Архів розділу: ЖИТТЯ

З рекламного агента – у моделі

Анна Ільчук, студентка четвертого курсу Інституту журналістики столичного Грінченкового університету, встигла попрацювати моделлю в Україні, а нещодавно повернулася з Китаю.

Навчання?.. Робота?..

Студентські роки – казкові. Але перед багатьма у цей час постає проблема: як поєднувати навчання і роботу? Адже підгодовувати треба не тільки голову, а й шлунок… Тож вирішила дослідити проблему, попитавши самих студентів.

Журба і радість Марії Нелеп

Стримані, печальні усмішки, чорні виразні контури постатей, мовби зупинені чорно-білим часом і, водночас, барвисті, соковиті кольори – як нестримний подих сьогодення… Це диво-картини, на жаль, маловідомої широкому загалу художниці-самоуки Марії Нелеп. Щоб зануритися у її неозорий світ образів, достатньо відвідати виставку в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Тут ексонується більше шістдесяти  робіт народної майстрині, хоча лише у фондах цього музею їх понад чотириста.

В баби Векли на могилі

Баба Векла жила за три кілометри від нашого села, на хуторі. І ми з братом, ще дітлахами, «внадилися», як  казала мати, бігати чи не щодень до баби Векли…

Жінка під пиво…

Вечірнє місто. Вечірня втома від гамірних вулиць. Вечірній погляд… Троє жінок голосно розмовляють. Троє різних, не схожих одна на одну. Красиву високу блондинку звуть Вікторія. Їй на вигляд років двадцять п’ять. Вона незаміжня і запевняє:  ніколи не буде заміжньою, бо розваги й особиста незалежність – найважливіше для неї. Молодша, русява і фігурна, згодна з блондинкою: вечірки, чоловіки, про зустрічі з якими хвалиться, не соромлячись… І випивка. Бо як з чоловіками без неї?

«Наболіло у душі, накримилось…»

Тішуся і радію. І дивуюся моєму давньому товаришу Вікторові Качулі, з яким колись у Київському Шевченковому університеті училися того, чого навчити, врешті, неможливо, – журналістики.

«Хата сновидінь»

Застукала дерев’яна палиця, рипнули двері й у кімнаті з’явилася зігнута маленька моя прабабуся. Поправила білу хустинку, з якої вибивалося сиве волосся, і глянула на мене, малу, добрими-добрими зеленими очима.  Я усміхнулася, вхопила з її руки смачний пиріжок і гайнула до Миколи. Кортіло дізнатися, що у нього там цікавого за вечір сталося. Микола завжди носив із собою зошита: записував усякі дива, що відбуваються довкола. У тому зшиткові вже й живого місця не було: потертий, надіраваний, десь у брунатних плямах, а десь чорнилом заквецяний. «Це все дурниці! Головне – історії», –  наставляючи по-вченому догори вказівного пальця, гордо відповідав Микола.  

Наталя СУМСЬКА: «Бути в образі, працювати в театрі – прекрасна спроба втекти від сьогодення»

Ми зустрілися біля службового входу до Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Цього вечора у народної артистки України Наталі Сумської була вистава: роль Мадам Гортензії у знаменитій постановці «Грека Зорби» за романом грецького класика ХХ століття Нікоса Казадзакіса.
Вона відчинила двері гримерної, ми ввійшли до кімнатки із зеленими стінами, і я відчула себе частинкою невідомого закулісся, яке так манить глядача.

Геній і Кохання

Степан Пенкалюк – одинадцятикласник з Івано-Франківська. За романтичне есе про несподіване кохання Івана Франка отримав гран-прі конкурсу «Нові в медіа», що його провів Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Бахмутські образки

«Мене звуть Аліна Кириленко. Я навчаюсь у Х класі школи № 18 міста Бахмута на Донеччині та відвідую секцію «Журналістики» у місцевому Центрі дітей та юнацтва. Мій улюблений український письменник – Остап Вишня. Я прочитала багато його творів. Вони мені підіймають настрій. Можливо, той настрій і навчив мене помічати все довкола, виокремлювати якісь кумедні події. Тепер про «пережите» пробую писати…
Пропоную кілька своїх робіт на конкурс «Слово в душі – душа в слові».

Стоїть, наче раїною вріс…

Дюдявої осені 1996 року Севастополь вишкірився на нас непривітним чорноморським бризом й остатанілим натовпом «камсамолок 20-х годов» та «заслужєних работніков органов еНКаВеДе 30-х». На площі Нахімова зо три сотні цих пристарілих навіженців вирішили показати урядовій делегації з Києва хто тут править бал.

«Причастіє»

Ще на початках «перестройки», коли Горбачов трохи утрусив та усушив насельників ЦК республіканських компартій, в Держагропромі приймали на тепленькі місця перших «відставних кіз барабанщиків». Сановитих переселенців з попередника сьогоднішньої столичної Банкової – вулиці імені товариша Орджонікідзе. Контора наша за людом чиновним була – як князівство Монако, тому у цій вельми місткій тепленькій еластичній рукавичці «біженцям-сиротам» знайшлися і довгі столи з персональними телефонами, і навіть окремі кабінети з видом на Хрещатик. 

На хуторі Абази, де був Тарас і музи правили

Їдучи з Києва до Полтави  вам не оминути Абазівку – траса ділить село. Проїздив його і Тарас Шевченко. Хутір Абази Тарас згадує в повісті «Близнецы». У час заснування, 1798 року, він називався Курелихівкою. Ставши у першій чверті XIX ст. селом, отримав аж дві назви: Дмитрівка і Єлизаветино. А на початку ХХ ст. його стали називати  Абазівкою.

Футбол на Полюсі

Матч в Антарктиді, на Говерлі, стрибок з парашутом на Північний полюс… Звучить як вигадка, як переказ фантастичного фільму. Насправді, так проводить свої відпустки чи кілька вільних днів спортивний журналіст і коментатор Валентин Щербачов.

«Царство космічне Вам, Герою…»

Україна втратила свого першого і поки що єдиного астронавта. Леонідові Каденюку раптово стало зле під час ранкової пробіжки в одному з парків столиці. Карета «швидкої допомоги» прибула справді на диво швидко, та зарадити вже було годі. Леонідові Костянтиновичу днями виповнилося лише 67 років.

Переберія: ведмеді, відьми, чорти і нардепи

Важко повірити: Маланці в буковинському містечку Вашківці не злічити років, а вона виспівує пісень, розсипається сміхом, щедра на жарти-витівки.

BPOSITIVE: боротьба зі стереотипами

Англійську назву «BPOSITIVE»  трактують по-різному. Для одних це буквальний переклад: «Будь позитивним», для інших – «B+», тобто діагноз ВІЛ/СНІД. В українському суспільстві  хворі на цю важку недугу часто почуваються соціально ізольованими. Це наслідок суспільного упередження і нагнітання міфів, зокрема і  про шляхи поширення інфекції.

Троянди для Коцюбинського

… Мер прокинувся посеред ночі у власному ліжку від того, що… несамовито плескав у долоні. Він аж сів і оперся ліктями на коліна. Протер очі. При яскравому місячному сяєві підняв до припухлих повік долоні, якими щойно вергав луну по всій кімнаті. Вони, здавалось, аж побіліли від виляску.

«Ми зобов’язані всім, а нам ніхто»

Непримітна будівля тулиться десь між столичними станціями метро «Житомирська» і «Святошин». Спеціалізований будинок ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів. Життя тут плине в іншому темпі, аніж у місті, де має ціну кожна секунда. Втім, бути активним і зайнятим можна завжди і за будь-яких обставин. Це доводить Любов Куреєва, одна із мешканців цього дому.

Петро і Марія

Тиха ніч. Спить село, загублене в океані часу і штормах подій. Лише двоє закоханих, яким сивина забілила скроні, обнялися та про щось говорять, мовби  стрілися вперше.

Чайка-Берегиня

Олеся Чайка — поетеса, бард, філософ. Cмілива, закохана в Україну співачка Революції. Прибула до Києва з рідної Тернівки, міста на березі козацької Самари, тільки-но почувши про розгортання Майдану 2013 року. Приїхала з друзями, аби влитися в людське море, бути в його епіцентрі, зі своєю Піснею. Вже згодом вона чарувала співом багатотисячну аудиторію героїв,  виконувала Славень пліч-о-пліч з Русланою, розмовляла з кобзарем Юрком Фединським…

«Беззабійні страви» під портретом Толстого

Це тільки здається, що вегетаріанство ввійшло у побут недавно. Насправді ж, як повчає біблійний Екклезіаст, немає нічого нового під сонцем. У Полтаві, наприклад, їдальню «беззабійної їжі» відкрили ще на початку січня  1912 року. Троє жінок –  М. Богданенко-Дудченко, Е.Каплан і А. Перель – об’єдналися у  гурток й організували їдальню «Жизнь во всем».  У підвалі на розі тодішніх Дворянської й Стрітенської, відомих нині полтавцям, як вулиці поки що Паризької Комуни і Комсомольська.

Не цирульник, а барбер

«Понаїхали тут!.. Жити не дають!..», «Біженці відбирають робочі місця…», «Чого їм у своїй країні не сидиться?..»
І сьогодні зачовгана платівка прокручує старі пісні, співані на новий лад. Здається, той коловорот без початку і кінця: хтось причепить нове слово-ярличок, а хтось приліпить до старої пісні цілу фразу… Давайте познайомимося з тими, до кого ми часом так упереджено і несправедливо ставимося.
Сем Барекзай приїхав до України 2009 року, має офіційний статус біженця. Незважаючи на  труднощі, прижився, став успішним перукарем. Сем сподівається, що його історія надихне інших ніколи не здаватися.

«Лєнінопад» і його відгомін

В Україні декомунізація розпочалася ще на світанку Незалежності, але активних обертів набрала вже у час Революції Гідності. Відтоді, як 8 грудня 2013 року активісти знесли пам’ятник Лєніну на столичній Бессарабській площі, країну охопила лєніноненависництка ейфорія.

Хроніка неоголошеного подвигу, або Як пенсіонер із Підмосков’я врятував мене, хоч ми й не зналися

Я уникав новин уже другий місяць. Не читав інформаційних стрічок. Вирішив, що так легше і безпечніше. Спочатку зіскочив з телевізійної «голки», потім – з інтернетної. Лише через чужі розмови у маршрутках і поїздах «плив» потоком новин, зате не топився в них, наче сліпі цуценята.

Сила музики

Насправді, українська народна пісня – це дуже просто. Але – коли вже все розумієш. Ми давно перестали розуміти свою пісню, перебралися на зовсім чужу музичну територію і звідти часом намагаємося роздивитися, а то й спожити цей «матеріал». Декому вдається вплести його в свою музичну творчість, іноді з концертним і навіть комерційним успіхом. Як же неприємно чути й музикантам, і їхнім шанувальникам, що з українською піснею ця творчість не має нічого спільного.

Дитина і пес: лікування любов’ю

Двоє песиків завзято кружляють біля візочка, в якому усміхнене хлоп’я. 10-річний Сашко пестить кудлатого коллі Рея, а слухняний королівський пудель Дара облизує Сашкові рученя.  Інструктори-дресирувальники, спеціалісти-анімалтерапевти, кінологи, які пов’язали своє життя з собаками запевняють: якщо гладити собаку хоча б 10 хвилин щодня, це врівноважує серцебиття. Але чи щасливий Сашко? І як бути тим дітям, які не мають улюбленого песика, проте не встають із візка?

Наумівна з кіно «Кубанські козаки»

За певних обставин кілька тижнів тому познайомилася з однією чарівною старенькою. Ольга Наумівна має 88 років, ясний розум і вроджену шляхетність. За переконаннями, як тепер кажуть, вата 100%, хоча сама – донька репресованого (батько був «зрадником Батьківщини», бо під час Другої світової потрапив у полон, отримав 7 років таборів, але завчасно помер у Лук`янівці). 

Вчився красти…
(Із циклу «Батьківські прочухани»)

Красти – це дуже погано. Цю родинну заповідь я засвоїв так рано, що й не пам’ятаю, коли й як. Але прийшов час мужніти й набиратися досвіду не тільки вдома, а й у соціумі. І пішов я до школи.

Віз дід Рубенса…

Що то справді Рубенс, не могло бути жодних сумнівів. Без екскурсовода, без паспорта (Рубенс, 90х65, полотно, олія…), без фахової експертизи було видно, просто очевидно, що це таки Рубенс. Місцевий маляр не тільки чесно передав характерні рубенсівські акценти, а й, мірою таланту й любові, посилив їх.

Як ми «рахували» гроші Дугласа

В безмежному морі інтернету трапилось мені фото двох щасливих людей. І щасливих, і нещасних водночас. Кетрін Зета-Джонс та Майкл Дуглас. Вони вже 17 літ разом.

Лицар

Знайомтеся: Андрій Хоманчук, активний учасник Революції гідності, волонтер і воїн. Це він подарував десятьом учасникам бойових дій на Сході України, які пересуваються на візках, квитки на фінал «Євробачення», який відбувся 13 травня у Києві.

Опадає листок, як зів`яле чаїне крило…

Я для інших одцвів,
                   я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
                            туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
                            підійди і торкни мої віти –
Я тобі засвічусь,
                            як нікому іще не світивсь!..

Прадід створив «Мурку», правнук – «Чивокуню»

Багато полтавців знають і вельми цінують творчість свого земляка, талановитого поета-барда Юрія Трейгеля. Маю зауважити, що Юрку не до вподоби саме слово «бард», а талант він взагалі вважає чи не найостаннішою з чеснот, якими іноді природа обдаровує людину.

Безкінечник

Хата Василини Сумаряк – на околиці Усть-Путили. В сусідах – порослі лісом груньочки, по яких сторожко, будячи хащі відчайдушним цявчанням синиці, піднімається вгору весна. Ген за ними напівсонні карпатські полонини курять зимний туман. А через дорогу – Черемош навзаводи, як справжній чабан, зганяє з гір очамрілі від рясного сонця, шумні та ревучі череди зимової остуди.

Чи спалахне моя зоря без «Зорі»?

Який вид спорту поєднує в собі видовищність, розум, азарт, міць, наполегливість? Звісно, футбол! Але в Україні він останніми роками занепадає. Навіть в вищій лізі країни кількість команд зменшується. Але ж футбол – це ще й імідж країни у світі. Боляче, що втрачаємо футбольні вершини, яких свого часу досягли з такими іменами, як Валерій Лобановський, Олег Блохін, чи такою зірковою командою, якою колись було київське «Динамо».

Вуглинка за комір…

Ще хлопчиком автор цих рядків мріяв відшукати метеорит. Саме відшукати в землі чи у воді, бо стати свідком падіння небесного каменя і підібрати його, що називається, по гарячих слідах здавалося йому чимсь абсолютно неймовірним. Траплялися камінці нібито схожі на метеорити. Але виявлялося, що це або шматок магнітного залізняку, або кричне залізо, або промисловий шлак, або й звичайнісінька бруківка…

Син гаїв, родом із Пісні

Його школярські віршики вперше надрукувала районна газета. А звідти римовану добірку передали до обласної партійної «Радянської Житомирщини». Хлопця помітив і підтримав Василь Земляк. І в області про нього заговорили. А він пас корови у селі. І писав нові вірші. Одного разу на пасовисько прибігає схвильована мати: «Ходімо, там тебе сурйозні люди кличуть». До Шатрищ, його рідного поліського села, аж із Житомира примчав обкомівський «бобик» з двома добре вдягнутими і напахченими дядьками. Виявилося, високе партійне начальство дало команду цього «творчо обдарованого старшокласника» доставити до обласного Будинку культури – на зустріч трудящих із знаменитим земляком, кандидатом в депутати Верховної Ради СРСР Максимом Рильським.

Софіт у темряві

Він рано став дідом, у 36. Онучка називала його Льонею… А він Леонід Анатолійович Рябіщук. І пройшов шлях від кореспондента до гендиректора Черкаського обласного телерадіооб`єднання.

Груша

ПАМ’ЯТІ ДІДА СЕМЕНА


Сучасні технології дозволять відновити втрачені комп’ютерні файли.  Людський мозок теж здатен на це. Але як? Відкрити закон тяжіння Ісаака Ньютона сподобило яблуко. Відновити файл пам’яті мені пособила груша: не знаючи законів фізики, на моїх очах очепилася корінням од землі і гепнула долу.

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company