Архів розділу: ЖИТТЯ

«Беззабійні страви» під портретом Толстого

Це тільки здається, що вегетаріанство ввійшло у побут недавно. Насправді ж, як повчає біблійний Екклезіаст, немає нічого нового під сонцем. У Полтаві, наприклад, їдальню «беззабійної їжі» відкрили ще на початку січня  1912 року. Троє жінок –  М. Богданенко-Дудченко, Е.Каплан і А. Перель – об’єдналися у  гурток й організували їдальню «Жизнь во всем».  У підвалі на розі тодішніх Дворянської й Стрітенської, відомих нині полтавцям, як вулиці поки що Паризької Комуни і Комсомольська.

Не цирульник, а барбер

«Понаїхали тут!.. Жити не дають!..», «Біженці відбирають робочі місця…», «Чого їм у своїй країні не сидиться?..»
І сьогодні зачовгана платівка прокручує старі пісні, співані на новий лад. Здається, той коловорот без початку і кінця: хтось причепить нове слово-ярличок, а хтось приліпить до старої пісні цілу фразу… Давайте познайомимося з тими, до кого ми часом так упереджено і несправедливо ставимося.
Сем Барекзай приїхав до України 2009 року, має офіційний статус біженця. Незважаючи на  труднощі, прижився, став успішним перукарем. Сем сподівається, що його історія надихне інших ніколи не здаватися.

«Лєнінопад» і його відгомін

В Україні декомунізація розпочалася ще на світанку Незалежності, але активних обертів набрала вже у час Революції Гідності. Відтоді, як 8 грудня 2013 року активісти знесли пам’ятник Лєніну на столичній Бессарабській площі, країну охопила лєніноненависництка ейфорія.

Хроніка неоголошеного подвигу, або Як пенсіонер із Підмосков’я врятував мене, хоч ми й не зналися

Я уникав новин уже другий місяць. Не читав інформаційних стрічок. Вирішив, що так легше і безпечніше. Спочатку зіскочив з телевізійної «голки», потім – з інтернетної. Лише через чужі розмови у маршрутках і поїздах «плив» потоком новин, зате не топився в них, наче сліпі цуценята.

Сила музики

Насправді, українська народна пісня – це дуже просто. Але – коли вже все розумієш. Ми давно перестали розуміти свою пісню, перебралися на зовсім чужу музичну територію і звідти часом намагаємося роздивитися, а то й спожити цей «матеріал». Декому вдається вплести його в свою музичну творчість, іноді з концертним і навіть комерційним успіхом. Як же неприємно чути й музикантам, і їхнім шанувальникам, що з українською піснею ця творчість не має нічого спільного.

Дитина і пес: лікування любов’ю

Двоє песиків завзято кружляють біля візочка, в якому усміхнене хлоп’я. 10-річний Сашко пестить кудлатого коллі Рея, а слухняний королівський пудель Дара облизує Сашкові рученя.  Інструктори-дресирувальники, спеціалісти-анімалтерапевти, кінологи, які пов’язали своє життя з собаками запевняють: якщо гладити собаку хоча б 10 хвилин щодня, це врівноважує серцебиття. Але чи щасливий Сашко? І як бути тим дітям, які не мають улюбленого песика, проте не встають із візка?

Наумівна з кіно «Кубанські козаки»

За певних обставин кілька тижнів тому познайомилася з однією чарівною старенькою. Ольга Наумівна має 88 років, ясний розум і вроджену шляхетність. За переконаннями, як тепер кажуть, вата 100%, хоча сама – донька репресованого (батько був «зрадником Батьківщини», бо під час Другої світової потрапив у полон, отримав 7 років таборів, але завчасно помер у Лук`янівці). 

Вчився красти…
(Із циклу «Батьківські прочухани»)

Красти – це дуже погано. Цю родинну заповідь я засвоїв так рано, що й не пам’ятаю, коли й як. Але прийшов час мужніти й набиратися досвіду не тільки вдома, а й у соціумі. І пішов я до школи.

Віз дід Рубенса…

Що то справді Рубенс, не могло бути жодних сумнівів. Без екскурсовода, без паспорта (Рубенс, 90х65, полотно, олія…), без фахової експертизи було видно, просто очевидно, що це таки Рубенс. Місцевий маляр не тільки чесно передав характерні рубенсівські акценти, а й, мірою таланту й любові, посилив їх.

Як ми «рахували» гроші Дугласа

В безмежному морі інтернету трапилось мені фото двох щасливих людей. І щасливих, і нещасних водночас. Кетрін Зета-Джонс та Майкл Дуглас. Вони вже 17 літ разом.

Лицар

Знайомтеся: Андрій Хоманчук, активний учасник Революції гідності, волонтер і воїн. Це він подарував десятьом учасникам бойових дій на Сході України, які пересуваються на візках, квитки на фінал «Євробачення», який відбувся 13 травня у Києві.

Опадає листок, як зів`яле чаїне крило…

Я для інших одцвів,
                   я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
                            туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
                            підійди і торкни мої віти –
Я тобі засвічусь,
                            як нікому іще не світивсь!..

Прадід створив «Мурку», правнук – «Чивокуню»

Багато полтавців знають і вельми цінують творчість свого земляка, талановитого поета-барда Юрія Трейгеля. Маю зауважити, що Юрку не до вподоби саме слово «бард», а талант він взагалі вважає чи не найостаннішою з чеснот, якими іноді природа обдаровує людину.

Безкінечник

Хата Василини Сумаряк – на околиці Усть-Путили. В сусідах – порослі лісом груньочки, по яких сторожко, будячи хащі відчайдушним цявчанням синиці, піднімається вгору весна. Ген за ними напівсонні карпатські полонини курять зимний туман. А через дорогу – Черемош навзаводи, як справжній чабан, зганяє з гір очамрілі від рясного сонця, шумні та ревучі череди зимової остуди.

Чи спалахне моя зоря без «Зорі»?

Який вид спорту поєднує в собі видовищність, розум, азарт, міць, наполегливість? Звісно, футбол! Але в Україні він останніми роками занепадає. Навіть в вищій лізі країни кількість команд зменшується. Але ж футбол – це ще й імідж країни у світі. Боляче, що втрачаємо футбольні вершини, яких свого часу досягли з такими іменами, як Валерій Лобановський, Олег Блохін, чи такою зірковою командою, якою колись було київське «Динамо».

Вуглинка за комір…

Ще хлопчиком автор цих рядків мріяв відшукати метеорит. Саме відшукати в землі чи у воді, бо стати свідком падіння небесного каменя і підібрати його, що називається, по гарячих слідах здавалося йому чимсь абсолютно неймовірним. Траплялися камінці нібито схожі на метеорити. Але виявлялося, що це або шматок магнітного залізняку, або кричне залізо, або промисловий шлак, або й звичайнісінька бруківка…

Син гаїв, родом із Пісні

Його школярські віршики вперше надрукувала районна газета. А звідти римовану добірку передали до обласної партійної «Радянської Житомирщини». Хлопця помітив і підтримав Василь Земляк. І в області про нього заговорили. А він пас корови у селі. І писав нові вірші. Одного разу на пасовисько прибігає схвильована мати: «Ходімо, там тебе сурйозні люди кличуть». До Шатрищ, його рідного поліського села, аж із Житомира примчав обкомівський «бобик» з двома добре вдягнутими і напахченими дядьками. Виявилося, високе партійне начальство дало команду цього «творчо обдарованого старшокласника» доставити до обласного Будинку культури – на зустріч трудящих із знаменитим земляком, кандидатом в депутати Верховної Ради СРСР Максимом Рильським.

Софіт у темряві

Він рано став дідом, у 36. Онучка називала його Льонею… А він Леонід Анатолійович Рябіщук. І пройшов шлях від кореспондента до гендиректора Черкаського обласного телерадіооб`єднання.

Груша

ПАМ’ЯТІ ДІДА СЕМЕНА


Сучасні технології дозволять відновити втрачені комп’ютерні файли.  Людський мозок теж здатен на це. Але як? Відкрити закон тяжіння Ісаака Ньютона сподобило яблуко. Відновити файл пам’яті мені пособила груша: не знаючи законів фізики, на моїх очах очепилася корінням од землі і гепнула долу.

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company