Це не лише чорна сторінка історії, це наш непогамовний національний біль і урок, як впізнавати ворога, навіть якщо він клянеться у вічному братерстві. Як говорити про трагедію минулого, коли українці гинуть під час війни сьогодні?

Важко бути наодинці зі страхами, викликаними війною. Незалежно, ти цивільна людина чи оборонець, внутрішній переселенець чи занесениий за тисячі кілометрів мігрант.

Відчуваєш, що ракета летить вбити саме тебе. Відчуваєш, що не можеш жити на повну, поки інші помирають, що твоя буденність ніби на паузі. Що так би хотів повернути «до», але воно, це «до», залишилося хіба що на фотознімках і млоїть пам’ять. До всього цього додаються постравматичні синдроми, набуті неприродні страхи та нерозуміння завтрашнього дня… Про це та інше поговорили з екзистенційним терапевтом, психологинею Наталією СІРЕНКО.

– У кожного своє «пережиття» початку повномасштабного вторгнення. Та попри все чому важливо не применшувати цей досвід?

– Бо всі ці пережиті емоції насамперед відображаються тілесно. Йде викид адреналіну, кортизолу, гормонів незалежно від того, де особа перебуває. Ці всі реакції можуть нести як психологічні проблеми, так і психосоматичні, соматичні. Ніхто не знає, як це проявиться далі.

Повсюдно зараз проявляються соматичні проблеми, і найголовніше, що людина може навіть не пов’язувати це з набутим стресом. Вона ніби ситуацію прожила, але в тілі слід залишається. Бо це відображення несвідомого. І якщо не виводити емоції на поверхню, вони залишатимуться всередині і потім дають про себе знати вже іншим чином.

– Як постійне життя під сиренами впливає на моральний стан, якщо навіть не помічаємо цього?

– Боязнь сирен в нас уже прихована, латентна. Тобто, ми чуємо тривогу. Але організм так влаштовано, що за умови постійної стресової події мозок уже здатен її ігнорувати, щоб захистити організм.  А коли поїдете закордон – одразу побачите наскільки нервова система там розслабиться, стане набагато міцнішим сон, може навіть з’явитися період апатії. Організм подає сигнал розслаблення нервової системи, знак, що небезпека минула. Так, ми цю небезпеку запам’ятовуємо, а коли вона минає – ніби видихаємо.

Не можна сказати, що ми просто стовідсотково звиклі до тривог. Вночі, особливо коли літають дрони, відчуття страху за своє життя більшає.

– Це правда, як тільки чую тривогу, зазвичай здається, що це знову хочуть убити саме мене. Починаю засинати і не можу заснути, поки не почую сигналу відбою. Знаю, що таких людей багато.

– Вночі людина беззахисніша, розслабляється, вимикає свідомість. І не здатна відразу зреагувати на небезпеку. Вона сонна, вона спить. Це й у природі трапляється: жираф спить стоячи, бо якщо нападає лев, потрібно швидко зреагувати, щоб втекти. Лежачому жирафові це не вдасться. Можна сказати, що тих, хто лежав, – їх з’їли.

Так само і людина: не може заснути, доки загроза не мине, бо очікує на небезпеку, готується на неї реагувати. Це одне з простих пояснень, чому ця тривога непокоїть вночі найбільше.

І ще один аспект. Удень ми не так сильно реагуємо, бо здебільшого перебуваємо серед людей. Спільнота в якійсь мірі підсвідомо надає людині відчуття захищеності. А вночі залишаємося один-на-один із собою. Від того, що немає кому виговоритися про свою тривогу, – тим самим ще більше себе «накручуємо». Через це з’являється відчуття, що «саме мене хочуть вбити».

– Як іще в цивільних, котрі прожили воєнні дії, проявляється посттравматичний синдром?

– Наше суспільство ще дуже довго і дуже багато матиме справу з посттравматичними синдромами. Вони проявляються по-різному. У когось може бути реакція на гучні звуки, літаки, різкі дії, неадекватна емоція на незнайомих людей, – і це ще тільки найменші прояви.

Якщо не пропрацьовувати свої посттравматичні синдроми, вони можуть лише посилюватися. Наприклад, переростати в алкогольно-наркотичні залежності, проявлятися в асоціальній поведінці, у надмірній агресії чи емоційності, з якими людина не може сама впоратися, у депресії, суїцидальних думках, у розладах стосунків. Це можуть бути і психосоматичні розлади: від алергії й аж до злоякісних пухлин.

– Які нові емоції тепер масово проявляються у людей?

– Підвищена тривожність. Вона провокує за собою багато інших станів. У когось це максимальна продуктивність, а в інших – постійна апатія. Тому я б виділила агресію та тривогу. На жаль, наше суспільство, замість того щоб переосмислити свої цінності і йти морально «в плюс», навпаки, йде «в мінус», на поводу своїх емоцій.

– За ці два з половиною роки повномасштабної війни склалося враження, ніби всі постаріли вже років на 5, навіть на вид.

– Передусім, це реакція на стрес. Гормональні та ментальні зміни. Люди дуже сильно дорослішають, переходять з інфантильної поведінки на все більш усталений стан. І через це може здаватися, що люди постарішали.

Візуально у когось з’являється сиве волосся, більше зморшок. Тіло реагує таким гормональним збоєм, хай як нам цього не хотілося б.

– Як правильно проживати емоції тим, у кого рідні в полоні, на фронті? І як коректно поводитися, спілкуючись із ними?

– Людина переживаннями заганяє себе якщо не в могилу, то в лікарню. На жаль, є випадки, коли вже просто не витримує серце. Тому тут варто думати та піклуватися про себе. Як би не любили іншого, ви не можете допомогти йому своїми переживаннями, допоможете більше, якщо піклуватиметься про себе та зберігатимете внутрішній спокій.

– А спілкування з військовими? Багато з нас, які відносно далеко від фронту, не знають, про що їх питати доречно, а про що не варто.

– Якщо є знайома людина, котра повернулася з війни, і бачите, що вона замкнулася, не хоче говорити, – тут потрібно бути дуже акуратним. Є метафора, що особа після травматичного досвіду – це неконтрольоване вогнище. А ви, котрі готовим прийти на допомогу, – метелик, який літає над цим полум’ям. Головне, не підлетіти дуже близько, бо можна згоріти.

І надважливо: уникайте пропонування допомоги. Питання: «Тобі потрібна допомога?» може відсторонювати, і вам відповідатимуть, що, мовляв, зі мною все гаразд, нічого не потрібно. Тут навпаки, потрібно по-іншому – слід попросити про невеличку послугу. Так висловити, щоб людина відчула: ви її потребуєте. Це поверне їй відчуття своєї важливості.

– У людей з’явилися страхи, непритаманні для звичного життя. Наприклад, не йти в душ, поки тривога, щоб тебе не знайшли серед завалів без одягу. Які б могли дати узагальнені поради, як правильно людині бороти  страхи?

– Взагалі всі страхи людини – породжені одним. Боязню смерті. Наприклад, аби не знайшли оголеним під завалами. Для людини відчути сором у такій ситуації – це все одно, що померти. Зі страхом смерті не справитеся ніяк. У цьому абсурдність життя: не зрозуміло, коли приходимо на світ і коли підемо.

Той-таки страх павуків чи змій – це також боязнь смерті. Вона буде завжди і в різних проявах. Як справлятися? Насамперед, прийняти факт своєї смертності. Тому й варто жити найбільш наповненим своїм життям. Найбільше фіналу бояться ті, хто хвилюється ще на старті.

В умовах війни довіра до українських медіа змінюється. Більшість віддає перевагу перегляду новин в інтернеті, соціальних мережах, аудиторія споживачів теле- і радіоновин потроху маліє. А проте у масі люди все частіше ведуться на маніпуляцію чи дезінформацію – надто підступними стають вірусні фейки. Українців турбують питання: кому довіряти? Які соціальні мережі використовувати, щоб отримувати незаангажовану, правдиву інформацію? Як перевіряти чистоту інформаційних джерел?

Російське вторгнення в Україну спровокувало одне з найбільших масових переміщень людей у Європі з часів Другої світової війни. Мільйони українців вимушено покинули свої домівки, шукаючи прихистку в сусідніх країнах та за їхніми межами.  На жаль, це викликало новий  сплеск торгівлі людьми.

«Звідки у вас впевненість що я Ахтем? Перше дослідження правди – сумнів», –  так відомий актор і кінорежисер Ахтем Сеітаблаєв розпочав свій «Вечір критичного мислення» у MIL-house.

На початку повномасштабного вторгнення потреба перебувати в бомбосховищах та телефон як єдиний спосіб виходу «в світ» зробили свою справу: сайти онлайн-медіа відчутно втратили колишню популярність. Всі занурилися в «телеграм», він став основною платформою отримання новин.

В епоху соціальних мереж таргетована реклама зустрічається постійно. Instagram і TikTok самі пропонують сторінки, де можна знайти потрібні товари чи послуги. Однак пересічний користувач нечасто замислюється над тим, який великий вплив мають ті, хто створює цей контент і запускає рекламу.

В Україні розгорівся гучний скандал з прокурорами, котрі, ухиляючись від мобілізації, оформлювали собі інвалідність. Такий гучний, що став предметом розгляду на засіданні РНБО, після якого Генпрокурор подав у відставку, а уряд оголосив про ліквідацію до кінця року медико-соціальних експертних комісій (МСЕК). Нові резонансні корупційних схеми підривають основи соціальної справедливості та довіри до державних інститутів.

У наш медіапростір поступово повертаються звичні розважальні телешоу, які роками залишалися в «репертуарі» українського ТБ.

Одяг та аксесуари можуть бути не тільки окрасою гардероба. У важкі часи вони стають потужним джерелом допомоги.

Як повідомив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, за проєктом державного бюджету на 2025 рік доходи очікуються на рівні 2 трлн, а видатки – на рівні 3,6 трлн гривень. Першочерговими для головного кошторису держави будуть оборона, соцзахист і підтримка регіонів та бізнесу. Натомість на державні культурні інституції, такі як Український інститут книги, Український культурний фонд, Державне агентство з питань кіно (Держкіно), бюджетні витрати суттєво скоротять.

Як нас, українців, бачить пошукова система «Google»? Перше, що вона видає на слово «українець», – аж ніяк не зображення чоловіків на фоні прапора чи вбраних в історично правдиві національні строї жінок.

Кількість біженців по всьому світу вкотре побила сумний рекорд: близько 117 мільйонів. Ще десятиліття тому це лихо вимучувало переважно країни Середнього Сходу – Сирію та Ліван, Ірак, Палестину, Іран… Збурювали його кровопролитні війни, а ще виклично тісні, як це бачимо в Ірані,  стосунки влади з терористичними угрупованнями. Але з початком повномасштабного вторгнення росії світову армію біженців масово поповнила й Україна. За три роки війни понад 6 мільйонів українців вимушено покинули свої домівки. Тепер за кількістю біженців ми поступаємося лише переліченим вище країнам (сумарно), але випереджаємо обидва Судани, Афганістан, і навіть М’янму, хоча кількість втікачів з цієї азійської країни і тепер помітно збільшується.

Уявімо собі, що корупція – це хвороба. Але не звичайна застуда, а така, що підкрадається непомітно, як кішка до миші, і, на жаль, важко лікується. Наше суспільство – це «пацієнт», який давно вже потребує «оперативного втручання», але «лікарі», схоже,  самі підхопили цю заразливу недугу…

Кожного разу, коли бачу листоношу, який наближається до будинку, мене охоплює легкий тремор. Не від страху, а від очікування чергового фіаско. Листоноша – символ нашої славетної «Укрпошти», яка, здається, має одну головну місію: знищити друковані видання. І це відбувається під час повномасштабного вторгнення росії та безпрецедентної за масштабами інформаційної війни, яку розв’язав проти нас агресор.

Така собі «переможна машина часу». 

Україна бореться із російськими окупантами понад 10 років, проте інформаційну війну з ними програвала ще задовго до початку «гарячої». Причина проста, як білий день: ми навіть не з’являлися на інформаційному «полі битви».

Волонтери зміцнюють кордони

Від початку російського наступу на Авдіївку тему фортифікацій все частіше висвітлювали в новинах. Посадовці рапортували про активні роботи, про завершення будівництва численних ліній оборони, принаймні така картинка складалася в етері телемарафону. Проте за факту виявилося, що багато позицій не облаштовано належним чином. Через це, склалось враження, росіянам вдалося без значних труднощів перетнути державний кордон на Харківщині.

Організатори пресконференції у Медіацентрі Україна-Укрінформ повідомили про Подання до Міжнародного кримінального суду щодо вчинення злочинів росіянами проти українців. У цьому правовому документі – обвинувачення від імені тисяч жертв. Тих убитих, закатованих, замордованих українців, чию смерть спричинила, зокрема й мова ненависті, якою російська пропаганда затруїла свідомість убивць.

«Генетика заряджає гвинтівку, а зовнішні фактори натискають на курок».
Тетяна Лакуста, терапевтка та дієтологиня

Суспільство часто говорить про хворих на рак, ВІЛ та СНІД. Суспільство вчить толерантно ставитися до людей з інвалідністю. З початком повномасштабного вторгнення суспільство нарешті заговорило про людей із депресією та посттравматичним синдромом. Але суспільство надалі продовжує мовчати, коли підбирається до найсмертоноснішого психічного розладу…

Ця напасть з кожним роком набирає розмаху. Можливо, й тому, що говорити про хвороби, які передаються статтевим шляхом, у нас досі вважається поганим тоном. А тимчасом українські лікарі мобільних гінекологічних бригад  щотижня долають сотні кілометрів, щоб надати життєво необхідну допомогу пацієнтам у найвіддаленіших точках України.

За даними Державного агентства лісових ресурсів України, упродовж п’яти місяців нинішнього року вирубано близько 25 тисяч гектарів лісу. На 10% більше, ніж торік. Найдужче страждають Карпати та Полісся, там незаконна вирубка лісів досягла критичних масштабів.

У затишку старої будівлі пошти в Броварах, місті біля Києва, розмістилося кафе «21.3». Незвична назва, але в ній і глибокий сенс, і благородна мета.

Столичним шосе мчить чорний «мерседес» найновішої моделі. Дарма, що салон автівки Е-класу обшито натуральною шкірою і сяйна трипроменева зірка вилискуює на сонці. Нашому герою начхати на цю ошатність. Він не погребував би й у старого трухлявлго «жигуля» сісти, йому ж не принципово. Машина повинна мати колеса та кермо, все інше – лише додатки.

Країна-агресор б‘є по об’єктах критичної інфраструктури, виснажує енергосистему України. Низку атак відчула на собі найбільша ГЕС в Україні – Дніпровська що у Запоріжжі.

Колись в дитинстві ми уявляли собі тролів великими зеленими створіннями, не надто розумними, проте доволі агресивними. Час минав, ми виросли, стало зрозуміло, що зовнішньо реальні тролі не відрізняються від людей, та й мешкають не в лісі, а в соціальних мережах.

Нинішній окупований Крим не блаженствує райським спокоєм. Горять-палають тутешні залишки чорноморського флоту, нафтові термінали, поромні переправи, об’єкти зосередження російської вояччини. Так, це зазвичай «привіти» з-за лінії фронту, від ЗСУ і спецпідрозділів СБУ. Але є в Криму і ті корінні сили, які чинять спротив російським зайдам. Ті, кого дико боїться і люто ненавидить місцева тимчасова маріонеткова «влада».

Новітня війна в’їлася в душу й мозок українців. Перші її етапи вже здаються віддаленими в часі, задимлені новими кривавими боями на східному фронті.

За результатами загальноукраїнського соцопитування, проведеного групою «Рейтинг» на замовлення Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія», 60% наших громадян вважають, що недостатньо знають про життя людей на тимчасово окупованих територіях. Лише 14% респондентів ствердили: знають, що там відбувається.

– Якщо інформація – бізнес, то давайте говорити, що під час війни кожен бізнес має бути відповідальним, – заявила в Укрінформі голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк під час круглого столу «Роль українських медіа в протидії дезінформації та інформаційним маніпуляціям під час війни».

Для моїх ровесників інтерактивність інтернету давно стала частиною повсякдення. Ми швидко засвоюємо нові технології, але разом з тим неохоче сприймаємо традиційні форми активного відпочинку, включно з читанням книжок.

У бутність України все помітніше входить англійська мова. І то майже на всіх рівнях. Нинішні покоління вступників до українських вишів уже не дивує обов’язкове тестування з іноземної мови. Роботодавці також не відстають, ставлячи за умову для теперішніх, а тим паче майбутніх співробітників знання не лише української.

Необхідно переконати міжнародну спільноту, що рашизм – чергова убивча ідеологія, стоїть на одному рівні з нацизмом.

Наша історія – не про мир і злагоду. Вона про гострий біль, глибокі рвані рани і шрами, які будуть з нами до кінця життя. Хоча кожна подія, навіть убивча, підштовхує просування вперед. Чорнобильська катастрофа теж такий поштовх, початок кінця радянської імперії.

Війна залишає глибокі шрами не лише на землі, але й у душах людей. Ті, хто ризикував життям, заплатив своїм здоров’ям за нашу свободу, у мирному житті потребують підтримки та допомоги. На цьому наголошували в Укрінформі учасники пресконференції «Підтримка ветеранів та членів їх родин – проєкт «Реінтеграція ветеранів: Слобожанщина».

Нагородний фонд країни поповнився новою відзнакою – міжнародною жіночою премією «Берегиня людства».

У щоденному житті часто бачимося з військовими. З незнайомими, просто на вулиці, чи з людьми близького оточення. Налагодити з ними звичне щире спілкування буває непросто. Ольга Рябухіна, психологиня, співзасновниця і ведуча тренінгів, на яких вчаться комунікувати з військовими, стверджує: принцип такого ресурсного спілкування – це 20% допомоги і 80% підтримки.

Як стверджує газета «The Wall Street Journal», ще до широкомасштабного вторгнення росії Україна за рівнем народжуваності пасла задніх в Європі. Тепер українські демографи прогнозують, що за цим показником нам приготовано пасти задніх у світі.

Попри те, що з платники податків України стягнуть цього року на «Єдиний телемарафон» ще півмільярда, народний депутат Ярослав Юрчишин прогнозує, що 2024-й стане для нього вирішальним: маємо проблеми з міжнародною фінансовою допомогою, бракує коштів за всіма напрямками.

Думки пронизують мої самотні вечори, коли для рефлексії потрібна лише тиша. Я давно знала, що колись цей дім був навмисно зруйнований. Із його стін нахабно стерли петриківський розпис, а натомість повісили портрети катів у рамках. Колись його вікна стали відображенням смерті, а червоний прапор окропив кровʼю ретельно побілену стелю…

Відмова від усього російського. Або від того, що так чи інакше дотичне до цієї недоімперії. Відмовляємося від їхнього медійного простору, від участі в різних мистецьких заходах, спортивних змаганнях, в яких допускають присутність росіян. Підтримує українців у їхньому прагненні не мати нічого спільного з країною-агресором переважна більшість демократичного світу.

Україна може опинитися на порозі кадрового голоду лікарів

Міністерство охорони здоров’я пропонує свій варіант розподілу для інтернатури: студенти обох форм навчання мають бути в єдиному рейтинговому списку на основі оцінок, отриманих впродовж 6 років. Здавалося б, це ж круто: рівні права на бюджет. То чому ж тоді ця пропозиція викликає неоднозначний резонанс серед майбутніх лікарів?

Здобутки українських кінематографістів за минуле десятиліття – це про витонченість роботи, сміливість, право власного голосу. Іноді проти владної доктрини. Наше сучасне кіно – це гармонійне поєднання кінострічки з її митцями у час труднощів, це знак для міжнародної спільноти, що в Україні набирає сили кінематограф, здатний збирати велелюдні кінотеатри.

Популярна служба таксі «Uklon» опинилася у центрі скандалу. Анонімний телеграм-канал «Джокер» зацікавився деталями її роботи, чим надав широкого резонансу цій історії.

Впродовж історії українська культура зазначала чимало утисків: століттями Польща, росія силуванням чи милуванням намагалися асимілювати українську ідентичність поміж своїх. Те ж саме коїли і Румунія з Угорщиною. Всі роки Україна, мов пазл, по клаптику збирала свою ідентичність. Відроджувала традиції, досліджувала побут предків, вписувала в історію стерті імперіями імена.

Замість прологу. 1971 рік. Новорічна ялинка у столичному тоді ще Жовтневому палаці. Перед початком театралізованого дійства я, семикласник, звернув увагу на «робота» в кутку просторого фоє. Школярі підходили до цього штучного «гуманоїда», розглядали, спілкувалися з ним. «Картонно-електричне» одоробло, блимаючи лампочками, досить швидко відповідало на поставлені запитання. Вся хитрість цієї штукенції у людській подобі з пап’є-маше була у прихованих усередині мікрофоні й динаміку. Звісно, десь сидів «дядечко», чув запитання юних гостей ялинки і підтримував такий «машинно-дитячий» діалог. Бесіда протікала досить жваво, допоки один розумник в піонерському галстуку не врізав запитанням під дих: «Як звати мою бабусю»? Одороблу заціпило, у цій тиші було чутно, як в його нутрощах гули динаміки. Пауза ставала нестерпною. І раптом з динаміка почулося бадьоре: «Діти, а ви знаєте, з яких хімічних елементів зроблено орден Леніна?»…

Офіційний ютуб-канал Bihus.Info оприлюднив відео, назване «Ми їх ЗНАЙШЛИ! Спецоперація СБУ проти журналістів: обличчя, імена, наслідки». За результатами власного розслідування журналісти стверджують: операцію прослуховування та відеозйомки їхніх колишніх колег проведено за наказом одного з департаментів СБУ.

14 січня до квартири Юрія Ніколова намагалися вдертися невідомі особи. На момент інциденту вдома перебувала старенька матір, повідомив на своїй фейсбук-сторінці український журналіст-розслідувач, засновник проєкту «Наші гроші».

Державне бюро розслідувань повідомило про затримку львівського бізнесмена (як виявилося згодом – Ігоря Гринкевича) під час спроби підкупу uоловного слідчого управління ДБР. За 500 тис. доларів США той просив організувати зняття арешту із майна його компаній. 30 грудня Печерський районний суд Києва ув’язнив Ігоря Гринкевича з можливістю вийти під заставу в розмірі близько 430 млн. гривень.

Трагічне 26 квітня 1986 року кардинально змінило свідомість людства: чорнобильське лихо вибухнуло на весь світ, поставивши людство віч-на-віч з болючими проблемами безпеки «мирного атома». А для СРСР це стало початком кінця – розпаду комуністичного тоталітаризму.

– Десять років тому отут, за вікном відбувався Майдан.
У затишній конференц-залі Будинку профспілок, яка тепер слугує простором Національного музею Революції Гідності, слухаємо Ксенію Дворнікову. Вона штатна працівниця музею, а тоді працювала кореспонденткою «5-го каналу» і вела прямі репортажі з епіцентру революції.

Десятиліття тому наш народ вийшов на велелюдні Євромайдани, аби відстояти своє право жити разом із цивілізованим світом. Тоді мені було всього 7 років і я, звісно, мало що пам’ятаю. Але ніколи не забуду, як снідала і вечеряла під голос Майдану з телевізора. Такі епізоди пам’ять навіки вкарбовує в душу.

Час летить: іноді навіть не встигаєш збагнути, що відбувається. Особливо це лякає молодь, на чиї плечі впало нелегке завдання – вирішити, чому присвятити життя, з чого розпочати, що робити, аби не опинитися в складній ситуації. Переживати за це абсолютно нормально, адже людина не народжується обізнаною, ким є і стане.

Лише 37% абонентів по всій Україні мають оптичний інтернет, який може працювати за відключеної електромережі. Це надто мало, зважаючи на непередбачувану зиму і підступні наміри росії нищити нашу енергосистему.

За даними ІМІ, у 2022 році інтернет-видання «Оглядач» посідало п’яту сходинку рейтингу найпопулярніших українських ЗМІ.

В межах дводенної конференції «Donbas Media Forum-2023», яка щорічно збирає журналістів і медіаменеджерів України та світу, де налагоджується комунікація та обговорюються актуальні проблеми професії, відбулася дискусія стосовно закону «Про медіа». За обговоренням безпосередньо спостерігали і студенти українських вишів, зокрема, й волонтери зі столичного Грінченкового університету.

Українсько-ізраїльська місія медичних волонтерів FRIDA відвідала Сумщину. З користю для області: за два дні – 728 наданих послуг. Консультації, УЗД, дерматоскопія, вимірювання артеріального тиску, десятки вдячних пацієнтів та сотні посмішок, подарованих одне одному.

Навіть у цифрову епоху, коли інформаційний потік сягнув небачених раніше швидкостей, документальне кіно залишається потужним інструментом, здатним проникнути в глибини людського розуму й серця. Такий собі місток між дійсністю та глядачем, у широкий екранний світ.

У сучасному світі поняття «успіх» і «статус» нерідко стають визначальними критеріями оцінки особистості. Надмірна увага до матеріальних досягнень та зовнішнього вигляду може довести до втрати контакту із самими собою. У світі, де розмір гаманця перевершує внутрішні якості, ми реально ризикуємо втратити сенс життя, зневіритися у власних силах.

«Я приїхала сюди з дочкою, вона закінчить курси німецької мови, буде вступати у виш. Чоловік залишився сам на господарстві в Україні, чекає коли відкриють кордони, і він переїде до нас». Переселенка з Київщини ділиться розповіддю про нове життя Німеччині. Зізнається: повертатися в Україну не планує. Мовляв, знайшла нову роботу, за яку отримує більше грошей, ніж дома.

Війна вбиває довкілля. Обстріли промислових об’єктів, будинків, руйнування систем водопостачання та каналізації, знищення лісів та морських екосистем спричиняють планетарну екологічну шкоду з довгостроковими катастрофічними наслідками для біоценозу та біорізноманіття.

В Україні це поширений вид залежності, характерний патологічним потягом до азартних та комп’ютерних ігор. Але кваліфікованої допомоги людям із симптомами лудоманії не надається. Вкрай бракує фахівців, не розроблено стандартів надання такої допомоги, у бюджеті катма сталої статті фінансування таких потреб.

Президент України Володимир Зеленський підписав ухвалений парламентом закон, який запроваджує новий вид кримінальних покарань.

Чому людина так легко застосовує до тварин видову дискримінацію? Чому одних ми любимо, піклуємося про них, вважаємо їх ледь не членами сім’ї, а інші в нашому розумінні – всього лише товар чи навіть їжа? Чому моральні підходи й ставлення до «братів наших менших» такі різні?
Чи часто шукаємо відповіді на ці запитання? Змалечку нас привчають до того, що, приміром, собака чи кішка – це наші «чотирилапі друзі», а свиня чи корова – лишень товар, який людина вигодовує собі на харч.

В ярмі скорбот, нужди, неволі
Важке він тягне «житіє»
І, затаївши в серці болі,
Не нарікаючи на долю,
Оре він поле не своє…
Олександр КОНИСЬКИЙ

Кінець ХІХ століття, українські землі в складі Австро-Угорської та російської імперій. Аграрне перенаселення, економічні та культурні утиски, масові смерті від голоду та недоїдання. Ставши заручниками ситуації, люди кидали все нажите роками і на останні гроші їхали шукати кращої долі. А хто ж бо знав, що краще вже не буде?
Початок ХХІ століття, Україна. Несприятлива соціально-економічна ситуація, рекордно низька заробітна плата, повномасштабне вторгнення російської федерації. Діти, які ростуть без батьків, розділені тисячами кілометрів.
Циклічність історії вражає до мурашок…

«Україна здавна славетна щедрими застіллями, салом, борщем, горілкою, шароварами, вишиванками, піснями та гопаками» – певно за такою «методичкою» опрацьовували вже екскерівництво Міністерства культури України, яке донедавна готове було виділити тридцять мільйонів кревних гривень на чергову бурлескно-шароварну оперу авторства шоумена та ведучого Юрія Горбунова. Не встиг збіднілий на комедійний дух аматор-«вуйко»  відспівати кремлівського диктатора – у палкій агонії «Похорону путіна» за участі ширвжиткового ексадника глави ОП, як за державні кошти вирішив освіжити інший образ – затятого «господарника» і ватажка «конкретної братви».  

Російські окупанти безперестану обстрілюють керованими авіаційними бомбами міста і села Запоріжжя, зокрема Оріхів, Гуляйполе, Малу Токмачку. Варварськи руйнуючи об’єкти цивільної інфраструктури, передовсім домівки, вбиваючи та калічачи мирних людей. Про це вчора на брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ повідомив очільник Запорізької обласної військової адміністрації Юрій Малашко.

Війна знімає полуду, розкриває людям очі. Щоб бачили в полові зерно. Щоб не велися на макуху. Щоб переоцінювали цінності і знецінювали фальш. Навіть, якщо та фальш убрана в рідні строї.

З початку повномасштабної агресії росією в Україні зруйновано десятки молодіжних центрів. Програма розвитку ООН вже оцінює ці збитки у 3,3 млрд доларів. Цифру оприлюднив постійний представник ПРООН в Україні Яко Сільє на презентації дослідження «Вплив війни на молодь в Україні», підготовленого ГО «Аналітичний центр «Cedos» і дослідницькою агенцією «Info Sapiens» за ініціативи і підтримки Представництва Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, Програми розвитку ООН в Україні і Міністерства молоді та спорту України. Участь у фінансуванні цього проєкту також узяло МЗС Данії.

Є люди, які нічого, крім байдужості та зневаги, до тварин не відчувають. Схоже вони, ці люди з черствими душами, справді вважають себе «вінцями природи». Чи нездатними до любові, милосердя, співчутливості. Або безвольними, неспроможними, як писав Антуан де Сент- Езюпері, взяти на себе відповідальність за тих, кого приручили. А то й іще гірше: вони всерйоз думають що кимось призначені знущатися над тваринами, відбирати їхнє життя. Відвозити на трасу, залишати серед безлюддя тісну коробку, в якій запаковане хатнє створіння, і спокійно їхати собі геть. Чи ще гірше – топити беззахисних тварин… Уперше чуєте про таких варварів? Сумніваюся. Навіть у селах, де люди серед тварин , піклуються про них і люблять, як своїх рідних дітей , – навіть такі випадки не рідкість.

Ніхто нині достеменно не скаже, скільки українських дітей росія вивезла на свою територію чи в окуповані терени. Владці росії ретранслюють звіти про 738 тисяч дітей, вивезених з України. На думку ж Дмитра Лубінця,  Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, це явно перебільшена цифра. Омбудсман вважає, що росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей. Його колега, Уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук каже, що йдеться про «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».

Моє покоління «нульових» ще застало часи, коли телевізор був основним джерелом розваг та інформації. Тоді інтернет не був настільки поширеним, і більшу частину свого вільного часу я проводив, дивлячись мультфільми, серіали, фільми та шоу. Навіть музику слухав з телевізора, бо альтернативи майже не було. Але згодом разом з багатьма змінив свої звички щодо телебачення.

Цей символ держави – знак її суверенності і соборності. Відомий людству ще з сивої давнини.
Український Стяг нині несе особливу історичну місію. Він став всесвітнім символ нескореності імперству, героїчного опору тоталітаризму і диктатурі.

Нині навіть діти розрізняють італійську піцу, французький круасан, китайську локшину, турецькі солодощі, американські бургери, мексиканське тако… Народ упізнають за тим, що він робить найкраще і чим пишається. Це теж добрий знак неповторного менталітету. А бути собою – тренд сучасних поколінь. У світі цінується унікальність, ідентичність, неповторні етнокультурні риси народу. Коли елементи його матеріальної культури, духовного надбання стають брендом, стійким та упізнаваним. Ідея популярних «лейблів», символіки зазвичай демонструє характер нації, її погляди та традиції.

За статистикою близько 33 млн людей розмовляють українською. І ця кількість із 24 лютого 2022 року лише зростає. Передовсім, серед українців, які раніше в побуті послуговувалися російською. Звучить надто прямолінійно, але російська агресія справді збурила українізацію за покликом серця. Люди переводять гаджети, соціальні мережі та й загалом своє життя на рідну мову. І почали більше цікавитися історією своєї країни й мови.

Війна, закриті та зруйновані підприємства, вимушене переселення сотень тисяч людей, втрата бізнесу та скорочення робочих місць на підприємствах, що працюють… Наприкінці 2022 року Україна мала 8,6 мільйона найманих працівників – на 1,2 мільйона менше, ніж у 2021 році.

Досі не сходить з екранів телевізорів та соціальних мереж «незручне» запитання Президентові України Володимиру Зеленському, яке поставила кореспондентка «5-го каналу». Президент подякував їй «за виступ», а публіка в залежності від політичних симпатій та антипатій розділилася на тих, хто назвав журналістку «обличчям свободи слова» і тих, хто вважає її спіч мірилом непрофесіоналізму та заангажованості. Тут я аж ніяк не хочу вдаватися в суперечки, тим паче продовжувати цю тему. Бо насправді перед Україною стоять набагато серйозніші виклики, ніж партійні суперечки за участі журналістів.

Оскільки кадри, як відомо, вирішують все, то вельми цікавим видається підсумкове дослідження, яке наприкінці 2022-го провела громадська організація «Детектор медіа».

У час війни психоемоційний та фізичний стани погіршуються як ніколи. Постійні гойдалки настрою, страх, що сковує м’язи, хвилювання та бажання втекти від самого себе – все це невситимо відбирає сили.

Після деокупації Бучі минуло сім місяців. Місто загоює тяжкі рани, заподіяні рашистськими нелюдами, й потроху звикає до повсякденних мирних клопотів.

На звільнені території Херсонщини та частину Миколаївщини повертаються вітчизняні ЗМІ, передовсім, друкована періодика. Про це на брифінгові в Укрінформі сповістив заступник міністра культури та інформаційної політики України Тарас Шевченко. Додавши: це нині найпростіше, адже телерадіопередавальні центри та мережі там зруйновано, і потрібен час, аби їх відновити.

Україна продемонструвала: сильною є та демократія, у якій суспільство готове захищати себе й свою державу. Про це сказав політолог і співзасновник «Національної платформи стійкості та згуртованості» Олег Саакян на пресконференції про успіхи та невдачі української політики.

Про нові сервіси додатку «Дія» розповів на пресбрифінгу в медіацентрі «Україна-Укрінформ» Мстислав Банік, керівник із розвитку електронних послуг у Міністерстві цифрової трансформації України.

Безпрецедентне єднання українського суспільства на тлі війни різко вплинуло на ставлення до мови. Української загалом стало більше. Як свідчать результати опитування соціологічної групи «Рейтинг», все менше українців спілкуються вдома винятково російською.

Клуби диму, затхле повітря, вібрація, яку відчуваєш животом, пливкі тіні… Для когось до 24 лютого  уява намалювала б нічний клуб з кальяном, голосними сабвуферами та образи розкішниць в прозорих сукнях… А що малює вона тепер? Бучу, Маріуполь, Оленівку?..

Вибір цьогорічних лауреатів Нобелівської премії миру викликав неоднозначну реакцію українців: окрім української правозахисної громадської організації «Центр громадянських свобод» (ЦГС), Нобелівський комітет ушанував цією високою нагородою представників двох країн, ведуть війну проти України. За «надзвичайні досягнення у встановленні миру» Нобелівськими лавреатами стали білоруський політв’язень Олесь Біляцький та російська правозахисна організація «Меморіал».

Українці напружено чекають зими: деякі експерти прогнозують складний опалювальний сезон. Та чи справді населенню варто надміру тривожитися? На якому етапі нині підготовка ТЕЦ, котелень, локальних засобів обігріву багатоквартирних будинків? Про це розповів на брифінгу в Укрінформі Олексій Чернишов, міністр розвитку громад на території України.

Серед узаконених українських свят День усиновлення набув нинішнього року особливої значущості і тональноті. Новітня московсько-ординська навала нагло вкрала в українських дітей дитинство. Із 67 тисяч юних українців – сиріт і позбавлених батьківського піклування, лише 16 тисяч знайшли нові родини.

Понад 50 країн світу, включно з тими, хто дотримується суворого правового регулювання медпрепаратів, вже давно легалізували канабіс. В Україні ж про це затято дискутують уже два роки. Кілька разів реєстрували у Верховній Раді законопроєкти, але до ухвалення закону так і не дійшло. Про це говорили учасники круглого столу, організованого Українською асоціацією медичного канабісу (УАМК).

Експерти в Укрінформі обговорили причини, етапи, наслідки мобілізації в росії, дії України та світу проти дальшого загарбання рашистами нашої території, а також геополітичну ситуацію у світі та розклад сил у східноазійському регіоні, зокрема позицію Китаю у російсько-українській війні.

Що європеєць чи американець знає про Крим? Можливо про море, гори і … про російську експансію? Погодьтеся, цього замало. Інформаційна кампанія «#LIBERATECRIMEA» нині розширює знання про найпівденнішу частину України, представляючи світові багату та складну історію Криму, його народу.

За ініціативи Товариства ветеранів походів «Українського козацтва на Кубань» в Укрінформі відбувся круглий стіл, присвячений 230-річчю переселення козаків чорноморського козацького війська на Кубань та 30-річчю походу «Україна-Дон-Кубань».  Як відомо, ці переселенці є  нащадками запорожців та кубанського козацького війська.

Стресові ситуації для нас і в мирний час не дивина. А нині, коли точиться  масштабна війна, це неабиякий тягар для кожного з нас і вельми значний психологічний подразник загалом для суспільства. Його наслідки, схоже, впливатимуть на психічне здоров’я не лише нинішнього покоління українства.
Про психологічний стан наших людей, методи його покращення йшлося на брифінгу «Відповідь на потреби населення у сфері психічного здоров’я під час надзвичайних ситуацій: чому це важливо та які заходи є ефективними?» Організував його медіацентр «Україна – Укрінформ» за участі Фамі Ханна, експерта штаб-квартири ВООЗ у Женеві, співголови Референтної групи із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

Завіса літа: на зміну палючому сонцю прокрадається довгоочікувана осіння прохолода. Незмінною залишається тільки війна. Жорстока. Нещадна. Несправедлива. Пів року війни. За якими – тисячі жертв, десятки тисяч покалічених доль. Кажуть, час лікує. Притлумлює біль, затягує рани, притуплює пам’ять… А ще кажуть, що можна звикнути до виття сирен, до вибухів, навіть до втрат…

Хтось колись образно висловився, що ДНК українця вишите червоними та чорними нитками. Маючи на увазі традиційні барви нашої вишивки і, звісно ж, біологічну значущість самого ДНК, який несе в собі інформацію поколінь і фактично є кодом нації. У багатьох країнах світу вже створюються спеціальні ДНК-бази. Україна теж зробила важливий крок для приєднання до всесвітнього реєстру ДНК.

Щодня чуємо про те, скільки допомагають рідній країні та її оборонцям українські волонтери. Вони за короткі терміни збирають нереальні суми для закупівлі ЗСУ і терообороні озброєння, амуніції, технічних засобів, провізії. Чого варта, для прикладу, славнозвісна всеукраїнська волонтерська акція «Народний «Байрактар», яка засвідчила волю народу до перемоги над агресором і подивувала українською жертовністю світ.

Ця війна щодня неспинно віддаляє нас від ворожої росії. Все більше переконуємося: сфера сучасних медіаресурсів теж стала повномасштабним полем бою, де противник веде прицільний і нищівний вогонь. Назву принаймні чотири  позиції, на які варто звернути увагу всім нам. Щоб, проаналізувавши, чітко і ясно сказати собі: не ставай покірною мішенню, не ведись на солодку московську отруту!

Бібліотекам малих громад пророкують незавидну долю, аж до закриття. В кращому випадку на їхніх полицях стоятимуть старі книжки та ще хіба шкільні підручники. Проте я не вірю, що книжка колись втратить щирих своїх шанувальників. Переконана: книгозбірні ще заживуть у кращі часи і для багатьох наступних поколінь.
Але якими вони будуть в цифрову епоху?

З початку повномасштабної війни, яку розв’язала проти України росія, зенітно-ракетні війська Повітряних сил ЗСУ збили 500 повітряних цілей напасника, включаючи крилаті ракети, безпілотники, літаки та вертольоти.  Про це повідомив речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат – на брифінгу в агентстві «Укрінформ».

Українська громадська організація «Екодія» зафіксувала понад 200 екоцидів, спричинених російською загарбницькою війною.

Війна – нищівна і руйнівна стихія, проте навіть з цього кривавого румовиська проростають пагони нової української культури. Ледь не щодня з’являються нові українські патріотичні пісні, сленги, крилаті вислови, нові жарти та анекдоти, чи як їх називає молодь, меми. Чудодійний спосіб не тільки зняти стрес, а й показати собі та всьому світові справжню сутність нашого народу, який здатен сміятися навіть у найважчі часи і «добивати» окупанта словом та своїм неперевершеним гумором.

За 100 днів повномасштабної війни більшість із нас, очевидно, вже поборола страх та паніку. Якщо перебувають у відносній безпеці, ночами можуть спати спокійно, потроху звикають до поганих новин у телеграм-каналах, до певних обмежень у житті. Хоча справжнє життя наче зупинилося: живемо думками про минуле і майбутнє. 

Через повномаштабну війну, яку розпалив у нас варвар-окупант, кожен українець вже ніколи не житиме колишнім життям. Перетнувши стоденну межу мужнього опору ворогу, ми точно стали іншими. З нами змінився наш світ. І наш побут.

Ukrainian Titansholdupthesky
Автор: Kinder Album

А ви раніше теж були адресатом таких фраз: «Єта маладьож вся в тєлєфонах, ані нєабщаютсябєзніх, дажє в туалєт ходят с тєлєфонамі. Что с ніх вирастєт, божє мой! Вот ано – прапащає пакалєніє!»?

У Фонді «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології та за підтримки фундації «John Fell Oxford University Press Research Fund» порівняли, як війна вплинула на думку українців про друзів, ворогів та стратегічні цілі держави.

До початку масштабного вторгнення росії в Україну часто можна було почути щось на кшталт «мистецтво поза політикою»… Хоча ні, не зовсім так, радше «іскусство внє палітікі», «спорт внє палітікі». Хочемо того чи ні, але такі наративи теж упливали на нас. Суспільне прозріння настало на світанку 24 лютого: політика таки повсюди. У кіберспорті зокрема.

Війна демаскує і розсекречує. Лише тепер побачили справжні обличчя багатьох друзів та знайомих.Тому деякі з них вже колишні. Кумири мільйонів стали ніким. А ті, кого хейтили, в очах мільйонів стали героями. Маски спали. Кожен отримав досвід. Шкода, що саме такою ціною. Жаль невимовний, що для усвідомлення цінності життя дивимося у вічі смерті. Для кожного українця війна стала своєрідним пробудженням.

«Це ідеальний автомобіль для розвідки, снайперів, партизанської війни. З можливістю розміщення кулеметів, гранатометів і доставки боєприпасів», – з цього допису розпочалась історія поширення баггі «VOLS». Опублікувала його Меліса Садик – дочка підприємця, який виготовляє ці транспортні засоби для українських військових.

Про виклики, що постали перед українськими медіа у час війни, про те, як виживати регіональній пресі і якими мають стати українські видання після нашої перемоги, – говорили редактори і репортери регіональних ЗМІ під час онлайн-конференції, ініційованої Національною спілкою журналістів України.

Перші вибухи, страх, панічний настрій… Так багато українців зустрічали світанок 24 лютого. Реальність ураз змінилася для мільйонів.
Смерть рідних, утрата житла, вимушений переїзд, трагічний досвід –непосильний фізичний і морально психологічний тягар. Звісно, час гоїть рани – з його плином навіть горе вже не так ятрить душу. Вкрай важливо взяти себе у руки, наголошує психологиня Світлана Дундал.

Жорстокий час, насичений трагедіями, горем, сльозами, зойками болю. Жахливі кадри тортур, новини про чергові обстріли, невинні жертви. Серце болить за Маріуполь, Бучу, Ірпінь, Бородянку… Українці прагнуть справедливого покарання злочинців, їхньої довічної розплати. І за скоєне сьогодні, і за злодіяння понад 70-річної давнини…

Україна позбувається радянського мотлоху. «Братній» народ допоміг – варварською війною. Їдкий дим від палаючих міст і сіл, кров убитих оборонців, зґвалтованих жінок, дітей, замордованих стариків розкрили наші очі і змили полуду: позбуваємося і сліду тієї облудної історії, освіти і культури, яка породила рашизм, – у пам’ятниках, назвах вулиць, у книжках апологетів «русского міра» і московського реваншизму.

Б’юсь об заклад, що кожен із нас хоча б раз бував у зоопарку, цирку або дельфінарії. Когось туди ще маленькою дитиною приводили батьки, дехто вже в зрілому віці ходив зі своїми друзями, коханими (це ж бо так цікаво – повитріщатися на живих диких звірів). Та чи задумувався хтось, як почуваються тварини, які стали об’єктом для людських розваг і потіхи? Яка сувора реальність ховається за завісою тих веселих видовищ?

На росії довгий час існував міф про неперевершеність російської армії геть у всьому. Що для будь-якого російського вояка честь – не порожні слова. Очевидно, вони й самі вірили у ту маячню, яку несли. Вірили цим брехням і в багатьох країнах.

Війна «окупувала» наше буття – вона на вулиці, у мешканнях, у транспорті і сховищах, у медіа, в думках і серцях. У час смертельної небезпеки і тяжких випробувань для України, коли щодень точаться кровопролитні бої, коли ЗСУ і тероборонівці самовіддано борються за кожну п’ядь української території, коли жертвують заради перемоги над ворогом особистою безпекою, здоров’ям, життям, декому з нас доводиться витримувати свій особистий запеклий бій – із самим собою. Тяжку битву, де палять нищительним вогнем не фосфорні бомби не ракети, а… сором.

За даними ООН, повномасштабна військова агресія росії проти України підняла величезну міграційну хвилю: понад 4 мільйони українців виїхали закордон, ще 6,5 мільйона стали внутрішньо переміщеними особам.

На письмі, у спілкуванні префікси змінюють тлумачення слова, інколи докорінно. А у суспільно-політичному житті?

Часом прогулянки вранішньою безлюдною набережною можуть навіяти цікаві роздуми…

Експерти з Українського інституту майбутнього – директор економічних програм Анатолій Амелін та консультант з економічних питань Юлія Самаєва – скликали в агентстві «Інтерфакс-Україна» журналістів, аби повідати їм, як запобігти мільярдним втратам національної економіки через трудову міграцію наших людей.  Навели сумну статистику: потік мігрантів з України обраховується сотнями тисяч, більшість наших заробітчан обирають чужину місцем пожиттєвого осідку, і що найтривожніше – серед шукачів кращої долі переважає молодь.

Громадські організації України, які опікуються дотриманням прав з гендерної рівності, підбили підсумки своєї діяльності за рік, що минув. З цієї нагоди за круглим столом в агентстві «Укрінформ» зібралася  символічна дванадцятка громадських активісток. 

Урядова постанова про перегляд тарифів «у бік підвищення» розділила життя творчих спілок на «до» й «після». І фактично добиває галузь образотворчого мистецтва. Такої думки голова Національної спілки художників України Костянтин Чернявський, яку й озвучив на пресконференції «Тарифне знищення української культури».

Микола Тищенко, народний депутат від фракції «Слуга народу», не втомлюється шокувати поштиву публіку безстрашними зануреннями у непробудний енциклопедичний морок. Цього разу дісталося… котлетам. Фірмовим і звичайнісіньким – для ексресторатора вони, схоже, всі на один «фейс».

Радянський Союз розпався понад тридцять років тому, але думки про те, що «раніше було краще» все ще побутують серед населення країн колишньої імперії. Україна не виняток. Чому?

Медійна програма, запроваджена в Україні завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку, розробила короткий тест для українців, у якому досліджується, як респонденти відрізняють якісні матеріали в медіа від дезінформації.

І міжнародна, й українська статистики щодо торгівлі людьми цілком виправдано наганяють жах. Цей кримінальний бізнес за прибутковістю на другому місці після торгівлі наркотиками. За даними міжнародних організацій, у рабстві нині – від 27 до 40 мільйонів осіб.  В Україні найпоширенішими є трудова експлуатація, а також примусове і сексуальне рабство та торгівля органами.

Лихо не без добра: ми таки надбали досвіду протистояння в інформаційній війні з російським агресором. Такого цінного, що ним не гріх поділитися зі світом. На цьому наголошували організатори пресконференції «Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни як елемент національної безпеки держави», що відбулася в Укрінформі.

Від часу здобуття Незалежності українська преса перманентно перебуває в процесі видозміни, оновлення, а з іншого боку – занепаду, аж до фізичного зникнення. Так відбувається скрізь – від загальноукраїнського сегменту до видань обласних і районних. Найважче, напевно, саме районним засобам інформації. Вони намагаються вижити в жорстких умовах конкуренції, змагаючись за читача, а отже за фінансову спроможність, із загальнонаціональною пресою та інтернет-виданнями, які набирають все більшої ваги.

Законопроєкт за реєстраційним номером 5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» став довгоочікуваним кроком монобільшості Зеленського. Його вже гучно назвали «законом про деолігархізацію». Здавалося б, достатньо сміливий крок: почати боротися з клікою, яку народ давно і дружно кляне до сьомого коліна. І з тими, зокрема, її представниками, хто, за деякими даними, активно допомагав і Володимирові Олександровичу в його президентській кампанії.

Що найогидніше в інформаційних маніпуляціях довкола вакцинування? Те, що активне антивакцинаторство безпосередньо впливає на життя і здоров’я українців.

Члени Міжнародної моніторингової місії скликали в Укрінформі пресконференцію, щоб розповісти про ескалацію обстановки на Донбасі російськими окупаційними силами. 

Держкомтелерадіо України скликало експертів за круглий стіл, щоб обговорити місію вітчизняних ЗМІ у нескінченній боротьбі з корупцією. Запросили науковців, експертів, журналістів, представників громадських організацій. Прийшли представники виконавчої та судової гілок влади – з Міністерства культури та інформаційної політики, МВС, СБУ, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і Вищого антикорупційного суду.

Не відкрию таємницю – українські поля засіваються переважно кукурудзою та соняшником. Уже кілька десятиліть. Для людей, далеких від села, цей доконаний факт ні про що не говорить: сіють, то й сіють. Для романтиків – золотисте соняшникове поле асоціюється з поетикою, а в гармонії з блакитним небом взагалі сприймається за національні кольори… Але ж для тих, хто більш-менш розбирається у сівозмінах (вихідці із села розуміють, про що йдеться), це не може не викликати занепокоєння. Звісно, немає криміналу в тому, щоб сіяти кукурудзу чи соняшник. Злочинно те, що ці культури чортом упилися в одні й ті ж ниви на десятиліття: сонях сіють по соняшнику, кукурудзу – по кукурудзі… Відтак українські чорноземи жахливо виснажуються, пісніють! Як свідчать дослідження Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії», наші ниви за останні 130 років втратили до 30% гумусу.

Обираючи для своїх дітей іграшки, батьки частіше звертають увагу на привабливість обгортки, яскраві кольори та новизну. Проте які наслідки може нести цей красивий дарунок, де і в який спосіб його виготовили чи придбали, задумуються далеко не всі. А даремне. На українському ринку нині близько половини іграшок – сумнівної якості. Нерідко цяцьки, які красуються на полицях наших магазинів, просто заборонені в Європейському Союзі. Тимчасом виробники і реалізатори такого товару у нас майже не несуть відповідальності.

Ще донедавна працездатні та активні українці їхали за кордон, щоб заробити і повернутися. А нині багато хто із наших співгромадян, найперше молодих, воліє виїхати до заможніших європейських країн на постійне мешкання. Ці тривожні для країни тенденції примушують український уряд серйозно замислитися, шукати альтернативу. А поки урядовці думають, неурядові організації діють.

Хтось цілеспрямовано модерує та активно поширює в українському інформаційному просторі тему харчування в українській армії. Публікації переважно тенденційні, ущипливі і з безапеляційним висновком: мовляв, українські захисники недоїдають, а часто просто голодують. Тема стала такою суспільно-болючою, що їй присвятили спеціальний брифінг в Укрінформі, який наживо транслювали на YouTube.

Наше бурхливе життя вже неможливо уявити без соціальних мереж. Вони помічники в роботі, їх використовуємо для самоосвіти, пізнання, спілкування.

Волею ВООЗ щорічно під завісу травня відзначаємо Всесвітній день без тютюну. Цього дня в Україні відбуваються різноманітні заходи, покликані привернути увагу до небезпеки вживання тютюнових виробів, поширити серед курців і некурців інформацію про пагубу, яку несе людям ця звичка.

Через війну на Донбасі Україна вже втратила 5,7 млн унікальних документів Національного архівного фонду. На захоплених ворогом територіях залишилося 27 архівних установ, у яких налічувалось понад 2 мільйони артефактів. 

Від травня кожен виступ Президента України транслюватиметься з перекладом мовою жестів. Про це в Укрінформі на прес-конференції з нагоди презентації сервісу для людей з вадами слуху зазначила Перша леді Олена Зеленська. Пілотний проєкт «Почуй мене» Міністерство соціальної політики запустило 5 березня 2021 року – за участю пані Зеленської та громадської організації «Громадський рух «Соціальна єдність». Сервіс покликаний зробити безбар’єрність новою суспільною нормою.

В одному із попередніх матеріалів я досліджував помічну суспільну роль  епістократії, її благотворний вплив на підвищення політичного рівня виборця. А цей роздум про те, як поліпшити фаховість та професійність тих, кого обирають. Про меритократію.

Соцмережі ряхтіють відеороликами, в яких підлітки знущаються над однолітками, лупцюють їх. Таке «кіно» стає до жаху масовим. Є тут і зафільмовані сцени побиття та приниження дітей дорослими, навіть вчителями. Булінг – наче пошесть, ще одна пандемія сьогодення.

Громадська спілка «Коаліція Реанімаційний пакет реформ» розробила рекомендації парламенту та уряду щодо реформ у сфері медіа. З цієї нагоди в агенції «Укрінформ» скликали онлайн-брифінг.

Нарешті на сьомому році війни Україна спромоглася запровадити інституцію, щоб протистояти інформаційній агресії. Центр стратегічних комунікацій відкрило Міністерство культури та інформаційної політики.

Абетка демократії: народ сам вирішує власну долю. А для себе ж завжди хочеться всього найкращого, найякіснішого, найчистішого і най-най-най!.. Чому ж у нашій демократичній державі не так як у людей? Чому тотальна влада ненаситного олігархату, з його багатолітніми необмеженими, безсоромними зазіханнями на наші загальнонародні багатства і персональні гаманці? Чому все продається і купується на тлі промислового занепаду? Чому поруйнована інфраструктура, допотопна медицина, «вбиті» дороги, жахливі маршрутки… І недолугі та кількісно роздуті правоохоронні органи, і суди, які давно забули про справедливість…

Крим – Україна. Цей географічно-історичний факт не викликає сумнівів у всього цивілізованого світу. Його регулярно підтверджують у своїх рішеннях усі міжнародні інституції, включно з Генеральною Асамблеєю ООН. Чому ж тоді попри очевидне де-не-де все ж з’являються карти з Україною без Криму, який наче хто відкусив? Хтось наївно виправдовується недоглядом і виправляє мапу, а хтось не робить цього принципово. Не зайве ще раз повернутися до болючої для нас ситуації – тимчасової втрати власної території.

Вижити під час надзвичайної ситуації та в умовах війни. Часто-густо це ціла наука. Як донести ці важливі знання і навички до малечі у легкій і доступній формі? Про це йшлося на презентації посібника для дітей «Як вижити під час надзвичайної ситуації та в умовах війни: легко про серйозне». Організувала цей захід громадська мережа «ЕЛЕОС-Україна», яка в партнерстві з управлінням цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ і розробила цей порадник.

Наша статистика стверджує, що нібито понад 17 мільйонів (!) українців перебувають у групі ризику, бо… мають порушення сну. Не знаю міру достовірні цих даних, а от про те, що сонливість призводить до кожної третьої ДТП у світі, пише багато авторитетних медичних видань.

Гортаю оце новітню історію міст півдня України. І серце холоне… Що декомунізація наробила! Якщо раніше обов’язково була вулиця Лєніна-Кірова, то тепер куди не кинь оком – як не вулиця Затишна, то Квітуча, Баштанна. Бував я в містечку Ногайськ у Приазов’ї (тепер Приморськ), то там тепер – і Вербова, і Яблунева, і Абрикосова, і Малинова вулиці! Не містечко направду, а ніби якийсь дачний кооператив!

Дискредитація професії телеведучого на вітчизняних телеканалах, схоже, досягла апогею. Її вже й професією важко назвати, після того як екрани взяли штурмом… депутати. Українські обранці звикли мелькати у всіляких телешоу. І там уже краще почуваються, ніж у сесійній залі. Бо на своєму робочому місці, куди тебе народ обрав, треба закони писати, вносити до них поправки, відстоювати позицію… А в телестудії значно цікавіше: розділили учасників на два непримиренні ідеологічні табори, як в совєцькій дитячій грі про «білих» та червоних», – і ті «б’ються»! Вправляються в красномовності, дотепності, хамстві: ось, мовляв, який я! І то все – не так собі, не задурно. Загальновідомо, що «спікерів» на ці «бої без правил» відбирають їхні партійні вожді.

У День рідної мови пішли із сином на дитячий майданчик. Зустріли там жінку з нашого двору – гуляла з онукою. І поки малеча гойдалася, ми спілкувались.

Україна – у п’ятірці країн, громадяни яких не задоволені тим, як їхні уряди борються з пандемією Covid-19. Такий невтішний висновок за результатами соціологічного дослідження, яке наприкінці минулого року провела у форматі телефонного опитування Міжнародна асоціація «Gallup» («Gallup International Association»).

Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила результати дослідження, яке проводила з 6 по 8 лютого серед населення віком від 18 років в усіх областях країни, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Понад три чверті українців начувані і мають власну думку про санкції РНБО проти телеканалів «112.Україна», «NewsOne» і ZIK. Більшість людей – близько 60 відсотків – підтримують рішення Президента Зеленського. Не згодні з ним 37 відсотків респондентів.

Україна тільки-но почала жити за новими мовними нормами, із 30 статтею «мовного закону», а вже маємо шалений спротив. З різних куточків країни чуємо обурливі, зневажливі лементи, ба навіть заклики не виконувати закон, який, буцімто, порушує чиїсь права.

Святкового суботнього дня на Миколая громадська спілка «Бойове братерство України» вітала чергове поповнення: в Немирінцях, що на Житомирщині, Клятву служіння Україні та «Бойовому братерству» принесли нові члени організації. Святкову церемонію спілчани – безпосередні учасники російсько-української війни: бойові офіцери, солдати, добровольці, волонтери і капелани – довершили концертною програмою.
Але спершу була врочиста хода і спів Державного гімну України.

– Зайшов попрощатися… — на порозі стояв наш сусід Костя і якось винувато посміхався.
– Ви на дачу? Ну, передавайте вітання батькам.
– Та ні… Ми зовсім їдемо… З України…
– ???
Найближчі сусіди, з якими сто років дружимо! Як, куди ви зібралися?!

Минулорічне вибіркове опитування в Україні засвідчило: маємо понад 5 з половиною мільйонів курців. Цю цифру зафіксував щорічний державний статистичний звіт.

Низький уклін панові Маску за талант і новаторство! Він схожий на чарівника, котрий втілює у життя найпотаємніші дитячі мрії та фантастичні вигадки: від супер-космольотів до всесвітнього інтернету, електрокарів, підземних магістралей…

Уселенська пошесть Cоvid-19 попсувала життя навіть криміналітету. В Україні теж. Поліцейська статистика констатує тридцятивідсоткове зменшення кількості надзвичайних пригод. І це в усіх містах країни.

Середина тижня, звичайний осінній робочий день. Близько обіду брат просить піти до крамниці по тканину – у нас невеличке виробництво автоподушок. Він створює продукт, я займаюся маркетингом. Матеріал закінчився, треба йти, бо замовлення «горять».

Кожен предмет цієї експозиції має свою історію, повну тривоги, жаху та розпачу, але й пронизану надією, вірою та безумовною любов’ю. Неймовірна енергетика переносить тебе у зовсім інший вимір реалій…

«Kyiv Smart City Forum 2020», який цього року відбувався в онлайн-режимі, скликав тисячі учасників та десятки спікерів. Й охопив увагою чимало злободенних питань українських міст. Як зауважив директор програми «Інфраструктура майбутнього» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Володимир Шульмейстер, форум працював у кількох напрямках: соціум, якість життя, довкілля, уряд, економіка та мобільність.

Час безжальний, якщо люди байдужі до нього і до самих себе. Демократичні набутки «Революції на граніті» та Помаранчевого Майдану постали перед серйозним викликом. Навіть там, де цього найменше очікували, – у книговидавництві. Нинішня влада невтомно твердить про священність демократизації та європейських цінностей, натомість реалії свідчать: під загрозою демократичні основи нашого суспільства – свобода слова.

Ще два десятиліття тому таке важко уявлялося на наших теренах.
З вітрин магазинів та торгових центрів на нас світять ліхтарі Джека, зирять відьми, привиди та інша бісова сила. День всіх святих традиційно святкується в Західній Європі та Америці. З кінця XX століття, з глобалізацєю мода на атрибутику Хелловіна дісталася до Східної Європи, а також до країн, котрі мають тісні культурні зв’язки зі США, Великою Британією: Японії, Південної Кореї, Сінгапуру, Австралії та Нової Зеландії.
А як в Україні?

«Рішельє-форум: державна служба для нової ери» започатковано Кабінетом міністрів України ще 2009 року, щоб мати системний діалог між владою, науковцями та громадськістю для реформування державної служби та органів місцевого самоврядування.
Форум відбувається щоосені, у вересні. «Під прицілом» цьогорічного зібрання була цифровізація.

Відома журналістка написала нещодавно про чернівецьких міських депутатів, котрі направду зібралися відібрати землю у… місцевої психіатричної лікарні. Власне, синдром хворобливої ненаситності у наших можновладців давно межує з клінічним божевіллям, але почастішали випадки, коли вони біснувато стукають вже з протилежного боку свого персонального днища.

Давній КВНщик Олег Філімонов нібито балотуватиметься в мери Одеси від партії «Слуга народу». Це той випадок, коли фатальні граблі вже добряче вдарили по лобі, а нас і далі переконують, що струс мозку, за певних обставин, може бути корисною процедурою.

Часто так буває, що більше слави мають не герої, а ті, хто про героїв творить. Яскравим прикладом такого феномену був Володимир Висоцький. Граючи магічний образ «свого парня», він і справді був усюди «своїм». Співаючи про ІІ Світову – був «свій» серед фронтовиків, з альпіністськими піснями – «свій» межи альпіністів, зі спортивними – в товаристві спортсменів.

Все більше переконуюся: наше суспільство і наша держава не комунікуються жодним чином. Держава за потреби просто «нахиляє» суспільство у потрібний бік або красиво ігнорує. З іншого боку, рівень громадянського суспільства настілький низький, а авторитет і компетенція громадських об’єднань настільки формалізовані, що годі й чекати, щоб суспільство якимсь чином впливало на рішення президента чи уряду.

Соцмережами шириться інформація про ініціативу спорудити в Києві пам’ятник Іванові Богуну – на території військового ліцею, який носить його ім’я. Вже й відомий творець: вінницький скульптор Анатолій Бурдейний – автор монументальних робіт, встановлених у Вінниці та Україні. Є й фото майбутнього пам’ятника: вершник, що тримає в руці оголену шаблю. Правда, наче з доброго дива – та зброя… вістрям донизу. Загальновідомо: шабля донизу, які і гвинтівка багнетом у землю, означає відмову від боротьби. Простіше кажучи капітуляцію.  В історії нашої монументальної культури таке вже траплялося. І теж з національними героями України. 28 серпня 1968 року ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР постановили спорудити в Умані пам’ятник Іванові Гонті і Максимові Залізняку. Легендарний скульптор Іван Гончар створив такий пам’ятник, виготовив макет. Але ніхто не брався його ставити. Влітку 1971 року я у складі неофіційної депутації від уманців побував у майстерні Івана Макаровича. Нас було троє і ми хотіли вияснити причину.

Міністерство юстиції України за інформаційної підтримки Укрінформу зорганізувало онлайн-конференцію до Дня захисту дітей. Заступниця міністра Валерія Коломієць найперше привітала всіх зі святом і наголосила: Мін’юст щонайактивніше працює над подоланням та мінімізацією проблем українських дітей. Чиновники готують проєкти законодавчих і підзаконних актів для захисту й розширення прав малих громадян країни, ініціюють інтерактивні атракції за участі дітей.

Міністерство оборони України започаткувало серію брифінгів, щоб ознайомити широку громадськість з культурою військової символіки та її особливостями. Спікером першого, який відбувся в Укрінформі, був полковник Ігор Непота, співробітник міністерського відділу розробки та впровадження військової символіки ЗСУ. За його словами, інформаційний цикл має привернути увагу українців до особливостей мілітарної культури, розповісти про організації та структури, котрі ту культуру творять та уособлюють.

З нагоди Всесвітнього дня без тютюну біля Офісу Призидента відбувся брифінг «Захист юнацтва від маніпуляцій тютюнової індустрії та запобігання їхнього залучення до вживання тютюну та нікотину».

«Через чотири роки після загибелі останньої бджоли – загине людство». Таке відкриття-одкровення відомого вченого Альберта Ейнштейна, на відміну від теорії відносності, ми на уроках фізики чи, принаймні, біології не вивчали. В Україні щовесни і літа масового гунуть бджоли. Ось і нині пасічницький сезон ледве розпочався, а вже полетіли сигнали біди із Полісся, степової Одещини, Сіверщини…

«Всі плани поруйновано… В мене нема роботи… Я ніхто в цьому житті,.. не маю майбутнього. Я залишуся самотнім… Мені нічого не хочеться…»  Депресія чи переддепресивний стан ладні захопити зненацька будь-кого, навіть найбільшого оптиміста. Під час нинішнього уселенського карантину лікарі констатують наростання у людей негативних емоцій: тривожності, втоми, безсоння… Україна у цьому не виняток.

Комісія державних нагород і геральдики у нинішньому вигляді, не тільки не потрібна, а й шкідлива… Про це на онлайн-брифінгу в Укрінформі  заявив директор виробничо-творчого об’єднання «Орден» Олександр Сопов. Захід для преси, власне, і приурочили 28-річній історії діяльності цього дорадчого органу при Президентові України,  покликаного виробляти єдиний підхід до розвитку нагородної та геральдичної справи. У який спосіб? Готувати проєкти нормативно-правових актів, висновки щодо порушених перед Главою держави клопотань про нагородження, узагальнювати практику нагороджень, провадити експертизу проєктів нагород.

Числа, які будуть актуальними для України з 2021 року, ще місяць тому викликали глибокий езотеричний сум. Тобто і поверхового погляду достатньо, аби зрозуміти, що нова програма через рік-два не дозволить владі (будь-якій!) і далі виводити за «лапки» народ, опускаючи його до рівня мовчазних низькооплачуваних трударів.

Четвертий тиждень українці працюють і живуть у режимі посилених карантинних обмежень. За такої напруги перед лицем реальної пандемічної небезпеки психологічний чинник, очевидно, відіграє не меншу роль, аніж дотримання санітарних норм. Як не втратити психологічного здоров’я – про це спілкуємося із фахівчинею з медіапсихології та практичної психології, заступницею директорки Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка Оленою РОСІНСЬКОЮ.

Місяць тому їздили на Житомирщину, батьківщину моєї мами. Заїхали на цвинтар, де поховано бабусю з дідусем. Провідали могили рідних, родичів і просто знайомих. Життя швидкоплинне і коротке. Це усвідомлюєш, коли бачиш оті межові дати на надгробках: народження і смерті.

Людство за свою історію пережило багато потрясінь – від стихійних лих (природніх та техногенних) до пандемій та воєн. І ось у XXI столітті суспільство має новий виклик – вірус, що з неймовірною швидкістю шириться планетою. І смертельна коса його страшна та розмашиста…

Хедлайнером гастрольного туру коронавірусу в Україні став, без сумніву, народний депутат Сергій Шахов. Він першим із VIP-персон не побоявся зізнатися про глобальну хворобу, першим із-поміж впливових потрапив на лікарняне ліжко і ось вже два тижні поспіль веде репортажі просто з інфекційного боксу.

Вірус, обтяжений короною і карантином, автоматично змушує шукати бодай якийсь привід для оптимізму. Сам пошук апріорі невдячний, бо цей «позаклітинний інфекційний агент» (характеристика із Вікіпедії) хоч і загрожує найбільше легеням, проте нахабно укорінився у нашому мозку, змішавши реальну симптоматику з класичною іпохондрією.

В елітному районі Києва кричала жінка. Просила допомоги. Гукала з припаркованої автівки: у кабіні була з чоловіком,  з’ясовували стосунки. «З’ясування» зайшло надто далеко: обличчя жінки вже заюшила кров…

От-от забринить сльоза і впаде на іржаві ґрати між нами. Такими сумними і запопадливими очима дивиться на тебе те звірятко. Воно навпроти, у неволі. А ти прийшов, заплативши за те щоб роздивитися живу істоту… Побачив та й пішов собі. 

Вони неймовірні – чернігівські ліси. Зелена, шумлива оаза влітку і мовчазна та сувора в білому вбранні взимку. Прадавні сіверські бори зачаровують своєю таємничістю і нескінченністю, дивовижею та гармонією.

Таким убивчим рядком починається одна із пісень легендарного українського виконавця Кузьми Скрябіна. Кузьму пам’ятатимемо як чудового співака, телеведучого і просто щиру людиною, якій не була байдужою рідна країна…
Але зараз не про Скрябіна, а саме про маршрутки.

«Cлабка стать» стає сильнішою і вже не просто зрівнялася у правах із «сильною», а й часом домінує над чоловіками. «Жінка завжди права»,  –  переконання дедалі впевненіше вкорінюється в суспільстві…

Людству відомі декілька форм правління: деспотизм, тоталітаризм, технократія, охлократія, демократія. В Україні нібито демократія: джерелом влади є народ – демос. Але той демос неоднорідний: і науковець – демос, і тисячі простих робітників чи селян – також демос. Якщо в полі зору науковця загальнолюдські проблеми, то тисячі звичайних людей такими «дрібницям» не заморочуються –  живуть у врівноваженому ритмі: встав, поїв, сходив…

Утла пішохідна вулиця Михайлівська в Житомирі, на яку не ступав останні десять років, ніби теж отримала безвіз: причепурилася невпізнанно та модерно – і людьми, і нерухомістю. Вона тепер із безліччю крамничок та гаштетів пахне спокоєм, парфумами і кавою.
У кав’ярні «розбалуваної Галі» весь персонал навіть розмовляє державною мовою! Трохи нарочито, зате відзіґорно – і направду втішно.

Незаконні збройні формування «ДНР» щільно вкорінилися в Донецьку. Як би ми не звинувачували в тривалому конфлікті Російську Федерацію, факт залишається фактом: Київ не віддав наказ на ліквідацію бойовиків, які, «звільнивши» Краматорськ і Слов’янськ, п’ять років тому вільно, мов хазяї, ввійшли до столиці Донбасу.

У Львівському парку культури люди насолоджувались ЕКО-ФЕСТОМ. Ціле еко-містечко, 20 локацій, майже 100 майстер-класів та 24 години активності!

Квітень 2014 року став для Донбасу переломним. Нерішучість українського уряду і політиків, яку можна  назвати й злочинною, призвела до розгортання проросійських проявів і сепаратизму. Колись процвітаючі мегаполіси стали фортецями, а їхні околиці –  руїнами. На південний бастіон перетворився Маріуполь, промисловий центр і морські ворота не лише Донецької області, а й усієї України.

Гарячі ток-шоу на телеекранах, що дихають одне одному у потилиці, веселі шоумени, готові повсякчас розважати народ, нові «зірки» на глянцевих обкладинках модних журналів, свіжі новини з місця подій, політика – такою бачить загал журналістику. Але гляньмо за лаштунки. Побачимо важливу частину професії, її мозок – аналітику, спеціалізовану журналістику.

Помітний український журналіст Дмитро Гордон  прокоментував результати другого туру президентських виборів патетичним відеозверненням: «Перемога Зеленського –  це успіх усіх нас, перемога молодої української демократії … Я хочу, щоб в політику прийшли молоді хлопці – діти перших років незалежності».

Обирай Президента так, ніби обираєш виконавчого директора для власної компанії!

За три тижні до президентських виборів на цю тему вже починають сперечатися навіть не знайомі між собою люди, десь у транспорті чи в перукарні, а що вже казати про знайомих? Так-от, проаналізувавши електоральні уподобання своїх приятелів та приятельок, я зробив для себе деякі висновки. До речі, деколи з їх боку це мало вигляд спроби мене загітувати.

Після проголошення Незалежності мова для багатьох українців стала чи не найпотужнішим виявом національної та культурної ідентичності. Набирають потуги  націоналістичні рухи, виникають нові організації, розширюючи коло симпатиків. Суспільство міняється: пересічного українця вже не страхає велелюдна факельна хода у Києві та інших містах країни у день народження Степана Бандери, а «Правий сектор» перестав бути чуперадлом навіть для мешканців Криму і Донбасу.

В першій половині року українці мають скласти іспит на здатність належним чином відповідати на сьогоднішні виклики і загрози. За результатами голосування буде видно скільки нас і наскільки пройнялися розумінням, що запорукою нашого благополуччя і добробуту є суверенна Українська держава. І що її збереження – це збереження наших нащадків.

Понад місяць тому під Міністерством екології та природних ресурсів України кияни влаштували мирну акцію, щоб звернути увагу на жорстоке поводження з тваринами у звіринці Покровська. В цьому місті – найбільший зоопарк Донеччини, куди привозять на утримання тварин з усієї країни, зокрема, й колишніх циркових.

Почитав оце ламентації одного справді поважного ветерана журналістики. Про мову. Про російську мову, яку, мовляв, сліпацьки ненавидить та частина українських націоналістів, яку автор називає «дурною». Що це, мовляв, крає Україну на українськомовний Захід і російськомовний Схід. Що не треба сахатися розумних російських сайтів, бо там, мовляв, не всіх Нємцових ще вибили. Що без російської і дієвої контрпропаганди не буде. Що, зрештою, «не можна ненавидіти мову Олександра Пушкіна або Антона Чехова через те, що росіяни зараз вбивають українських (в тому числі й російськомовних!) громадян».

Автори передачі «Свідок», як і натхненники-ідеологи  її засновника – телеканалу НТН, намагаються дотримуватися заявленого формату: вбивства, шахрайства, трагічні чи курйозні випадки, резонансні події. Звісно, є у цій програмі і соціально важливі та й цікаві сюжети. Як наприклад, про ініціативу львів’ян позначати пішохідні переходи поблизу шкіл додатковими інформаційними знаками. Сподіваємося, водії будуть уважнішими. Відстежували репортери й епопею з початком опалювального сезону.

Ось уже 21 рік поспіль 9 листопада відзначаємо День української писемності та мови. Дату обрано не випадково: за православним календарем цього дня вшанують пам’ять преподобного Нестора-Літописця.

Чомусь забагло погомоніти з вами про людські чесноти. Знаю, що не є фахівцем чи взірцем у цих питаннях, але хтось же має заторкнути той делікатний дзвіночок. Як гадаєте?

Понеділок, сама собі жаліюсь на невдалий ранок, марудний список справ та небажання спілкуватися з тими, хто мені геть не симпатичний. Але саме цей понеділок змінив моє життя, надав шанс усвідомити наскільки я егоїстична, і як мало дякую за все, що мені дарує доля.

Вона допекла, остобісіла, дістала до печінок  своєю нав’язливістю, беззаперечністю, безальтернативністю. Перемикаєшся з одного телеканалу на другий, третій – усюди вона як липка сльота: реклама. Ні кінця, ні краю, ані спасу з порятунком. Розгортаєш газету –  там, якщо не десятки «метеликів» про «куплю-продам», то «підвал» на дві полоси з дрібненьким позначенням: «на правах реклами». А стиль, а мова! Дрімучий ліс ще й хащі!

Премудра бавиться змія.
світ тихо добирає барви,
а смерть свої лаштує мари,
о доле-доленько моя!
Василь СТУС

Події довкола зйомок біографічного художнього фільму про українського поета-дисидента Василя Стуса сколихнули українське суспільство.

До вас прийшли гості. Наобіцяли цілу торбу достатку та миру, один показав на собі вишиту сорочку, другий поклав праву руку на серце і проспівав: «Ще не вмерла!» Ніби ж то свої? Ви їх до столу запросили, хоча й не дуже знаєте, але… А вони хвалять ваші страви, внука взяли на руки. Долоні вітально склали та й пішли. І ви їм повірили…

Чи це доля моя, чи просто небайдужість – не знаю, але захотіла я більше дізнаватися про те, що дуже мені болить. Про наш Схід. А отже – з’явилася Марія. Є в ній щось незвичне, не таке як у всіх. Хоча й має те, що нині в тренді: вищу освіту, здобуту в найкрутішому виші, айфон Х, брендовий «шмот». Для більшості молодих це – щоб «випендритись», але не для Марії. У неї щастя в іншому: бачити радість своїх рідних, гуляти з біловухим псом Джекі та кішкою Лізкою.

Цими вулицями ходжу щодня. Знаю їх з дитинства. Як і переважна більшість моїх земляків-вишгородців. Вулиця Леоніда Глібова. Запитайте нинішніх перехожих, хто той Глібов – багато казатимуть, що це український поет-байкар. Я ж пригадую розповідь свого прадіда Івана, учасника битви за Дніпро.

Релігія. Саме це слово міцно вкоренилося за російським «Дньом Побєди». Якщо заглибитись в історію, то свято це з’явилося лише 1965 року, з волі тодішнього комуністичного правителя СРСР Леоніда Брежнєва: конче необхідно було підняти дух радянського патріотизму. А вже в сьогочасній, післяєльцинській Росії його перетворили на релігію.

З першою хвилею травневих свят народ масово гуляє-вигулюється «на лоні природи». І все б любо та мило, якби не звичний наслідок: полишені за собою купи сміття, чорні плями випаленої землі. Саме після таких «шашличних майовок» часто-густо палають сухі очерети та рогіз при березі, торішній травостій, дерева… Найсвіжіший приклад – недавня велика пожежа у парковій зоні Труханового острова. Ми розпитали киян, чи знають вони елементарні правила пожежної безпеки, що беруть з собою на природу, щоб убезпечити свій відпочинок, і як ставляться до порушників правил поведінки на природі.

Почну з подяки. Щирої. Всім небайдужим українцям, які підтримали мене у боротьбі за пам’ятник 19-тьом диканським селянам-господарям, розстріляним більшовиками 9 травня 1938 року. Я вдячний друзям і незнайомим людям, які відгукнулися на мої публікації, зокрема і в «Грінченко-інформі».

Торік напровесні в Диканьці небайдужі до власної історії патріоти-українці посадили дуб Івана Мазепи. Вдруге, бо сто років тому таке пам’ятне  деревце вже росло тут, але його знищила більшовицька влада. На урочистостях  вшанували місцевих активістів, які ініціювали «зелене» увічнення пам’яті не лише Івана Мазепи, а й Тараса Шевченка. До слова дубок Великого Кобзаря, посаджений теж століття тому уцілів. Щоправда волею диканців з роками змінив назву: був «Дубом Шевченка» – став «Дубом Свободи».

Четвертий рік минув відтоді, як Росія окупувала частину території України та продовжує військові дії. Весь цей час набирає обертів російська пропаганда в самій Росії та в окупованих Донбасі і Криму. Журналісти, які, здавалося б, мають бути неупередженими та об’єктивними, лише нівелюють свій статус. Більшості ЗМІ вже ніхто не вірить. Причому як в Росії, так і в Україні. Якщо по той бік кордону можливі єдиний перебіг подій і єдина правильна точка зору, продиктована з Кремля, то в українських реаліях це інформаційна мішанина, в якій лише наполегливі можуть дошукатися істини.

Наші шановані державні керманичі усіх рангів і різного калібру дуже люблять переймати всякий досвід. А ще більше – мандрувати у пошуках цього щастя світ за очі. І чим далі, тим краще: благополучно промайнувши цивілізованими континентами, вже й островів дісталися. Звісно, теж дуже цивілізованих і навіть постіндустріальних: Японських, Тайваню, Сінгапура…

Не щастить «Укроборонпрому» на керівників. Державний концерн, що має поставляти сучасні війську техніку та озброєння, регулярно поставляє… корупційні скандали.