛІОН: «Україна скоро переможе, отоді дамо грандіозний концерт!»

Здається, життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Розпач, біль, сльози... Та від того тільки наростає всеохопна жага перемоги. Чимало «зірок» українського шоу-бізнесу вступили до лав тер оборони. Багато стало волонтерами, дають благодійні концерти. Змінилось і життя солістки популярного гурту «Лісапетний батальйон» Наталії Фаліон, за сумісництвом моєї бабусі.

Невмируща сила, нездолані співці

Фрази на кшталт: «мистецтво не може нічого змінити» чи «культура завжди поза політикою» стали нині знаками не просто безпомічності, а угодовства, рабського конформізму тих «сіячів доброго і вічного», хто, позиціонуючи себе «поза політикою», фактично служить тиранії, благословляє імперську маячню правителів.

«Волонтерство – це не мета, а принцип життя»

Іноді здається, що волонтерські організації всемогутні, а люди, які там працюють, – нездоланні. Волонтерство стало другим за значущістю фронтом нашої національної оборони. Наталія ФЕДОСОВА, президентка МГО «Золото Нації», на прикладі очолюваної нею громадської організації розповіла, як працюють волонтери.

Де нам краще?

Варварська війна росії вигнала з рідних місць, із домашнього затишку мільйони українців. Хтось знайшов прихисток на західних теренах Батьківщини, а комусь випав шлях у країни Європи і навіть географічно далі. Для багатьох із них одвічне гамлетівське «бути чи не бути?» стало питанням вибору долі.  Хай і в іншому формулюванні: «Де краще?» Це нині на вустах й у помислах багатьох, котрі, як і я, виїхали закордон.

Не такі страшні ЗНО і вступ до вишу

Що приховано за звичним страхом отримати низький бал під час ЗНО чи екзаменаційної сесії ? І як це може впливати на психологічне здоров’я?
Відповіді знає психологиня Кристина Муляр. Вона проводить тренінги, на яких порушує теми родинного благополуччя: виховання дітей та стосунків між партнерами. Професійна психологиня – ще й мама двох діток, якій знайоме їхнє хвилювання перед важливими подіями.

 «Писати про те, що не бачив, я не вмію»

Письменник, журналіст, громадський діяч та мандрівник, заслужений журналіст України  Олександр Карпенко напівжартома переконує: журналіст – це та людина, яка готова піти на розстріл, щоб довідатися, як це стояти під прицілом.

У тихому Хмельницькому…

Як і очікувалось, основний удар чергового ординського вторгнення одночасно прийшовся на північ, південь та схід України. Важко все ж таки боронити свою землю, якщо вона за обрисами нагадує коня, що скаче. Гонорового, нестримного, але від того вразливого. Тому вкотре західні області  залишаються порівняно безпечними. Через це саме туди з’їжджаються з «гарячих точок» внутрішні переселенці.

Орест СОХАР: «Якби всі знали, що відбувається в кожному підвалі в зоні бойових дій, ми мали б загальнонаціональну істерію»

Розв’язану росією війну, що дев’ятий рік триває в Україні, називають ще й «війною пропаганди».

Все, що ви бачите, чуєте і читаєте в новинах з наших «гарячих точок», з територій, окупованих ворогом, в тій чи іншій мірі несе заряд пропаганди, – пояснює шеф-редактор інтернет-видання «Обозреватель» Орест Сохар. – По-перше, вже тому, що значну частину інформації повідомляти не можна – у зв’язку з воєнним станом це державна таємниця. А по-друге, якби люди знали всі подробиці того, що відбувається на фронті, у них було би набагато більше причин для занепокоєння, ніж є тепер.

«Як много важить слово…»

Починаючи онлайн-зустріч зі студентами-журналістами столичного Грінченкового університету голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський зізнався: волів би не монологу, а живого спілкування – про те, що нині цікаве нам.

Україна по війні: нові формати

Поки рашистська вяччина гатить по мирних містах України та все ще марить «побєдой», наші експерти вже «вангують» про політичне майбутнє післявоєнної України, хоча й самі зізнаються: можливо, й передчасно. Цьому, зокрема, присвятили дискусію, яку провели онлайн у пресцентрі інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна».

«В Україні мої друзі, моє навчання, моє все»

Життя Каті Сидоренко, десятикласниці з міста Бориспіль на Київщині, кардинально змінила війна. Місяць тому разом з батьками Катя стала біженкою. Довга рятівна дорога привела їхню родину до Чехії.

Вимушена зупинка у Швабії

За два місяці війни з російськими загарбниками стільки спресувалося подій, думок, переживань, страху і відчаю, радості і сподівань, стільки загалом людей зустрілося, що все те в мирному житті снувалось би десятиліттями! Дві ночі у підвалі під обстрілами, троє прямих попадань снарядами – і сусідська квартира в нашій багатоповерхівці зазяяла діркою. Наскрізною… Втеча з опівнічного Ірпеня під кулями кадирівців, три доби руху запрудженими шляхами на захід України…

Історія світла в холодній темряві

Війна вражає влучно, боляче, руйнівно, безжалісно. І все ж не спроможна вбити надію – те світло, що дарує радість. Ним промінять наші мужні Оборонці, його підтримують люди, які попри все допомагають одне одному. Бо тільки так народ здобуває перемогу – громадянською злютованістю і спроможністю кожного знайти своє місце, аби тримати загальний сталевий стрій.
Ілона – волонтерка з Дніпра. Створила організацію «Light» та центр допомоги переселенцям, військовим. «Light» з англійської – «промінь світла». Назву волонтерській організації підібрали Ілонині друзі. Бо знають її засновницю як Ілону Light.

Великий День: від бабки до паски

А таки недаремно його називають Великоднем, Великим Днем! Свято Воскресіння, перемоги Життя над смертю – одне з найшановніших в Україні. Нинішня війна додала і тут своєї чорної барви: через комендантську годину і загрозу ворожих авіаударів великодніх всенощних не буде.

Час Непід’яремних

В мені палахкотить злість. Через тих нелюдів, що прийшли катувати та ґвалтувати.
Мене переповнює гордість. За країну, в якій народилася, в якій можу пізнати свободу.

Нелюди

«Это не мы, это все власть русская, а великий народ-то в чем виноват? Мы вообще в дела полетические не лезем», – чути скигління на росії. Поодинокі, але щораз гучніші і плаксивіші.

І на оновленій землі не буде й духу супостата

Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Увічнені століттями рядки Кобзаря відродили тривке жаріння у бездонних надрах українського духу. Пророчі трактати стали животрепетним символом нескореності козацької крові. Сталевим зором Пророк спозира спідлоба на тліючий вогонь, що ятриться у рясних румовищах «світу тихого, краю милого». Піт заливає чоло, змиваючи аспідну кіптяву.

Мій герой

Разом із другокурсниками Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка творимо мозаїку воєнного сьогодення України. На тему «Мій герой».

Битва за розум

Ми вже звикли до побутування слів «фейк», «дезінформація», «пропаганда». Але чи віддаємо собі звіт, які страшні та руйнівні явища стоять за цими поняттями.

«Ніщо не перекреслить мій народ!»

Уже й не відаю, який сьогодні день тижня та яке число, – не цікаво. Здається, ранкові сирени сполохали з голови всяку думку. Так, ще довго після нашої славної перемоги вони будуть снитися у нічних жахіттях. Цей пронизливий до кісток звук – моє власне тавро. Воно ниє болем того життя, яке навіки залишилося там, в іншій епосі, до путлерівської війни.

Таємна зброя України

Світ дивується мужності українських воїнів, єднанню всього народу. Цього не дано збагнути ворогу – він не втямить, що крім байрактарів, автоматів, джевелінів у нас є ще високоточна таємна зброя 

Війна. Одіссея

Натура моя лінькувата таки мене доведе: навіть на війну запізнився! Та й дізнався я про неї, чесно кажучи, не як очевидець: «блискавка» прилетіла з мого рідного міста Миколаєва. Мене, напівсонного, поінструктувала мати, погано ховаючи хвилювання та намагаючись уникати слова «війна». Похапцем зібравшись під акомпанемент роботи наших ППО, спускаюся сходами будинку, виходжу на вулицю і вже у супроводі виття сирени йду до метро.

Правдива казка наших днів

В атмосфері суцільної віртуалізації ми дедалі чіткіше усвідомлюємо – світ конкретний! У тривожний час, який нині випав на долю нашого покоління ця конкректика аж надто очевидна. Всі події потрапили під у збільшувальному склі: все видно. Особливо  людей. Кожного. І чим вищий статус людини, тим, краще вона «проглядається».

«Було колись…». Вертається? 

Історія циклічна. Овіяна міцним духом порохунапита кровю запеклих битв, гучно звеличена дзвонами перемог. І пошрамована підступними паліями,  натхненними вічним людським пороком – хоробливою жагою владарювати. Нездатна у масі людина осягнути єством істинне значення того спокусливого плоду, який добува гетьманська булава.

Хто в «князья», а хто в «подножки»

В поезії «Моя родословная» Алєксандр Пушкін з погордою і зневагою пише, що його предок «не пел с придворними дьячками, в князья не прыгал из хохлов», а далі: «Я, слава богу, мещанин». Схоже, Алєксандр Сєргєєвіч удавав чи то скромного, чи соромливого, бо ж йому самому, «потомкові арапа Пєтра Вєлікого», вдалося стрибнути в князі першого поета Росії і навіть «сонця російської поезії», за висловом редактора і видавця Андрєя Краєвского. І хтось уже тоді міг би запитати «сонце»: то чому ж українець не здатен стати князем, а ефіоп легко доскочив до звання генерал-аншефа, як його предок Абрам Ганнібал?

Земля і люди

Минуло пів року, як в Україні законодавчо скасовано мораторій на обіг земель сільськогосподарського призначення. Запрацювали електронні аукціони з продажу ділянок та набуття права користування ними. Отже правила гри у земельній реформі окреслено.

Мережею по ботофермах

На медійному фронті – свіжі сили. Створено Мережу регіональних інформаційних проєктів з протидії дезінформації. Творці узаконили своє дітище підписаним Меморандумом і сповістили про це широку громадськість на спеціально скликаній пресконференції

Дива Зимової країни

Столичний ВДНГ зустрів нас міріадами різнокольорових вогників та різдвяною гостинністю. Ми поринути в атмосферу свята, розчинились у теплі натовпу, хоча морозець лоскотав нам щічки.

Наш кореспондент у Нью-Йорку

Інтернет творить дива. За допомогою онлайн-відеозв’язку студенти Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка погостювали за ранковою кавою у нью-йоркському помешканні власного кореспондента агентства «Укрінформ» заслуженого журналіста України Володимира Ільченка. І поспілкувалися з господарем про журналістське життя в осідкові ООН, світових фінансів і бродвейських шоу, про репортерські секрети та особливості медійної праці закордоном. 

Моцарт опанував українську

У столиці відбулася прем‘єра драматичної опери «Амадеус». За словами режисера-постановника Максима Голенка, вперше цей Моцартовий твір зазвучав українською. 

Перехід Києва з «червоної» до «жовтої» зони не приніс полегшення художньому керівникові «Дикого театру» та головному режисеру Одеського академічного музично-драматичного театру ім. Василька Максимові Голенку. Київська прем’єра його постановки опери «Амадеус» відбулася за жорстких карантинних обмежень: на виставу впускали лише вакцинованих. Бодай разовою дозою. Та це не завадило столичному Національному академічному театрові оперети прогриміти дводенним аншлагом.

Чи діє «Лінія Субтельного»?

На зорі відновлення нашої незалежності відомий канадський історик українського походження Орест Субтельний, автор чи не найґрунтовніших на Заході праць з історії України, проаналізував соціальну, культурну та політичну ситуацію в тодішній Україні. І завважив поділ, що існує в нашому соціумі між північно-західними та південно-східними регіонами. Між проукраїнською та прорадянською позицією населення. Ця концепція отримала власну назву «Лінія Субтельного».

«За київським часом»

Тридцять років Референдуму.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила «Акт проголошення незалежності України». І постановила провести 1 грудня 1991 року Всеукраїнський референдум на підтвердження цього документу, а також вибори президента України. Перший і останній Президент СРСР Михайло Горбачов розумів, що без України СРСР перестане існувати. Так само як і нинішній московський герой футбольних кричалок і агресор розуміє, що без України його потуги відновити імперію марні. Горбачов намагався всілякими засобами на кшталт різних економічних союзів зберегти велику комуністичну країну.

Вічні «Розмови»

Далеких 1960-х після появи «Вечірніх розмов» Максима Рильського дослідники його Слова часто констатували, що це нове явище не лише у творчості славетного письменника, а й загалом в історії української журналістики й літератури. Саме цим циклом публіцистичних роздумів, оприлюднених у газеті «Вечірній Київ», класик української літератури дав чіткий сигнал своїм колегам по красному письменству, яким має бути зв’язок літератора з читачем і які широкі можливості для такого посутнього діалогу творить преса. У цих хрестоматійних для журналістів публікаціях – розмаїття тем, проте усі їх об’єднує щирість, глибина, ота «чесність із собою», з якою публіцист їх розкриває.

Під сміттєвим пресом

Протягом року на Закарпатті в заплаві річки Тиса та її приток працівники Держекоінспеції та районних управлінь водного господарства виявили 86 стихійних сміттєзвалищ.

Єднання «асфоделями»?

У День української писемності та мови Україна писала ХХІ Радіодиктант національної єдності. Це нотатки людини, котра вже встигла посміятися, обуритися та, перевіривши текст, гірко зітхнути.

Прозора торгівля в темному лісі

Експериментальний проєкт, за яким уся необроблена деревина має продаватися лише на прозорих електронних аукціонах, діє з початку 2020 року. Продаж українського лісу у такий спосіб мав би унеможливити корупцію чи бодай звести її до мінімуму, адже у відкритому електронному доступі кожен охочий, а надто контролюючі державні органи можуть відслідкувати обсяги продажу, ціни, кінцевих покупців. Прямі ж договори, на противагу аукціонам, звісно, є таким собі котом у мішку: ціну лісгоспи чи деревообробні підприємства зазвичай беруть «зі стелі», формують на власний розсуд.

Професор Стойко. Заповідання

Якщо будете у верхів’ях Ужанської долини, обов’язково завітайте до села Стужиця. Тут, на Закарпатській Лемківщині, ростуть два знаменитих дерева – Дідо-дуб і Дуб Чемпіон. Віком 1300 і 1200 років, вони вважаються найстаршими в Україні.

Демократія і демагогія

Як захистити демократію від деструктивних інформаційних впливів, визначалися учасники онлайн-зустрічі Дискусійного ПЕН-клубу. Платформою стала фейсбук-сторінка інтернет-видання «Тиждень».

Українська мова. Просто необхідна

Підсумки перших двох місяців іспиту для визначення рівня володіння державною мовою підбито на брифінгові в Укрінформі. Езаменують осіб, які за службовими обов’язками повинні володіти державною мовою, а також тих, хто бажає отримати українське громадянство.

Все почалося з батькової радіоли

По тридцяти роках Незалежності все більше і більше плодиться героїв, сміливців і відчайдухів. Воно, звісно — геройствувати легше заднім числом. Що ж до мене особисто, то я героєм не був – вихований радянськими школою та університетом, та ще й завжди знаком застереження стояв страх батьків через мій радикалізм, адже вони краще за мене знали трагічні сторінки історії нашого роду, я тоді не вірив у швидку незалежність України. Хотілося, звичайно, але думав, що то хіба мої внуки дочекаються. А ось Левко Лук’яненко попри табори і тюрми завжди вірив у нашу незалежність.

ГКЧП. Український спротив

Вранці 19 серпня 1991 року я, тодішній головний редактор республіканського молодіжного журналу «Ранок», мав справи у центрі Києва. Про те, що у Москві стався державний переворот і що Горбачова його ж найближчі соратники брутально зачинили під посиленою вартою на дачі у кримському Форосі, мені вже було відомо. Хотілося з кимось із тих, кому цілком довіряв, поділитися своїми тривогами і думками. Тож проїжджаючи повз будівлю на Десятинній, де тепер розташоване Міністерство закордонних справ, заскочив на кілька хвилин до свого доброго приятеля Олександра Чижа, голови Комітету молодіжних організацій України.

Олександр КАЛАШНИК: «Полтава-Док» – це унікальна атмосфера стосунків у залі, на екрані, в житті»

Польща, Ольштин, завершальні акорди Х Міжнародного телерадіофестивалю «Калинові Мости». Учасники побували на відкритті фотовиставки військового капелана Андрія Дуди «Герої не вмирають. Обличчя війни». Вражаючі миті, схоплені та навіки зафіксовані майстром. Після церемонії відкриття – показ документального фільму полтавця-кінорежисера Олександра Калашника «Репетиція». Спливають останні титри, стихає музика, зціпеніла побаченим аудиторія, тиша… І враз вибух овацій…

Павло КЛІМКІН: «З точки зору геополітики як для України, так і для Китаю дуже важливо досягти нового рівня відносин»

Проведений днями у стінах столичного Грінченкового університету Міжнародний українсько-китайський форум «Ідеї Сі Дзіньпіна про державне управління» вкотре змушує замислитися над станом і перспективами розвитку відносин з цією державою-гігантом, амбіції якої стрімко зростають разом з її потенціалом. Серед виступів особливу увагу привернули аналітичні роздуми Павла Клімкіна, фахівця-міжнародника, нині не обтяженого дипломатичними умовностями і недомовками.

Юлія Саклакова: «Кондитерська «магія» – це точна наука»

Останнім часом професія кондитера стала неабияк популярною. Бо хто ж не любить смаколики?
Та що стоїть насправді за лаштунками «солодкої» професії? І як її обирають? З цього починаємо розмову з кондитеркою Юлією Саклаковою.

Жіноцтво – з новим славнем, жінки – зі старими проблемами

Емансипація, схоже, сягає апогею: жінки світу зажадали для себе славня. Звісно, плебісцит із цього питання у всесвітньому масштабі ніхто не проводив, але найактивніші і найемансипованіші вирішили: славню жіноцтва бути! І його створили – чоловік, італійський композитор Роберто Руссо.

Чи страшний книжкам ковід

Ні для кого не секрет: сфера, де цінується креативний потенціал людей, практично завмерла через дистанційну роботу. Хоча деяким організаціям вдалося знайти вихід із «ковідного тупика».
Саме такі інноваційні тенденції та креативні рішення обговорювали видавці на круглому столі «Сучасні виклики та тренди у сфері креативних індустрій» в межах міжнародної конференції «Креативні індустрії: сучасні тренди», яка відбулася у Київському університеті імені Бориса Грінченка.

З маленького мішечка – торба допомоги

Українські школярі впродовж місяця пошили рекордну кількість екологічних торбинок – 47 тисяч. Про те, як утілюється всеукраїнський проєкт «Мішечок», розповіли його організатори, представники Міжнародного молодіжного руху «School Recycling World» –  на пресконференції в Укрінформі.

По той бік трибун

Уявити себе… футболісткою. Долаючи хвилювання, пройти шлях від роздягальні до виходу. З яким – стадіон, велич і строгість футбольного поля, а доокола – рокотання трибун і сотні пар очей що зоріють надією перемоги.

Революцію Гідності досліджують студенти

Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт на тему Революції Гідності (відзнака імені Сергія Кемського) започатковано три роки тому, щоб сприяти критичному переосмисленню новітньої історії України, популяризувати уроки, досвід та цінності Майдану, підтримати талановиту молодь.

Життя – суцільне кіно. Бо він – кінооператор

Завжди заворожують розповіді майстрів, коли вони розкривають секрети творчості. Юрій Гармаш – один із найкращих українських кінооператорів, заслужений діяч мистецтв України, академік Української кіноакадемії, член Національної спілки кінематографістів України та Європейської Асоціації кінооператорів (I.M.A.G.O.) , володар «Золотої Дзиґи» Української кіноакадемії.

Кремлівська «геббельсіана»

Російська пропаганда славиться своїми неймовірними вигадками, за межами здорового глузду. Жертвами цих атак найперше стають самі росіяни, внутрішній, так би мовити, споживач. На це і розраховують кремлівські фейкомети – розлютити людей, вселити ненависть до країни та народу, кого правителі РФ узяли під приціл. Уже понад 7 років під таким прицілом російського окупанта – Україна й українці.

«І ніколи по-українському не думав…», або Хто Ви, Володимире Галактіоновичу?

«Сам он был дивный юморист, жизнелюб, но где-то под спудом и в нём лежала застарелая русская скука, скука русских изб, русских провинциальных квартир, русских луж и заборов…»
(К. И. Чуковский. Дневник 1901-1924 г.: Москва, «Советский писатель», 1991, с. 196.)

«Слов’янська криза» пахне порохом

Політичну кризу у прифронтовому Слов’янську та її вплив на український Донбас обговорили експерти на круглому столі, ініційованому Центром дослідження проблем громадянського суспільства.

Медіаосвіта: і критично мислити, і довіряти

Громадське об’єднання «Детектор медіа» презентувало «Індекс медіаграмотності української аудиторії». Опитавши широкі верстви населення, стверджує: переважна більшість українців розуміє призначення ЗМІ, адже вважає, що вони «повинні інформувати аудиторію про соціально-політичні події». Але немало й таких, хто всерйоз думає, що медіа існують, аби… розважати.

Не пускайте здоров’я димом!

Безпечного куріння не існує. Про це йшлося на онлайн-конференції, організованій Центром громадянського представництва ГО «Життя». Радилися, як протидіяти курінню, а також досліджували ефективність попередніх антитютюнових кампаній: рекламні ролики на телебаченні, у метрополітені, інтернеті, а також банери.

Карпатська Україна: чин і уроки

Серед обширу нашої «бромозалежної» історії це яскравий і швидкоплинний момент: проголошення Карпатської України. Паралелі із сьогоденням геть нерадісні, зате повчальні. Днями у пресцентрі Українського кризового медіацентру презентували книжку Олександра Пагірі «Карпатська Україна в документах Другої Чехо-Словацької Республіки».
ї у серії «Україна. Європа 1921-1939» випустило видавництво Українського Католицького Університету.

«Хто не пройшов школу районної журналістики, той не бачив смаленого вовка»

Є місцеві періодичні видання газети, які можуть дати фору обласним і навіть усеукраїнським! До того ж деякі з них – справжні довгожителі, з багатющою історією! Серед них – канівський тижневик «Дніпрова зірка», яким упродовж кількох десятиліть керує креативний журналіст і письменник Євген Бруслиновський. Днями це видання відзначатиме славне століття!

НАЗЯВО трудиться

Досвід останніх кількох років упровадження системи забезпечення якості вищої освіти в Україні обговорювали на «круглому столі», ініційованому Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, представники Міністерства освіти і науки України, професорсько-викладацький склад Львівської політехніки, на базі якої організували цю дискусію, посланці інших провідних вітчизняних вишів, фахівці Erasmus+ офісу в Україні та інших освітніх структур.

Друзі з вулиці: Джессі, Доллі і Панас…

Вони днюють і ночують на холодному бетоні міста. Кожен їхній день схожий на гру, де або перемагає сильніший, або програють усі… Безпритульні котики та песики, яким не вдалося знайти свою «людську» домівку… Натомість доля їм дарує вуличний холод і голод. Проте трапляються люди небайдужі – рятівники хвостатих і пухнастих…

Стати вільним

Відсвяткували Міжнародний день материнської мови. Звісно, у таке свято багато говорили і писали про милозвучність, красу та неповторність нашої солов’їної… Із щемливим жалем згадували її тернистий шлях, обабіч якого ще й досі не квітує радісний квіт.
І щиро раділи досягненнями земляків…

Нешкільна арифметика

Мандруючи просторами української глибинки, не раз ловив зором сумний контрапункт для квітучого буяння мальовничої природи – покинуті села, зруйновані домівки. В такі моменти мимоволі поставали аналогії із Зоною відчуження, пізніше – з місцями бойових дій. Але там було зрозуміло – біда рукотворна, спричинена збуреним «мирним» атомом чи військовою агресією. А тут, посеред України, під мирним чистим небом…

«Україна подарувала мені все, про що я мріяв»

Шанувальники Національної паризької опери знали його унікальний голос неймовірного діапазону – від бас-баритона до мецо-сопрано. Звали його незвичним для європейців, зате його рідним ім’ям-прізвищем: Василь Сліпак. Однополчани-побратими на донбаському фронті називали його переважно за позивним – «Міфом». Революція Гідності покликала Василя з європейських оперних сцен, від тепла глядацьких овацій у вир київського Майдану. Зірка і слава світової опери став звичайним волонтером, а коли підступний сусід посунув ордою гарбати наші землі, – пішов на фронт, рядовим кулеметником. «Він мав у серці Україну», – стверджують Василеві друзі. Він і віддав це серце на вівтар задля життя соборної України.

ВІКІДовіряй, але й ВІКІперевіряй

Хочеш про щось дізнатися? Запитай у Вікіпедії. Це настільки просто, як і формула «запитай у Google». Кожного дня з’являється все більше дописів у медіа та соціальних мережах з цитатами або навіть цілими текстами з «Вікі». Але як функціонує цей ресурс і чи можна безпечно ним користуватись?

Прожитковий мінімум без «дурійки»

В Україні нарешті буде встановлено чесний прожитковий мінімум, який для українців досі є геть не прожитковим. Принаймні так на підсумковій річній пресконференції пообіцяла голова комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова.

Магда породичала країни

В інформаційній агенції «Укрінформ» презентували незвичну фотоекспозицію. Не про політичне чи суспільно-економічне життя країни чи регіону, не про знакову подію чи відомі постаті – про кохання двох звичайних людей. Про дві долі, які віддзеркалили столітню епоху відданості, поневірянь, мучеництва, надії і лихоліття. Історично-документальний проєкт «Біль нащадків» поєднав дві країни. Спільною болючою історією двох родів: німкені Магди Хоманн та українця Олексія Кучинського.

Мутна митна служба

Очікування, страх, пригнічення… Ні, це не сюжет фільму жахів. Усім нам до болю в ногах і серці знайомі безкінечні черги та тривалі марафонські забіги від кабінету до кабінету: не за Жар-птицею чи Золотим руном – за папірцем із печаткою та карлючкою, який, можливо, зробить вам щастя.
Діджиталізована Україно, агов, де ти? А у відповідь – як у давньому літописі: «… уже за горами єси!»

Медійна освіта: європейський досвід та українські реалії.

Ініціювавши круглий стіл «Медіаосвіта та медіаграмотність: досягнення ЄС та перспективи України», Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка разом зі співорганізаторами – Лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, Національною спілкою журналістів України, Незалежною медіапрофспілкою України, громадськими організаціями «Українська Академія Акмеології» і «Українська Асоціація Медіапсихологів та Медіапедагогів» – мали на меті об’єднати вже чинні програми з медіаграмотності та узгодити єдину дорожню карту розвитку.

Аліна Косічкіна: «Не бійтеся приймати рішення»

Вона молода рестораторка, координаторка мережі ресторанів і кафе. У житті – перфекціоністка і жорстка управлінка в бізнесі. Завжди все помічає і дуже вимоглива до дрібниць, бо переконана – в усьому важливі деталі.
На другому курсі Київського національного економічного університету Аліна Косічкіна зрозуміла: досвід важливіший, аніж просто освіта. І влаштувалася на роботу в новий ресторан на столичному Печерську. За рік стала керуючою цього закладу (при цьому – наймолодшою в команді). У 2008 році познайомилася з Дмитром Заходякіним, перейшла працювати в його компанію, а 2013-го вони відкрили свій спільний ресторан. Перший.

Валерія Гончаренко: «Контейнери для сміття не прищеплять людям екологічної культури»

Обідрані білборди та шматки паперової агітації на обніжках доріг – свідки того, що в Україні відбулися вибори, цього разу місцеві. На жаль, ніхто не замислюється над тим, скільки розкладатимуться оця передвиборча макулатура з обіцянками кандидатів. Якщо не знаєте, то для «самознищення» маленького глянцевого папірчика знадобиться понад 5 років.

«Солов’їна» просить захисту

Статистика використання української мови у побуті та у громадських місцях плачевна, а тиск русифікації на наших громадян не послаблюється. Такої думки Тарас Шамайда, співкоординатор громадського руху «Простір свободи». Напередодні Дня української мови та писемності ця організація представила в Укрінформі аналітичний огляд «Становище української мови в 2020 році».

Медіакухня: що смакує українцям?

Як і кожне глобальне явище, у 2020 році пандемія коронавірусу обросла великою кількістю чуток та міфів. Ситуація дійшла до рівня, коли серед фейків та маніпуляцій неможливо знайти правди. Особливо гостро постає питання серед ЗМІ, які претендують на об’єктивність, адже й вони впали жертвою загрозливого «фейковірусу». Це не могло залишатися поза оком експертів, і міжнародна організація «Internews», традиційно проводячи щорічне опитування, зосередила увагу саме на цій резонансній проблемі.

Цінностей не навчають, цінності всотують!

«Скоб»! Так вітаються, подаючи ліву руку, пластуни. Це означає: швидкий розумом і тілом, щедрий душею, обережний у помислах і планах, активний у ділах. І це ідеал пластуна. Організація сприяє патріотичному вихованню і самовихованню молоді за особливою, «пластовою» методою: добровільне членство, виховання й навчання через гру та працю, програма занять і випробувань, система самоорганізації, життя серед природи, підтримка зацікавлень і здібностей.

Кинути журналістику – кинути поле бою…

Як залишатися журналістом-патріотом, громадянином, навіть скочуючись до пропагандистських кліше? Як не стати журналістом-визволителем? Про це дискутували працівники пера на Міжнародному київському форумі видавців. Почасти зрозумілий вибір, більшість учасників обговорення працювала на окупованих територіях чи як експерти відстежує роботу місцевих ЗМІ.

«Бібліотека і Бібліотекар – це завжди про свободу»

Про нові можливості, глобальне мислення, ключові події та сподівання Української бібліотечної асоціації – діалог з президентом УБА, директоркою Науково-технічної бібліотеки ім. Г.І. Денисенка Національного технічного університету України «КПІ імені Ігоря Сікорського», кандидатом наук із соціальних комунікацій Оксаною БРУЙ, віце-президентом УБА, директоркою Центру неперервної культурно-мистецької освіти Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, заслуженим працівником культури України, кандидатом педагогічних наук Іриною Шевченко та віце-президентом УБА, директоркою Львівської обласної бібліотеки для дітей, заслуженим працівником культури України Ларисою Луговою.

Освіта України: що творимо?

Глибини опанування учнями та студентами історичної науки, інструментарій цього процесу та його слабкі місця обговорили експерти, науковці, педагоги під час дискусії «Спадок Майдану: яке суспільство будує сучасна школа?» Розмову у столичному виставково-освітньому просторі «Майдан. Меморіал. Музей» почали з «кадрового питання».

«Внутрішні дворики» Степана Процюка

У внутрішньому дворику Київського університету імені Бориса Грінченка письменник Степан Процюк зустрічався з читачами і презентував свою нову, щойно видану книжку «Відкинуті і воскреслі». Одна простодушна студентка з нетерплячки совалась на стільці, аж поки улучила момент озватися: мовляв, нам на парах сказали, що маємо змогу побачити живого класика. То як воно – бути класиком?..

Вигадки, замашкарені правдою

Звідки в українських ЗМІ неточності, перекручування, неповна інформація, а часто і свідомі вигадки й упереджені коментарі? Відповідь шукали експерти «Кримської правозахисної групи.» Вони проаналізували, як вітчизняні медіа висвітлюють ситуацію на окупованому півострові та не непідконтрольній частині Донбасу і те, яким тамтешні журналісти бачать життя в Україні.

Нерівності ґендерної рівності

«Ґендер чи антиґендер. Хто атакує демократію в Україні?» Така назва дослідження, яке презентували в агенції «Укрінформ» керівники низки вітчизняних громадських організацій, активістки та науковці. Цей ґендерний проєкт реалізовано за підтримки німецького фонду «Filia. Die Frauenstiftung» та федерального міністерства закордонних справ Німеччини.  

Конфліктолог Сергій ДІДКОВСЬКИЙ: «В Україні ще не завершився процес розпаду»

З ним завжди цікаво. Колись давно ми у нього вдома не лише пили портвейн під крутий рок, а й годинами розмовляли про популярні музичні гурти, непереможне «Динамо» і дивилися діафільми на старенькому фільмоскопі. Тільки той, як зараз кажуть, «контент» був трохи незвичний для загалу. Живопис і скульптура, зібрання недосяжних музеїв, назви яких звучали для нас як дивовижна казкова музика: Уфіцці, Прадо, Лувр…

Відтоді багато води спливло у Дніпрі. Ті музеї стали «досяжними». «Динамо» вже котрий рік «не те», та й наші смаки щодо напоїв помітно витончилися. І вже недавнішню нашу розмову почали з того, як він, архітектор Сергій Дідковський, захопився вивченням конфліктів, їхніми початками, протіканнями, наслідками, пошуком шляхів виходу з непростих ситуацій.

Словацькі нотатки. Сашко і Юлічка

Війна і любов, життя і смерть – вічні теми, поєднані у мистецтві, літературі ще з прадавніх часів.
Тріумфальний 1945 рік. Мільйони фронтовиків повертаються додому. Вони вистояли, вижили, перемогли. Повертається до мирного життя, сідає на студентську лаву і вчорашній старшина мінометної роти старший сержант Сашко Гончар. Під враженнями від пережитого пише новелу «Модри Камень». Про війну і любов, кохання між українським хлопцем-вояком і словацькою дівчиною Терезою. Побачивши світ повоєнного 1946 року, ця літературна перлина принесла її молодому автору гіркоту тяжких випробувань. Гончара називають «буржуазним націоналістом», який «пропагує зраду Батьківщини». Бо які ж, мовляв, близькі стосунки могли бути у радянського воїна-розвідника з іноземкою!

Бізнес-план у поміч

З Леонідом Бірюковим не бачився років з двадцять. Понад чверть століття тому, на початку дев’яностих, під його орудою опановував таїни менеджменту, управлінського консультування, бізнес-планування… Речей вельми цікавих, навіть захопливих, дуже схожих на стратегічні комп’ютерні ігри. Але, на відміну від електронної забави, на кону були реальні здобутки і програші.
Розмову почали зі спогадів.

«Так сі стало»

Продовжуючи «паводкову» тему, пригадалися події майже двадцятилітньої давнини. На перший погляд, які тут можуть бути аналогії, але…
Індія, штат Гуджарат, лютий 2001 року. Йдемо по руїнах міста Бхачау. Тут, в епіцентрі катастрофічного землетрусу загинув кожен четвертий житель. Раптом наче з-під землі виростає постать старого. Величної постави, в помаранчевому тюрбані, бере мене за руку, заводить до себе на обійстя, показує на руїни і, спрямовуючи погляд до небес, підносить вгору руки: зітхає – все в руках Всевишнього…

Словацькі нотатки. Пряшівські зустрічі

Від Долини Смерті до Пряшева – шістдесят кілометрів. Думали, що їхати менше години, але дорожні роботи та чекання в заторах трохи затягнули подорож. У цьому, певне,  теж свій позитив: з вікна автівки ясніше  проступали краєвиди, придорожні містечка і села Пряшівського краю.

Війна з їжею: на межі

Калорії, вага, об’єм талії, кількість випитої води, інтенсивні тренування, відображення тіла у дзеркалі… Дехто контролює себе аби привити корисні звички, а хтось карає обмеженнями за минулі помилки. Де межа психічного розладу харчування та самодисципліни?
Тема анорексії майже не обговорюється, від неї хочеться сховатися, загубитися, зникнути. Це рана, яку боляче зачіпати навіть спогадами.

 «Не можна бути журналістом вісім годин на добу»

Хтось мріє про це ледь не змалечку, й одразу після школи з мрією про журналістику вже з фахової студентської лави цілеспрямовано «розписує перо». Є й такі, хто приходить у цю професію згодом, усвідомлено, після певних шукань, спробувавши себе в іншому. Саме темою вибору професії починаємо розмову з Віктором ШПАКОМ, журналістом, видавцем і науковцем, президентом Української видавничо-поліграфічної компанії «Експрес-об’ява», доктором історичних наук, доктором філософії в галузі економіки, професором кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Роз`єднує  не правда, а її тлумачення

Міжнародний центр оборони та безпеки запросив істориків та політологів на онлайн-дискусію про вплив історичного минулого на сьогоднішні реалії, про те, чому трактування подій і фактів обростає ідеологічними мушлями.
У наш час між країнами колишнього Радянського Союзу загострилася боротьба за об’єктивний історичний наратив. Суто історичні події та їхнє трактування переходять на рівень державної політики.
 Чи існує для країн пострадянського простору перспектива єдиної історичної правди? Чи переосмислення трагедій ХХ століття сприятиме консолідації?

«Запоріжжя-Держкіно-транзит»

Вже майже рік вітчизняний кінематограф колотить. Так, відбуваються прем’єри, українські стрічки представляють на фестивалях, нагороджують кращих, прокатники нарешті побачили сенс «крутити» вітчизняні фільми, а головне – глядач пішов на українське кіно. Але це, таки би мовити, на вершині. А в долині?

Словацькі нотатки. «Долина Червоних маків»

Замість прологу

Черговий день напруженого велопоходу Карпатами добігав кінця. Час зупинятися на нічліг. На околиці містечка просимося на постій, аби перепочити перед наступним складним переходом у верхів’я Тересви.
– Ночуйте, хлопці, місця вистачить, – каже ґазда-дідуган і продовжує косити траву на обійсті, злегка припадаючи на праву ногу.

Суддівство без упереджень

Суддя Шостого апеляційного адміністративного суду Людмила Губська не тільки відповідальний та досвідчений працівник, а й приваблива жінка з уважним мудрим поглядом. На розмову погодилася охоче, запросила до себе. Мрії і сподівання – саме з такої теми розпочалося наше спілкування в її ошатному службовому кабінеті, де теж відчутна дбайлива рука доброї господині.

У тому житті, що після карантину…

Коли закінчиться карантин, що найперше зроблю? Спитала себе, і згадала один чудовий день.

«Важко сказати, яка роль улюблена»

Назар Борушок – український актор театру та кіно. Відомий ролями у виставах «Украдене щастя», «Майстер і Маргарита», «Посттравматична рапсодія» та «Віденська кава». В 2018 році відбулася прем’єра фільму «Посттравматична рапсодія», де Назар Борушок зіграв головну роль.

Немедичні виклики пандемії

Тема коронавірусу третій місяць окупує інформаційні медійні поля, про неї говорять на кожному теле- і радіоканалі. Пандемія несподівано, але рішуче увійшла у наше життя. Змінивши  усталені звички, гальмує економіку, збурює суспільства. І не лише ця напасть, а сама інформація про неї часто стає викликом. Про це і йшлося на дискусії експертів, ініційованій громадською організацією «Інститут світової політики» за інформаційної підтримки Укрінформу.

«Коли її поклали на мене, увесь світ зупинився…» 

Чесні історії про материнство

Моя мама народила мене у муках. Від початку все пішло не за планом. Лікарі довго не ставили діагноз. Одні говорили, що мама вагітна, інші, що має кисту.  У підсумку обидва діагнози підтвердились. Мама перенесла важку операцію, а я вперше заворушилась. Кожен мій грайливий рух «Егей! Я тут!» віддавався рідній болем. І в рану, і в серце… Звісно, мама розповідала мені дещо інакше. Але я зрозуміла, що материнство – це важко.

Віктор Кріпченко: «Знімали те, що бачили»

Світле свято Воскресіння Господнього, потому – журливі поминальні дні. Цієї весни вони знову збіглися у часі з Чорнобильськими роковинами… З першими, котрі відзначаємо без славних лицарів чорнобильського операторського цеху  Віктора Кріпченка та Володимира Таранченка. Вони полинули у засвіти минулого року. Практично один за одним: Віктор – 22 жовтня, Володимир -14 листопада.

У Львові, на Лонцького…

Про зустріч домовилися заздалегідь. З Городоцької по Гоголя, через парк імені Івана Франка, перетинаю Дорошенка, і прямую на Брюллова до музею, не такого популярного серед гостей Міста Лева, як площа Ринок чи Високий Замок. Звісно, до Львова їдуть як на свято, відпочити. А на релакс до в’язниці, навіть колишньої… Сюди йдуть свідомо – відкрити для себе сумні, ба й жахливі сторінки не такої вже давньої минувшини. Місце сьогоднішньої зустрічі – Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»…

Дистанційний, навчальний

Напевне, дехто здивується, прочитавши інформацію, що на сьогорічний Великдень українці відпочиватимуть аж три дні. Звісно, коли більшість трудящого люду вже не перший тиждень дистанціювався та самоізолювався у вимушеному простої, таке повідомлення викликає навіть не іронію, а нервовий сміх.
Втім, це не стосується викладачів і студентів Київського університету імені Бориса Грінченка. Сучасні комунікативні можливості дозволяють організувати повноцінний дистанційний навчальний процес, органічно поєднати теоретичний вишкіл з практичними заняттями. І як зазначають самі учасники вимушеного дистанційного навчання, карантин – час для викладачів і студентів не лише набути нових знань, досвіду, а й більше дізнатися одне про одного. Як це відбувається, можна побачити на сторінках соціальних мереж.

Одкровення

Ісуса називали Учителем. Світло ніс людям, правду відкривав, думку пробуджував. Нинішні педагоги теж є світочами: у садочках, у школах, у вишах. Колись у селі найповажнішими були священник і вчитель. Багато води спливло… Я вже 45 літ працюю у вищій школі. Відчайдухи та жертовники ще зосталися, але… Нині, на жаль, біля владного керма багато неуків, або, як їх назвав Степан Хмара, «шпани ліквідаторів». Сподіваюся, вони збагнуть хибність своїх ідей.  Будувати освітній Храм дуже довго – розвалити просто. Що ж вони пропонують?

У пошуках зими

Вперше за 140 років спостережень у Києві так і не настала метеорологічна зима. Більш того, за даними Центральної геофізичної лабораторії імені Бориса Срезневського, ще 10 лютого в українську столицю прийшла весна. Тому й не вірилося, що не десь у далекій Лапландії, а у нас усе ж є місця, де ще можна відчути примхи зими.

Містика і явина Чернечого Яру

У листі князя Василя Леонтійовича Кочубея 1682 року до «Святейшого Правительствующего Синода», що зберігається у Санкт-Петербурзькому центральному державному історичному архіві, написано, що у двох верстах від тодішнього Чернечоярського монастиря, вниз по течії Ворскли у бік Михайлівки, на горі є підземний чоловічий скит, заснований до 1602 року. Це перший і єдиний на Полтавщині підземний скит, який знаємо. Того ж таки 1682 року Василь Кочубей нібито переніс той скит до монастиря, що був побудований у Чернечому Яру. Скит чоловічий, оскільки під землею мали право проживати тільки чоловіки-ченці. Звідси нібито й назва самої місцини: Чернечий Яр.

Василь МАСТІЙ: «Земля – не цвяхи, якими можна торгувати на вагу»

В украй рідкісні дні року, коли Василь Мастій вибирається зі Святця до Києва, зустрічаємося, як кажуть, «на бігу». Були часи, коли ті звичні для керівника поважного сільгосппідприємства суто ділові столичні вояжі розбавлялися поїздками спокійнішими і приємнішими: на святкування Дня працівника сільського господарства чи на аграрну виставку. Часи змінилися, змінивши й поїздки. Стало у них більше принуки, яка зазвичай нічого приємного не обіцяє. І якби не короткі години зустрічі тут із сином та онуками, столиця для Василя Васильовича вже давно не викликала б відчуття святковості чи приємного щему.

«Back in USSR?»

Назва пісні славетних «бітлів», яку виніс у заголовок, пригадалася, коли почув звістку про те, що Верховна Рада в першому читанні схвалила скорочення свого конституційного складу з 450 до 300 нардепів. Показово: за таке рішення у сесійній залі, окрім тієї «монобільшості», що з усіх фракцій, проголосувала лише проросійська «Опозиційна платформа – за життя». Наступним кроком парламентської реформи, можливо, стане пропозиція поєднати сесійну роботу народних депутатів з іншими видами діяльності. Справді, навіщо весь час «протирати штани» за пультами. Краще, як це вже було за пріснопам’ятних часів УРСР, пару разів на рік депутатам з’їхатися під купол й ухвалити заздалегідь підготовлені законопроєкти. Ото й буде справжній «турборежим». Слово в парламентському лексиконі начебто нове, але методи роботи нинішньої Верховної Ради схиляють до минулого, сумнозвісного…

«Американський тато» не ховав сліз»

Кажуть, вчитися треба завжди. Звісно, базові знання ми здобуваємо у школі: вивчаємо різні дисципліни, знаходимо друзів, розвиваємо лідерські навички, отримуємо перший досвід. А трапляється, зважуємося на ризиковані кроки. Валерія Радченко школяркою здобула  «щасливий квиток» на рік навчання у США. А коли повернулася, щоб продовжити вищі студії, – вибрала Київський університет імені Бориса Грінченка. Пояснює: програма навчання тут насиченіша, ніж в інших вишах. Вивчає суспільні комунікації на факультеті права та міжнародних відносин.

Рет-лук, хот-род, стенс, лоурайдер, або Історія одного хобі

Хтось тяжіє до минулого, хтось – до майбутнього. Істина «Все нове – це добре забуте старе» загальновідома. Вона або палко підтримується, або змушує критично запитати: як взагалі «оце старе» може подобатися? Як країна пострадянського простору маємо унікальну спадщину. В усьому. Втім, облишмо спадок політичних ідей, переконань, хоча вони рішуче впливали на всі інші сфери життя тогочасної людини – на мистецтво повсякдення, побут. Архітектура, дизайн, одяг, автомобіль – це те, на що глянувши хоч раз, можна вловити епоху.

Максим ДЕВІЗОРОВ: «До «зіркової хвороби» у мене імунітет»

Колись у телепрограмі «Кумири і кумирчики» він зображував маленького Бориса Мойсеєва. Нині 23-річний Максим Девізоров – актор театру і кіно, один з головних героїв українського молодіжного серіалу «Перші ластівки», премєра якого нещодавно відбулася на «Новому каналі». Знятий у жанрі трилера-детективу, серіал порушує чимало проблем тинейджерів: булінг у школі, непорозуміння з батьками, думки про суїцид, гомосексуальність, формування особистості.

Три метри каліграфії

Стів Джобс у своїй легендарній промові перед випускниками Стенфордського університету згадав про те, що відвідував уроки з каліграфії. «Я й не сподівався, що ці знання використовуватиму в своєму житті. Але через десять років, коли ми розробляли перший комп’ютер «Макінтош», вони стали в нагоді.  «Maк»  був першим комп’ютером з красивою поліграфією…»

Автостоп – це про взаємність

Ця молода тендітна дівчина не з чуток знає, як автостопом проїхати за улюбленим гуртом усю країну і жодного разу не спинитися на півдорозі. Аліса Маркевич – SMM-менеджер телеканалу М1, творча особистість, амбітна красуня з міцним характером та відкритим серцем. Коли на порозі стояв 2017-й рік, а у неї перепліталися бажання відкривати нові горизонти та палка любов до музики, зважилася на тур автостопом.
Улюблені музиканти, двадцять дев’ять міст України, понад десять тисяч кілометрів. Юнацький азарт в очах та серці. І дорослі рішення у думках та вчинках.

Олександр МАХОВ: «Для ідей не може бути меж і кордонів»

Талановитий журналіст, людина, котра не боїться ані антарктичних морозів, ані війни. Він залишився без підтримки рідних, але не занепав духом. Не дивлячись на успіх та популярність у телевізійній сфері, залишається доброю та чуйною людиною.

Вадим ТИТАРЕНКО: «Нехтування філософією тільки шкодить»

Що нині читають люди? Це не важко помітити, їдучи у громадському транспорті: сучасних авторів, мотиваційну літературу, блогерів, з порадами як жити щасливо… Звісно, не маю надії побачити в руках пасажирів столичної підземки філософські трактати, бо як можна опановувати «науку наук» в такому людному та гамірному місці? До того ж, складні і незрозумілі титани мудрості з минувшини нині не вельми популярні серед молоді. Нам би все спростити, швидко переказати, а потім бігти, бо часу катма.
То чим для сучасної людини є філософія? Про це говоримо з кандидатом філософських наук доцентом Вадимом ТИТАРЕНКОМ, котрий щодня спілкується з майбутнім поколінням філософів.

Едгар Вінницький із білими віршами на чорному тлі

Йому лише 25, але він уже доволі відомий в Україні митець, значною мірою через те, що «засвітився» в телешоу «Голос країни». Едгар Вінницький не із тих, хто засиджується. Переконує: живе «одним днем». Вважає себе щасливою людиною і воліє змінити на краще увесь світ. У творчих шуканнях подорожує Україною та зарубіжжям. І зазвичай дарує перехожим пісні та поезії просто так – як  звичайнісінький вуличний музика.

Труба Олександра Сальникова

З-поміж кращих трубачів України його вважають метром. Сьогодні, у цю осінню листопадову днину, він народився. Те трапилося, каже, дуже давно… Літа справді «на осінь повернули»… Але музика не старіє! Олександр Сальников мешкає в старій частині Чернівців, в одному з ошатних двориків. Там і досі чи не щодня звучить труба. Її срібний голос чути іноді притлумлено, а часом – ніби їй немає ані меж, ані кордонів…

«Четверта влада»? «Четвертий стан»!

За останні двадцять шість років в Україні вбито понад 60 журналістів. Лише за 10 місяців поточного року через професійну діяльність постраждали 208 журналістів. 92 відсотки злочинів проти працівників ЗМІ залишаються безкарними, тільки кожна дванадцята справа про напади на журналістів доходить до суду, а підсудні, як правило, відбуваються символічно-мізерними штрафами…
Таку сумну картину представили у сесійній залі Верховної Ради учасникам парламентських слухань «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення».

«Наслідки війни відчуватимемо багато років»

Моя мати Тетяна Зезюлькіна повернулася з Косово та Боснії і Герцеговини – була там у складі делегації громадської організації, що опікується правами жінок, постраждалих у військових конфліктах. Погодьтеся, тема животрепетна як для країн візиту, так і для України.

По обидва боки лінії

Михайло Шубін з Донецька розповідає про поїздки на Велику Україну за пенсією. На непідконтрольних територіях українська банківська система не працює.
Ім’я співрозмовника змінене задля його безпеки.

«Космічна» популярність Жадана

До столичного Університету імені Бориса Грінченка без особливих анонсів та реклам навідався прозаїк і поет Сергій Жадан. Увірвався студеним бадьором з київської осінньої золотої вулиці. Простора актова зала була запруджена по вінця, не лишилось вільних місць на балконі, викладачі та студенти стояли у проходах між рядами, а дехто примостився прямо на підлозі поза залою у коридорі.

Микола СТЕЦЕНКО: «В нас санітар лісу – це депутат Верховної Ради»

Ледь помітні мазки жовтогарячої барви на суцільному тлі ще зелених верхів наочно свідчили: карпатська осінь цього року забарилася. Але раптове похолодання, перша снігова «крупа», провісник прийдешніх заметілей, пророчать незворотність прийдешньої зимової стужі. На березі Морського Ока (так ще називають знаменитий Синевир) панує тиша. Разом з літом схлинув і натовп відпочивальників. Тепер поодинокі поціновувачі дикої природи можуть по-справжньому насолодитися дзвінкою гірською тишею. Холодне прозоре повітря чітко промальовує обриси довколишніх вершин, поки що живим сріблом, а не важким свинцем виблискує плесо. Такий він, вересень на березі овіяного легендами озера, у володіннях Національного природного парку «Синевир».

Стрімголов на торжок

Нагорі – революційна «буря і натиск», молодече і безоглядне «вперед за всяку ціну», буйних хміль близької незнайомої фортуни й адреналінова ейфорія. А внизу – сумяття, розгубленість, приреченість. І що нижче, до землі ближче – то частіше лунає тривожне «Що ж воно буде?»

Стус, який у пам’яті

Чекав з нетерпінням показ фільму про Василя Стуса. Одна з причин –  мене особливо цікавив епізод протестної акції в кінотеатрі «Україна» під час прем’єрного показу фільму «Тіні забутих предків». Справа в тому, що я був на цій прем’єрі. Не збираюся зіставляти реальну подію, свідком якої мені довелося бути, з її кіноверсією. Розбіжностей багато. Але не буду на них акцентувати. Краще розповім, що бачив насправді.

На межі, на рубежі…

Помічаєте, як агресивнішає навала англомовного суржика? Усіх ціих івентів, челенджів, клаудів

Натомість, сусіди з нашого ближнього зарубіжжя, захищаючи рідну мову, свого часу знаходили відповідники буквально до всіх іншомовних слів. Наприклад, комп’ютер словацькою – почитач, театр – дивадло, аеропорт – летиско. Правда, ми теж українською маємо летовище. Хоча не буде дивиною, якщо цей синонім аеропорту у новітніх словниках позначатимуть як «застаріле, маловживане», а то й як «діалектизм».

Великий шум з «Великого Льоху»

За багатолітній стаж активного споживача медійної інформації привчив себе ощадно тратити емоції та дивини, але ця новина таки зачепила за живе і сокровенне.
Посеред тихого розімлілого літа раптом громом з ясного неба – «ой гук, мати, гук!»:
«В Суботові знайшли могилу Богдана Хмельницького!»

Гетьманівна Олена

За передвиборчою колотнечею тихо і непомітно минув столітній ювілей останньої представниці давнього аристократичного роду – її ясновельможності гетьманівни Олени Павлівни Отт-Скоропадської.
Про людину з палким українським серцем, щирої подвижницької вдачі згадували у затишному куточку древнього Подолу – Музеї гетьманства, на відкритті ювілейної фото-речової виставки «Гетьманівна Олена».

«Тут навчалася моя вчителька і я тут учитимусь» 

Чому абітурієнти обирають Грінченків університет

Та й завелелюдів же у ці дні стольний Університет  імені Бориса Грінченка! В аудиторіях де працюють приймальні комісії, а найбільше у коридорах справді яблуку ніде упасти.
Велелюдно, а проте не надто гамірно. У храмі науки, як і належить, абітурієнти поводяться стримано. А до заповітної мрії лишається один крок: треба здати приймальній комісії оригінали вступних документів і пройти . У довгій вервиці до обранця-вишу – вже щасливці: вони  у списку зарахованих. Хто ж  вони – за мить  студенти-«грінченківці»?

Ігор ГРИВНА: «Найцінніша валюта – довіра читача»

Такої червневої спеки Ольштин ще не знав. Всезнаюча мережа світового павутиння засвідчувала: температурні максимуми на північному сході Польщі перевищено на декілька градусів. Передостанній день насиченої програми Х Міжнародного телерадіофестивалю «Калинові мости» завершувався візитом до редакції «Газети ольштинської» http://gazetaolsztynska.pl/.

Їхати чи не їхати?.. Пхатися розпеченим містом… Хіба ніколи не бачив редакцій газет? І все ж професійний інтерес глянути, як живуть-працюють польські газетярі, переважив.

Ще не кінець війні…

Для нас, дітлахів післявоєнного «масового тиражу», війна асоціювалася з грою, коли ми ділилися на «наших» і «німців». З фільмами, які тодішні дотепники так і нарекли: «кіно і німці». А згодом на екрани вийшли «Балада про солдата», «Чисте небо», «Тиша», «Живі і мертві»…
Того вечора у Синій залі Будинку кіно був перегляд стрічок «Ми часто грали у війну» кінорежисера Олександра Давиденка та «Час недитячий» Ольги Самолевської. А глядачами були переважно «діти війни». Те, що розгорталося на екрані,  ятрить їм незагойною раною все життя…

Трійця від чемпіона

Наш співрозмовник – триразовий чемпіон України з десяти танців, віцечемпіон  світу з бальних танців у Китаї, майстер спорту міжнародного класу, засновник та головний тренер спортивно-танцювального центру «Імперія Танцю» Сергій РИБАК.

Микола СЯДРИСТИЙ: Мікросвіт, що став Усесвітом

Манюсінький фрегат не пливе. Покірно стоїть під прицілом мікроскопа і чекає, коли прийде мрійник, прихилиться до вічка з надпотужними діоптріями, аби розглянути кожну деталь. І на кожен такий захоплюючий погляд кораблик привітно золотом засвічує крихітні ілюмінатори, мовби воліє повідати таїну свого народження…

Марія Хелена АНДРЕ: «Змусьте уряд винести на порядок денний питання соціального діалогу»

Поміж документів, розданих учасникам засідання ради Конфедерації Вільних профспілок України (КВПУ), була доволі цікава табличка – про суми заборгованості з виплати заробітної плати цього року. В кожній області та в цілому по країні. Цифри, взяті з офіційного сайту Державної служби статистики України, надто красномовні.

Галина ДОВБЕЦЬКА: співачка, яка надихає жити

Зал ціпеніє, коли на сцену виходить Вона. І нема різниці, чи це славетні столичні концертні палаци, чи імпровізований майданчик просто неба, там де пахне порохом, де гаряче, де чатує біда. Ошатно вбрана, своя, чуттєва, вона Галина Довбецька говорить і співає душею – так, що їй безумовно віриш. Саме такою, вочевидь, і має бути співочий голос Заслуженого академічного зразково-показового оркестру Збройних Сил України. Напередодні Великодня ми  побували на концерті за її участі у столичному Центральному будинкові офіцерів ЗСУ.  А після справжнього свята класичної музики, народної пісні та поетичного слова поспілкувалися із заслуженою артисткою України.

Хокей – це не про нас?

У 15 років – основний воротар ХК «Сокіл», у 18 – гравець-любитель… Антон ПАРХОМЕЦЬ розповідає про нездійснену мрію та про український хокей за лаштунками…

Дитячий склад ХК «Сокіл». Антон – перший ліворуч у нижньому ряду

Томаш КРЧМАРЖ: «Я вважав це своїм громадянським обов’язком»

 Конституційний суд Чехії прийняв надзвичайно символічне і знакове  рішення, яке безпосередньо стосується України.
Але про все по порядку. Знайомтеся –  це Томаш Крчмарж, власник готелю «Brioni Boutique Hotel» в чеському місті Острава.

Прірва часу? Клондайк можливостей ?

Це Амстердам, фото з Державного музею (Rijksmuseum), із зали з всесвітньовідомим шедевром – картиною Рембрандта ван Рейна «Нічна варта». Біля полотна славетного голландця – діти. Але їхні погляди не на картині – у смартфонах. Торік це фото облетіло весь світ, стало «вірусним». Соцмережі рясніли обуреними, приголомшеними коментарями: «ідеальна метафора нашої епохи», «кінець цивілізації», «сумна картина нашого суспільства»…

Крісло прем’єра,.. сейф «ведмежатника»…

Ранок видався надзвичайно сонячним. Мільйоноликий Київ, мов переповнений корабель, плив у своїх справах:
– Алло,.. та на пару спішу,.. –  прошелестів голос повз мене.
– Вже біжу! – крик ліворуч.
– У метро! Я вже не можу говорити, – линуло неподалік.
Пахло весняним теплом та терпким медом цвіту. Аромат плив разом із хмарками над величезним ранковим містом. А в підземці переповнені вагони сварливо стугонять колесами, та жваво біжать у потрібному напрямку. Час від часу прорізається голос диктора:
– Наступна станція Вокзальна…

На Іссик-Кулі, з духом Айтматова

Рішення провести ІІІ Іссик-Кульський форум збіглося в часі з 90-річчям від дня народження Чингіза Айтматова, ініціатора й організатора проведення двох попередніх знакових зустрічей провідних інтелектуалів світу.

Професор Микола ЛИТВИН: «На жаль, наші чиновники не знають нашої історії»

Мапи минувшини. Колишніх, вже неіснуючих королівств, імперій, республік. Наскільки точними є дані, зафіксовані у топонімах, гідронімах, хто з ким межував, воював, укладав угоди й унії? Історична картографія може миттєво і наочно подати інформацію, для опанування якої в інший спосіб доведеться переглядати силу-силенну грубезних фоліантів, копирсатися в архівах і бібліотеках, а в наш час – ще й перелопачувати гігабайти у тенетах світового всемережжя. Про це подумалося, вкотре розглядаючи експозицію Музею Української революції 1917 – 1921 років: там презентували тільки-но видану карту Західноукраїнської Народної Республіки.

У Конча-Заспу, до Мушкетика…

Фраза Юрія Мушкетика: «Я ще здоровий, але вже неживий» не на жарт стривожила славетного кобзаря Василя Нечепу. А коли Юрій Михайлович немічним голосом благально мовив у слухавку: «Василю, приїжджай, заспівай мені напослідок…», кобзар і поготів позбувся щонайменших сумнівів: треба їхати!

«Крилатий» землеустрій України

Офіційно, за землевпорядними документами територія України – 603,7 тис. км². Але 2004 року НДІ геодезії і картографії провів дослідження, застосувавши чисельне інтегрування поточного простору, сумування дискретних доданків та чисельне інтегрування методом скінченних елементів. І виявив: площа нашої країни фактично на 2,1 тис. км² менша за офіційну – 601,6 тис. км². Для порівняння: обсяг української столиці – 847,66 км². Тобто, тільки за рахунок неправильних розрахунків ми «приростили» собі неіснуючу територію, яка дорівнює трьом Києвам.

Георгій ПАПАКІН: «Створення УАН – це була академічна революція»

Георгій Папакін, доктор історичних наук, директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, презентував книжку «Павло Скоропадський та Українська академія наук». Перше комплексне дослідження стосунків Гетьмана Української Держави з наукою та науковцями, його ролі у створенні 1918 року Української академії наук (УАН) та опікуванні розвитком української науки в еміграції.

Історик Олександр КУЧЕРУК: «Вся територія від Верховної Ради, закладена плиткою, – там скрізь кістки і могили…»

Київ, вулиця Володимирська, 57. За цією адресою у теперішньому Київському міському будинку вчителя «мешкає» Музей Української революції 1917 – 1921 років. Цілком законно: у цьому будинку колишнього Педагогічного музею тоді засідала Українська Центральна Рада. Втім приводом поспілкуватися з директором музею Олександром Кучеруком цього разу стала не сама експозиція, а книжкова новинка. Монографія пана Олександра про маловідомі сторінки історії української столиці.

Пам’ятаючи – живемо

Презентація у столичному Університеті імені Бориса Грінченка українськомовного перекладу роману Даніеля Григорчука «Міф та божевілля» вкотре довела: попри тотальну «ґаджетизацію» ми, в Україні сущі, все ще кревно сполучені здоровою лімфою зі старою доброю книжкою. З її споконвічною премудрістю, яка й нині вчить, як на світі жить. І то не лише «літньо-озиме покоління», а й достоту «цифрову» молодість.  

Алім АЛІЄВ: «Мій Крим – це мій дім»

Громадський активіст, один із засновників ініціативи «Крим SOS» та програмний директор правозахисної  гуманітарної установи «Кримський дім» Алім Алієв – кримський татарин. До 2014 року працював на рідному півострові журналістом – писав для кримсько-татарської газети. Коли почалася Революція Гідності, не зміг залишатися осторонь, полишив роботу, приєднався до столичного Євромайдану.

Кіноекспресом – по «Корону Карпат»

Наприкінці січня на Львівщині, у знаменитому Трускавці зберуться хворі люди. «То й що тут такого? – спитає ви. – Загальновідомо: з усіх усюд їдуть пацієнти-відпочивальники до колишньої «всесоюзної здравниці», а тепер відомого курорту, котрий все більше відроджує свій європейський шарм». Правильно. Але ми про людей, хвороба яких не пов’язана ні з серцево-судинною, ні з нервовою системами, ані, боронь Боже, з опорно-руховим апаратом чи шлунково-кишковим трактом. Йдеться про спільноту, невиліковно недужу на… кінематограф. Саме вона береться провести цього року вже Восьмий трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат».
Якби це був кіносценарій, в цьому місці написав би так: «Титр: Два місяці до того».

Вміймо любити себе

Фемінізм і бодіпозитив – у деякому сенсі суміжні поняття. Вони про довіру до себе, до своїх думок, свого тіла. Про те, що всі ми різні, хоч ділимося на чоловіків і жінок. Але різні = (дорівнює) рівні.  Кожен має право на існування, на щастя. Нема жодної потреби у стандартизованих категоріях: це лише додає до нашого життя негативу, надуманих образ.

Богдана РОМАНЦОВА: «Вимикати опцію «критик» не вдається»

Про Богдану Романцову кажуть, що вона людина з бібліотекою у голові і гострим пером у руках. Літературний критик, фахівець американської та німецької літератур, вельми вдало поєднує літературознавство з журналістикою. А ще опікується проектами у видавництві «Темпора».

Географія доблесті

Колектив Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини уклав і видрукував унікальну «Карту стрілецької слави Тернопільщини» (шкода, що невеликим тиражем). У чотирьох розділах – інформація про місця постою та боїв Січових стрільців, про їхні пам’ятники та могили. Увінчує цей своєрідний путівник гасло «усусів»: «Не ридать, а добувать!». Чим не дороговказ для усіх поколінь борців за волю України?

Зроби себе сильнішим, зроби себе кращим…

Силові єдиноборства вдосконалювали впродовж багатьох століть в Індії, Японії, Кореї, Китаї, інших країнах. Бойова самооборона з часом вийшла за звичні рамки, стала спортом і мистецтвом, філософією сприйняття світу, своєрідним етикетом, ба більше — способом життя, станом свідомості задля духовного очищення. Справжній майстер той, хто долає межі людських можливостей. Як Юрій Лабзюк, тренер київської «Школи слов’янського кулачного бою».

Інформаційна безпека: що у тренді?

Це вже добра традиція: у стінах столичного Грінченкового університету збираються фахівці безпекової сфери з багатьох країн світу. Цьогорічний V Міжнародний форум «Інформаційна безпека: актуальні тренди-2018» був рясний на майстер-класи, які пройшли у секціях «Гуманітарні технології» та «Digital та психотехнології». Але кульмінацією форуму стала панельна дискусія: які ж саме тренди визначали інформаційну безпеку року, що минає?

Енергоефективність по-чернігівськи

Дві години від Києва до Чернігова минають швидко. Ось уже й середмістя столиці Сіверського краю. «Добре, що «Золотий ключик» ще зберігся, а не перетворили його, скажімо, на якійсь новомодний кальян-бар «Дуремар», – з приємністю відмічаю, дивлячись на добре відоме більшості чернігівців ще змалечку кафе-кондитерську на вулиці Шевченка. Міста з древньою історією, хранителі традицій, обережні до нововведень. Центральну у Чернігові Красну площу не «декомунізували». Бо її нарекли «Красною», а не «Червоною» ще за князів Ольговичів, ген-ген задовго до заснування Москви.

Донецькі нотатки. Костянтинівка, Бахмут, Іванопілля

Це продовження розповіді про спільну поїздку на Донеччину з американськими колегами-журналістами Романом Кокодиняком та Джоном Діллоном. Тож, вийшовши з редакції «Провінції», їдемо Костянтинівкою, зупиняємося біля бетонного паркану. Вздовж периметру – рілля, справжня КСС (контрольно-слідова смуга), деінде попереджувальні таблички «Міни!». Біля воріт кремезні хлопці у камуфляжних одностроях, крапових беретах з автоматами напоготів. Ми на КПП 90-го аеромобільного батальйону. За чотири роки свого існування підрозділ вже зажив бойової слави: воював у Пісках, Водяному, Опитному, промзоні Авдіївки. Оборона терміналів Донецького аеропорту – особлива сторінка звитяги десантників 90-го.

33-тій… (Документальні епізоди української правди)

« …Аби не було голоду!», – кожну свою молитву моя покійна мати закінчувала цими словами.
Щовечора вона змушувала мене повторюва
ти за нею слова її молитви.
…Мати не любила заглиблюватися в деталі надто трагічних історій, особливо тих, до яких сама була причетна: «Я вже тобі розказувала…». Але я все одно знову щось нове дізнавався, поповнюючи своє уявлення про той віддалений час дивовижним фактажем, настільки страхітливим, що дитяча душа ніяк не могла той реальний трагізм охопити. 

Тенета «земельних агентів»

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
(Тарас ШЕВЧЕНКО)

Олексій Мушак, народний депутат України за партійним списком БПП, в розлогому інтервю «Грінченко-інформу» називає себе агентом. У нас, виборців, постає питання: а чий агент Олексій Петрович? Зі сказаного ним стає зрозуміло, що він висловлює думку тих впливових сил в Україні і за її межами, яким до вподоби територія нашої країни, її клімат і природні багатства, але дуже заважають самі українці, бо тримаються своєї споконвічної землі.

Олег ВЕРГЕЛІС: «В театрі треба знайти своє «дзеркало»

З Олегом Вергелісом, відомим театральним критиком, експертом Комітету з Національної премії імені Тараса Шевченка, редактором відділу культури часопису «Дзеркало тижня. Україна», розмовляємо в осінньому скверику біля столичного Національного театру імені Івана Франка. Тут люблять перепочити за кавою киян і гості столиці. А тележурналісти – знімати біля скульптур Миколи Яковченка та Гната Юри сюжети про український театр.

Екологістка Валерія ГОЧАРЕНКО: «Не маємо наміру чекати, поки влада почне щось робити»

Коли жбурляєте на узбіччя, у водойму пляшку, пакет, коли залишаєте по собі у лісі, парку, на березі, галявині здавалося б маленьку купку сміття, –  чи замислюєтеся, що стаєте холоднокровним серійним убивцею? Що, нищачи довкілля, губите планету, а отже вкорочуєте віку всьому сущому.  

Донецькі нотатки

Потяг спроквола сунеться від станції до станції. Їхні назви читаються немов з інформаційних повідомлень літа 2014 року про визволення Донбасу: Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка… Ось і Костянтинівка – кінцева станція, приїхали. Далі в бік Донецька київські поїзди ще не йдуть. Місцевий вокзал – як ворота в інший світ: «Донецьк, Горлівка, Макіївка», – голосно гукають водії – перевізники у потойбіччя, на, як кажуть чиновники, непідконтрольну територію. Поки що непідконтрольну.

Глина оживає, душу зігріває…

Цього дня більшість гостей столичного Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» – дорослих і дітей – мали незвичний вигляд.  Наче щойно з толоки: сліди присохлої глини на руках, одязі, навіть на лицях. Але скільки щастя в очах! Школа народної традиції «Орелі» організувала для гостей «Глиняну вечірку» – гончарський майстер-клас, на якому поважні дорослі, зазвичай уперше в житті розминаючи пальцями податливу глину, ставали дітьми, а діти часто творили нею по-дорослому.

Оксана ФРЕЧКА: «Нашому кіно бракує глядача»

Вонаіндивідуалістка з лідерськими схильностями. Друзі поговорюють, що «кожна її любов виснажливе листування, кожне її нещастя геніальний рукопис». Оксана Фречкаактивна завсідниця столичних кінотеатрів: ходить на всі без винятку українські фільми, щоб підтримати «наших» режисерів.
Ця її пристрасть не завжди приносить лише насолоду. Нещодавно хотіла переглянути фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри». Але на сенс, окрім неї, не було жодного глядача, і квитка Оксані не продали. Сказали: такі правила.

Геноїд Софія: «У мене відчуття прості, у людей заплутані»

До України завітала всесвітньо знана робот Софія. В агентстві «Укрінформ» при небувалому журналістському велелюдді поважна гостя дала прес-конференцію – за участі Девіда Чена, фінансового директора компанії-розробника «Hanson Robotics», засновника «Angel Vest», Марка Гінзбурга, представника компанії «Angel Vest» в Україні, венчурного інвестора, та Олександра Риженка, голови Державного агентства з питань електронного урядування України.

Сергій ЗАМІДРА: «Дітям вкрай не вистачає неформальної освіти»

За майже три роки, відколи Сергія Замідру обрали головою Немішаєвого, бюджет селища збільшився ледь не втричі – з 3,7 до 10,8 мільйона гривень. За тих-таки майже три роки молодий керманич зумів не просто розворушити громаду, збадьорити активну її частину і заохотити до важливої громадської роботи шкільну молодь – він повернув багатьом землякам віру в те, що громада – справді великий чоловік. І навіть не маючи й частини фінансових, ресурсних, бізнесових можливостей столиці, до якої звідси півгодини їзди електричкою, отим немішаївським «великим чоловіком» можна успішно розвивати селище, запроваджувати помітні зміни на краще – та так, що добра слава про це покотиться не лише Бородянським районом, а й докотиться до владних кабінетів столиці, перемайне адмінкордони Київщини і навіть почують її за кордонами країни.

«Автостопом» – на край Європи

Якось увечері я, звичайний горопаха, пірнув у невеселі думки і незчувся, як сидів геть закутий депресією. Проблеми з навчанням, негаразди з роботою, непорозуміння з близькими, але найприкріша думка, що настирливо дошкуляла, – гроші. Точніше – їхня відсутність. А через те набиралася сил гірка досада: мовляв, без цих клятих папірців не ступиш і кроку.

Калинові зустрічі. Odpoczywaj na wsi!

По завершенню врочистостей на Козацькій Могилі, залишаємо гостинний Куявсько-Поморський край і прямуємо до Вармінсько-Мазурського воєводства. Саме у його адміністративному центрі  Ольштині – штаб-квартира фестивалю «Калинові мости». А тим часом милуємося  довколишніми краєвидами, що відкриваються обабіч новісінької автостради: озера, протоки, зелені ліси, луки, доглянуті поля. Вразила кількість попереджувальних дорожніх знаків з мальованими козулями. І справді, водіям треба бути пильними – невдовзі побачили цих полохливих тварин: спокійно паслися неподалік дороги. Минаємо невеличкі населені пункти. На табличках назви польські, а більшість будинків – з червоної цегли, характерної «німецької» архітектури. Це Вармія і Мазури, «край тисячі озер», як ще їх називають.

Європа без рожевих окулярів

Одвічний для українців тяжкий і доленосний вибір «Схід-Захід», трансформований громадянами незалежної України у «бурю і натиск», у суспільне воління і навіть у суспільний «головний біль», –  став темою лекції в Грінченковому університеті Віктора Тимченка – політичного експерта, дослідника Об’єднаної Європи, журналіста, члена Союзу німецьких письменників.

«Полтава-Док»: таланти є!

А таки символічно, що День українського кіно у місті над Ворсклою відсвяткували відкриттям 8-го Всеукраїнського екологічного фестивалю документального кіно «Полтава-Док».

І Дніпро, і гори. Заповідні

Канів… Напевне, немає в Україні людини, яка б не чула про це старовинне наддніпрянське місто. Коли стоїш на Чернечій горі та вдивляєшся у світанковий задніпровський простір, відчуваєш якусь фантастичну принаду цієї землі. Невипадково тут обрали місце вічного спочину «українського сонця» Тараса Шевченка.

У «Софілоренівці» біля Диканьки

Одразу застережу, читачу: не справляйтеся про цю топографічну новацію у довідниках та на мапах. Її не існує в природі. Офіційна і правдива назва сеї знакової точки на мапі України – село Чернечий Яр Диканського району. А «Софілореніка» – це так:  моя метафора, не більше. Хоча й не вигадана отак з доброго дива і навіть цілком обґрунтована.

Калинові зустрічі. Козацька Могила

«Нашого цвіту – по всьому світу», – кажуть про українців. Справді, у які тільки далекі землі не заносила доля наших краян! Що вже казати про сусідні. Свідченням цього є зведені храми, назви вулиць і населених пунктів, а ще – могили тих, хто пішов у кращі світи далеко від отчої домівки. Александрув-Куявський, що неподалік Торуня посідає особливе місце у сумному мартирологу українства.

Калинові зустрічі

Дороги. Скільки їх подолано, сподіваюсь, немало ще й попереду. Автобус стрімко мчить автобаном. Легке похитування у комфортному кріслі заколихує. Напевне, це вже умовний рефлекс, набутий за роки журналістського життя – спати у дорозі за будь-якої нагоди. Та й сім сотень кілометрів від українського Рівного до польського Ольштина – достатня відстань у просторі й часі аби не лише покимарити, а й помилуватися краєвидами, поспілкуватися з попутниками-колегами. Яких тільки цікавих дискусій, спогадів, правдивих і не дуже бувальщин можна почути в автобусі, вщент заповненому телерадіожурналістами, операторами, фотографами, представниками «писучої» братії! Попри весело-подорожній настрій, відчувається певна атмосфера очікування. Нових вражень, зустрічей, знайомств під час телерадіофестивалю «Калинові мости», котрий вже вдев’яте проходитиме на мальовничих теренах Вармії і Мазур. Саме тут, на крайньому північному сході Польщі, в цьому краї тисячі озер, живуть наші краяни, переселені сюди у повоєнний час в ході горезвісної «Операції «Вісла».

Жінка. Мир. Безпека

«Бути людиною – це багато, але бути жінкою – ще більше», – так висловився фінський журналіст і письменник Мартті Ларні про тендітну частину людства. Жінки потребують захисту й підтримки у суспільстві: вони мають почуватися впевнено у сімейно-побутовій царині, громадській, професійних діяльності, на політичній арені. Важливо надавати жінці право вибору, дати змогу їй відкрити свій потенціал та розвіяти всілякі уявні стереотипи.

Чужина – не родина

Для Західної України Європа вже давно стала таким собі «ельдорадо». Дуже своєрідним. З 1990-х років мої земляки цілим рушенням потяглися за кордон шукати кращого життя – для себе, своїх дітей та навіть онуків. Новітню хвилю еміграції назвали «заробітчанською». За деякими дослідженнями, вже 2001 року за межами України проживало 10-13 мільйонів моїх співвітчизників.
Підняла ця навісна хвиля й Оксану та Андрія, молоде подружжя з Львівщини. Вирвала з рідного гніздів’я та й понесла світом за примхливою пані Удачею.

Олександр СУГОНЯКО: «Закони існують для вільних людей»

На зустріч з  Олександром Сугоняком, політиком, заслуженим економістом України, президентом Асоціації українських банків, я, відверто кажучи, напросився. Мав колись з Олександром Анатолійовичем розмову про ринок землі, для одного шанованого журналу, і тоді його глибокі, відверті думки, висловлені часом дуже гіркими та шпетними словами, мимоволі вкарбувалися у пам’ять.

А цього разу був, як кажуть журналісти, «інформаційний привід». Навіть два.

«Ми – країна мудрості та багатства»

«Що ви знаєте про Індію?», – цим запитанням розпочав свою зустріч зі студентами та викладачами столичного Грінченкового університету Надзвичайний і Повноважний Посол в Україні Манодж Бхарті.
 А й справді, що знаємо? Хтось назве Магатму Ганді, лідера ненасильницького руху звільнення Індії від колоніальної залежності, хтось пригадає Рабіндраната Тагора, лауреата Нобелівської премії, який багатьом із нас відомий хіба що піснею «Стара поема», що стала популярною завдяки колись нашумілому радянському фільмові. І, звісно, слони, йога, чай і кіно! А ще Індійський океан… Таки щось знаємо про Індію, але, погодьтеся,  надто поверхово й хаотично…

Посол Італії в Україні Давіде ЛА ЧЕЧІЛІА: «Вірю в єврооптимізм»

До Київського університету імені Бориса Грінченка з нагоди святкування Дня Європи завітав Надзвичайний та Повноважний Посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа. Перед численною грінченківською аудиторією виступив з лекцією про майбутнє Європи.

Десять ліжок української гостинності

Про сільський, зелений, агротуризм сказано, написано чимало. Понад два десятки років ентузіасти пояснюють селянам його перспективність. І вже гуртом доводять суспільству переваги такого відпочинку: створили мережу сільського туризму «Українська гостинна садиба», переконують владу в доконечній потребі підтримки (у тому числі й законодавчої) розвитку сільського зеленого туризму як надважливого чинника сучасної соціально орієнтованої аграрної політики. У травні 2003 року парламент ухвалив закон «Про особисте селянське господарство». Як один з напрямів діяльності особистих селянських господарств (ОСГ) закон визначив можливість надавати послуги сільського зеленого туризму (СЗТ).

Чому «гірчить» кава?

Кажуть, що професія баристи це не тільки і не стільки заробіток, скільки стиль життя. З тим цілковито погоджується моя співрозмовниця  Анастасія ЗОЛОТАВА.

Дизайнер Ірина ТИДНЮК: «Найважливіше – робити все з любов’ю та повною віддачею»

Це не вигадка, це щира правда:  українські дизайнери починають конкурувати зі світовими брендами. У колекціях молодої та вдатної Ірини Тиднюк – одяг для жінок у стилі кежуал: неповторні геометричні тренчі, сукні, сумки, светри та багато іншого модного краму. Кожну річ, виконану з першокласних матеріалів, створено для доповнення будь-якого образу. А ціна – більш ніж прийнятна. «IRYNA TYDNYUK» – бренд, який поєднує у собі класичні та оригінальні речі чорного, білого та бежевого кольору.

Фітнес-індустрія Валентина Литвинчука

Спортивний бізнес – відносно молода галузь українського підприємництва, яка, проте, успішно розвивається. Один із її представників – Валентин ЛИТВИНЧУК, засновник спортивного клубу, тренер, чемпіон і призер України з греко-римської боротьби, дворазовий срібний призер чемпіонату України з «CROSSFIT» в рамках Всесвітніх онлайн-ігор, чемпіон і призер міжнародних чемпіонатів з того ж таки «CROSSFIT».

Дмитро ЛУЦЕНКО: «Програміст – це не набірний швейцарський ножик»

Світ усе більше «оцифровується», комп’ютеризується. «Розумні» машини повсюдно. Невпинно зростає й потреба ІТ-спеціалістів. Компанії мотивують їх високими зарплатами, кар’єрним зростанням. Дмитро Луценко програмує мовою «Java». Розповідає: людей його фаху часто вважають такими собі універсалами, майстрами до всього. Мовляв, «ти ж програміст – то полагодь телевізор!»

Юлія КАРАНДЮК: «Чирлідер – завжди обличчя команди»

Красивих і струнких дівчат на вулицях Києва, звісно ж, багато. Але не кожна з них може бути запальним чирлідером. А я таку знайшла.
Моя співрозмовниця красива й активна. Чирлідер команди «Capitals» з американського футболу Юлія Карандюк.

Середній клас: рятунок чи загроза? Китайський досвід

Серед зарубіжних ділових партнерів Київського університету імені Бориса Грінченка Національний інститут соціального розвитку Китайської академії соціальних наук – чи не наймолодший: угоду про міжнародне співробітництво керівники двох закладів скріпили своїми підписами у Пекіні 20 березня нинішнього року. Минув місяць і вже «грінченківці» гостинно приймали у стінах своєї Alma mater поважну китайську делегацію на чолі з директором інституту Чженом Йі.

Віват король-«формат»!

Будівля UA:Першого на Дорогожичах, у народі – «Карандаш». Минаю кав’ярні з білими кріслами і терпким лате, сходами підіймаюся на другий поверх. Подалі від туристів, яким віднедавна тут влаштували «День відкритих дверей», ближче до темних закутків з раритетною телестудійною технікою й архівними шафами. Нарешті, кабінет. Мій співрозмовник уже чекає. Сидячи на «малахітовому» дивані, смакує чорною, ніби аравійська нафта, кавою й усміхається. Режисер проектів на вітчизняних телеканалах 1+1, Новий та СТБ, а також на російському каналі «Пятница!» Михайло Андрєєв.

Євген ШЕВЧЕНКО: «Якщо позбавити народ національної пам’яті, ним стане легше маніпулювати»

Сумний факт: наша держава і значна частина її громадян усе ще далекі одне від одного. Ремствують на життя-буття педагоги і лікарі, промислові трударі і селяни, науковці, пенсіонери, студенти… Втрачають віру у своє покликання, у цінність обраної професії. Рвуться у чужі світи, де навіть у чорній, інколи каторжній праці почуваються матеріально та й морально комфортніше, ніж дома. І від тієї новітньої міграційної лихоманки міліють духовні глибини, люди фактично байдужіють до рідної землі, отчини, до її традицій та культури.

Євген Шевченко, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва, наголошує на життєвій необхідності передавати багатющі культурні, духовні надбання нашого народу від покоління до покоління. Бо лише так можна зберегти етнос, державу на світовій мапі цивілізації.

На гребені хвилі

Тетяна КАСАЦЬКА, майстер спорту і чотириразова чемпіонка Радянського Союзу з веслувального слалому, знає про цей спортивний змаг усе. Ніби досвідчений екскурсовод, раз по раз повідує нові деталі про спуски на човнах гірськими річками та спеціальними трасами. Екстремальний турнір, який з 1992 року повторно ввійшов до програми Олімпійських ігор, за її словами, багатогранний і захоплюючий. Це, схоже, можуть підтвердити і сотні українців – фанатів водного туризму.
Нині Тетяна Касацька – завуч Київської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи «Маяк».

«Не можна покладатися тільки на владу»

Ініціативна група «Першого грудня» звернулася до українського суспільства із застереженням «щодо закликів до насильницького повалення влади та сліпого бунтування». Наголосивши на відповідальності нашого соціуму. Попри неспроможність втілити у життя позитивні наслідки трьох революцій, саме завдяки їм досягнуто дві мети: точки неповернення до імперіалістичного впливу Росії та чітко окресленого європейського вибору. Але через те, що більшого нинішній владі реалізувати не вдається, акції протесту повернулися на Майдан і майдани. Щоправда, у переважній більшості – незрозумілі, з лідерами, які не викликають довіри. Підбурювання до радикальних дій нічого не дасть, утім тенденції закликів до руйнування загрозливо ширяться. «Зберігати державу і сприяти її розбудові – наша головна мета. Не допустити стихійної чи й інспірованої гіпер-анархії – наше з вами громадянське завдання», – йдеться у зверненні. «Не «промайданьмо» України! Будьмо обачні й не впишімо себе в історію руйначами української державності!», – застерігає ІГ «Першого грудня».

Сільська гостинність: нелегкий шлях до визнання

«Розширюємо межі, відкриваємо нові можливості!», «Жителі міст, гості країни – обирайте, плануйте, бронюйте відпочинок разом з сім’єю і дітьми, друзями і колегами в колі однодумців, діліться враженнями і фото!», – закликає оновлений сайт Спілки сільського зеленого туризму України «Маєте що показати, запропонувати, продемонструвати, вразити, про що подискутувати, поділитися досвідом? Сільські господарі, представники влади, всі небайдужі та охочі – приєднуйтесь, ми пропонуємо відпочивати у селі!», – звертається електронний ресурс до ентузіастів розвитку сільського зеленого туризму (СЗТ) в Україні.

Фотодокументаліст Олексій ФУРМАН: «Згодом збагнув, що її обличчя уособлює горе війни»

Що буде з фотожурналістикою завтра? Знайти відповідь на це питання спробуємо у спілкуванні з Олексієм Фурманом. Але розмову заводимо, як то кажуть, «здаля»: з чого почався його творчий шлях у фотографії…

Професор Марина ДМИТРІЄНКО: «Символи не вибирають, символи успадковують»

До 100-річчя затвердження Українською Народною Республікою  Державного Герба – золотого Тризуба на синьому фоні – ми поспілкувалися з Мариною Дмитрієнко, відомою дослідницею української геральдики, доктором історичних наук, професором. Розмову почали з того, що за конституційною нормою  в нашій державі мають бути чинними два Герби: малий, що його Верховна Рада затвердила разом з Державним Прапором і Державним Гімном ще 19 лютого 1992 року,  і  великий, який має поєднувати  символіку малого Державного Герба і герба Війська Запорозького. Доля цього Герба нині  неясна: розгляд його проекту відкладено «до кращих часів», а вони, ті «кращі», схоже, і не засвітають: минають роки, міняються влади, а до роботи над Великим Гербом не беруться ні народні депутати, ні науковці. Не проведено жодного засідання робочої групи, жодної наукової конференції, яка б обговорила насущну проблематику.

Від кріпака до мецената

Григорій Гладинюк пройшов шлях від кріпака до купця першої гільдії. Підприємець, котрий одним із перших розпочав готельний бізнес у столиці. Меценат, чиї дари донині служать на благо людям. Про сторінки його життя, внесок у розвиток дореволюційного Києва говорили на презентації фотовиставки «Григорій Гладинюк: кріпак, який подарував Києву палаци».

Астролог Павло МІХЛІН: «Це буде рік сприятливих змін і серйозних матеріальних проблем»

16 лютого за східним календарем починається Рік Жовтого земляного Пса. Про те, що цей звір принесе Україні і нам, спілкуємося з астрологом Павлом Міхліним.  Але спочатку – що являє собою сама астрологія?

Хвиля гнівом наростає…

Не втекти. Не сховатись.
А встати. Захланно повстати.
Океаном повстати.
Океаном –  на хижій ріднющій землі.
(Іван ДРАЧ)

До бувалого у бувальцях залу для прес-конференцій Укрінформу вони внесли свою хвилю. Той стан сконцентрованості, напруження нервів, а водночас максимальної зібраності, зосередженості навіть у словах, потугу якого вловлюєш одразу. Так легко збиває з ніг зовні спокійний океанський вал: сам колись відчув це нас собі при березі Атлантики.
Їхні військові однострої лише доповнювали цю картину загальної тривоги. Та головне було в них самих, у їхніх очах, у різких заломах болю на їхніх лицях, у нервових вузлуватих пальцях, які мимоволі стискалися у промовисті кулаки, коли ті чоловіки говорили.

Золоте слово – за мідний гріш?

Громадські організації «Детектор медіа» та «Інститут демократії ім. Пилипа Орлика» публічно обговорили, як наші мас-медіа дотримувалися цього року стандартів журналістських матеріалів, чи вдавалися до маніпуляцій і чи поширювали неперевірену та відверто фейкову інформацію.

Навчання слабких не любить. Закордонне – тим паче

З Христиною Мацьопою зустрілися у литовській столиці: я – в гостях, а вона – повноцінна студентка Вільнюського університету. До того ж 21-річна Христина вже встигла повчитися у Польщі й Угорщині. А почалося з того, що, студіюючи в одному з українських вишів міжнародну економіку, здобула грант на навчання у Польщі.

Чи побачить ґазда туриста

Десь із чверть століття тому розповів своєму приятелю, вченому-ботаніку Карпатського біосферного заповідника, що на Заході серед городян все більшої популярності набуває аграрний, або сільський туризм. Це коли мешканці міст їдуть на відпочинок у село і залюбки займаються там фізичною працею: пораються на городі, доглядають худобу

– Йой, Андрію! – сміявся тоді приятель. – Привозь їх до мене у село на Рахівщину – я їм такий «фронт робіт» забезпечу!

Найвища чеснота – жертовність

Волинянин Руслан Кашаюк пішов добровольцем на Східний фронт після Майдану. Був у складі роти «Захід» батальйону «Айдар». Над своїм рішенням довго не думав: активний учасник Революції Гідності став захисником рідної землі разом з побратимами-майданівцями. З фронту привіз контузію. Душевний спокій знайшов у малюванні. Пензлі і фарба – своєрідна арт-терапія: розслабляє та врівноважує. Його картинами захоплювалися не лише мешканці рідного Луцька, а й багатьох українських міст. І навіть у Бельгії , куди Русланові твори помандрували дякуючи підтримці нашої діаспори. А тим часом Кашаюк закінчив столичні курси іконопису, вступив до Інституту мистецтвознавства. Крім ікон, звісно ж, пише  портрети: побратимів, друзів… Якось непомітно склалася серія «Волонтери». Руслан допомагає іншим ветеранам реабілітуватися і знайти себе у мирних буднях.

Європоступ… зі скрипом

Низка громадських організацій України за підтримки Європейського Союзу  проаналізувала  зміни у регіонах після запровадження візової лібералізації з ЄС. Почин для такого дослідження поклали шість областей: Вінницька, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Одеська та Херсонська.

Валерій ГЕЄЦЬ: «Зовнішній уплив на Україну домінував постійно, всі 25 років»

Маю щастя називати себе його студентом. І досі бережу та перечитую конспекти його лекцій з математики й економіки, які слухав в Інституті державного управління і самоврядування – нинішній Академії держуправління при Президентові України. Останній раз ми зустрічалися майже чверть століття тому. Тоді Валерій Геєць очолював відділ моделювання та управління економічним розвитком в Інституті економіки Академії наук України. І погодився дати інтерв’ю для одного тиражного на той час часопису.

UA соціальна: альтернативний світ?

Цю тему ігнорують ЗМІ. Його ім’я нічого не скаже широкому загалу. А проте акаунти в соціальних мережах стали продовженням нас самих. Після заборони 16 травня 2017-го російських соцмереж «ВКонтакте», «Одноклассников» багато хто залишився сам на сам із питанням: «Що далі?»

Сергій ОГОРОДНИК: «Інформацію треба перевіряти»

Він журналіст-аналітик і фаховий філолог. Працював фрілансером, редактором стрічки новин інформаційної агенції, аналітиком у прес-службі Генеральної прокуратури, продюсером в інформаційно-аналітичному відділі програми «Вікна-Новини» телеканалу СТБ. З 2015 року – співробітник громадського руху «ЧЕСНО».

Чемпіонка Тетяна ШЕВЧЕНКО: «Часом хлопці нас лякаються»

На перший погляд, бокс – це суто чоловічий спорт. Заробити синець, розсічення брови чи серйознішу травму не вельми приємно і привабливо для будь-якої дівчини. Проте жіночий бокс існує: регулярно відбуваються турніри – від місцевих до чемпіонатів країни, континенту і світу. В чому ж особливість і привабливість жіночого боксу? Які вони, дівчата в боксерських рукавичках? Що їх мотивує виходити на двобій?
Наша співрозмовниця – чемпіонка України з боксу, член національної збірної України Тетяна ШЕВЧЕНКО.

Дім, в якому ми живемо

Коли вперше почув, даруйте, чимось схожу на матюк абревіатуру ОСББ, подумав: «Що воно таке?». Жив собі у багатоквартирному ЖБК (житлово-будівельному кооперативі), начебто все було гаразд: чисті, відремонтовані під’їзди, більш-менш доглянута прибудинкова територія. Та й дерев’яні вікна власним коштом поміняли на сучасні пластикові склопакети. І тут раптом гурт активістів (у переважній більшості жіночої статі) заповзявся трансформувати наш ЖБК в ОСББ. Наголошуючи на перевагах, які відкриються перед нашим спільним домоволодінням.

Роберто МОРАЛЕС:
«Наші коментатори працюють
набагато веселіше за німців»

Українські вболівальники залюбки супроводжують перегляд футбольних матчів жвавим обговоренням тактики, стратегії, гри команди та кожного гравця окремо. Звісно, хто ж знає тонкощі футболу краще за народних «експертів»?
А от декому за таке заняття платять гроші: мова про професійних коментаторів. Здавалося б, про це мав би мріяти кожен уболівальник. Чи все так просто в роботі коментатора футбольних матчів? Про особливості цієї професії спілкуємося з українським спортивним журналістом, телеведучим і коментатором Роберто МОРАЛЕСОМ.

Бойовий «Кріпак»

Вони молоді, енергійні, освічені, креативні, одчайдушні. Запраглі справедливості, щиро занепокоєні масовістю та й рівнем її повсякденного зневажання. І все ще не позбавлені революційного романтизму. «Могутня Кучка», трійця «дон-кіхотів», мале коло мрійників?.. А може, провісники тієї сили, яку так чекає окрадена можновладними шкуродерами, одурена булавоносними шулерами, розшарпана і розділена партійними чварами та продажною «отаманією» Україна?

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ:
«Мене виховували життя,
дух Львова і бібліотека»

У Чернігів, до Сонцепоклонника, до великого Михайла Коцюбинського приїздив Шевченківський лауреат, живий класик української літератури Мирослав Дочинець. Він каже, що святі люди, і в літературі теж, освячують собою землю, на якій живуть, їхні сліди там не зникають століттями, їх чути у шурхоті осіннього листя, і тому кожен, нині сущий, хто себе поважає і чує українцем, неодмінно має вибрати час на прочанство до таких місць…

Чи врятує неньку фермер?

За політичними боями на Печерських пагорбах довкола судової, пенсійної, медичної реформ, тема оновлення земельних відносин поки що залишається у затінку. Втім це не стосується експертного середовища: воно продовжує ретельно аналізувати можливі ризики земельної реформи. Хто володітиме землею, в яких обсягах, яким буде майбутнє мільйонів людей, котрі не можуть уявити своє життя і життя своїх родин без права бути господарем на власній землі.

Наталія СОБОЛЕВА: «Кінопанорама» – це живий кінотеатр»

Фішка столичного кінотеатру «Кінопанорама» – в його нетиповості. Тут не почуєш плямкання сусіда, що наминає попкорн, не насолодишся зручними кріслами-фотелями та не подивишся хітові фільми, які крутять у n-кількості. Він виховує мислячих людей завдяки артхаусним фільмам. Чим живе унікальний кінотеатр, для «Грінченко-інформу» розповіла директор «Кінопанорами» Наталія СОБОЛЕВА.

Правила безпеки на дорогах… інформації

Інститут журналістики столичного Грінченкового університету разом із Познанським університетом імені Адама Міцкевича, за участі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка провели міжнародну наукову конференцію «Комунікації у ХХІ столітті: безпековий вимір». Світ став доступнішим, наше спілкування долає відстані, а постачальником інформації будь-якого ґатунку на будь-який смак стали не лише ЗМІ, а й неохопна мережа Інтернету. Проте від цього наше інформаційне середовище, наша буденність не стали безпечнішими, ризиків зав’язнути у павутині інформації побільшало. Нові можливості несуть нові загрози: суспільні протистояння, соціальні потрясіння, конфлікти і війни, до яких підбурюють «інформаційні армії».

Пізнавши себе, збережемо в собі Людину

Можемо щиро порадіти: дякуючи цілеспрямованому Міністерству освіти і науки України та ініціативному Українському фонду культури нинішній рік започатковує Всеукраїнські Сковородинські навчання «Пізнай себе». Визначено і точну дату: 5 жовтня, у Всесвітній день вчителя. Цього дня про Сковороду і сковородинство говоритимуть в навчальних закладах  по всій Україні, в країнах, де бував великий український філософ і педагог, та в українських освітніх закладах за кордоном.

Любов МОЛДАВАН: «Гряде новітня колонізація – не зброєю, а капіталом»

Любов Молдаван слухаю давно. І давно затямив для себе непорушне правило: якщо на конференції, круглому столі, нараді чи іншому поважному столичному заході, присвяченому проблематиці аграрного сектору або земельної сфери, присутня професор Молдаван, – налаштовуй диктофон: вона додасть до розмови глибини, жвавості, щирості і конструктиву. У щоденниках світлої памяті Ірини Жиленко вичитав запис, датований далеким 1964 роком: «Бачилася з Любкою. Наслухалась цілу торбу новин». Це про Любов Молдаван. Вони добре зналися: молода письменниця тоді якийсь час навіть працювала рядовою сапальницею у комсомольсько-молодіжній ланці артілі «Червоний партизан» Хотинського району Буковини, у славному колективі, який створила з однокласників Любов Молдаван. День – за сапою, «героїчно прополюю кукурудзу», а ніч – за пером: писала сценарій фільму про знамениту ланкову.

Серпневий пролог до нової української освіти

Лагідні хвилі «Київського вальсу», які ладно пускає у залюднене фойє і коридори камерний оркестр, радісний гамір, яким зазвичай супроводжуються стрічі старих добрих друзів, аромат кави, що ним заманює гостей новостворений розкішний університетський «італійський дворик»,  шурхіт лотерейного барабана, у якому «фантики» таки безпрограшної лотереї, бо і щирі побажання на новий навчальний рік тут сприймають так само радо, як і цінний приз: сертифікати на комплекти навчальних посібників, на візову підтримку до Великобританії та Канади чи на безкоштовні навчання для вчителів і учнів у медіашколі Грінченкового університету. І, звісно ж, групові фото та індивідуальні селфі біля стенду «Нова українська школа». Це, так би мовити, показний, урочистий, святковий бік традиційного зібрання освітянської еліти – на Серпневу вчительську конференцію. А був іще й суто робочий – за дверима університетських аудиторій, які на два дні преобразилися в учительські робітні:  дискусійні майданчики,  тренінг-класи,  конференц- та презентаційні зали. Тут панувала інновація: освітяни знайомилися із сучасними підручниками, наочним приладдям, комп’ютерними технологіями, методиками і навіть цілими освітніми стратегіями.

Кузьма МАТВІЮК: «Цю землю ми позичили у наших дітей, онуків і правнуків»

«Якби з’явився проект повністю знищити українську естраду, а я як фермер мав Ваш рівень популярності, то автори такого проекту вибрали б мене для популяризації їх злого задуму. І тоді я, фермер, далекий від цієї галузі культури, доводив би своїм співвітчизникам необхідність позбутися української естради і української пісні. Хвалити Бога, такого проекту немає, а проект відібрати в українців землю – є. Групи людей, які кинули оком на вироблену українську землю, є дуже багатими людьми, і хитрими. Вони розуміють хиткість своєї аргументації (точніше, добре розуміють її облудність) і намагаються полонити людей емоціями. Для цього вони залучають відомих людей: співака С. Вакарчука, журналіста М. Вересня та інших.

Достатньо ВР України прийняти закон про продаж землі, і зайве буде, п. Святославе, закликати не здаватись без бою. Українці, приспані «злими людьми» і їх помічниками, добровільно продадуть землю, і бою як такого просто не буде».

Чигиринські нотатки (частина ІІ)

Головківка, що обсіла пагорб на околиці Холодного Яру, віддавна славиться кращою в районі картоплею, цілющою радоновою водою з джерела «Живун» і керамікою, яку так і звуть – «головківською». А ще тут є народний музей. Погодьтеся, в наш прагматичний час – явище унікальне, не те що для району, а навіть для області…

Чигиринські нотатки

Богданова гора. З її вершечка чудово видно як у туманних затясминських далях сходить яскраво розжарене сонце, віщуючи новий спекотний літній день. Сяйні промені золотять постаті скульптурної композиції пам’ятника Богдану Хмельницькому. Чутно віддалені відголоски звичайного ранку маленького провінційного містечка: завершення переклички «нічного дозору» псячого племені, спів пташок, вранішня побудка-кукурікання півнів. Доброго ранку, стольний гетьманський Чигирине!

Без віз – по цінний досвід

За час дії безвізу майже 100 тисяч українців скористалися біометричними паспортами для поїздок до Європи. Маємо і відмови, але їхня кількість мізерна – лише 50 за перший місяць. Отже, країни Європейського Союзу добре підготувалися до запровадження безвізового режиму. З цього і розпочалася наша розмова з представником з візових питань Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні паном Себастьяном ОРТНЕРОМ.

На хутір до Миколи

У київському Центрі української культури і мистецтва, що на Подолі, триває виставка петриківського декоративного розпису. Серед  новинок – ужиткова кераміка, розписана Наталею Підгірною.  Молода майстриня каже, що «петриківку» переносили на порцеляну і Марфа Тимченко, і Віра Клименко-Жукова, але масового поширення  їхній досвід не набув, а останнім часом про розпис на кераміці взагалі забули. Основу виставки «У вінку нев’янучих традицій» склали роботи сімейства  Деків, Валентини та Миколи, і їхньої доньки Світлани Біленко.  Точені метрові вази, стилізовані і цілком сучасні скрині: Микола шукає  форму, а Валентина її розмальовує.  Світлана – авторка багатьох панно, що дихають природою степової  Петриківки.
Туди, на Дніпропетровщину, у рідну майстерню під відкритим небом, невдовзі після відкриття виставки, ми й приїхали у гості до митців. Приїхали, щоб зайве переконатися: у самобутній творчості петриківців – земне коріння.

Малайзія: Тигр, що гуляє, як сам собі знає

Хто з хлопчаків минулих часів не марив подорожами далекими заморськими краями? Разом з героями Жуль Верна підкорював Анди, обживав безлюдні острови, скакав разом з манйнрідівськими персонажами безкрайніми преріями, відкривав для себе дивовижний і загадковий світ джунглів Редьярда Кіплінга. Нинішня юнь, пересичена невичерпними новаціями інформаційних технологій, навіть уявити собі не може, яким скарбом для їхніх ровесників 50-60-х років минулого століття були непоказні колекції поштових марок. Особливою гордістю кожного юного філателіста були марки з далеких заморських володінь. А щоб визначити за хлоп’ячими мірилами реальну цінність колекції, просто питали: «Скільки у тебе колоній?». Тобто, скільки у тебе марок з колоніальних країн. Ці паперові зубчасті прямокутнички і квадратики з барвистими зображеннями дивовижних рослин, тварин, жуків, метеликів реально підтверджували, що таємничий світ невідомих далеких країв справді існує…

«Модельний» парашут для села

Нарешті! На 26-му році незалежності і 27-му році аграрної реформи влада згадала про українського селянина і голосно заговорила про перспективи українського села. Про модель його розвитку. Це після того, як внаслідок багатолітніх і не завжди продуманих експериментів в аграрному секторі кількість сільського населення зменшилася на 2,5 мільйона, а з мапи України безслідно зникло 420 населених пунктів.
Тепер гучно забили тривогу. Попоїздивши по цивілізованих світах та надивившись, як там бережуть поселенську мережу та примножують її економічну потугу, заговорили і ми устами рідного чиновництва про «селоцентричність» і «розвиток територій».

«Червень тому зелениться, хто в роботі не ліниться»

Його називають полуднем року. А ймення своє дістав найшвидше від буйного розквіту природи, де з-поміж зелені проглядають червоні маки, червоні півонії, троянди. Хоча кажуть, що його так названо, бо колись о цій порі із землі виходили комахи – червець, які осідали на листках. Їх струшували, збирали, сушили. І виготовляли з них червону фарбу, якою фарбували нитки: вони не линяли і мали теплий та лагідний для ока колір. На жаль, червець безслідно пропав, і його вишукану червону барву підмінила насичена та різка анілінова фарба.

Пес гавкає, а котяра гамкає…

В Українському кризовому медіа-центрі відбувся круглий стіл з детективною назвою: «Спіймай мене, якщо зможеш, або Чому «дійові особи» журналістських розслідувань залишаються безкарними?». Йшлося, зокрема, про журналістські розслідування в енергетиці. Про те, власне, що деякі українські видання вміють глибоко й розлого «розкопати» корупційних вітчизняних монстрів, вивести на світ Божий з темних кримінальних джунглів цілих «слонів» злочинних схем, навіть торохнути, немов з гармати, у тих «слонів» викривальною статтею, та ось ефект, на жаль, від того – ніби із гармати по термітах.

Без бар’єрів?

Від 11 червня українці до 90 днів протягом кожних 180 діб зможуть вільно пересуватися країнами Шенгенської зони. І попри сподівання скептиків, наші співвітчизники масово взялися оформляти біометричні паспорти. Українцям Європа вкрай цікава.

«Кісєльовщину» «проіндексували». Що далі?

Громадське об’єднання «Детектор медіа»  представило в «Укрінформі» звіт за результатами вимірювання «індексу інформаційного впливу Кремля» у чотирьох країнах: Україні, Грузії, Угорщині та Чеській Республіці. Дослідження  оцінює спроможність уряду Російської Федерації впливати (ініціювати, змінювати) на процеси в інформаційному просторі (виробництво, обмін та споживання інформації) інших країн. 

Самотність

Рання весна. Дивлюся в окуляр камери, як путівцем, крайком наїжаченого сухими бур’янами колишнього поля, важко простує пара літніх людей. З торбами, що обтягують руки. Колишні мешканці Поліського – Лідія Олексіївна та Руслан Петрович. З невідселених сусідніх Луговиків долають 11 кілометрів, аби провідати Аллу Іванівну, останню жительку міста, вже вісімнадцять років покинутого мешканцями…

«Україну згадую, як ясне сонце…»

Отримав електронкою вістку від друга дитинства Велери. Життя розкидало нас по всьому білому світові, Валера знайшов свій новий дім в Криму.  З його дозволу публікую його листа – так, як він пише (частково випущу лише нецензурне слово).

Чорнобиль при битій дорозі

Тридцять і один рік пролягли між сьогоденням і тією страшною ніччю, що розділила життя наше, Україну і світ на «до» і «після». Виросло, змужніло нове покоління, тисячі тих, хто втихомирював ядерного монстра, на жаль, відійшли за обрій. Але з пам’яті живих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ніколи не зітруться ті екстремальні будні.
Поділитися своїми спогадами про страшні і звитяжні дні та ночі вже такого далекого 1986-го – святий обов’язок свідків й учасників ліквідації ядерного лиха. Погортаю сторінки свого щоденника: на той час у званні майора міліції я очолював прес-службу Державтоінспекції України.

«Світлиця» в «застінках ізби»

Дитячий літературний конкурс «Ми діти твої, Україно» засновано ще 1998 року газетою «Кримська світлиця». Відтоді багато води спливло. І конкурс не раз уривався, і, власне, «Кримську світлицю» зі штаб-квартирою у Сімферополі після російської окупації – тепер ніби розірвано навпіл: хтось із її творців переїхав на материкову Україну, а хтось лишився в Криму, і звідти, в інтернет-версії, продовжує творити видання.

Журналісти тепер з головою

Делегати  XIV  з’їзду  Національної спілки журналістів України обрали головою Сергія Томіленка. Представника Черкаської організації, який до цього вже виконував обов’язки голови НСЖУ.  На посаду претендували шестеро кандидатів. У другому турі новий голова отримав 131 голос при мінімальній «прохідній планці» – 130.

Високе мистецтво рідної мови

Аллу Демченко повязав зі школою випадок. Після закінчення Київського Шевченкового університету збиралася до аспірантури. Думала  повчителює «трішки», а залишилася на довгих 34 роки. Сьогодні згадує:

Про світоглядні розбіжності

Охоче підтримую патріотичну ідею газети «День» щодо ініціативи «Українська журналістська платформа» та підписуюся під нею. У сьогоднішніх умовах важкої боротьби за становлення незалежності держави, передусім від агресивної політики Росії та безпорадності влади в інформаційній політиці, об’єднання проукраїнських сил в медіасфері — це висока патріотична місія.

«Все починається з любові»

Тієї погожої квітневої днини в ошатній залі Київського будинку письменників було велелюдно і врочисто: віншували молодих літераторів – лауреатів Міжнародної недержавної премії ім. Олеся Гончара.

У сузір’ї «Народних героїв» – нові імена

На початку квітня Маріуполь вітав учасників Двадцять другої церемонії вшанування «Народних героїв України». За два роки існування цієї нагороди такі торжества відбулися вже у 20 містах України. Висунути кандидатуру може кожен: командири, побратими, волонтери, родичі. Найголовніше – обґрунтувати заслуги. Розглядає подання й ухвалює остаточне рішення Нагородна Рада. Сотні українців ще чекають на цю відзнаку. Наступна церемонія відбудеться у травні в Кропивницькому.

Його забрав «Синій кит»

Він ріс хорошим хлопцем у нормальній сім’ї. Непогано вчився і займався спортом. Одного ранку поклав у сумку кросівки і поїхав на тренування. Але додому не повернувся. Його забрав із собою «Синій кит».

Хлібні колоски Іванові Козловському

Напередодні врочистого відкриття у столичному Михайлівському Золотоверхому монастирі меморіальної дошки  видатному українському тенору, оперному та камерному співакові, унікальному виконавцеві духовних піснеспівів та народних пісень Іванові Семеновичу Козловському багато електронних видань в анонсах бравурно писали: «…запрошено творчу еліту  країни, серед якої –  Іван Драч, Борис Олійник, Павло Мовчан, легендарна актриса Лариса Кадочнікова,.. у святкуванні також візьме участь дитячий ансамбль з Мар’янівської музичної школи, яку свого часу, не зважаючи на заборону,  І. С. Козловський побудував на батьківщині, у рідному селі Мар’янівка на Київщині, за власний кошт…».

«Bellissimo»: бравіссімо!

Інститут мистецтв столичного Університету імені Бориса Грінченка започаткував Всеукраїнський конкурс інструментально-виконавської майстерності «Bellissimo»  – для учнів музичних шкіл, студентів педагогічних коледжів та інститутів. На славний почин з’їхалися понад шістдесят учасників з усієї України.  

«Війна химер». Післямова напередодні великого екрана

25 березня, в рамках міжнародного кінофестивалю « Docudays UA» відбудеться перший показ фільму, яким усі ми жили останні три роки. Тож знову зустрілися – розпитати одне одного, що відчуваємо саме тепер, коли завершується певний етап життя і його буде винесено на великий екран. Коли наважилися зробити видимим усе, що досі, можливо, залишалось для нас невидимим.
Ось ми, перед вами: режисери фільму Анастасія і Марія СТАРОЖИЦЬКІ,  головний персонаж Валерій ЛАВРЕНОВ («Лавр») та Сергій МІЩЕНКО («Яр»), військовий консультант фільму, який також з’явиться на екрані у кількох епізодах. 

Скільки ще бути «арбайтерами»?

За офіційними джерелами,  щороку  близько 5  млн. українців  шукають заробітків закордоном. Дбаючи про особистий достаток, працюємо на розвиток інших країн.

Вільний простір у білому коридорчику

Коридори Києво-Могилянської академії нічим не відрізняються один від одного. Хіба що оцей, на першому поверсі, за який взялися дві студентки-художниці – Галина Осадча та Марія Пашкова. Тепер він не лише має назву  «Білий простір», але й існує немов окремий вимір, як самостійна частина академії – арт-простір чи антикафе.

Хвилі на мілководді українського ватерполу

Влітку на пляжах України часто можна зустріти людей, які бавляться, жбурляючи м’яча у воді. Крім літніх розваг, багато українців проводить дозвілля, плаваючи у басейнах. Однак водне поло – такий собі «футбол у воді» – на жаль, не вельми популярний у нашій країні. Так буде завжди чи щось можна змінити? Що для того потрібно? Які проблеми та особливості цього виду спорту в Україні? Про це розмовляємо з головним тренером чоловічої збірної України з водного поло Валерієм ЗАВІЗІОНОМ.

«Рекламний хліб» від Христо Кафтанджиєва

Студентам-«грінченківцям» – майбутнім журналістам і рекламістам – випала нагода послухати лекції відомого європейського спеціаліста з реклами, маркетингових комунікацій, графічного дизайну та семіотики Христо Кафтанджиєва. Він – доктор філософії, професор реклами на факультеті журналістики Софійського університету. Член журі знаних міжнародних рекламних фестивалів, автор 6 книжок, які побачили світ багатьма європейськими мовами.

Пан Кафтанджиєв люб’язно погодився відповісти на запитання для «Грінченко-інформу».

Біля Диканьки, коло дубів Шевченка і Мазепи

Столітня світлина свідчить. У березні 1917 року,  відзначаючи день народження Великого Кобзаря, жителі Диканьки посадили два дуби.  Один – на честь Тараса Шевченка, а другий –  у пам’ять Івана Мазепи. Ініціаторами й організаторами  виступили місцеві патріоти з Української  партії соціалістів-революціонерів. Вони провели мітинг і пройшли на чолі народної ходи кількома селами. Серед найпомітніших активістів осередку був селянин-середняк Григорій Якович Маяр.

Олексій МУШАК: «2017 рік – це саме той час, коли повноцінний ринок землі необхідно запровадити»

Він називає себе «агентом позитивних змін у Верховній Раді». Тридцятип’ятирічний киянин Олексій Мушак, обраний за партійним списком БПП, входить до парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин і до міжфракційного об’єднання «Єврооптимісти». Останнім часом його прізвище зустрічається в багатьох медійних публікаціях – передовсім там, де йдеться про перспективи земельного ринку в Україні. Олексій Мушак – гарячий і активний його прихильник. Сказати, що надбав цією позицією аж надто велику підтримку колег-депутатів, було б перебільшенням. Утім применшувати коло його сподвижників у парламенті теж неправильно: 55 народних депутатів підписали подання в Конституційний Суд про визнання неконституційним мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення. Як прокоментував на своїй фейсбук-сторінці сам ініціатор цього подання Олексій Мушак: «55 депутатів вбиваютьосиновийкіл в комуняцький декрет про Землю Ульянова-Леніна».

Згадуючи Михайла Бєлікова

Під завісу зими в центральному залі Національного музею «Чорнобиль», на символічній плиті біологічного захисту реактора ЧАЕС зібралися творці Чорнобильського ігрового кінематографу – його першопрохідці. Прийшли й послідовники – студенти, напевне, майбутні зірки українського сценічного та кіномистецтва. Зійшлися, щоб ушанувати пам’ять Михайла Бєлікова – українського кінорежисера, сценариста і кінооператора, лауреата Шевченківської премії, заслуженого діяча мистецтв, народного артиста, академіка Національної академії мистецтв України. День і місце зустрічі – не випадковість: Михайло Олександрович народився саме 28 лютого, а одна з його численних стрічок – «Розпад», стала першим ігровим фільмом про Чорнобильську катастрофу.

«Не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки»

Відтепер кожного, хто заходитиме до Будинку звукозапису Українського радіо, стрічатиме при вході Володимир Івасюк. Меморіальну дошку на його честь урочисто відкрито наприкінці минулого тижня. Кошти офірувала Київська міська адміністрація.

«Колодка, яка ж ти солодка…»

Весняний цикл традиційних свят українців розпочинає Колодій (Масляна). Це неповторне веселе колоритне свято сповнене народних ритуалів. Обряд Колодія, як стверджують дослідники, дуже давній, дохристиянський. Його первісний зміст загубився протягом віків.

Щеплення від історичної амнезії

У столичному Укрінформі на суд громадськості представили звіт про роботу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) за 2016 рік. Як зазначив Голова УІНП Володимир В’ятрович, для нього особисто «і для нашої команди надзвичайно відповідально презентувати цей звіт саме у дні вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні». Бо саме завдяки перемозі Євромайдану «наша робота стала можливою».

Російська стратегія. Без стерна і вітрил

Російський тележурналіст Ніколай Сванідзе рік тому писав, що його рідний сьогочасний режим нагадує йому дивний гібрид Венесуели, фашистської Італії та «допєтровской  Русі». І додав, що таке звірятко не уявляється історично життєздатним. Сванідзе, гадаю, патріот своєї батьківщини і заради гострого слівця не став би такого писати. Він керував Всеросійською державною телерадіокомпанією, має державні нагороди, член Громадської палати РФ. Та, очевидно, Сванідзе має право і підстави порівнювати свою країну з «допєтровской Русью», яка, втім, тоді була Московією. До цього він доплюсовує муссолінський душок і соціалістичні декорації Чавеса – шанувальника коки і Троцького, щоб змалювати той стан, в якому перебуває Росія.

Олена БОРОДІНА: «Проблеми із землею завжди супроводжувалися дуже глибокими суспільними катаклізмами»

З Оленою Бородіною, членом-кореспондентом Національної академії наук,  завідувачем відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки і прогнозування НАНУ, почали розмову зі ще свіжих спогадів про парламентські слухання «Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі». Чув її виступ на тому зібранні – доладний, без підспівування «брендовим» чиновницьким установкам, тим паче – без істеричного популістського нагнітання і тріскотні критиканства, а з тих, де все достоту аргументовано, реалістично і, як мовиться, розкладено по поличках. Але ж на лихо виступала вона вже під самісіньку завісу, коли за великими депутатськими фракційними вождями і слід прохолов, а ті накликані гості, хто в сесійній залі нітився по чужих депутатських місцях, геть очманівши від багатогодинних гучних заяв-закликів, уже нишком гамували позіхи і нетерпляче позирали на годинники… Звичний «глас вопіющого» в пустелі наших масових парламентських заходів. Очевидно, на те його й «слуханням» звуть, щоб на ньому лише слухали, але не чули.

Долаючи інформаційну порожнечу

Про хід реформ і їхню необхідність, про те що і як треба робити говорять, пишуть, сперечаються багато. Найбільше – останніми роками. Професійного  рівня експертні дискусії на цю тему точаться, головним чином, у столиці, під пильним зором центральних медіа. Натомість в українській глибинці експерти констатують низьку суспільну обізнаність. Місцеві ЗМІ мало розповідають про реформи: бракує фахових коментарів. Як наслідок, за даними дослідження українського представника світового лідера в галузі маркетингових досліджень – компанії TNS, показник поінформованості громадян про прогрес реформ за останній рік погіршився. Якщо 2015 року про хід реформ нічого не чули 13 відсотків українців, то минулого року –  вже 18%.
На подолання такої негативної тенденції спрямований проект аналітичної платформи «VoxUkraine» – «VoxConnector», презентація якого днями відбулася у столиці. Його втілюють за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні співорганізатори: Центр економічної стратегії та Реанімаційний Пакет Реформ – РПР.

Колгосп імені Гітлера, колгосп імені Сталіна

Перед війною в нашому селі вже запанував був невеличкий соціалізм, навіть з’явилося з десяток розкішної фактури паній, переважно жони начальства та заготівельників. Ці красуні, зрозуміло, на колгоспні роботи не ходили – у тої серце, в тої нирки, в тої ще якийсь діабет… І тут прийшов Гітлер.

У казці Бескидів

Такої морозної сніжної зими давно не було у Бескидах. Вдивляючись з Ужоцького перевалу у пронизану памороззю серпанкову далечінь, серед занесених снігом смерек і бучин усвідомлюєш: ти у величному храмі Природи. І щоб побувати серед такої зимової казки, не треба їхати хтозна-куди. Вона майже поруч, на крайньому Заході нашої держави, на Закарпатській Лемківщині, де сходяться кордони Польщі, Словаччини та України.

Олександр ГЕРЕВИЧ: «Гріш ціна тій освіті, якщо вона лише для оцінки і не спрямована на практичну реалізацію»

Коли випадає нагода потрапити у місто над Ужем, завжди намагаюся якщо не завітати, то хоча б телефоном передати вітання Олександру Геревичу і його колегам із Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (ЗОЕНЦ). Цього разу пощастило: до київського потяга часу вдосталь, і ми знову сидимо у затишному кабінеті Олександра Васильовича, згадуємо наші колишні мандри, експедиції карпатськими заповідними стежками. Так за неспішною розмовою дійшли до питання чому для декого система позашкільної освіти стала зайвою.

Духовна вісь рідної школи

У коридорах Педагогічного інституту столичного Грінченкового університету – нова виставка. До скарбів старожитностей із інститутського музею та приватної колекції родини Ульяничів,  які розмістили зібрані експонати в одній із тутешніх аудиторій, додалася фотовиставка «Школи Лохвицького земства». Кількадесят фотографій початкових шкіл, збудованих століття тому за проектами українського етнографа й архітектора, мистецтвознавця і педагога Опанаса Сластіона. Не будиночки – архітектурні шедеври: фігурна кладка витворює орнаменти традиційної української вишивки, вікна у верхній частині змуровані «під конус», заломлені дахи та обов’язкова башта над ними, ніби вершина пізнання.

Співаймо «Кобзаря»!

Тарас Шевченко. «Пісенний «Кобзар». Хорова Шевченкіана. Зібрання хорових творів у семи томах. Укладач П. І. Муравський. Автор ідеї видання О. А. Шокало. Твори a cappella. Тт. 1, 2, 3. – К.: ВЦ «Просвіта», 2014–2016. – по 240 сс.; фото.

Упорядкував це рідкісне зібрання хорової Шевченкіани Павло Іванович Муравський (1914–2014) – великий український хоровий диригент і педагог, патріарх української музичної культури, легенда хорового мистецтва ХХ–ХХІ століть, народний артист України, почесний академік Національної академії мистецтв України, лауреат Шевченківської премії, Герой України.

Від Різдва до Водохреща

На січень, який в народі ще називають студнем, припадає три свята: Різдво, Новий рік і Водохреща.

Новий рік наші предки зустрічали навесні, і лише з утвердженням християнського календаря, а точніше після указу Петра I його почали відзначати взимку. Тому інколи дивно чути: у колядках чи щедрівках, які співають у січні, про зиму, мороз і метелицю не згадується, зате віншують прихід весни, пробудження природи, початок польових робіт:

Пара – на пару з професором

Чому європейські студенти «прогулюють» навчання за кавою з викладачем?

Викладач  студенту колега, а не суворий наглядач. І студент – не боржник при стосові конспектів і з відробітком за «прогуляні» практичні заняття. Такими є стосунки викладачів та студентів у західних вузах.

Емілія ЯСЮК: «Для польського суспільства Чорнобильська аварія стала шоком»

Вплив Чорнобильської катастрофи на розпад Радянського Союзу обговорили учасники міжнародної наукової конференції, яка днями відбулася у Національному музеї «Чорнобиль». Організаторами заходу, що зібрав науковців та експертів з Білорусі, Польщі та України, виступили Посольство Республіки Польща в Україні, Представництво Польської академії наук у Києві та Інститут політичних наук Польської академії наук у Варшаві.

«У час війни важливіших за місцеві новини не буває»

Розмова з керівником головної редакції відеофотоінформації державного інформаційного агентства «Укрінформ» Володимиром СЕРДЮКОМ

Володимире Євгеновичу, Ви стажувалися у британській телерадіомовній компанії BBC. Чим запам’ятався цей досвід?

– Те відрядження було давно, але процеси у ЗМІ, які тоді хвилювали британських редакторів, нарешті почали хвилювати і нас. Вони той процес називали «таблоїзація преси». Викладачі журналістики у містах Кембридж та Лінкольн, кафедри журналістики у Королівському коледжі мистецтв Лондона, редактори газет The Guardian та Observer, працівники BBC і викладачі журналістики з інших країн, з якими ми спілкувалися, скаржилися, що працівники державних (спонсорованих чи підтримуваних державою), комунальних ЗМІ отримували меншу зарплатню, ніж гонорари у комерційних виданнях, на кшталт The Sun. При цьому сенсаційні, гарно оплачувані  матеріали у таблоїдах часто складаються з одного речення під «розкутим» фотознімком, а публікація у «пристойному» виданні готується довше і потрапляє на шпальти пізніше, бо тричі перевіряються й уточнюються факти, зіставляється інформація з трьох різних джерел, враховується баланс думок, текст перевіряється на «політичну толерантність», «зваженість» і відсутність «мови ненависті». Люди, які відчувають відповідальність перед читачем, програють і цій гонитві за сенсаційністю, якої (нібито) вимагає публіка. Та й платять за «фітюльку» у The Sun ушестеро більше, ніж на ВВС.

Це ніби журналіст сідає на шпагат: писати дурниці швидко і весело чи писати серйозні матеріали, перетворюючись на «ботана». Моральний вибір, якого не знали попередні покоління журналістів, бо раніше такі «новини» потрапляли у розділ «плітки».

«Приватбанк» націоналізовано

Міністерство фінансів та Національний банк України поширили спільну заяву такого змісту:
«Кабінет Міністрів України на засіданні 18 грудня 2016 року ухвалив рішення про входження держави до капіталу ПАТ «Приватбанк». Відповідно до цього рішення 100% акцій банку буде належати державі в особі Міністерства фінансів. Це гарантує клієнтам ПАТ «Приватбанк» захист розміщених у ньому коштів та заощаджень, допоможе уникнути системних ризиків для банківського сектору та стане запорукою збереження фінансової стабільності у країні.

Іван ТОМИЧ:  «Сьогодні спробу економічно захопити українську землю ведуть понад 30 країн»

Розмова з президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників України

– Іване Федоровичу, ще один рік добігає межі. Яким він видався для українського фермера?

– Господь був милостивим до хлібороба. Врожай переважної більшості сільськогосподарських культур отримали кращий за середні показники, а щодо деяких культур – навіть добрий. Маю на увазі овочі, зернову групу, цукровий буряк. І це – набуток усього аграрного сектору, включно з особистими селянськими господарствами.

Михайло ГОЛУБЕЦЬ: «Приїхали на полювання – і зруйнували Совєтський Союз»

Спекотного ранку 14 серпня 2016 року зі Львова прийшла сумна звістка: на 86-му році життя відійшов у вічність Михайло Андрійович Голубець… З пам’яті, наче відзняті епізоди,  виринули спогади: грудень 2011 року, засніжений Львів, мороз, наша знімальна група документального проекту «Україна 20/21» слідом за академіком Голубцем іде порожніми коридорами Інституту екології Карпат НАН України. Михайло Андрійович вибачається, через брак коштів на опалення і  страшенну холоднечу науковці інституту працюють дистанційно. Заходимо в кабінет, лаштуємо техніку, вмикаємо світло, камеру, і не помітили, як промайнули майже дві години спілкування…
Сьогодні вперше публікується фрагмент тієї розмови.

До ЄС? Тільки кругляком!

Представництво ЄС в Україні на сторінці Фейсбук роз’яснило свою позицію щодо мораторію на експорт українського лісу-кругляку. Зокрема, вважає «хибними» твердження, що євроспільнота має намір задовольнити свої «егоїстичні» інтереси, наполягаючи на скасуванні мораторію на експорт лісу і поділяє бажання українців захистити ліси.

Хто дає крила пісням

Пісня… Що не кажіть, але з-поміж усіх мистецьких творів вона здатна найшвидше долинути до серця. На творчих зустрічах мене часто запитують, як народилася та чи інша пісня, до якої я маю причетність. І ота цікавість мені зрозуміла: пісня поєднує хист і старання багатьох – поета, композитора, виконавця. Тож пропоную читачам видання «Грінченко-інформ» коротенькі оповідки.

Волонтерська «Вавилонія» Лариси Артюгіної

Понад десять тисяч зруйнованих об’єктів інфраструктури і лише одиниці відновлено. Це лише дещиця тих жахних руйнувань, які заподіяла російська агресія на Донбасі. В отих поки що одиницях відроджених з руїн шкіл, лікарень, дитсадків – великий жертовний труд волонтерів.

Навчаймося, повертаймося…

Українці відкриваються світові, а світ відкриває для себе Україну. Наші вишиванки сьогодні такі ж популярні, як одяг «від Армані». Але. Ми пишаємось своєю країною, проте жити хочемо в Європі чи за Океаном. Чому? Про це говоримо з журналістами за фахом, випускниками Київського університету імені Бориса Грінченка.

«Серп і Молот – Смерть і Голод»

«Ми ставимо собі завдання виділити сто мільйонів пудів хліба, щоб розподілити його примусовою розверсткою по губерніях і повітах. 100 мільйонів пудів для зголоднілої Росії, для Росії, котрій знову доводиться переживати загрозу нового ворожого вторгнення з боку сходу. Ці 100 мільйонів – цифра колосальна… Багата Україна, хлібна Україна – наша: не буде голодувати московський пролетаріат».

(Шлихтер А*. Продовольствие с Украины: М., 1919, с.13.)

*Олександр Шліхтер, уродженець Полтавщини, тоді, в 1919, – нарком продовольства УСРР, яка офіційно не входила до складу Росії, адже Союз РСР було створено в грудні 1922 р. (Підкреслення наше. В. Б.)

«Вдар словом так, щоб аж дзвеніло міддю…»

День Інституту журналістики в Київському університеті імені Бориса Грінченка поєднали з нагородженням лауреатів Фонду розвитку журналістики імені Анатолія Москаленка. Цей Фонд вже не один рік опікується здібною молоддю, котра має в журналістиці, як казав Анатолій Захарович, «одну групу крові». Перед вшануванням кращих молодих репортерів з вітальним словом виступили ректор Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор Огнев’юк та співзасновник Фонду, доцент кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Кравчук.

В об’єктиві серця

Він давно знімає війну. Від середини дев’яностих, коли спалахнули збройні конфлікти в Югославії. Знімав участь українських миротворців в Іраку, в Ліберії, Сьєра-Леоні…  На одній із  своїх фотовиставок, коли російська агресія лише розгорталася на Сході, Сашко Клименко сказав друзям, що йому здається:  цю далеку триклятущу війну він приніс із собою. 

«Я вчився і вчуся в народу»

Розмова з народним артистом України, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героєм України Анатолієм ПАЛАМАРЕНКОМ

Війна, про яку не хочеться згадувати?

Чверть століття політики добросусідства між Польщею та Україною сьогодні під загрозою? Як розв’язуватиметься проблема складних історичних взаємин між нашими країнами? Ці питання стали актуальними, по-справжньому пекучими. Після оприлюднення ухвали Сейму у справі Волинської трагедії та виходу фільму польського режисера Войцеха Смажовського знову роз’ятрилися віковічні і, схоже, невиліковні рани нашої спільної історії.

Що ж співатимемо?

В палких дискусіях навколо проблеми, яку таким крутим возом зачепила телеведуча Мирослава Барчук,  ідеться головно про етично-політично-патріотичні аспекти відставки Зураба  Аласанії з «Першого національного» та про квоти для української пісні в наших медіа. Дискусії виходять гострі й часом щирі – але ж, панове, істинний болісний епіцентр проблеми не тут! Він – в оцінці сучасної української естради по суті. Такої оцінки насправді ніколи не було і немає, її уникають навіть найгарячіші патріоти.

Ірина СЛАВІНСЬКА: «Не існує шаблонних історій успіху»

У рамках проекту «GRINCHENKO MEDIACLASS» студенти-грінченківці  зустрілися з Іриною Славінською – українською журналісткою, ведучою популярних програм на радіо і телебаченні, перекладачкою, літературознавцем. А потому відбулася наша розмова.

Вежа

Якраз напередодні переглянув фільм культового Мілоша Формана «Пролітаючи над гніздом зозулі»… І ось їду, а за Черніговом, у бік Новгород-Сіверського, пообіч гомінкої траси всі поля у кукурудзі. Куди оком кинь – вона. Десь там, у потойбіччі, Микиті Хрущову, напевно, подають тепер гарячу мамалигу з поставок відбірного українського борошна…

«Консиліум»

Вчора був важкий день. Для мене і для всього товариства рятівників Миколаївської церкви із села Городище Менського району Чернігівщини. Поважне зібрання обговорювало долю храму на теренах нашого київського скансена у Пирогові, куди розібрану реліквію вже два місяці як перевезено, але й досі з різних причин не розпочато її встановлення. Обговорення було важким і неприємним. На жаль, конструктивної розмови не вийшло, а вийшов справжній балаган і «рада нечестивих» (мовлю не про всіх – чиновники із Міністерства культури були цілком доброзичливими і врівноваженими). А цієї ночі мені, як ото Мєндєлєєву його таблиця, наснилося пояснення. А точніше – історія-алегорія. Вважайте її фейлетоном чи й памфлетом. Тож раненько підхопився і записав свій сон. Я ж не тільки священик, а й журналіст. Звісно, до Іонеску мені далеко, та все ж.  Не можу мовчати.

Емфітевзисом – по ринку?

6 жовтня парламент продовжив мораторій на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення до 1 січня 2018 року. Законопроект №5321-1 в цілому підтримали 297 депутатів. Відхиливши два інші – Юлії Тимошенко й Олега Ляшка –  про п’ятирічний мораторій.

«Рай на стику трьох кордонів»

Саме так називається фотовиставка, днями презентована у приміщенні столичного агентства «Укрінформ» ентузіастами розвитку туризму на Ужанській Верховині, що у Закарпатські області.

Майбутнє журналістики на дні чорнильниці?

Громадська організація «Детектор медіа» підбила підсумки пілотного дослідження якості журналістської освіти в Україні. Про рейтинг вишів, що готують «акул пера і мікрофона», трохи перегодом. А найголовніше, що одразу озвучила виконавчий директор «Детектора» Діана Дуцик: медіаіндустрія має дуже великі претензії щодо тих кадрів, які виходять на ринок з українських вишів. Редактори газет, інформагенцій, сайтів, телевізії часто кажуть, що їм навіть краще брати на роботу випускників інших спеціальностей, навчати їх з нуля, аніж працювати з «дипломованими журналістами». Через те, переконує пані Дуцик, потрібно починати говорити про серйозну проблему. Власне, про неї вже час волати. І нинішнє перше таке дослідження має стати початком системного обговорення якості журналістської освіти.

«Маріїн парк» під прапором Махна

Чаплівка – глухий пустир на краю селища під Гніванню. Сама назва свідчить що за птаха була тут аборигеном. Поблизу голуба бинда Південного Бугу і високі дерева понад  ним – зручні «подри» для чапель. Довколишня земля піщана, неродюча, заросла дрібною літоростю, бур’янами, з глибокою западиною, кількома убогими городиками, стихійним звалищем.

Володимир МАЙБОЖЕНКО: «Нині, здається, знаємо як створити об’єднану громаду, але точно не знаємо як вийти з неї»

Як свідчить статистика Мінрегіонбуду, у Київській області – 661 місцева рада: 26 міських, 30 селищних і 605 сільських.
За перспективним планом, схваленим 2015 року облрадою попереднього скликання, тут має бути створено 61 об’єднану територіальну громаду. Тим часом створено лише 2.
Що гальмує територіальну реформу у столичному регіоні, яка роль у ній земельних відносин,  – про це та інше розмовляємо з першим заступником голови Київської обласної ради Володимиром МАЙБОЖЕНКОМ.

Дорогами синевирського краю

Саме тут, озираючи неосяжні краєвиди, мешканець низин остаточно усвідомлює незворотність приходу осені. Десь там, у долинах, ще догорає літня спека. А в горах уже пора жовтого листя. Хоча неповторна і багатобарвна палітра матінки природи не обмежується одним кольором.

Бідняк-багач

Телескоп Галілео Галілея та Карла Цейса, Біблія Івана Федорова-Федоровича, рукописи Пушкіна і Гоголя – це лише кілька назв з унікальної колекції, яку 22 роки тому виявили на тихій кіровоградській вулиці Урожайній, у мешканні Олександра Борисовича Ільїна. Небіжчик працював електриком, роками ходив у старій робі і дірявих чоботях, навіть бабрався на смітниках, у недоїдках. А коли 1993 року  помер, у його помешканні виявили раритети, вартість яких досі не визначено. Дослідники кажуть про десятки мільйонів і навіть про мільярди доларів.

Футбольна мить, футбольна вічність…

Ще упродовж місяця триватиме фотовиставка «Підтримую український футбол», в якій може взяти участь будь-хто: від аматорів з найпримітивнішою «мильницею» – до фотографів-професіоналів. Головне, щоб фото мало Божу іскру, щоб увічнило яскраву, у незвичному ракурсі, мить отого, що діється на футбольному газоні та поза ним і насичене непідробними емоціями гри мільйонів. Таку експозицію зініціювала торгова марка «Parimatch» в Україні, а підтримали її – Федерація футболу України та агентство «Укрінформ».

Ярослав ШУКАЛЬ: «Треба сіяти серед людей довіру, тоді вона може зрости добробутом»

Нарешті Ужоцький перевал… Скільки б не доводилося їхати через Самбір і Турку з Львівщини на Закарпаття, неодмінно зупиняєшся на межі областей. Перед очима відкривається знайома далечінь. Тож маленька порада: навіть, якщо дуже поспішаєте, припаркуйте свій транспорт, аби насолодитися незабутньою панорамою, що відкривається з цієї висоти. Місце примітне: вододіл між Балтикою і Чорним морем, історичний рубіж між Галичиною й Закарпаттям. Зовсім поруч – на польському кордоні – витоки Сяну, від якого до Дону – ген-ген далеко. За декілька кілометрів по інший бік перевалу починається Уж. А це вже басейн Дунаю.

Дорога до Вавилону

Не люблю передмов. Це – ніби нав’язливий ритуал. Наче обов’язок виправдати те, до чого тулиш свою писанину.

Слово Юрія Гармаша не потребує виправдань.

Навпаки – вкрай необхідне суспільне заохочення, коли хочете, громадська чолобитна: мусимо усім миром просити шанованого в Україні та й поза її межами кіномитця продовжити ці нотатки. Які з часом, вірю, зіллються у дивовижний кіносценарій.

Паралімпійський тріумф України

Місяць тому на Олімпійських іграх в Бразилії Україна виступила найгірше в своїй історії. То був повний провал. І шок для істинних шанувальників спорту в нашій країні. Натомість українська паралімпійська збірна завершила Ігри в Ріо тріумфально. Виборовши 117 медалей, 41 з яких найвищого ґатунку. Це третій результат найсильніших країн у загальному заліку. Попереду нас лише Китай та Велика Британія, а одразу за нами, до речі, потужна збірна США…

Колиска для спадкоємців

Майже десять років у Дніпрі на правах громадської організації працює Інститут україніки. Щоб, як розповідає його засновник Олексій Лазько, «на регіональному рівні формувати громадянську й патріотичну свідомість земляків».

Повернення

З 10 січня 2013 року в «гончарській столиці країни» селищі Опішному діє єдиний в Україні Музей мистецької династії Кричевських, створений за ініціативи провідного наукового співробітника Національного музею-заповідника українського гончарства Олеся Пошивайла й онука патріарха родини Кричевських Василя Лінде-Кричевського.

Органічне майбутнє України

Українська органічна продукція завойовує у світі все нові ринки збуту. А на офіційному рівні органічне виробництво все гучніше називають серед пріоритетів розвитку аграрної сфери держави. З констатації такого позитиву розпочалася прес-конференція «Український органічний сектор: реалії і перспективи».

Тяжкий спілчанський хрест

Позачерговий з’їзд Національної спілки кінематографістів України (НСКУ) відбудеться 25 жовтня 2016 року. Таке рішення ухвалив ІХ пленум правління НСКУ, аби зберегти неприбутковий статус організації. Для цього потрібно внести зміни до статуту спілки, зумовлені черговими новаціями Податкового кодексу України.

Що відбувається з нинішнім світом?

Я щораз більше не розумію цього світу, а тому не маю що про нього сказати. Треба було б промовчати і цього разу, але невралгічне для України рішення Польського сейму змушує осмислити бодай для самого себе, що відбувається.

На порозі всеосяжної онови

Підготовка столиці та Київщини до нового 2016-2017 навчального року, стратегія модернізації системи освіти стали ключовими питаннями Великої регіональної педагогічної ради, яку гостинно прийняв у себе Київський університет імені Бориса Грінченка.

ІНВЕСТИЦІЇ РОЗДОРУ, або Як в Чигиринському районі кури село розсварили

З давнім добрим приятелем Віктором ЛАЗОРЕНКОМ, заступником генерального директора Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», стоїмо на маківці Замкової гори, звідки на долоні не лише місто, а все затясминське роздолля, аж ген, де око тулиться до правобережних дніпровських крутоярів. Щедре сонце густо заливає рівнину, стріпує маревом, і від того поодаль наче пливе все за в’язкою течією. Мовби велетенський сірий корабель гойдається на невидимих сонних хвилях. Авжеж, корабель – он і труба небо підперла…

«Дивляться мені в душу очі тих людей…»

Упродовж останніх двох-трьох тижнів багато думаю про те, що це, напевно, ненормально, що у нас так довго не було міністра охорони здоров’я…Та й зараз лише в/о…

Чому так думаю? Бо дивляться мені в душу очі онкохворих дітей, яких довелося зустріти у Києві під час опромінення. Вони, як і я, проходили цю процедуру на апараті, який часто ламався. У той час, коли новісінький (кажуть, за 40 мільйонів куплений) стояв у підвалі, бо грошей на його встановлення (а це сума значно-значно менша) знайти не вдалося…

Смак води і віскі

Я й не знаю, чи дожив він до 60-ти. Але за поставою і худорбою виглядав на хлопчика. Лишень його обличчя – завжди червоне і пожмакане – не потребувало «ідентифікації Борна». Навіть чип із мікрофайлом у нозі шукати було зайве, аби безпомильно визначити – вже підтоптаний і «горький алькоголік», як казали у селі. Ніхто навіть не знав, що він за метриками – Олександр Михайлович. Всі називали його – Шурик. Те «Шурик» звучало розхристано і зневажливо, фонетично плутаючись та відлунюючи словом «Шарик», де на останньому складі, здавалось, навіть дзеленькання собачого ланця вчувалося.

На берегах Океану Майбутнього

Що ми знаємо про Малайзію? Країна на крайньому південному сході Азії, за устроєм – конституційна монархія. Столиця – Куала-Лумпур. Малайці, китайці, індійці – основа населення країни. Окрім материкової частини, є острови. Архіпелаг Лангкаві, Пенанг, малайзійська частина острова Борнео. Лише від самих назв дме далекою екзотикою, приправленою добрячою порцією прянощів та ароматом заморських тропічних фруктів.

Мокрі горіхи для Януковича

Моя бабця Уляна якийсь тиждень не дожила до виборів у міські, сільські і селищні ради та ще якісь кілька місяців до своїх 93-ох літ. Останні дні божкалась, що їй усе зболіло, і відмовлялася їсти. П’ять діб до тієї шостої години ранку, за якою обірвалась її фінішна стрічка, не взяла до рота ані макової зернини, а тільки просила мою матір і свою дочку: «Принеси мені холодної води з колодязя».

Мирна вода

Страшно, коли нема кому у старості подати склянку води. А ще страшніше – коли нема ЩО подати… Проблема нестачі питної води нині болюча для багатьох районів Донеччини. Чимало сіл і містечок регіону практично залишилися з цією докукою сам на сам. Проте, світ не без добрих людей: нині вже у 39 селах реалізують новий проект водопостачання.

Молитвою проти отрути

Софія Петрівна – не молода, але дуже гарна. Жодної зморшки на обличчі. І очі – такі лагідні та виразні, що якби на ній не скромний сільський одяг, а щось, скажімо, хай не «моднього, не французького», але із гардероба Катерини Ющенко чи Терезії Яценюкової, то їй би – хоч на подіум. Тим часом у неї – з півгектара землі, де що тільки не росте: і картопля, і огірки з помідорами, і гренадерське військо соковитої кукурудзи, і розкішні кущі ягід, і буйноквіття. І все те, мовби з дослідних оранжерей, – у такому ладу та при аптекарській стерильності.

Агроосвіта: без ниви не вижити

З Миколою Тарканом, директором Липковатівського аграрного коледжу, що у Нововодолазькому районі Харківщини, познайомив випадок. Виробники органічної сільськогосподарської продукції влаштували у фойє Верховної Ради імпровізовану виставку: були на тій експозиції м’ясні й молочні смаколики, соки, мед і варення, олії, крупи, борошно і ще всякого доброго харчу – на розлоге ситне застілля.

Віктор ОГНЕВ’ЮК: «Якби мені дали право вибору: дванадцятирічна школа чи гідне становище українського вчителя, я б вибрав останнє»

Законопроект «Про освіту», який нині практично готовий до вирішального розгляду сесійною залою, без перебільшення та пафосу можна вважати не лише рушійним для освітянської сфери, а й доленосним для країни,  її майбутнього. Без цього закону реформа освіти потоне в деклараціях, але не зрушиться з місця. І, зрештою, вітчизняна освіта безнадійно скнітиме при цивілізаційних задвірках, на європейському приступку. 

«Волі нашої отрута»

Уродила рута… рута…
Волі нашої отрута.
(Тарас ШЕВЧЕНКО, «Чигрине, Чигрине…»)

Не заїжджа зірка політики чи «шоу-бізу», не гучний фестиваль сколихнули Чигирин. Такого зібрання людей у центрі  гетьманської столиці не бачили давно. І привід був зовсім не святковий. Майже півтисячі чигиринців, жителів довколишніх сіл, посланців з Канівського і Черкаського районів зібралися на мирну акцію протесту проти побудови приватним акціонерним товариством «Миронівський хлібопродукт» птахофабрики торговельної марки «Наша Ряба» –  у передмісті, на землях Рацівської сільської ради.

Соло для труби й вогню

«Так ви музикант ілі пастух?», – питається панянка у фільмі «Вєсьолиє рєбята». І чує у відповідь: «Ну, сєгодня пастух, а завтра – музикант!..» Це – про Григорія Гізу. Мого давнього доброго товариша – від Бога пічника і не менш талановитого музику.

Животворці Майбутнього

У Київському університеті імені Бориса Грінченка вшановували переможців та лауреатів ІІ міського туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2016» та лауреатів Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року». Окрім традиційних грамот і дипломів переможці та лауреати отримали грошові премії.

Кореспонденти «Грінченко-інформу» поспілкувалися з учасниками врочистостей.

Де ми?

Перше, з чого почав промову Обамана саміті в Стенфорді, –  оцінка Брекзіту. Це пішло в новини моментально. В українських новинах – що? А у нас коротка замітка, через день: «Українська правда» переказує повідомлення  Російської служби «Голосу Америки». І взагалі, нащо українським ЗМІ якийсь «лівий» саміт? Що сказав «великий політик» Ляшко – о, це наш рівень, на всю країну: «дайте два, нє, три!..»

Професор Володимир КОВАЛЕНКО: «Критично оцінюйте те, що вам розповідають, що бачите і чому вас навчають»

Фунікулер. Ще змалечку з усіх видів столичного транспорту він найбільше вабив. Є у ньому щось незвичне, навіть таємниче. Ось так, плавно видряпуючись, старенький вагончик непомітно підносить тебе з метушливого подільського гамору у лагідну тишу Володимирської гірки. Саме тут ми домовилися зустрітися з Володимиром Коваленком.

Незваний гість на «атомному» ювілеї Лесі Українки

2016-й рік ювілейний для Лесі Українки: незважаючи на біду, війну, скажені комунальні тарифи та інші напасті, громадськість України відзначає 145-ту річницю від дня народження геніальної письменниці. Вшановує творчими вечорами, науковими конференціями, монографічними й популярними виданнями, науковими збірниками, фільмами, теле- та радіопрограмами. На сценах українських театрів з’являються нові спектаклі за Лесиними творами, а її книжка «Слово, моя ти єдиная зброє…» разом з Тарасовим «Кобзарем» у військових одностроях-обкладинках нині самозречено воюють на східному фронті, допомагаючи нашим лицарям героїчно бити загарбника. 

Надія на нове футбольне ФлАМЕНКО

Дивитися другу гру нашої збірної на Євро-2016 товариш затягнув мене до ірландського пабу,  що трохи вище від Хрещатика. За півгодини до початку там уже не було де яблуку впасти. Нам зафрахтували двоє місць за барною стійкою, і то лише тому, що мій друг там постійний клієнт, а до того ще й далекий родич шеф-кухаря. Принесли хвалений стейк, грушеву горілку і темне пиво.

Бурштинові «кроти»

Ігор просить не називати його прізвище. Він третьокурсник одного зі столичних вишів. Родом із Житомирської області, якраз із тієї місцини, котру вразила «бурштинова лихоманка»… Він – пізній син у батьків. Батьки – прості сільські люди. Великих статків не мають. А Ігореві треба ж вчитися у дорогому Києві. І треба жити. Тому коли випадає вільний день – він їде зі столиці додому не на посиденьки, а на «підробіток»…

Мирослав ГОНЧАРУК-ХОМИН:  «Намагаюсь у віршах не грати»

Житомирський поет чи стоматолог з Ужгорода, музикант чи науковець? Насправді  ж, Мирослав ГончарукХомин не  любить шаблонів.  У нього різнобічне життя, з гранями витонченими. У свої 25 літ він видав 5 поетичних збірок, став секретарем науково-навчального центру судової стоматології. А ще він –  лауреат премії Національної Академії медичних наук України, стипендіат програм Верховної Ради України та Президента. Його ім’я  лунало у німецьких, італійських, російських словацьких, грузинських фахових виданнях…

Місія «Врятуватися»

За даними ГУ МВС у місті Києві, з початку року тільки у столиці зафіксовано 20 зґвалтувань. Йдеться лише про ті випадки, коли жінки знайшли у собі сили звернутися до поліції. Жахає динаміка зростання таких злочинів: за відповідний період минулого року їх у столиці  зафіксовано вдвічі менше – 9. Маніяки справедливо викликають огиду і суспільну ненависть. Слід знати, як діяти в разі неочікуваної зустрічі з такими покидьками.

Тетяна КОРОСТ: «Про землю? Ой, маю що сказати…»

З Героєм України, головою спостережної ради ТОВ «Агрофірма «Маяк» Котелевського району Полтавської області Тетяною КОРОСТ звів щасливий випадок. Сиділи поруч у просторому конгрес-холі, слухаючи розмірковування учасників круглого столу з проблем розвитку органічного сільськогосподарського виробництва в Україні, який відбувся в рамках  XXVIII Міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2016». Виступи були всякі, але здебільшого затяжні, схожі на академічні лекції для студентів. Тетяна Михайлівна час від часу фіксувала на планшет демонстраційні слайди з рясними цифрами статистики і не стримувалася від невеселих коментарів.

Краще вчити, ніж судити

Якою має бути нова українська школа? Очевидно, у кожного – батьків, педагогів, чиновників райвідділу освіти чи й самого міністерства – своє бачення, свій варіант розв’язання цього рівняння з багатьма невідомими. А розв’язувати треба, бо від цього прямо залежить майбутнє країни, могутність її кадрового потенціалу. Згадаймо давню як світ істину, прагнення справжніх педагогів: учень мусить перевершити свого вчителя. Тільки тоді суспільство матиме позитивний розвиток.

В барельєфі печалі спинилася мить

Низка всеукраїнських заходів, присвячених 75-річчю з дня народження класика українського поетичного кіно Івана Миколайчука, розпочалася зі столиці: в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відбувся вечір-спогад про Майстра.

Фундація із сенсом і смаком

Останнім часом у країні розплодилася неймовірна кількість громадських організацій. Одні збирають кошти для дітей, інші захищають права молоді/пенсіонерів/тварин, ще хтось мітингує проти вирубки лісів… Розібратись де справді ефективна організація, а де фейк – важко. Непросто. Ми ж вибрали одну з таких громадських спільнот і протягом двох тижнів були з ними пліч-о-пліч.

Українсько-китайське автоклонування

Час великих автомобільних звершень настав! Певно, саме так подумали у Запоріжжі, коли вирішили пересадити українців з іномарок на вітчизняні бюджетні автівочки. І нещодавно відбулась прем’єра – у столиці презентували новий концепт-кар – ЗАЗ «Славута NOVA». 

Спекотний лютий 2001-го (згадуючи Індію)

П’ятнадцять років промайнуло відтоді, як у лютому 2001 року на ліквідації наслідків жахливого землетрусу в далекому індійському штаті Гуджарат працювала дружна команда українських медиків і рятувальників. Справді, десь там, у минулому залишилася маленька частка нашого життя. Відверто кажучи, не найгірша. Попри всі психологічні, фізичні та емоційні навантаження. Стали історією недоспані ночі чергувань, здавалося б нескінченні черги пацієнтів, виснажливі переїзди у віддалені та глухі індійські села. Але це вже у зазублинах нашої пам’яті, на сторінках щоденників, у сотнях метрів відеоплівки…

Виші чекають абітурієнтів з окупованих територій

Що робити, коли хочеш здобути освіту в українських вишах, але залишився в окупованому Криму чи на підконтрольній бойовикам частині Донбасу? Як знайти відповідь на це доленосне для тисяч юнаків та дівчат питання, розповідали на прес-конференції «Нові можливості прийому на навчання осіб, що проживають в зоні проведення АТО та на тимчасово окупованій території Криму».

Пісенні «вікторії»: від верховинських «Диких танців» до туги кримських татар

Хтось вірив, хтось ні, але Джамала таки виборола першість на «Євробаченні-2016» у Стокгольмі. Попри цьогорічний незвичний формат підрахунку голосів, результат справедливий і навряд чи був би іншим, навіть якщо б рахували по-старому. Це, звісно ж, викликало шлункове загострення, навіть рецидиви «когнітивний дисонансу» як у прихильників, так і у «хейтерів» України. Австралія так і не зрозуміла, що трапилось, і на час проголошення результатів більшість на «Зеленому континенті» уже поспішала на роботу чи смакувала ранкову каву. А володарі бронзи лютували, нарікаючи на висмоктані з пальця «корумпованість» конкурсу, «некомпетентність» журі та «анексію» першого місця.

Два найважчі роки

Визволення Надії Савченко відтіснило на узбіччя інформаційного мейнстриму подію, яка за всіма ознаками мала стати топ-новиною в українському медіапросторі. 25 травня спливло два роки від часу обрання Петра Порошенка Главою держави. Що вдалося, а що ні за цей відтинок президентської каденції – спробували оцінити експерти в ході прес-конференції «Два роки Президента».

Сергій ФАЙФУРА: «Моя пісня має крила»

Сергій Файфура чимось схожий на Кукриніксів, з їхньою холодною війною проти фашизму, де сутичка на ватмані була не менш пекельною, ніж герць багнетовий. Сьогодні маємо інший фашизм – карликовий, гібридний, але роль яскравих мистецьких засобів у війні така ж важлива і неперебутня, як і сім десятиліть тому. Пісні та кліпи Сергія Файфури жалять «ватників», ніби мохнаті шершні, а українцям повертають почуття гідності і честі. Правда, є між тими Кукриніксами і Файфурою сумна відмінність. Карикатуристів-бійців «совєцкая страна» колись, як і Росія тепер, усіляко підтримувала і заохочувала, а Файфуру рідна держава, з її численними адміністраціями, мінкультами та мінстецями, все не помічає, навіть ігнорує. На жодному телеканалі в країні, де йде війна, пристрасних пісень Файфури, а по-щирості –  маленьких яскравих вистав з неймовірною енергетикою, ви не побачите і не почуєте. Зате там суцільне «русскоє пєніє» і примітивне волання.

Слава Богу, що є Фейсбук, що є ЮТУБ, що є волонтери, з якими Файфура їде на фронт – співає тим, хто часто у тих його піснях і є найпершими героями!

Марія МИЦЬО: «Війна і Чорнобиль – це дві катастрофи, які ще не є історією»

Кожен музей має своє обличчя, історію, експозицію. Хоча донедавна, в «недекомунізовані часи», багато з них таки були схожими наче близнюки. Складалося враження, що десь існувала якась утаємничена «фабрика», котра масово їх «штампує». В таких роблених лише з принуки чи обов’язку «закладах культури», навіть часто відвідуваних і з певним напускним «статусом», од експозиції зазвичай віяло холоднечею якщо не відчуженості, то відстороненості.

Вітчизняна біоенергетика: «на солом’яних ногах»

Багаторічні дослідження, проведені науковцями Бережанського агротехнічного інституту в лабораторії біогазових технологій, підтвердили: у наших умовах солома – чи не найенергоємніший продукт: з однієї тонни можна видобути 300 кубометрів біометану.

«Чуєш, брате мій…»

Мерехтить в очах безконечний шлях,
Гине-гине в сірій мряці слід по журавлях.
Кличуть «Кру-кру-кру, в чужині умру… 

Ці слова славетної пісні-реквієму пригадалися на прес-конференції, організатори якої розмірковували про те, як сконсолідувати націю довкола проекту «Повернення героїв на рідну землю».

ДЖАМАЛА: «Я просто бачила себе з цією перемогою»

Після тріумфу Джамали на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення-2016», якраз напередодні сумної дати 72-х роковин депортації кримських татар, вкотре переконуєшся у прописній істині: у світі нічого не буває випадкового. Так і кортить з цього приводу процитувати кремлівського «мікрогеббельса», який затято не вірить у «совпадєнія». Перемогу талановитої української співачки Москва повітала по-своєму. По-імперськи: один із тамтешніх чиновників милостиво «порекомендував» Джамалі змінити громадянство на російське і переїхати до Криму.

Тяжка нива Чайчинців

Тут не можна не повірити, що земля була колись уселенським морем-океаном. Що навісні буревії таки розгойдували планету гігантськими хвилями. І що однієї миттєвості у багатомільйонній історії світу якась божественна сила рішуче вимовила чарівне слово «завмри!», і те розгойдане, розхвильоване роздолля без дна і межі враз застигло: збурунений океан став земною твердю, гігантські хвилі – пагорбами, а водяні западини – долинами. А звідки б іще взялися Чайчинці? Здаля село на стрімчакові – справді немовби чайка на буруні.

Від Івана до…

«Всі покою щире прагнуть,
А не в один гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво,
А все браття, тото диво!»
(Іван Мазепа).

У Полтаві при велелюдному зібранні нарешті врочисто відкрили пам’ятник Іванові Мазепі. Це перший повноцінний монумент славному гетьману в Україні.

Шість хвилин пекла у «місті Бога»

Епоха Великих географічних відкриттів відлунює тут у кожному візерунковому фасаді та у крутій течії звивистих вулиць, що зшивають місто поміж сімома лісабонськими пагорбами. Місто унікальної «мереживної» архітектури і рекордної кількості сходів немов стікало з отих семи пагорбів до мармурової набережної. Все змінилося за 6 хвилин в День всіх Святих, вранці 1 листопада 1755 року.

Данило – і назавжди!

Змінюючи один одного, мчать безкінечним полем історії вершники-пам’ятники.  Хтось на повному галопі вискакує на п’єдестал і застигає там довічно, хтось при тому збиває копитами епохи і режими. Іноді хроніка ледь устигає фіксувати епізодичну велич або неславу володарів високих постаментів.

Там, де не чути матюків і не торгують біля церкви

Ти знаєш, мій френде, я несподівано відчула свою меншовартість!

Ні-ні, не в Парижі: там я правильною виделкою їм жаб’ячі стегенця, цитую цинічного Бегбедера і фліртую не гірше місцевих madame

Сластіонові храми. Освіти

Коли сто з лишком років тому сільський полтавський учень виходив на поріг школи, він бачив перед собою широчезний простір, високе небо, соковиті кольори безкінечності – на нинішні гроші краєвид на пару мільйонів доларів… 

Ростислав ОМЕЛЯШКО: «Панує конкуренція влади, але, на жаль, відсутня конкуренція честі»

У сховищі Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф – рідкісна колекція. Її понад чверть століття разом з колегами збирає керівник центру Ростислав Омеляшко. Їздять покинутими поліськими селами, рятуючи уламки, залишки, колись могутньої цивілізації. Вперше довелося побачити унікальну скарбницю під час зйомок фільму «Інший Чорнобиль».

Розпрягайте… приїхали

«Все життя шукаю найкоротшу дорогу до народної пісні, понад двадцять літ, оббиваючи пороги, шукаю шляхів до України, до дружби з нею, – сповідався Миколі Кагарлицькому керівник відомого Кубанського козачого хору Віктор Захарченко (журнал «Дніпро», 1989, № 11) . – І ось ця дружба, вірю щиро, засвітилася мені насправді. Це для нас, кубанців, украй потрібно, бо звідси коріння чорноморських козаків, які після зруйнування Катериною II Запорозької Січі оселились на Кубані. Це потрібно і вам, бо на нашій землі – частка вашої-нашої історії».

«Свята паска –  як сонце, красна»

Великдень в Україні – одне з найважливіших свят року. До нього готувалися заздалегідь. Обов’язково білили хату всередині, прикрашали її малюванням, витинанками, на покуті вивішували солом’яного «павука», дерев’яних або паперових голубків. Постову буденну хатню тканину міняли на святкові рушники, скатерті. Часто скриню, стіл й піл застеляли килимами. На ярмарках перед Великоднем батьки купували дітям обнову: одяг та прикраси.

Кіно – не дишло…

Сталося! Міністр культури, на якого чомусь було дуже багато нарікань, здійснив нечуваний у культурі подвиг – домігся од уряду рекордного фінансування вітчизняного кінематографа – 211 млн. 330 тис. 800 гривень! Тобто уряд нарешті збагнув, що найдієвіший патріотичний ідеологічний засіб – кіно – має нарешті запрацювати. А після 8-го пітчингу (пітчинг – презентація кінопроекту для пошуку інвесторів, – ред.)  є надія отримати ще 351 млн. 538 тис. 433 гривні. І все б гаразд, якби геть патріотичний розподіл цих коштів.

Про гарне слово і добре діло

Стратегічні комунікації – давні як світ. Донедавна, здебільшого, під ними розуміли магістралі, мости, рокади. Але «гібридизація» військових термінів дісталася і цієї дефініції. Про це йшлося на презентації першого в Україні «Словника  термінів стратегічних комунікацій», який уклали заступник міністра інформаційної політики України Тетяна Попова та доктор юридичних наук Володимир Ліпкан.

Світла зброя «Книжкового Арсеналу»

Як кожен мисливець знайде свою здобич, так кожен автор відшукає свого читача. Чи навпаки, як це відбувалося на щорічному, вже VI міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал» – найбільшій і найгучнішій культурній події столиці Україні, що об’єднує літературу і мистецтво. Цього року її приурочили до Всесвітнього дня книги й авторського права. Епіцентром зацікавленості всіх книголюбів, книгоманів, книгоестетів та гурманів, як завжди став Мистецький Арсенал. Незалежно від статі, віку, смаків та вподобань, тут кожен читач мав змогу знайти свого автора.

Під покровом святого Флоріана

Місцеві люди, проходячи повз цю кам’яну фігуру, завжди хрестяться і вклоняються їй. У Швайківцях так заведено віддавна, хоча вже рідко хто може більш-менш правдоподібно розповісти, як потрапила у їхнє село скульптура чоловіка в обладунку римського воїна. І чому замість меча тримає у руці жбан, з якого струменить вода на будівлю, схожу на церкву? Напис латиною «Renova tum» означає «кафедральний собор», якого у селі ніколи не було. Дата встановлення цього незвичайного пам’ятника – 1864 рік.  

«Антилопою» – на Великдень

Рік тому о цій порі, у місяці квітні, ще світлим надвечір’ям, за кілька годин до Пасхальної ночі жвавою трасою від Чернігова у бік Сосниці, одразу за мостом через повноводий Снов я мусив гальмувати. Просто не міг не спинитися. Бо на узбіччі стояло щось таке, що відразу вводило у ступор…

Британський посол української літератури

Суто «англійська» погода того дня у Каневі –  безперервна мжичка, що раз у раз переходила у рясніший дощ із рвучким холодним вітром, –  це що, був знак?

П’ять років тому – 15 квітня 2011 року – з Туманного Альбіону до Канева прибула поважна і настільки ж незвична місія. Вона мала виконати волю жінки – відомої письменниці, перекладачки, громадської діячки і правозахисниці Віри Річ (Фейт Елізабет Джоан Річ (1936-2009), яка заповіла поховати свій прах у серці України, яким вважала могилу Тараса Шевченка.

Тіні незабутих предків

Коли побачив, як неподалік села Лопушня Рогатинського району, що на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей, розгортається спорудження величного  меморіалу з білосніжного мармуру, граніту й ракушняка, перше, що спало на думку: мабуть, тут постане величний пантеон стрілецької слави. Адже у Першу світову війну в цих місцях воювали відважні «усуси», Українські січові стрільці. Однак, пізніше з’ясувалося, помилився. Щоправда, не набагато…

Микола ВАСИЛЬЧЕНКО: «Щоб жити по-новому, треба наполегливо працювати, а не гендлювати землею»

Глобальне потепління вносить певні корективи і в усну народну творчість. У часи кліматичних змін календар весняно-польових робіт змістився майже на місяць. І черкаська приказка про те, що «два дощики в маю, певно, бути врожаю», вже не актуальна. Спраглим після сухої осені і малосніжної зими українським ланам конче потрібні квітневі проливні.

Олександр ПОНОМАРІВ: «Щоб по всій Україні відродити українську мову, нам треба агресивно її захищати»

Доктор філологічних наук, професор кафедри  мови та стилістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, академік АН ВШ України, заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Олександр Пономарів говорить про мовну політику в Україні, про становище української мови на східних землях.

Він  народився на Донщині у Таганрозі. Тепер це Російська Федерація.

Про «месій», «селебріті» і фермерське «рушення»

За Станіславським, театр починається з вішалки. А фермерський з’їзд? Власного приміщення в Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ) немає, отже – і власної вішалки. Користуються тією, куди пустили. Цього разу пустили в актовий зал Київського кооперативного інституту бізнесу і права, приблизно на 280 місць. А делегатів, як оголосив президент АФЗУ Іван Томич, на 26-й з’їзд прибуло 138. Проте зал був заповнений – гостей набралося також чималенько. Проглядалися серед них і поважні.

«Studego»? Студентський компас!

Куди поїхати влітку, де недорого відпочити, як заощадити у скромному студентському житті? З того приводу «сушив» голову Євген Жиглій, студент третього курсу Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана. Але, на противагу більшості, він не змирився з тим, що потрібно сидіти годинами за комп’ютером у пошуку пропозицій, а задумав і створив сайт, який акумулюватиме корисні пропозиції для студентів. Ми попросили Євгена розповісти про свій проект детальніше.

Спортивна неміч і Болонські анаболіки

Спорт незнищенний! –  поки хлопці в Україні люблять струнких дівчат, а дівчата – ставних і міцних хлопців. Такий підсумок дискусії учасників «круглого столу», присвяченого пропаганді масового спорту, яка відбулася  в Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Петро ГОНЧАР: «Головне – бути самим собою»

Побачити людину у вишиванці зараз не дивина. Українське зараз у моді. Цей звичай, чи то пак поведенція залучає до своїх лав все більше прихильників. Але мода – річ тимчасова. Та й сприймають її по-різному. Вдягати вишиванки на свята й у повсякдень, голити чуприну, зберігати та колекціонувати українське – це надовго? Саме з цього запитання почалася розмова з директором Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Петром ГОНЧАРОМ.

Запах друкарської фарби, грошей і зради

На прес-конференції адвокат Олег Король та літератори брати Капранови говорили про російську книжкову агресію. Бо якщо на Сході озброєних найманців та сепаратистів українське військо героїчно стримує, то «каравани друкованого опіуму» окупують нашу територію майже безборонно.

Донбас зачекався українських митців

Війна на Сході триває не лише із застосуванням танків, мінометів, стрілецької зброї. Запеклі бої точаться і на інформаційному фронті, культурно-ідеологічній передовій. В цій борні важливо не просто визволити від ворога певні території. Тут найголовніше – перемогти у лютому протиборстві за свідомість людей. Про це йшлося на прес-конференції, присвяченій підбиттю підсумків культурно-просвітницького туру на Донбас. Організований Товариством «Знання», український десант митців на початку березня побував у дванадцятьох містах Донеччини та Луганщини.

Чи повернемо Козака, що «за Дунай їхав»?

Був собі козак Семен Климовський.
Жив десь на Слобожанщині. Ніхто тепер не знає, коли він народився, коли помер; є думка, що прожив усе ХVIII століття. Та воно може б і не так важливо, але одного разу склав Семен пісню «Їхав козак за Дунай». Видана ХVIII століття , вона швидко стала популярною, була перекладена й поширена в Англії, Франції, Шотландії та інших країнах, а в Німеччині на її мелодію Бетховен навіть опуса написав!

«А пісня — це душа. З усіх потреб потреба»  

Олесь ДОРІЧЕКО , «Сад божественних пісень» (триптих, полотно, олія).

Як і навіщо вчитися співати?

Справді, а навіщо?

Ці «природні» запитання сто років тому видалися б так само безглуздими, як, скажімо, навіщо вчитися ходити або розмовляти. Але сьогоднішньому Українцю співати не потрібно. Так він собі думає. Тобто він не думає, за нього вже давно подумали; він просто не довго думавши погодився, та й на тому кінець. Коли, бува, й засмокче душу якась незрозуміла порожнеча, то до його послуг десятки різноманітних кнопок: тицьнув пальцем – і гримить електронна звукова розкіш так, що вгинаються ребра й тремтять стіни навколишніх споруд. Ну, можна пожаліти сусідські вуха й тяжку працю будівельників – встромити собі у вуха пару дундуляторів:  насолода неземна, і нікому до тебе немає діла.  

Не ізгої, а родина

«Психосоціальна стабілізація постраждалих у конфлікті в Україні». Такий проект реалізує громадська організація «Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій» за підтримки уряду Німеччини, Malteser International та Мальтійської служби допомоги України.

Про природні свята

По суті все дуже просто: йдеться про незамовлені свята. Їх приносить жива або нежива Природа, а часом і люди, бо вони теж бувають природні, у них є фантастично гарна й багата людська Природа. На жаль, у них є й неприродні властивості, але менше з ними, сьогодні свято.

Степан ГАВРИШ: «Ми зупинилися між суспільством радянського типу і нацією, яка вийшла на Майдан»

Коли йшов на зустріч зі Степаном Гавришем, мав намір розпочати розмову з іншої теми. Але на розі Інститутської побачив автомобільну шину, а в ній портрет і покладені до нього свіжі квіти. Багряно-червоні, кольору запеклої крові, гвоздики. Ось такий скромний пам’ятний знак на місці, де два роки тому загинув однин з героїв-майданівців. Чи не даремно полягла Небесна Сотня? Саме з цього запитання і почалася розмова…

Володимир ШАПОВАЛ:

Про конституційний процес, український політичний «акваріум» і право на повстання

Яка роль Конституції в житті і долі пересічного українця? Чи відведено їй, тій ролі,  місце в нашому повсякденні? Як воно є і як би воно мало бути? Як змусити владу дотримуватися Конституції? Чи, може, з тим нема проблем? Тоді що спонукає українців до повстання і Майданів?

Всі ці непрості питання не втомлюються порушувати авторитетні експерти, більшість з яких переконана, що справді саме нова демократична Конституція мала б стати вінцем Революції Гідності.

Євроінтеграція. Очікування та настрої

29 лютого в Європейському парламенті стартував «Український тиждень». А напередодні у Києві оприлюднено результати соціологічного дослідження «Як українці ставляться до євроінтеграції», проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 14 по 22 листопада 2015 року в усіх регіонах України (за винятком Криму й окупованих територій Донецької та Луганської областей). Загалом опитано 2009 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки складає 2,3%.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ: «Порошенку і надалі потрібна людина, яку можна виставити як хлопчика для биття»

Ми знову зустрілися з Володимиром Крижанівським після дворічної перерви. Тоді, в дні кульмінації буремних подій Революції Гідності, Володимир Петрович, коментуючи подальший розвиток українсько-російських взаємин, виключив можливість силового варіанту вирішення протиріч. Але сталося як сталося. Саме з аналізу, чому ці події розвивалися за іншим, неочікуваним сценарієм, розпочалося наша розмова.

Біометричні паспорти: «БЕЗВІЗОВА панацея» чи «ВІЗОВА цяцянка»?

Ухваленням 18 лютого трьох «безвізових» законопроектів вітчизняний парламент виконав законодавчу складову Плану дій з лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

Земельна реформа. «За байраком байрак»

Цього року відзначаємо знакову подію – 25 літ початку земельної реформи. Як оцінюють цей багаторічний важкий поступальний перехід, сповнений здобутків і втрат, сумнівів і розчарувань, ті, хто свого часу, наділений владними повноваженнями, ініціював, обґрунтував,  починав цю докорінну реформу, і ті, хто нині трудяться на землі, розвиваючи – часом «завдяки»,  а інколи і «всупереч»  реальному станові реформування земельних відносин  – аграрний сектор економіки? І коли нарешті скінчиться ця довга, складна, а для багатьох і досі незрозуміла «земельна епопея»? 

Володимир ЛАНОВИЙ: «Економіка – це не благодійництво»

Однією з передумов успішного проведення реформ в Україні називають деолігархізацію. Втім, це не лише суто українська біда. Статки 85 найбагатших людей світу сягнули майже 1,7 трильйона доларів. Як зазначають експерти, лише один відсоток землян володіє 46 відсотками світового багатства. Чому так? Саме з цього питання і розпочалася розмова з Володимиром Лановим.

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company