В Національному музеї літератури вшанували видатну письменницю та історикиню Раїсу Іванченко. На творчий вечір, присвячений її 90-річчю, зібралися письменники, науковці, колишні студенти Раїси Петрівни всіх поколінь, університетська молодь, родина ювілярки. 

У Національному центрі «Український Дім» згадували Помаранчеву революцію. Знакову, доленосну в історії України. Двадцять років тому українці вийшли на Майдан, щоб відстояти свій демократичний вибір, нашу незалежність і свободу.

Якщо вийти на станції столичної підземки «Арсенальна», можна потрапити в покрите таємницями місце – «Зелений театр».

Від початку повномасштабного рашистського вторгнення колектив першого в Україні танго-оркестру «Kyiv Tango Orchestra» припинив концертну діяльність. Музиканти стали активними волонтерами, створили благодійний фонд «Music Unites», який допомагає постраждалим дітям, організовує збори для військових, забезпечує медикаментами.

На Михайлівській площі столиці розгорнули фотовиставку «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014». 62 світлини авторства фотокореспондентів Макса Левіна, Максима Дондюка, Олександра Глядєлова та Маркіяна Лисейка із самісінького пекла війни, яке десять років тому впеклося у сторінки новітньої історії України  назвою «Іловайська трагедія»

У Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький арсенал» відбулася подія, на яку довго чекали поціновувачі сучасного мистецтва. Студія «Арт і Я» презентувала твори Анни Анреєвої, Надії Антонець, Оксани Булої, Олега Грищенка та Сергія Майдукова. Розмаїті за стилями і технікою, зворушливі унікальністю і глибиною. Разом митці перетворили звичний виставковий простір на майданчик діалогу між художником і глядачем.

Маршрут №12К, відомий також як легендарний найдовший трамвайний маршрут у Києві, пролягає від Куренівського парку до берегів річки Котурка. Ця лінія, відкрита ще у 1900 році, перебуває на 20-кілометровому шляху, яким колись курсував маршрут №12, а зараз експлуатується під номером №12К.

Тут кожен старий провулок і двір зберігає часточку багатющої історичної й мистецької скарбниці Києва. В одному з таких дворів у серці столиці, на вулиці Малопідвальній оселився музей АРВМ.

На розі столичної вулиці Героїв Небесної Сотні височіє девʼятиповерховий будинок. Панельний. Сірий. Монотонне полотно його стін подекуди нівечить бунтівна яскравість утеплених квартирних фасадів. Не страшно.

«Я – киянин, я – українець, і я буду битися за свою землю».
Денис Федоренко.

Квітень. Недарма українці так нарекли цей місяць, коли рясно прокидається цвіту. Звісно ж, цієї пори хочеться побувати всюди, подивитися, як квітне геть усе.

Культурне життя нашої воєнної столиці – окремий стиль, окремий феномен, окремий клімат. У повсякденності героїки, болю і надії, у будні без свята, коли виття сирен повітряної тривоги в’їлося звичним супроводом кожної доби, всі мистецькі локації – театри, кіно, виставки, музеї, дискусійні майданчики, благодійні концерти, книгарні-кав’ярні – стали справжніми матеріальними знаками неопалимості української культури. А отже вартують нашої щирої уваги, поваги і підтримки.

Ця виставка під дахом столичного «</spanPinchukArtCentre доволі маленька, але зусиль для її реалізації було закладено дуже багато. Самі посудіть: зібрати за наших реалій роботи митців і мисткинь не лише з України, а й із Мексики, Туреччини, Індії, Бельгії, Данії, Франції та США – це багато вартує!

Алла Горська в Українському домі

У цій виставці вражає все, починаючи від черги до каси. Знаменита, скажу вам, черга! Стоять у ній переважно на вид студентська юнь, молоді татусі-матусі зі щебетливими дітками і люди середнього віку. Для нашого пенсіонерського брата експозиція безкоштовна. Як, до слова, і для тимчасово переміщених осіб. Так от, оті добрі люди терпляче вистоюють у довгенькій вервиці по квитки, хоча доступ у фоє, звідки починається виставка, не заступають ані плечисті секюріті, ні звичні в таких місцях всевидющі контролерки. Здавалося б, іди собі з Богом, очей у Сірка позичивши, а ніт, нікому з тої черги й на думку таке не спадає.

Україну не скорила повномасштабна війна, яку принесла на її землю терористична росія. Про це красномовно свідчать світлини Мацея Ястшембского, виставлені в галереї Віктора Огнев’юка столичного Грінченкового університету. Автор експозиції – польский дипломат, радіоведучий, журналіст, колумніст і мандрівник за покликанням. З першою фотовиставкою дебютував чотири роки тому в польській столиці. «З фотоаппаратом в руках я намагаюся зазирнути у ті прояви життя, які ми схильні не помічати в поспіху сучасності», – повідав фотомитець на церемонії відкриття виставки «У ревінні сирен життя шепоче».

7 січня 1839 року на спільному засіданні французьких Академії наук і Академії витончених мистецтв фізик Домінік Франсуа Араго докладно доповів про результати багаторічних дослідів хіміка і винахідника Луї Дагера – метод отримання відбитка зображення (дагеротипа).

Відтворюю десятилітні події Революції Гідності. Разом з моїм батьком Олександром Власенком.

Саме стільки разів актори столичного Театру драми та комедії на Лівому березі виходили на сцену в цій вічно молодій і життєствердній постановці!

З’являлося у вас коли-небудь бажання потрапити в минуле? Зануритися у нього не завдяки книгам, а по-справжньому. Ходити тогочасними вулицями спостерігати за стрічними, слухати їхні розмови. І впізнавати місця, які вже бачила у рідному сьогоденні…
У мене була така мрія, і нещодавно вона здійснилася.

У столичному Музеї Марії Заньковецької – мистецький світ Мирослави Збожної. Виставка робіт у стилі сучасного «наївного малярства», створених мисткинею протягом 2011-2023 років.
Художницею вона себе не вважає, тому за старою тележурналістською звичкою підписує свої полотна: «Автор». 

Часи, коли смерть була спасінням. Коли звірячі інстинкти були сильнішими за любов і дружбу. Людей не існувало. Вулицями сновигали чорні тіні і кидали хижі погляди на кожного, хто мав бодай шматок хліба…
Імперська репресивна машина робила все, аби замордувати, винищити, стерти з лиця землі український народ. Перетворити його на бездушне тіло, нездатне мислити, любити, існувати. Такі були тодішні реалії… Такими їх хоче для нас зробити і сьогочасний кремлівський варвар.

Останніми роками у Києві з’явилося понад сотню масштабних артоб’єктів. Переважно мурали, що прикрашають фасади будівель. Вони стали окрасою столиці.

До вагона підземки забігає невеличкий гурт дівчат. Дзвінкий сміх привертає увагу пасажирів. Галас, вочевидь, не всім до вподоби, тож за сміхом почулося шикання…

Дев’ять років тому із зимового середмістя Києва утікав світ за очі лютий мороз, а на вулиці Інститутській, на Європейській площі, на майдані Незалежності, у Будинку профспілок розверзалося пекло. Центр української столиці тодішня антиукраїнська влада, що засіла на вулицях Банковій і Грушевського, перетворила у поле бою. У поле вбивства своїх-таки громадян, які масово вийшли на протест проти факту державної зради, вчиненої тодішнім президентом Януковичем, який всупереч обіцянкам, даним народу, змінив курс України з демократичного європейського на російський деспотичний. На цю демократичну акцію волевиявлення влада відповіла кулями. У результаті – понад сто убитих протестувальників. Легіон Небесної Сотні борців за незалежну, демократичну Європейську Україну.

Українське незалежне інтернет-видання «TEXTY.org.ua» розробило інтерактивну мапу з місцями проживання у Києві 29-ти визначних українських письменників. До слова, тільки у шести з них є іменні музеї.

Головною столичною вулицею до «Українського дому» тяглася подвійна людська черга. До закінчення виставки робіт Марії Примаченко залишалося дві години. Люди терпляче ступають по пів кроку, аби, дістатися каси, оплатити квиток і нарешті побачити те, заради чого сюди прийшли.

«Тоді дівка пишна, як заміж вийшла». Справіку в народі нашому шанують чи не найголовніший, найбагатший на мелос і найколоритніший обряд – весілля. Символічно, що саме тепер, осінньої пори весіль, Національний заповідник «Софія Київська» відкрив виставку шлюбних традицій та обрядів «Кохайтеся, чорнобриві…» У залах галереї «Хлібна» представив експонати фондової колекції Національний музей народної архітектури та побуту України.

Фасад скромного будинку № 28 на столичній вулиці Миколи Раєвського прикрасила меморіальна дошка геніальному українському новелісту Григору Тютюннику. Тут він з родиною оселився в 1967 році і мешкав до останнього свого трагічного дня 1980 року. Лише через кілька років після смерті його було удостоєно звання лауреата Національної премії імені тараса Шевченка. Так у нас буває. Зі сміливими й правдивими митцями.

Соцмережами ширяться кадри демонтажу монументального комплексу епохи соцреалізму «Арка дружби народів» у Києві. Бронзову скульптуру двох робітників під металевою дугою, яку в народі давно назвали іронічно «коромислом», установили ще 1982 року як символ «возз’єднання України з росією».

 Зазвичай такої весняної пори у Київському зоопарку вельми людно і гамірно. Але нині тут неприродно тихо: порожні доріжки, зачинено павільйони, не чути співу птахів і голосу тварин… «Війна і зоопарк це несумісні речі. Ми звикли до дитячих усмішок, а не до пострілів і звуків повітряної тривоги», — розповів виданню НВ директор Київського зоопарку Кирило Трантін.

Ще недавно, у лютому наші медіа поширювали розповіді про столичних «чарівників». Про майстрів-реставраторів, які народжують творчу ідею, втілюють її в матеріальні взірці – відновлюючи старовинні київські будівлі. І тим славним прикладом заохочують й інші міста братися за реінкарнацію матеріальних об’єктів своєї архітектурної давнини. Часто-густо запозичуючи ідеї київських першовідкривачів.

ЗУПИНЯЮСЬ БІЛЯ КОЖНОГО БУДИНКУ, КЛАДУ ХРЕСТ І МОЛЮ: УЦІЛІЙ, УЦІЛІЙ, БЛАГАЮ! І ЗБЕРЕЖИ В СОБІ КОЖНОГО КИЯНИНА…

Передріздвяний день лоскітним морозцем укрив київські мури, що коренастими баштами заглибилися у пагорби над Дніпром. Нашорошені вершники сумлінно пазили сиву далечінь строкатого Подолу, поволі стишуючи крок. Звіддаля наростало покотьолом – гула змерзла на груду земля. Комонний тупіт і важке торохкотіння підступали волинським шляхом до околиць і розтікалися вулицями Києва.

Цій історії – 23 роки. Тоді свідома громадськість запропонувала відкрити меморіальну дошку легендарному українському хоровому диригентові і композиторові Олександрові Кошицю. На фасаді будинку №13, що на Андріївському узвозі Києва.  Ініціативну групу очолював поет Іван Драч. Утім ідея ця одразу ж наштовхнулися на сильний і злагоджений спротив: український митець дуже муляв очі прибічникам «русского Кієва». 

40 років тому, 9 травня 1981-го, в Києві з величезною помпою відкрили монумент «Батьківщина-Мати». Тогочасна назва: Меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».

Скоро каштани розпустять свої зелені віяла, і в нашій рідній столиці трішки повеселішає. Щоправда веселощів назагал стає дедалі менше, як і каштанів. Не перестають вони буйно цвісти хіба що в легендарній пісні по Київ. Каштани, мов ті аборигени, з трудом втримують натиск пришельців. Бо як інакше назвати вакханалію із безсистемною забудовою міста?

Омріяні палаци, розкіш, інтер’єри у стилі вікторіанської епохи… Отак живеш у сучасному діджиталізованому світі, надворі перша чверть ХХІ століття, а тут за одну мить опиняєшся в романтичному світі минулого. Це музей Ханенків, що на столичній Терещенківській вулиці, зустрічає теплими обіймами поціновувачів прекрасного. І так щодня.

Ці фото оприлюднено на сторінці Ukrainian Modernism від користувача Dmytro Soloviov. Пан Дмитро повідав про те, що керівництво готелю «Турист» демонтувало монументальне панно «Місто на семи горбах» видатної художниці-шістдесятниці Галини Сильвестрівни Севрук. Мовляв, «не вписувалося» в новий готельний інтер’єр.

В одному з павільйонів ВДНГ два дні вирувала книжкова барахолка, яку офіційно назвали «Літературним Куражем». Справжні шанувальники книги мали змогу знайти, потримати в руках і навіть купити (хто мав кошти) рідкісні видання, пожовтілу від часу букіністику, нові і старі бестселери, цікаву дитячу літературу, аудіокнижки, видання зі шрифтом Брайля.

Дві дівчинки під кінотеатром «Жовтень» обговорюють гостей Міжнародного кінофестивалю «Молодість». Звісно, найбільше захоплення у юних викликав крутий прикид на голлівудській актрисі Іванні Сахно. Бо фестиваль, червона доріжка і жінки — це завжди тема зняти фасони. Дівчатка впевнені, що «в таке» актриса одягнулась у самому Нью-Йорку. Або в Лос-Анджелесі.

«Як тебе не любити, Києве мій!»

 Під завісу травня українська столиця відзначила свій 1538-й день народження. Скільки ж за цей величезний час місто пережило! Скільки таємниць ще приховує. Навіть корінні кияни не знають й половину прекрасних місць, які береже, таїть красень-Київ!

Зоя Звиняцьківська, одна з найяскравіших дослідниць та експертів у царині моди, представила у столичному Мистецькому арсеналі свою книжку «Дрес-код України доби Незалежності. In progress. Dress-Code of Independence: Fashion of Ukraine since 1991». На презентації говорили про моду, дискутували про її розвиток з відомими українськими дизайнерами Андре Таном, Юлією Вагановою та зі співзасновником «Ukrainian Fashion Week» Олександром Соколовським.

В цьому театрі артисти не забувають ролей: основою кожної вистави – творча імпровізація. Як у джазі, лише жива акторська гра. Камерна сцена, невеличкий зал в історичному центрі столиці. Напевне, ви здогадалися: йдеться про «Чорний квадрат» – перший в Україні театр імпровізації. Заснований ще 1991 року режисером Анатолієм Нейоловим, винахідником методу «сценічної імпровізації»,  театр уже створив понад 120 постановок.
Ми спілкуємося зі старожилом «квадратної» сцени, актором і режисером Євгеном ВОЛОШЕНЮКОМ.

Пізанська вежа в історичному серці Києва – хто в таке повірить? Але часом  Софійську дзвіницю порівнюють зі знаменитою вічно похиленою перлиною архітектури. Втім, відхилення верхів’я величного купола нашої дзвіниці непомітне для ока:  на дванадцять з половиною сантиметрів…

Цю зустріч хтось назве випадковою, хоча, може, нас звела сама доля. Ось ви йдете вулицею, аж раптом вас зупиняє незнайомий добродій. І питає думку про людину, котра стоїть поблизу. Бо вона, як йому видається, ідеальний типаж для картини про козацьку минувшину. Глянувши на ймовірну «натуру», погоджуюся: дядько й справді схожий на старого козака…

Ми танцюємо на вулиці з морозивом у руках під нову пісню Монатика. Навколо нас багато молоді, яка «ловить» ритм, весело сміється і мружиться від щастя. Поруч білявка у рожевому светрі голосно підспівує. На неї час від часу поглядають люди, але їй байдуже, бо вона потрапила на «Кураж Базар Jazz Only».

Диво. Можливо, це те найприємніше, найпрекрасніше та найпотаємніше, на що сподівається кожен. Воно стається несподівано, падає на тебе як сніг на голову, але так вчасно, що перехоплюється дихання від радості і ти мимоволі дивуєшся питаючи себе: «Таке взагалі можливо?». Багато хто чекає дива, але є люди, для яких особливо важливе саме сподівання… Ба й життєво необхідне!

У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва відбулося ювілейне П’яте хорове свято «Школа Павла Муравського»,  приурочене завершенню Всеукраїнського мистецького проекту «Україна співає Кобзаря». Національна заслужена капела бандуристів України імені Григорія Майбороди, муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Левка Ревуцького, хор студентів Національної музичної академії України імені П.І Чайковського, яким Павло Іванович самовіддано керував понад 40 років і виховав понад 1000 високопрофесійних музикантів, любительський камерний хор «Moravski» при благодійному фонді «Хорова школа Павла Муравського», хор та симфонічний оркестр Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва, зразковий хор «Соняшник» БДЮТ «Дивоцвіт» Дарницького району м. Києва – ці та інші провідні мистецькі колективи України під керівництвом учнів і послідовників Великого Маестро виконували, зокрема, хорові твори з укладеного Павлом Муравським семитомного зібрання  «Тарас Шевченко. Пісенний Кобзар».

Листопад — місяць театрів. Коли із холодної, вогкої та сірої імли хочеться пірнути у яскравий світ вишуканих світильників, м‘яких крісел, усміхнених та красиво одягнених людей. А ще для того, щоб знайти відповіді на свої болючі питання, бо листопад він такий: місяць, коли разом з листям опадають ілюзії.

З напівтемного офісного коридору спалах світла притягає магнітом. Відчуваєш себе  метеликом, якого приманює барвисте сяйво квітки. Це – творча майстерня дизайну. Інший незвичний світ, неначе з казки «Аліса в задзеркаллі». Тільки замість Аліси – Ірина. Ірина НАУМЕНКО. приємна дівчина з добрими очима і сяйним усміхом.

За сусіднім столиком чотирирічна дівчинка розчаровано шматує листок паперу, на якому щойно малювала веселку.

Вікторія Кіосе, успішна українська телеведуча, знайома багатьом завдячуючи популярній ранковій програмі «112 хвилин» на каналі «112 Україна». Ця дівчина поєднує в собі, здавалося б, геть несумісне: образ  чарівної переможниці конкурсу краси та діловитої ведучої.
Наша розмова з Вікторією про те, якими добрими справами займаються дівчата – учасниці конкурсів краси і якими життєвим принципами слід керуватися, щоб бути успішним та щасливим.

Травневі дні радують киян та гостей столиці не тільки теплою погодою, а справжнім буянням природи. Квітують яблуні, магнолії, тюльпани та бузок… П’янкий аромат цвіту по вінця наповнив не лише віковічні Київські гори, міські парки і сквери, а й вулиці, провулки, двори…  проте є у столиці особливе місце: бузковий едем. А по-науковому –  сирингарій Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка.

Будь-яке місто ховає в собі більше, ніж вам розказують глянцеві фото, звичні екскурсійні маршрути та рекомендації з путівника. Кияни та гості Києва за прискореним темпоритмом столиці часто не помічають цікавих місцин, які дихають живим дихом тисячолітньої Історії, його гір, парків і садів, давніх неповторних на вид будинків, пам’ятників.

Київському пам’ятнику князю Володимиру Святославичу, Хрестителю Руси-України – півтори сотні років. Одна з найдавніших скульптур столиці, серед небагатьох культових пам’ятників, що збереглися після російської революції 1917 року, коли комуністи повели смертельну боротьбу з релігією – «опіумом народу», як вони її називали.  

Нашому Державному гербу – Століття. Про історію його появи й утвердження як головної емблеми Української держави розповідає виставка у столичному Національному музеї історії України «Символ твоєї свободи: 100 років Державного герба України».